B 9 годин вечора Ланн і Мортьє скинули частини Горчакова в річку. Частина російських солдатів загинула, частина була узята в полон.
Французи втратили убитими і пораненими 7 тисяч чоловік, росіяни -- 15 тисяч убитих, поранених і полонених і майже всю артилерію. Уцілілі росіяни частини були деморалізовані і небоєспроможні. Беннігсен наполягав на висновку перемир'я.
22 червня Олександр посланий свого представника з проханням про припинення бойових дій. 7 липня 1807 року в місті Тільзиті поблизу російської межі був поміщений мирний договір. Східна Пруссія і відокремлене від Пруссії герцогство Варшавське залишалися під контролем французьких військ. Росія вступала в союз з Францією і приєднувалася до континентальної блокади. Наполеон надав Олександру свободу рук проти Швеції, Англії, що залишилася союзником.
2.3 Війни Наполеона в Європі до 1812 року
У травні 1808 року Наполеон заманив іспанську королівську сім'ю у французьке місто Байонна і заарештував її. Імператор Франції проголосив іспанським королем свого брата Жозефа. Французькі війська вторглися до Іспанії. Наполеон розраховував на легку військову прогулянку, оскільки боєздатність іспанської армії розцінював невисоко. Проте його маршали не змогли її знищити, хоч і нанесли іспанцям ряд поразок. Іспанські війська, користуючись підтримкою місцевого населення. У серпні в Португалії висадилася англійська армія генерала Артура Уелслі -- майбутнього фельдмаршала герцога Велінгтону. Вона вигнала з країни французький корпус генерала Ж.А. Жюно, який підписав у вересні капітуляцію в Синтрі. Французьким солдатам було дозволено повернутися на батьківщину.
5 листопада 1808 року Наполеон вторгся до Іспанії на чолі 180-тисячної армії. Протягом місяця він наніс важкі поразку іспанським військам, узяв Мадрид і відтіснив Велінгтона в Португалії. В 1809 року Папа Римський, позбавлений Наполеоном світської влади і поміщений під арешт, спеціальним білем відлучив французького імператора від церкви. Для глибоко релігійних іспанських селян боротьба з армією Наполеона стала богоугодною справою, і вони винищували «слуг антихриста»-- французів -- особливо жорстоко. На острові Святої Олени засланий імператор скаржився: «У масі своїй іспанський народ дикий і жорстокий: тоді як я наказував поводитися з полоненими... по-людськи, моїх солдатів вбивали. Іспанським партизанам допомагали англійська армія і флот. Іспанські війська змогли утримати порт Кадіс. Але і на решті території країни французи постійно піддавалися нападам з боку невеликих загонів, що ховалися в горах і користувалися гарячою підтримкою населення. Наполеон вимушений був постійно тримати в Іспанії армію в 300-- 400 тисяч солдатів, що ослабляло його можливості на інших театрах військових дій.
Побачивши, що французи зав'язнули в Іспанії, Австрія спробувала узяти реванш за Аустерліц. Англія надала австрійцям 4-мільйонну субсидію. 8 лютого був поміщений англо-австрійський союз.
До весни 1809 роки Австрія поставила під рушницю 310 тисяч чоловік. 10 квітня 150-тисячна армія на чолі з генералісимусом ерцгерцогом Карлом вторглася до Баварії і розбила баварські війська. На допомогу своїм союзникам поспішив Наполеон. Його армія вийшла на шляхи сполучення австрійців. 19--23 квітня в п'ятиденній битві під Регенсбургом армія ерцгерцога була розбита по частинах і, втративши більше 40 тисяч убитими, пораненими і полоненими, відійшла на лівий берег Дунаю.
13 травня Наполеон вступив до Відня. Але австрійський імператор відмовився укласти мир. Тоді Наполеон вирішив форсувати Дунай. У 4 години дня французькі війська на лівому березі були атаковані 88 тисячами австрійців. Поразка не зломила Наполеона. Він продовжував підготовку до форсування Дунаю, зосередивши на Лобау значні сили. Всього Наполеон мав від 150 до 170 тисяч солдатів при 550--584 знаряддях. Ерцгерцог Карл міг протиставити йому 110-тисячну армію при 450 знаряддях. Увечері 4 липня французи почали переправу В 9 годин війська Даву узяли Енцерсдорф. До цього часу сюди переправилася вся наполеонівська армія .
Ерцгерцог Карл зустрів ворога на добре укріпленій Русбахській позиції. Він чекав підходу армії ерцгерцога Іоанна, що зрівняло б австрійські сили з французскими.9 липня Карл спробував атакувати лівий фланг французів і відрізувати ворога від Дунаю. Одночасно ліве крило австрійців повинне було з'єднатися з армією ерцгерцога Іоанна і охопити правий фланг ворога. Наполеон, у свою чергу, завдавав головного удару в центрі, щоб оволодіти Ваграмом і Нейзіделем, прорвати фронт армії Карла і відрізувати її від армії Іоанна. У 4 години ранку лівофлангові колони австрійців, користуючись туманом, несподівано атакували корпус Даву. Наполеон помилково вирішив, що це підішли війська Іоанна, і кинув в контратаку два полки кірасир з кінною артилерією. Австрійці були відкинуті в початковий стан. Наполеон тим часом зосередив в центрі ударний 45-тисячний корпус з 104 знаряддями під командуванням Макдональда. Втративши Ваграм і Нейзідель і побоюючись нової атаки в центрі, Карл почав відступ. У 4 години вечора до місця бою підійшла армія Іоанна, але, побачивши загальний відступ австрійських військ, повернула назад. У битві при Ваграмі кожна із сторін втратила по 25 тисяч чоловік убитими, пораненими і полоненими. Французи позбулися 12 прапорів і 11 знарядь, австрійці -- одного прапора і 9 знарядь. Ваграмська поразка змусила Австрію підписати 14 жовтня 1809 року Шенбрунський мирний договір. Вона вимушена була, на вимогу Наполеона, поступитися Росії Тарнопольським повітом в Галіції, основну ж частину цієї провінції віддати союзному Франції Варшавському герцогству; приєднатися до континентальної блокади, сплатити велику контрибуцію і скоротити свою армію до 150 тисяч чоловік.
Після невдачі, що осягнула Австрію, Олександр I, усвідомлюючи згубні наслідки для Росії континентальної блокади і необхідність скрушити Наполеона, спробував восени 1811 роки схилити до сумісного виступу проти Франції прусського короля Фрідріха Вільгельма III. 17 жовтня вже була підписана конвенція про військовий союз, згідно якої 200-тисячна російська і 80-тисячна прусська армії повинні були дійти до Вісли раніше, ніж там зміцняться французькі війська. Російський імператор вже віддав розпорядження про зосередження 5 корпусів на західній межі. Проте прусський король в останню мить злякався нової війни з «ворогом роду людства», відмовився ратифікувати конвенцію, а потім навіть вступив в союз з Наполеоном. Із цього приводу Олександр написав Фрідріху Вільгельму 1 березня 1812 року: «Краще все-таки славний кінець, чим життя в рабстві!»
Наполеон не знав про план нападу на нього, що складалося восени 1811 роки, але не сумнівався, що для затвердження свого панування на континенті і створення ефективної блокади проти Англії необхідно скрушити Росію, зробивши її слухняним сателітом, на зразок Австрії або Пруссії. І літо 1812 роки французький імператор визнав самим відповідним часом для вторгнення на російську територію.
2.4 Політика Наполеона на завойованих землях
В 1802 році Наполеон добився оголошення своєї влади як по життєвої, ще через два роки ця влада була перетворена з кожульської в імператорську.
Наполеон та комісія юристів склали велику збірку законів під назвою Кодекс Наполеона, ці закони вступили в дію для всіх земель на захід від Рейна і Альп. Кодекс відступив від рішучих демократичних реформ конвента. Залишились в силі свобода віросповідання та деякі інші права народу. Наполеон приєднує П'ємонт і Лігурію, знищив Гельветичну республіку.
Особливо цікавими уявлялись ті землі, які можливо було провести в Німеччині. Стара Німецька імперія з поступкою земель по лівому березі Рейна руйнувалась. Наполеон задовольнив жадність великих і середніх князів Німеччини, віддавши їм незначні володіння рицарів, землі великих міст та церковні землі. Ця секуляризація і медиатизація земель допомогли Бадену, Вюртембургу і Баварії значно збільшити свої володіння, що в свою чергу, зробило їх васалами Наполеона.
Вступивши в області, приєднані за розділами Польщі за 10-13 років до того; Наполеон оголосив незалежність Польщі і проголосив тут звільнення селян з кріпацтва, що призвело до того, маси поляків стали переходити до нього на службу та у військо.
5 листопада 1808 року Наполеон попав на Іспанію. Протягом місяця він переміг війська, і взяв Мадрид. 4 грудня французький імператор проголосив програму реформ для Іспанії, яка скасувала феодальні привілеї. Спрощувались внутрішні митниці, ліквідовувалась інквізиція. Але реформи, принесені на штиках завойовниками, не зустріли підтримки в Іспанії.
В 1809 році папа римський, позбавлений Наполеоном світськоїі доставлений під арешт, спеціальною булою відлучив французького імператора від церкви. Для дуже релігійного іспанського населення боротьба з армією Наполеона стала боговідданою справою.
Одночасно з промисловими невдачами імперії, починають підійматись розгромлені нею країни: Іспанія, Австрія, Прусія. На Піренейському півострові французи не очікуючи зустрілись з малою, роздрібненою, проте надзвичайно упертою боротьбою, яку вели партизани. Невдовзі після приходу Іосифа Бонапарта в Мадрид в 1808 році доволі великий французький військовий відділ був оточений інсургентами і змушений капітулювати.
Дещо раніше і пізніше Напалено розпорядився ще цілим рядом території. Республіки, утворені Директорією були перетворені в королівства і роздані Наполеопідам: Батавська стала королівством Голландії, в Північній Італії віце-королем був пасинок Наполеона, королівство Вестфальське було віддане для брата імператора, якого Наполеон поставив на чолі німецьких князів, що утворили Рейнський союз. В Неаполі Наполеон поставив свого зятя Мюрата, в Іспанії поставив брата Іосифа.
Висновок
В ході анти французьких війн, в період з 1799 до 1812 року, Наполеон проявив свій військовий талант в ряді битв наслідком яких стало підписання угод за якими під вплив і владу Наполеона (П'ємонт, Лігурію, Голландія, Північна Італія, Іспанія, Німецькі князівства, Польща та ін.). На завойованих територіях і державах які були під впливом Наполеона, він проводив невигідну політику щодо цих країн, витягуючи з них людські та екологічні ресурси. Внаслідок чого на цих територіях утворюються партизанські рухи, повстання та виступи, що змушувало Наполеона тримати на цих територіях великі військові сили.
РОЗДІЛ ІІІ. ОСТАННІ ВІЙНИ БОНАПАРТА
3.1 Наполеон від Росії до зречення престолу
12 червня 1812 року Наполеон на чолі 448-тисячної Великої армії перейшов Неман і вторгся в межі Росії. Пізніше, аж до листопада 1812 року, до неї приєдналися ще 199 тисяч чоловік, включаючи прусський і австрійський допоміжні корпуси. Власне французів у складі Великої армії була трохи менше половини. Спочатку 448 тисячам французьких і союзних з ними військ протистояло 317 тисяч російських солдатів і офіцерів, розділених на три армії і три окремі корпуси. Всі вони були розосереджені на великому просторі, що давало головним силам Наполеона, що рухалося компактно, ще значніша чисельна перевага. 1-а Західна армія на чолі з військовим міністром генералом М.Б. Барклаєм-де-Толлі налічувала 120 тисяч чоловік при 550 знаряддях і розташовувалася між Вільно і верхньою течією Німану. У 2-й Західній армії під командуванням генерала Багратіона було 45 тисяч солдатів і 200 гармат. Вона розташовувалася на південь від 1-й армії і прикривала дорогу на Москву і Київ. 3-а Західна армія генерала А.П. Тормасова мала 45 тисяч солдатів при 170 гарматах і стояла на Волині, в 200 км на південь від армії Багратіона. Фактичним головнокомандуючим російської армії був військовий міністр Барклай-де-Толлі, проте Багратіон, що мав старшинство в чині, вважав, що не зобов'язаний беззастережно виконувати всі розпорядження Барклая.25 червня, дізнавшись напередодні про те, що 22-го числа Францію оголосила Росії війну, імператор Олександр I видав маніфест, де заявив: «Я не покладу зброї, доки ні єдиного ворожого воїна не залишиться в царстві моєму!» Напад Наполеона не став для росіянина/імператора несподіванкою. Ще з початку травня Олександр знаходився при армії, яка готовилась до оборони.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6
