9
Реферат на тему
КРАЇНИ ЦЕНТРАЛЬНОЇ ТА СХІДНОЇ ЄВРОПИ у 1918-1939 рр.
ПЛАН
1. ПОЛЬЩА.
2. УГОРЩИНА.
3. РУМУНІЯ.
4. ЧЕХОСЛОВАЧЧИНА у 1918-1939 рр.
5. БОЛГАРІЯ в 1918-1939 рр.
6. ЮГОСЛАВІЯ в 1918-1941 рр.
7. ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА.
До Першої світової війни польські землі входили до складу Австро-Угорщини, Німеччини і Росії. Патріотичні сили Польщі боролися за самостійну незалежну державу. У результаті поразки Австро-Угорщини та Німеччини, падіння царського режиму в Росії в листопаді 1918 р. Польща була проголошена республікою. Президентом і головнокомандувачем польської армії став лідер Соціалістичної партії Юзеф Пілсудський. На початку 1919 р. відбулися вибори до сейму.
Правлячі кола Польщі намагалися включити до складу держави литовські, білоруські й українські землі. У проголошенні Західно-Української Народної Республіки вони вбачали загрозу цілісності Польщі, тому буквально знищили її під час російсько-польської війни 1918--1919 рр. 1920 р. між Польщею і Директорією було укладено договір, за яким Польща залишала за собою Східну Галичину, Західну Волинь, Холмщину, Полісся. Російсько-польська війна закінчилася підписанням у 1921 р. мирного договору, за яким Західна Україна і Західна Білорусь залишалися за Польщею.
Після закінчення війни у Польщі було прийнято нову конституцію, що закріплювала законодавчу владу за сеймом і сенатом, які обиралися на підставі загального, прямого, рівного, таємного і пропорційного голосування. Президент республіки обирався на 7 років і призначав уряд. Складне економічне становище -- державний борг, інфляція, зростання чисельності безробітних в умовах світової економічної кризи -- призвело до страйкової і революційної боротьби.
Наступного року Польща поступово стала виходити з економічної кризи: було стабілізовано польську валюту, залучено іноземні інвестиції, прийнято жорсткі заходи для економії валюти. Західні інвестори вимагали від Польщі встановлення "сильної влади".
У травні 1926 р. у країні фактично відбувся державний переворот: Пілсудський взяв на себе командування збройними силами, встановив контроль над всією державною владою. У 1926--1928 та у 1930 рр. він був прем'єр-міністром Польщі. 1935 р. після смерті Пілсудського державу очолив генерал Е. Ридз-Смігли.
У зовнішній політиці Польща дотримувалася чіткої антирадянської політики. 1934 р. було підписано пакт про ненапад з Німеччиною, а у 1938 р. спровоковано конфлікт між Польщею і Литвою, в якому останню захищав СРСР. Восени цього ж року у результаті Мюнхенської угоди Польща приєднала до себе частину земель Чехословаччини. Проте фашистська Німеччина ставила Польщі ультиматуми: приєднання Гданська до Рейху, будівництво через Польщу двох автострад до Східної Пруссії, перегляд західних кордонів Польщі, забезпечення прав німецьких меншин тощо. Усе це погіршувало польсько-німецькі відносини. Польща підписала угоду з Англією про взаємодопомогу, за якою остання зобов'язувалася надати підтримку Польщі в разі загрози з боку інших країн.
До 1918р. Угорщина входила до складу Австро-Угорської імперії. 1918р. Угорщину було проголошено республікою, запроваджено загальне виборче право, проголошено свободу зборів тощо.
За допомогою угорської секції РКП(б) на чолі з Бела Куном 1918 р. у Будапешті було засновано Комуністичну партію, яка вступила в контакт з радикальними соціалістами і соціал-демократами. За прикладом більшовицької Росії вони розпочали створювати Ради. На початку 1919 р. соціал-демократи і комуністи створили об'єднану Соціалістичну партію Угорщини. При кризі в республіканському уряді радикальні соціал-демократи і комуністи проголосили радянську владу в Угорщині, яка проіснувала 4,5 місяця. Встановлена диктатура пролетаріату за прикладом більшовиків
Росії вжила відповідних заходів. Під впливом зовнішніх і внутрішніх обставин у серпні 1919 р. радянська влада зазнала поразки. 1920 В- в Угорщині були проведені вибори в парламент, який обрав адмірала Хорті регентом. Окремим законом династія Габсбургів була позбавлена угорського престолу. Згідно з земельною реформою 230 тис. господарів одержали землю, що сприяло зростанню чисельності заможних селян. З середини 1925 р. у країні відбувається зростання промислового виробництва, зокрема за рахунок інвестицій. Індустріальний розвиток стримувався через слабку сировинну базу, недостачу капіталів, вузький внутрішній ринок.
З кінця 20-х рр. в Угорщині, як і в цілому в світі, спалахнула економічна криза. Це спричинило політичну нестабільність. З 1931 до 1936 р. змінилося три уряди. Лише третій уряд почав свою діяльність в умовах виходу країни з кризи. 1936 р. промислове виробництво досягло докризового рівня.
У зовнішній політиці Угорщина орієнтувалася на дружні зв'язки з гітлерівською Німеччиною. Регент Хорті одержав майже королівські повноваження. Наступний уряд Імреді продовжив курс на перетворення країни в авторитарну державу, на зближення з Німеччиною. На початку 1939 р. Угорщина приєдналася до "Антикомінтернівського пакту" і вступила у війну як союзник Німеччини.
Як відомо, Румунія брала участь у Першій світовій війні на боці Антанти. Післявоєнні мирні договори забезпечили їй збільшення території більш як у два рази. Країна мала значні сировинні ресурси, досить розвинуту промисловість, особливо нафтову. Проте в цілому вона була аграрною. Більшість селян були малоземельними або безземельними.
Політичне становище після війни характеризувалося нестабільністю. Перші повоєнні вибори в 1919 р. привели до влади коаліційний уряд, який згодом змінився урядом генерала Авереску. Проте він не зміг вивести країну з кризи. Після виборів 1921 р. до влади прийшла Національно-ліберальна партія.
1923 р. було прийнято нову конституцію, що проголошувала країну конституційно-монархічною державою, запровадила загальне виборче право, демократичні права і свободи.
Становище в країні почало поліпшуватися. За аграрною реформою селяни одержали 66% поміщицьких земель. 1924 р. було перевершено рівень довоєнного промислового виробництва. Іноземний капітал мав право лише на 50% акцій добувної промисловості, що сприяло розвитку національного підприємництва.
Проте в 1925 р. в країні загострилася політична ситуація. Спадкоємець румунського престолу Кароль був звинувачений у зловживаннях і розтратах. Тому парламент позбавив його права на спадкоємність престолу і вислав із країни. Національно-ліберальна партія зазнала поразки на виборах. Після смерті короля Фердинанда королем став його шестирічний син Михай. До того ж у країні погіршилися справи і в економіці.
У 1928 р. противники націонал-лібералів -- націонал-цараністи -- зібрали ряд народних сходів, свій з'їзд проголосили Національними зборами, пообіцяли відновити місцеве самоврядування, скоротити податки і надати селянам дешеві кредити. Це дало їм можливість на чергових виборах в парламент здобути перемогу і сформувати уряд, що широко відкрив двері іноземному капіталу, дозволив вільну купівлю-продаж землі.
У зовнішній політиці Румунія орієнтувалася на Італію, Францію та Англію, підписала договір з Німеччиною і Грецією про ненапад, займала досить жорстку позицію щодо СРСР. В умовах світової економічної кризи промислове виробництво в Румунії занепало. Ціна на нафту знизилися в 5 разів. 1930 р. до країни повернувся Кароль і проголосив себе королем, хоча і продовжував діяти парламент.
З метою виходу з кризи був розроблений "план оздоровлення": скорочувалась чисельність державних службовців, знижувалася заробітна плата. Через Лігу Націй країна одержала значну фінансову позику, що сприяло стабілізації економічного розвитку.
З 1933 до 1937 рр. уряди країни формувалися й очолювалися націонал-лібералами. Частина керівної верхівки дедалі більше схилялася до союзу з Німеччиною. 1937 р. фашисти одержали право носити свастику. Наступного року було проголошено створення єдиної партії -- Фронту національного відродження, що мала право брати участь у виборчих кампаніях.
Наступ реакції і фашизму супроводжувався посиленням маневрів правлячих кіл на світовій арені. Приєднання до фашистського блоку уявлялося румунському урядові гарантією проти претензій хортистів Угорщини на Трансільванію, закріплення українських земель Буковини і Бессарабії та загарбання нових земель.
Проте радянсько-німецькі договори про ненапад, про дружбу і кордони розв'язали руки СРСР, війська якого влітку 1940 р. вступили у Бессарабію і Північну Буковину. Згодом між Румунією і Німеччиною було погоджено про всі спільні дії проти СРСР.
Восени 1918 р. у результаті поразки в Першій світовій війні та національно-визвольного руху слов'янських народів Австро-Угорська імперія розвалилася. У жовтні 1918 р. празький Національний комітет, що представляв чеські політичні партії, проголосив утворення незалежної Чехословацької держави. Було заявлено, що державний лад визначатимуть Національні збори, а в перехідний період верховна влада здійснюватиметься празьким Національним комітетом. Восени 1918 р. Словацька Національна рада прийняла декларацію, що проголошувала словацьку націю частиною єдиної чехословацької нації в культурному та мовному відношеннях. Національний комітет у Празі опублікував тимчасову конституцію відповідно до якої верховним законодавчим органом Чехословаччини стали Національні збори. Вони були утворені шляхом не виборів, а розширення складу Національного комітету. На першому засіданні Національних зборів у листопаді 1918 р. було урочисто проголошено про повалення влади Габсбургів у чеських землях та встановлення демократичної республіка. Першим президентом одноголосно було проголошено професора філософії, видного політичного діяча Томаша Масарика, який на той час перебував в еміграції в Парижі.
Формування та розвиток Чехословацької держави в перші місяці її існування відбувалися в складній міжнародній обстановці. Словаччину, Підкарпатську Русь окупувала Угорщина. Проголошення в березні 1919 р. Угорської радянської республіки, а в червні Словацької радянської республіки призвело до втручання Червоної армії, що намагалася допомогти їм у боротьбі проти румунських і чехословацьких військ. Проте наприкінці літа 1919 р. успішний наступ військ Румунії та Чехословаччини змусив Червону армію залишити територію Словаччини. Поваливши Словацьку радянську республіку після трьох тижнів існування, Чехословаччина встановила свій контроль над Словаччиною і Підкарпатською Руссю.
Спроби німецького населення чеських земель, де воно переважало (Судети та ін.), відокремитися від Чехословаччини, були придушені. Чехословаччина та її кордони були визнані на Паризькій мирній конференції.
1920 р. тимчасові Національні збори затвердили Конституцію Чехословаччини, яка визначала республіканську форму правління. Територія країни проголошувалась єдиною і неподільною, а автономна Підкарпатська Русь -- її невід'ємною частиною.
Державна влада в країні поділялася на законодавчу (Національні збори), виконавчу, здійснювану президентом і урядом, і судову. Президент мав широкі повноваження: призначати міністрів, скликати чи розпускати Національні збори, накладати вето на закони, оголошувати війну та укладати мир. Конституція проголошувала рівність усіх громадян незалежно від походження, мови, раси чи віросповідування, недоторканність особистості, житла, свободу друку, зборів.
Страницы: 1, 2
