14
Міністерство освіти і науки України
Вінницький державний педагогічний університет
ім. М. Коцюбинського
Інститут історії, етнології і права
Реферат:
Ліквідація царизмом Запорізької Січі та її наслідки.
Виконав
Студент групи 2-В
Вінниця. 2008
План
Вступ.
1. Передумови зруйнування Запорізької Січі
2. Зруйнування Запорізької Січі
3. Наслідки зруйнування Запорізької Січі
Висновки.
Список використаних джерел.
Вступ
Зруйнування російськими військами славнозвісної Запорізької Січі (1775) --одна з найтрагічніших подій в історії України. Про неї існує чимало згадок в історичній літературі. У переважній більшості з них здійснення імперським урядом Росії варварської акції - зруйнування Запорожжя розглядалося побіжно, на основі не багатьох джерел. Проте перед тим як зруйнувати Січ російський уряд знищив залишки Гетьманщини.
3 ліквідацією Гетьманщини в 1764 році російська влада вживає заходів для цілковитого знищення місцевого військового, адміністративного і судового апарату в Україні. Встановлюються спеціальні обмеження щодо діяльності української церкви, національної освіти, української мови, літератури і мистецтва, культури взагалі. Не залишив без уваги російський уряд і українське книгодрукування, яке ставиться під жорстокий контроль Синоду. В 1775 році Синод наказує київському митрополитові Т. Кременецькому, «щоб невідповідних тим, що виходить із Московської друкарні книгам... випущених не було... і ні в чим ні найменшої різниці не було... Що ж до видаваних нових книг, то їх виправляючи, не друкуючи, спершу присилати до розгляду і апробації в св. Синод неодмінно». В цей час значно підупала українська економіка. Великого удару зазнало українське купецтво, якому уряд заборонив безпосередні торговельні зносини із західноєвропейськими країнами.
Марно пробувала патріотично настроєна частина української старшини, формально зрівняна у правах з великоросійським дворянством, протестувати -- усі її намагання зберегти залишки автономії залишились гласом волаючого в пустелі. Цариця та її ставленики робили все, щоб перетворити Україну на просту російську провінцію. Найбільше, що дратувало їх, це невмирущий дух гордості українців за своє історичне минуле, любов до свободи і протест проти насильного запровадження поліційної державності. Характеризуючи такі настрої, П. Румянцев писав Катерині II: «Ці люди (українці) вважають те, що в них є, це краще за все, ніде нема нічого доброго, корисливого і вільного, чого б їм хотілось мати»
Після знищення автономії Гетьманщини дійшла черга і до Запорожжя. Причини знищення Запорозької Січі не можна пояснювати тільки тим, що вона з виходом Росії до Чорного моря втратила своє значення захисту від татарських нападів і стала непотрібною. Це невірно хоча б тому, що через 12 років, коли загострилися відносини з Туреччиною і потрібно було збільшити збройні сили імперії царський уряд із залишків запорозьких козаків створив нове козацьке військо -- Чорноморське.
Причини ліквідації Січі більш значні. Одна з них: якщо в центральних районах Росії давно існувало і дедалі ширилось кріпацтво, то на Запорожжі його не було. Цей факт надзвичайно важливий. Замість кріпосницьких відносин тут розвивались нові, буржуазні відносини. Як ми вже показали, зимівчанське (хуторське) господарство на Запорожжі, не кажучи вже про промислове (рибальство та ін.), мало товарний характер. Продукція його йшла на ринок, робочою силою ж були не кріпаки, а наймані робітники. Багаті зимівники, в тому числі й старшинські, були своєрідними фермами, на зразок американських, на яких іноді працювало по кілька десятків постійних найманих робітників-молодиків. Те ж саме стосується промислів. На великих рибних, промислах (сапетах), де не тільки ловили рибу, а й обробляли її -- сушили, солили, добували ікру, виварювали жир, виготовляли клей -- були також зайняті десятки найманих робітників. Такі промисли являли собою прості капіталістичні кооперації або первинні мануфактури. Таким чином, на Запорожжі переважали і успішно розвивалися передові форми господарства і соціальних відносин, насамперед в сільському господарстві.
Нові, буржуазні відносини пробивали собі шлях, як відомо, і в центральних .областях Російської імперії, зокрема в промисловості і сільському господарстві. Йшов процес розкладу феодально-кріпосницької системи. Разом з тим застарілі, феодально-кріпосницькі відносини щораз більше гальмували розвиток нових процесів. Народні маси дедалі рішучіше виступали проти кріпацтва -- посилювався пасивний опір селян, частішали заворушення і повстання, на боротьбу піднімалися робітники маніфактур, народи окраїн. Однак царизм щораз дужче затягував кріпосницьку петлю й придушував опір народних мас. Більше того, він прагнув поширити кріпосницькі відносини, поміщицьке землеволодіння на все нові й нові райони, в тому числі на козацькі області. Здійснити це стало можливим після придушення Селянської війни 1773--1775 років і посилення диктатури кріпосників. У країні почалася жорстка кріпосницька реакція. Тому не можна погодитися з тими авторами, які намагаються виправдати репресивні заходи царизму проти козацьких областей в тому числі ліквідацію Запорозької Січі. Адже наслідком цього було накинення кріпосницьких відносин і поширення їх на козацькі області. Кріпосницька політика царизму гальмувала економічний, соціально-політичний та культурний розвиток країни в цілому та окремих її регіонів зокрема. Саме в Україні наприкінці XVIII століття на вільні землі «Запорозькі Вольності» повернулось кріпацтво. Деякі сучасні автори, аби дати своє пояснення причин зруйнування Запорозької Січі, абстрагуються від соціально-економічного і політичного устрою цієї козацької республіки, а також від ролі, яку вона відіграла у героїчній боротьбі народних мас проти чужоземних загарбників і кріпацтва. Усупереч логіці вони оголошують історичним пережитком, анахронізмом, не феодально-кріпосницький лад, не самодержавство, а Запорозьку Січ, де буйно розвивалися нові прогресивні соціальні відносини.
Не менш важливою причиною ліквідації Січі було й те, що російський уряд не хотів «терпіти,-- писав М. С. Грушевський,-- таке гніздо свобідного духу, як автономна січова громада -- хоч як вона поскромніла і похилилася в порівнянню з Січею Гордієнка!». Зруйнування Запорожжя слід розглядати в контексті з ліквідацією автономії Гетьманщини. Це був дальший крок на шляху перетворення України у: звичайну область Російської імперії. Історик кубанською козацтва Ф. Щербина доречно зауважив: «Абсолютизм, що досяг за Катерини II крайнього ступеня свого розвитку, не міг ужитися з такою волелюбною окраїною. І ось, у силу невідповідності внутрішньої політики козацьким ідеалам свободи і самоврядування, впало вільне козацтво і знищена була Запорозька Січ».
Слід брати до уваги і те, що в цей час царський уряд провадив колонізацію і загосподарення півдня України в інтересах зміцнення імперії. З 1774 року на чолі величезної території півдня України стояв головний командир новоствореної Новоросійської губернії Г. О. Потьомкін. Він був безконтрольним, необмеженим правителем усієї цієї величезної області. Ясна річ, Потьомкін не міг спокійно дивитися на існування Запорозької республіки, яка намагалась протистояти його планам колонізації півдня України. До того ж, між запорожцями й поселенцями не вщухали суперечки. Доходило й до збройних сутичок запорожців з російськими гарнізонами, що стояли поблизу Запорожжя. Запорозька старшина часто не мала можливості стримувати ці виступи рядового козацтва. Між сіромою і старшиною що далі то більше зростало непорозуміння. Старшина в окремих випадках навіть зверталася за допомогою до царського уряду.
Прагнучи Зберегти бодай крихітки автономії Січі, запорозька старшина на початку 1775 року відрядила до Петербурга делегацію, яка повинна була умовити російський уряд реорганізувати запорозьке козацтво. Усі, хто не підкорявся наказам влади, будь то сірома чи старшина, говорилось в проекті, мусили залишити військо, яке тепер нагадувало б Донське козацтво. Але цей проект прийшов запізно. Уряд вже мав інше вирішення запорозької проблеми. Про це з відвертим глузуванням заявив Г. Потьомкін, який перебував на той час у Петербурзі, старшині А. Головатому: «Не можна вам оставатися. Ви дуже розігралися і ні в якому вигляді не можете вже приносити користь:». Справа ліквідації Запорожжя була російським урядом остаточно вирішена.
Невдовзі після закінчення російсько-турецької війни 1768--1774 рр. мілітарне командування імперії почало протидіяти концентрації запорожців, добре усвідомлюючи, що для Росії безпечніше, коли вони розосереджені,-- їх буде легше ліквідувати. Вже на початку 1775 р. Запорозька Січ була оточена корпусом регулярних військ, тобто опинилася: у справжній блокаді. Російські власті зосереджували на запорозьких землях свої полки під виглядом створення тимчасової прикордонної служби, їх війська під різними приводами розташовувалися в козацьких фортецях.
Військова операція по ліквідації Січі готувалася ретельно і в цілковитій таємниці. Російські можновладці вважали цю безславну акцію дуже важливою. Так, князь О. Прозоровський у листі від 8 червня до царського фаворита Г. Потьомкіна називав знищення Січі «...приобретением великой для России вигоди й пользі». Про це свідчать і послужні списки російських офіцерів, що брали участь в «атакуванні» козацької столиці. Приміром, у такому документі російського офіцера Лорера поряд з переліком битв із татарами й турками називається і військова операція 1775 р. у Запорожжі.
Для здійснення військової операції по знищенню Запорозької Січі уряд зібрав величезні сили, їх основу склали добре навчені частини що поверталися з російсько-турецької війни: 31 полк і 37 ескадронів. Командування військами імператриця доручила геперал-поручику Петру Текелію, за походженням сербському дворянину, який раніше служив австрійському цісарю. Це був родич сумнозвісного Хорвата, котрий захоплював запорозькі землі і ненавидів козаків. За своєю вдачею Текелій був людиною жорстокою і водночас боягузливою, типовим зайдою-найманцем.
Рух війська до Січі розпочався 1 травня, а 8 травня російські вояки вже знаходилися поблизу Архангельського шанця, 12 -- у слободі Хмілевій, 18 -- у фортеці святої Єлизавети. Невдовзі до військ прибув Текелій і відразу ж подався до Кременчука для наради з генерал-поручиком О. Прозоровським. Вони домовилися про хід операції, вирішили, як найкраще з усіх боків оточити Запорозьку Січ. Після цього Текелій прибув до військ і поділив їх на п'ять частин. Найбільший загін, яким він керував особисто, складався з таких полків: Пермського карабінерного, Вятського драгунського, Охтирського і Острозького гусарських, Орловського, Козловського, Бутинського, Інгерманлапдського, Навагінського, Копорського піхотних і п'яти донських козацьких. Цей загін, який налічував приблизно 40 000 вояків і півсотню гармат, повинен був захопити запорозьку столицю. Другий загін, очолюваний генерал-майором Г. Чорбою, складався з Волоського та Угорського гусарських полків, трьох ескадронів жовтого гусарського і Єлизаветградського пікінерного полків та 11 ескадронів донських козацьких полків. Вони мали наступати лавою від річки Сугоклеї-Камишеватої до гирла Домоткані. У третьому з'єднанні на чолі з генерал-майором Г. Лопухінпм нараховувалося близько 12000 чоловік. До його складу входили Харківський гусарський, Сибірський, Куринський і Низовський піхотний та три донські полки. Згідно із планом операції, цей загін мав захопити територію між гирлом Південного Бугу і фортецею Кизикермен. Четвертий «деташамент» об'єднував чотири полки: Інгерманландський карабінерський, 2-й Московський піхотний, два полки донців. Цим з'єднанням, яке мало захопити запорозькі землі в районі Нового та Старого Кодаків, керував генерал-майор граф де Бальмен. П'ятий загін під проводом полковника Звєрєва просувався в напрямку від Катерининського шанця до гирла Інгулу. Він мав роззброїти залогу Бугогардівської паланкової фортеці та запорозьких рибалок, що знаходилися на Бузі та Інгулі. Це угруповання складалося з семи піхотних рот гарнізону Катерининського шанця, Астраханського карабінерного, Чернігівського, двох полків донців та 12 ескадронів Молдавського гусарського полку. На випадок, коли б запорожці чинили сильний опір, Текелію мав допомагати 20-тисячннй резервний корпус під керівництвом генерал-поручика О. Прозоровського, який знаходився на Слобожанщині. За планом операції він мав захопити лівобережні запорозькі паланки: Орельську, Самарську, Протовчанську та Кальміуську. Усього у військах, направлених на захоплення запорозьких Вольностей, було приблизно 100 тисяч чоловік. За слушним висловом сучасника, російський уряд для знищення Січі зібрав армію, достатню для ведення війни з будь-якою європейською державою. Сили сторін були явно нерівні: запорожці могли протиставити імперським військам не більше 10000 вояків. Крім того, більшість козаків була відсутня: частина перебувала вдома, дехто подався на промисли тощо. Серце Запорожжя -- січову фортецю охороняло трохи більше як 3 тисячі козаків, які мали 20 невеликих гармат; запорозькі залоги в паланкових фортецях були ще менші.
Страницы: 1, 2
