Ця колонізація була надто важкою і небезпечною, адже тут кочували степовики і проходили так звані сакми - шляхи татар - Муравський чи Царський, Ізюмський, Кальміуський, Бакаєв, Кончаковський та інші19. Ось для того, щоб перерізати їх, не дати степовикам прорватись до московських міст і сіл і організовувалась прикордонна варта в цих місцях.
Основним засобом оборони служили міста-фортеці. У XVII-XVIII ст. в Слободській Україні усі полкові і сотенні міста, іноді слободи i навіть деякі панські села були фоpтецями. Біля деяких міст були ще і "білягородні" фоpтецi.
Найбільші фортеці були у Харкові, Охтирці, Сумах та Острогозьку.
У всіх містах Слободської України були вартові, станичники, дозорні, які стояли на варті у фортеці, біля воріт, на валах, в острожках, біля бродів.
З міст південних полків посилались розґїзди в степ для контролю за татарами. Для них будувались острожки з вежами-калавурнями, які служили притулками. При острогах будували також маяки, або піраміди для спостереження та термінового попередження димовими сигналами про небезпеку: „як побачать в степу татар, зараз на маяках підіймається дим уверх, - щоб у полях і на сінокосах усякі люди про татар були освідомлені і тікали б у город".
З станичників призначались звґязкові, котрі їздили у сусідні міста з інформацією. Так вісті швидко передавалися по команді, доповідалося і московському воєводі, який, в разі потреби, давав вказівку до тих чи інших дій.
Всі Слободські полки (крім Сумського) заселялись перед Білгородською захисною лінією, перші укріплення котрої виникли ще в 1587 р., а остаточний перенос центра управління в Білгород і створення тут прикордонного військового округа-разряда відбувся в 1658 р.20
Тому у 1678 р. розпочалось будівництво Нової (Iзюмської, чи Цареборисівської) лінії. Будівництво проводилось за планом (межевими книгами) ґенерала Косогова. Ця лінія була протяжністю у 200 верст, вiд Цареборисова угору по річках Сіверському Донцеві і Мжі до Коломака.
Але вже з 80-х років перед Новою лінією зґявляються поселення і вона опинилася серед осель. Тоді була збудована в 1731-1735 роках XVIII ст. Українська лінія. Ця лінія була протяжністю до 300 км і проходила понад річками: від Дніпра Оріллю, її притокою Берестовою, потім Берекою до Сіверського Дінця. До кінця 30-х років було збудовано 409 редутів, 16 фортець. Окрім цих ліній, були ще й окремі вали біля міст21.
Варта складалася в основному з українського козацтва. Охорона лінії і зв'язок між підрозділами забезпечували роз'їзди, а для спостереження в степ висилались дозори.
Кривавими мозолями обернулось нашим предкам також і спорудження прикордонних укріплень. Хоч російські автори вважають, що українці самі того бажали: „Серйозною силою, що вже з початку XVII ст. поповнювала прикордонне населення Московської держави, стали дніпровські козаки, що приходили в російські землі. До царствування Олексія Михайловича на так званій Слободській Україні виник людський контингент, достатній для формування цілої оборонної системи... При цьому козаки часто самі створювали і фортифікаційні споруди”22.
Але, по-перше, у Голому степу без укріплення не виживеш; а, по друге, - не завжди то була добровільна справа. У доповіді лебединського сотника ґенералу Косогову від 1681 р. знаходимо: „Надовби під Бишкиним од озера до болота побудували. Але козаки Сумського полка дуже тепер знищилися у хлібних запасах; іншим навіть нічого їсти. З голодухи виходять з табора і не можна їх затримувати, а приходить мало товариства - і вони, бідні, роздягнені, хворі і їсти і самим нічого і нічим їх годувати й скотину. ...і тепер стояти тут на заставі нам неможливо”23.
Автори праці „Археологія доби українського козацтва XVI-XVIII ст.” вказують, що за наказом із Москви на будівництво Української лінії було зігнано понад 56 тис. українських робітників з підводами та іншим спорядженням24. Але є дані, що тільки у 1731 р. на спорудження лінії Гетьманщина прислала 20 тис. чол., слободські полки - 2 тис. козаків та 10 тис. селян.
Надовго запам'ятав український народ цю каторжну та принизливу працю:
„Із города із Глухова
Полки виступали
З заступами на лінію, ...
О царю поганий,...
Що ти зробив з козаками?
Болота засипав
Благородними костями...”
Через сто років писав Тарас Шевченко у поемі «Сон»25.
На початку XVIII ст. на основі слободських полків Петро І створив ще одну прикордонну структуру для захисту південних рубежів - Українську ландміліцію.
Поразка у війні з Туреччиною (1710-1713 рр.), перекреслила завоювання Росії кінця XVII ст. у Приазов'ї і знову відсунула кордон на північ, встановлюючи його посередині між ріками Оріль і Самара.
Скориставшись прутською поразкою, кримські татари почали повертати та змінювали свої володіння між Доном і Дніпром. Наслідки активного господарювання не забарились - вже у 1713 р. кримський хан з кубанськими татарами і азовськими турками здійснив загарбницький похід, спалив багато сіл, взяв біля 15 тис. ясиру і 90 тис. худоби.
Для того, щоб захистити південні рубежі від нападів кримських татар і їх союзників Петро І створює в 1713 р. Українську ландміліцію - військові поселення, призначені для військово-прикордонної служби.
По указу від 2 лютого 1713 р. „О устройстве в Киевской губернии ландмилиции из пяти полков” було сказано: „...набрати в губерніях в Київській, в Азовській з драгун, з солдат, з стрільців, з козаків, з пушкарів і тих же чинів з відставних від 15 до 30 років, по 3500 чоловік з губернії, всього сім тисяч чоловік”26.
В результаті, за адміністративними назвами, було сформовано Сумський, Ізюмський, Охтирський, Острогозький, Харківський полки ланміліції.
Передусім Українська ландміліція призначалась для охорони кордону та боротьби з набігами татар і повинна була виступати за першої потреби.
На ландміліцію покладались наступні завдання: охорона і оборона кордонів від раптових військових нападів та набігів; боротьба з контрабандистами; спостереження за таємним провозом „біглих людей” і проникненням лазутчиків; боротьба із загрозою занесення епідемій; боротьба з бродяжництвом в прикордонні (адже так могли критись зловмисники та шпигуни).
Передбачалось, що ландміліція буде також брати участь і у військових діях. Наприклад, в Указі від 7 січня 1720 р. говорилось: „...гетьман Скоропадський зі всім малоросійським військом і слободські полки... були до походу, куди указом повелено буде, у всякій готовності...”.
Ландмiлiцiйнi полки знаходились пiд рушницею весною та влiтку, Оскільки татари здійснювали набіги саме в цей час, а на зиму вiдпускалися додому.
Щовесни ландміліційні формування висувались на лінію кордону і розміщувались у фортецях та форпостах Прикордонних (засічних) ліній.
Значнi pефоpми пpикоpдонної стоpожi пpовiв генерал-фельдмаршал П.А.Румянцев, котpий у 1764 році став генерал-губернатором Малоросії. Він значно укріпляє південні кордони. Безпосередньо на лінії кордону, у вузлових її точках, він залишає мінімальну частину прикордонних сил. З інших були сформовані три сильних пересувних загони. Вони розташовувались у глибині за центром і флангами Української лінії і були зв'язані летючою поштою з гарнізонами, що займали опорні пункти на кордоні. Коли степовики проникали в проміжки між фортецями і форпостами, вони охоплювались пересувними загонами і знищувались.
Українська ландміліція виконала своє завдання. Протягом XVIII ст. Слобідська Україна зміцніла, збільшилась територія, населення. Російська імперія,закріпивши за собою нові землі створила можливості для подальшої експансії на південь і у 1774 р. вийшла на Чорноморське та Азовське узбережжя. Туреччина визнала незалежність Кримського ханства. Загроза постійної військової небезпеки зменшується, прикордонні структури стають зайвими і у 1775 р. Українська ландміліція ліквідовується.
Отже, українське козацтво впродовж своєї історії постійно виконувало завдання з охорони кордонів. Ця функція була притаманна різним козацьким станам. Для козацтва, що замешкувало прикордоння, його охорона була викликана природною необхідністю самооборони. Набрані на службу черкеси, реєстровці отримували накази охороняти кордони Литви та Польщі. Для того, щоб отримати маєток, заробити кошти, наймались козаки в станичну і сторожову службу Московського царства. В Гетьманщині, Запорожжі, Слобожанщині створювались спеціальні прикордонні структури, які захищали ці українські автономії і слугували передовим форпостом охорони й оборони Російської імперії. Щодо форм і засобів охорони кордону, то вони постійно удосконалювались, створювались спеціальні структури, що робило козацьку прикордонну охорону більш мобільною і боєздатною і давало можливість ефективніше вирішувати завдання зміцнення безпеки країни, захисту й охорони кордону.
Продовжити дослідження доцільно за наступними напрямками: аналіз службово-бойової діяльності прикордонних структур в Україні у XVIII ст., розвиток прикордонних формувань в Україні у кінці XVIII - XIX ст.
ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА
1. Іванченко І., Моця Б. Охоpона коpдонiв України в складi Російської імперії // Пpикоpдоннi вiйська України: iстоpiя i сучаснiсть. - Хмельницький, 1997. - 292 с.;
2. Кабачинський М.І. Історія кордонів та прикордонних військ України:.-Хмельницький, 2000. - 216 с.;
3. Молотков А., Чепелкин М. На страже границ отечества. Краткий очерк Пограничных войск России // Погpаничник. - 1996. - № 6. - С. 50-57;
4. Плеханов А., Плеханов А. Казачьи войска при Петре І (1682-1725) // Пограничник. - 2001. - № 12. - С. 54-61;
5. Карачаров И. Государственная политика в области охраны западной границы России в первой четверти XVIII столетия // Погpаничник. - 2002. - № 10. - С. 62-64;
6. Ежуков Е. Петр I и охpана границ Российского государства // Погpаничник. - 1999. - № 1. - С. 64-67; Елизавета Петровна и охpана российского порубежья // Погpаничник. - 1999. - № 2. - С. 68-71;
7. Доpошенко Д.I. Нарис iстоpiї України / Пеpедмова I.О.Денисюка. - Львів, 1991. - С. 160-161;
8. Яворницький Д.І. Історія запорізьких козаків. У 3-х т. Т. 2. - Львів: Світ, 1990. - С. 8, 39;
9. Боярский В.И. На стороже Руси стояти. - М., 1992. - С. 27-28;
10. Iстоpiя укpаїнської еміґрації. (Б.Д.Лановик, Р.Т.Гpом'як, М.В.Тpаф'як та ін.) За pед. Б.Д.Лановика. - К., 1977. - С. 56-57;
11. Боярский В.И. Вказана праця. - С. 43;
12. Смолій В.А., Степанков В.С. Богдан Хмельницький (Соціально-політичний портрет). - 2-ге вид., доп., перероб. - К., 1995. - С. 541, 510, 515;
13. Голобуцький В. Запорозьке козацтво. - К., 1994. - С. 449;
14. ЦДІАК України. - Ф. 229. - Оп. 1. - Спр. 1. - Арк. 34; - Спр. 7. - Арк. 4;
15. Яворницький Д.І. Історія запорізьких козаків. У 3-х т. Т. 1. - Львів, 1990. - С. 234-236;
16. ЦДІАК України. - Ф. 229. - Оп. 1. - Спр. 21. - Арк. 67.; - Спр. 119. - Арк. 84-85;
17. ЦДІАК України. - Ф. 229. - Оп. 1. - Спр. 256. - Арк. 18-44;
18. Скальковский А. История новой сечи или последнего коша запорожского. - Одеса. 1885. Ч. 3. - С. 21;
19. Саpатов И.Е. Муpавский шлях через "Дикое поле" // Памятники Отечества. - 1980. - № 2. - С. 30-35;
20. Молотков А., Чепелкин М. На страже границ отечества. Краткий очерк Пограничных войск России // Погpаничник. - 1996. - № 6. - С. 55;
21. Багалій Д.І. Історія Слобідської України. - Харків, 1990. - С. 58-61;
22. Молотков А., Чепелкин М. Вказана праця. - С. 57;
23. Багалій Д.І. Вказана праця. - С. 59;
24. Археологія доби українського козацтва XVI-XVIII ст. / Д.Я.Телегін (відп. Ред.), І.С.Винокур, О.М.Титова, І.К.Свєшніков та ін. - К., 1997. - С. 30;
25. Тарас Шевченко. Кобзар. - К., 1976. - С. 202; 26. Плеханов А., Плеханов А. Вказана праця. - С. 58, 61.
Страницы: 1, 2
