Махновський рух 1917-1921 років - рефераты, скачать рефераты, бесплатно рефераты

Рефераты. Махновський рух 1917-1921 років

емуарна література компенсує певну обмеженість архівних документів. Неодноразово видрукувані спогади набувають подвійної якості, виступаючи одночасно як історичне джерело й історіографічна одиниця. Особливо це характерно для мемуарів безпосередніх учасників махновського руху. П. Аршинов, наставник Махна - анархіста, написав працю "История Махновского движения (1918 - 1920)" [14]; В. Белаш та його син А. Белаш були у найближчому оточенні "батька" і опублікували працю "Дороги Нестора Махно" [15]; В. Волін (Ейхенбаум) у 1955 р. видав англомовну працю "Неизвестная революция, 1917 - 1921".

Спогади самого Нестора Махно у трьох томах, які він опублікував в еміграції[16 - 19]. Але тут відзначимо, що вони відрізняються своєрідністю і суб'єктивністю. Це вимагає ретельного джерелознавчого їх аналізу та порівняння з іншими джерелами. Цікавою родзинкою до чоловічих спогадів та думок є щоденники дружини Махна - Галини Кузьменко, що містять сугубо фактичний матеріал і дають можливість проводити аналогії з подібними джерелами.

Методологія дослідження. У роботі використовуються принцип системності, що і дозволив уявити махновський рух як окрему систему й зробити аналіз. Принцип багатофакторності, який вимагає дослідження різного роду об'єктивних і суб'єктивних факторів, що впливали на розвиток збройних сил руху, а також принцип всебічності, що передбачає вивчення всіх сторін і зв'язків досліджуваного предмета.

Перелічені принципи застосовуються завдяки ряду методів: системно-структурному, історичному та логічному, методу періодизації та аналогії. Застосовані методи дозволили дослідити історичну картину життя махновського руху, а також тенденції його політичної, економічної та військової еволюції.

Практичне значення. Курсова робота певною мірою доповнить історію махновщини і громадянської війни у вигляді компіляції основних досліджень з проблеми. Матеріал представляє інтерес для вчителів, студентів, школярів та всіх, хто цікавиться історією махновщини та руху анархістів.

Структура роботи. Дослідження складається з вступу, двох розділів, висновків з проблеми та списку джерел та літератури. У першому розділі ми проведемо невеличкий екскурс в історію формування основних положень ідеології анархізму та її сутності для розуміння її основних засад, які мали безпосередній вплив на ватажка селян Н. Махна та його прибічників. У другому розділі ми розглянемо яким чином і які ідеї анархізму застосовувалися на практиці махновцями в період національно - демократичної революції.

Розділ 1. Сутність ідеології анархізму

В історичній науці та у суспільстві в цілому на сучасному етапі, нажаль, відсутнє комплексне розуміння такого гучного поняття як анархізм, який набуває тенденції прискореного розвитку у молодших колах суспільства. Ідеалом анархізму вважається діяльність Н. Махна та його прибічників. Можливо це є помилкою літератури з цієї проблеми. Тому що насправді навіть у людей, що беруться писати про анархістів, особливо про Махна, відсутня елементарна грамотність в питаннях теоретики анархізму. У підсумку сам рух має вигляд у таких роботах "бісової мари" [ 37; 8- 9].

Розмови про анархію є незвичними для нашого часу, але слово "анархія" лунає частіше, але в зовсім іншому вигляді, як його розуміли "батьки анархізму", які вели за собою великі маси суспільства. [37; 8- 9].

Багато чого розуміють під цим словом і безглуздий та безжальний бунт, суспільний хаос, і прагнення до безладу та насилля. Але це далеко від ідеалів суспільного руху, яке майже півстоліття збирає під своє чорне знам'я мільйони людей, не звертаючи увагу на агітацію ворогів. І не заради багатств чи кар'єри, а заради послідовності втілення в життя ідей.

Анархізм займає особливе місце в соціалістичному напрямі політичної та правової думки. Анархізм - ідеологія, яка вже у своїй назві стверджує власну суть - бездержавний лад. Для прихильників цього напряму, так само як і для прихильників лібералізму, найвищою цінністю є свобода, проте така свобода розуміється анархізмом інакше, ніж лібералізмом. Ця свобода базується на суспільній рівності, яка можлива тільки - і це, власне, робить анархізм напрямом соціалістичної думки - за раціонально сформованого справедливого суспільного ладу, за який необхідно боротися всіма допустимими засобами. Це лад, що базується на вільних зв'язках виробників, який не потребує держави, так само як не потребує і релігії. Своєрідним гаслом анархізму є: "Ані Бога, ані пана" [26; 35].

Анархізм проповідуває звільнення суспільства і кожної окремої особи через ліквідацію у процесі анархістської революції державної організації. Анархісти, незалежно від напряму, до якого вони належать, беззастережно сприймають ідею, що засадничим злом, яке деформує суспільство, нормальні суспільні відносини, є держава. Існування держави породжує класову боротьбу, конкурентну боротьбу між окремими особистостями, в результаті чого збагачуються одні і злидарюють інші. Корені анархізму його творці вбачали в додержавній формі існування суспільства, ідеології деяких релігійних сект періоду Середньовіччя і Реформації, а також в окремих аспектах теорії природничого права та договірної теорії XVІІ та XVІІІ ст.

Як ідеологія анархізм справив суттєвий вплив на розвиток робітничого руху в середині та другій половині XІX ст. На відміну від марксизму, анархізм відкидав ідею держави диктатури пролетаріату, проте, на противагу йому, головну надію в зміні суспільного ладу покладав не на революційний рух усього пролетаріату на чолі з комуністичною партією, а на індивідуальний терор [26; 38]. Жертвами анархізму стало чимало політичних та державних діячів.

Ідея ліквідації держави в анархізмі тісно пов'язана з поняттям абсолютної свободи особи. На переконання анархістів, саме існування держави виключає можливість існування свободи індивіда, тому для її забезпечення необхідно знищити державу. Тому, на відміну від марксистів, анархісти вважали необхідним найперше знищити цілком і повністю державу, а вже наслідком цього буде ліквідація капіталу, приватної власності тощо. Отже, якщо марксисти стверджували, що у процесі соціалістичної революції на зміну буржуазній державі прийде держава диктатури пролетаріату, то анархісти заявляли, що у процесі анархістської революції буде знищено буржуазну державу без заміни її будь-якою іншою формою держави. Щодо ставлення до права власності, то в анархізмі можна виділити три головні напрями: анархоіндивідуалізм, основоположником якого був Прудон, анархоколективізм М.Бакуніна та анархокомунізм П.Кропоткіна.

П'єр Жозеф Прудон (1809-1865) - творець анархізму як окремого напряму політичної та правової думки XІX ст. і основоположник такого напряму в анархізмі, як індивідуалістичний анархізм, або анархоіндивідуалізм. Він обстоював такий суспільний лад, який базується на взаємній співпраці членів суспільства, з гарантованою автономією людської особистості. Прудон, як він підкреслював, визнає "третю форму суспільства", тобто синтез спільності і власності, заперечуючи, таким чином, і капіталістичне, і комуністичне суспільство. Під цим оглядом він критикував систему парламентаризму, яка, на його думку, мала низку недоліків.

Свободу мислитель розумів, з одного боку, як вроджену властивість людської природи, з іншого - як постійну мету розвитку людини. Забезпечення свободи є тим чинником, який пов'язує особу та суспільство. Тому свобода, яку розуміють, як засіб ізоляції особи, як межу, що розділяє людину і суспільство, є запереченням свободи. Враховуючи це, Прудон, в цілому критично ставлячись до права приватної власності, визнає її важливою складовою індивідуальної свободи. Свобода полягає у її взаємному забезпеченні та дотриманні індивідами. Тому, за Прудоном, анархія - це не абсолютна свобода діяльності - вона означає почуття нерозривного зв'язку власної свободи зі свободою інших [37; 15].

Для Прудона анархія не була якимось безвладдям, тобто ліквідація державного механізму, який стояв над суспільством, не повинна була призводити до свавілля та знищення права. Під цим оглядом важливою є висунута Прудоном ідея федерації. Федерація, на його думку, повинна складатися із сукупності самостійних територіальних одиниць, пов'язаних між собою взаємовигідними і рівноправними договірними відносинами.

Михайло Бакунін (1814-1876) - основоположник нового напряму анархізму - колективістського анархізму, або анархоколективізму. Визначальний вплив на формування бакунінської концепції мали філософія Геґеля, згодом - доктрина Прудона та марксизм.

Свої погляди на державу і право, власну концепцію анархізму Бакунін виклав у працях "Бог і держава" (1871) та "Держава і анархія" (1873). На початку 60-х років він формує власну концепцію, основами якої були абсолютна свобода особи, антиінтелектуалізм, а також основана на традиції російської общини колективна власність.

Ідея свободи у творчості Бакуніна формується у процесі полеміки з іншим ідеологом анархізму - Максом Штірнером, який вважав, що особа може бути вільною тільки на засаді протиставляння себе суспільству та державі. Суспільство не дає змоги досягнути людині повної свободи. На думку Бакуніна, суспільство становить природне середовище буття особи, натомість її свобода порушується державою, тому досягнення повної свободи і повної автономії особи можливе тільки шляхом ліквідації держави. Штучні інституції, створені державою незалежно від її форми, у кінцевому підсумку завжди спричинюють порушення або знищення свободи особи. Мислитель підкреслював принципову відмінність між становищем особи у суспільстві та в державі. У державі панує право, у суспільстві - традиція та звичай, і взаємодія індивідів базується на солідарності. При цьому форма держави не має принципового значення.

Говорячи про державу, мислитель підкреслював, що "жодна держава - навіть в найбільш демократичній формі, навіть якщо б це була найчервоніша політична республіка, народна республіка, все одно влада буде псевдонародною, бо тільки така влада можлива під фальшивим гаслом народного представництва - не буде спроможна дати народові того, що йому потрібно, а саме: змоги вільно організуватися знизу доверху в ім'я власних інтересів. Кожна держава, навіть найбільш демократична і республіканська, навіть псевдонародна держава, видумана паном Марксом, за суттю своєю є нічим іншим, як апаратом, за допомогою якого керує масами привілейована меншість, яка нібито краще розуміє інтереси народу, ніж сам народ" [37; 17]. Тому для народу не залишається нічого іншого, як знищити державу шляхом анархістської революції.

Розглядаючи перспективи майбутнього людського суспільства, Бакунін особливу увагу приділяє проблемі колективізму. Базуючись на твердженні, що людина є істота суспільна, він намагається окреслити майбутнє життя людей, яке він не мислить поза колективами. Отже, для Бакуніна колективізм є не тільки основним напрямом суспільної організації, але й стає чи не найвищою моральною якістю, яка регулює життя як індивіда, так і суспільства, що стає організацією солідарності індивідів, які однаково користуються всіма необхідними матеріальними благами, так само як і з найбільшого добра всіх, чим є свобода. У такій ситуації людина як найбільш індивідуалістична і, одночасно, найбільш суспільна істота досягає апогею свого розвитку, гармонійно пов'язаного з розвитком колективу.

Петро Кропоткін (1841-1921) - російський князь, який під впливом Бакуніна зблизився з народовольцями, за що був ув'язнений російською владою. Його погляди викладені у працях "Записки революціонера" (1885), "Анархізм, його філософія й ідеали" (1896), "Взаємна допомога як фактор розвитку" (1902).

Кропоткін розглядав державу як штучне утворення, що мало на меті "тримати у покорі інших та примушувати їх на себе працювати". Закони, які діяли у державі і регулювали суспільне життя, він вважав винятково новочасними утвореннями, підкреслюючи, що людство сторіччями існувало без писаного законодавства і відносини між людьми регулювалися лише звичаями і традиціями.

На підставі вчення Дарвіна про взаємодопомогу у тваринному світі він обгрунтував закон взаємної допомоги та солідарності, як всезагальний біосоціологічний закон. Внаслідок дії цього закону людство, на думку Кропоткіна, не потребує держави з її регулюючою функцією, тому необхідно ліквідувати державну владу. Бездержавне суспільство він уявляв у формі асоціації вільно об'єднаних комун та виробничих общин, у яких не повинно бути жодної форми зовнішнього примусу щодо конкретного індивіда. У такому суспільстві рішення повинні ухвалюватися на підставі спільної згоди та на засадах моралі. Досягнути такого суспільства можна через анархістську революцію. Кропоткін заперечував не тільки приватну, але й особисту власність. На його думку, одразу ж після повалення існуючого ладу, ліквідації держави повинен бути запроваджений принцип -"кожному за потребами" [26; 39].

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5