3. Аграрні структури в умовах колоніально-капіталістичної економіки

Як уже відомо головною ланкою господарства на Сході було землеробство. Завдання колонізаторів тут було переведення общинного господарства на вирощування технічних культур. = Створення плантацій. Вони були великі, з відповідною інфраструктурою - залізницями, шосе, складами, будівлями для робітників, а потім сучасними підприємствами по переробці сільськогосподарської сировини.

Вирощування в залежних країнах експортних культур, які тут раніше не вирощувалися - чай (Індія), кофе і каучук (Індонезія), збільшилось вирощування місцевих культур - бавовник, джут, цукрова тростина, тютюн, кокосова і маслинична пальма, виноград, цитрусові і ін. Організовуються багатогалузеві господарства. Робітники через вербувальників привозились на великі плантації з менш розвинутих районів або країн, мізерна зарплата. Ішов процес становлення прогресивних форм капіталізму в колоніях зі всіма його недоліками.

Дрібне селянське господарство це не тільки зернові, а і садівництво, овочівництво і навіть підсобні промисли, відходництво. І на початку ХХ ст. у більшості країн Сходу в товарний обіг втягувалась все більша частина сільськогосподарської продукції. Селяни - фермери = як капіталістична форма господарювання. Купівля - продаж ставали звичним явищем на Сході - так з'являлась буржуазна форма приватної власності на землю.

Особливості становлення капіталізму у міській економіці. Злиття місцевого традиційного сектору економіки і сучасного, капіталістичного носило на Сході суперечливий характер. Руйнація ремісничого ручного виробництва. З'являлись місцеві текстильні фабрики (наприклад, в Індії де в 1911 р. фабрики, на яких працювало близько 8% загального числа зайнятих виробництвом бавовняно паперових тканин, давали більше половини продукції, яка вироблялась в країні).

В напівколоніях, де не було прямих інвестицій бачимо синтез східної ручної праці і європейського фабрично-заводського виробництва. Кустарна промисловість переважала (килими Ірану). В Китаї на 1911 р. ручне промислове виробництво поставляло на внутрішній ринок близько 80% необхідних населенню тканин. У В'єтнамі перед Другою світовою війною ремісники виробляли 84% шовкових і 75% бавовняно паперових тканин, які споживалися в країні, а на початку 30-х рр. доля фабрично-заводської і дрібної промисловості не перевищувала 6% вартості валового продукту. Поряд з колоніальним капіталом існувала місцева мануфактура та китайський капітал. Машини на Сході спочатку використовувались на транспорті.

Основна доля іноземних інвестицій на Сході в колоніальний період ХХ ст. направлялась в видобувну промисловість, сільське господарство, інфраструктуру, торгівлю, кредит і лише мала частина у промисловість. Це сприяло формуванню на Сході нових сучасних форм виробництва і зв'язків у промисловості, торгівлі, кредиті. Ці форми спочатку появились на транспорті, комунікаціях, на територіях іноземних концесій, в європейських поселеннях типу сеттльменів, в портових містах, в промисловому і цивільному будівництві, потім в гірничо видобувній, оброблювальній промисловості, а також в сільському господарстві. Якщо в кінці ХІХ ст. при безпосередній участі іноземного капіталу, науково-технічних кадрів і спеціалістів будувалися фабрики і заводи по переробці мінеральної сировини і сільськогосподарської продукції, підприємства по виробництву цукру, бавовняно паперових тканин і т.д., то з початку ХХ ст. з'являються електростанції, сталеплавильні, цементні та інші заводи. Іноді це були досить великі капіталістичні підприємства, але частіше всього невеликі фабрики, заводи, майстерні, або в традиційних галузях, або в нових, які виникли під впливом Заходу або попитом світового ринку. Традиційне і сучасне ніби переплелося на Сході.

4. Політичні та соціальні процеси на Сході

Політичні процеси на Сході. У політичних процесах на Сході ще чіткіше бачимо в І половині ХХ ст. переплетіння традиційного і сучасного. І все це проходило під впливом колоніальної політики держав Заходу, яка особливо активною стала на рубежі ХІХ - ХХ ст. Боротьба за поділ світу на 1900 р. закінчилась, різні країни як економічно, так і політично отримали різну частку колоніальних володінь. І почалася боротьба за переділ уже поділеного світу, почалися війни: - іспано-американська, англо-бурська і російсько-японська. Перша 1898 - 1901 - Куба, Пуерто Ріко та Філіпіни стали володіннями США; 1893 - Гавайські острови, 1899 групу островів Тихого океану - Самоа - між Німеччиною та США. Англо-бурська війна (буде розглянуто детально по історії Африки) 1899 - 1902 поразка бурів. Утворення в 1910 р. ПАС. Російсько-японська війна 1904 - 1905, поразка Росії, Портсмутський мир = Японії півострів Ляодун, південний Сахалін, Корею, росіяни вивели війська з Маньчжурії.

Певним етапом у розвитку країн Азії був період названий Пробудженням Азії. Воно було викликано як внутрішніми, так і зовнішніми причинами, - ріст націоналізму, патріотизму, вплив Європи. Сприяли Пробудженню Азії так і зовнішні причини як російсько-японська війна і російська революція 1905 - 1907 рр. Під їх впливом і з урахуванням внутрішніх причин відбулися революція 1905 - 1911 рр. в Ірані, революційне піднесення 1905 - 1908 рр. в Індії, Молодотурецька революція 1908 р., Сіньхайська революція 1911 - 1913 рр. в Китаї. Вони так чи інакше мали вплив на подальший розвиток цих країн. Але посилення національних протиріч, шовінізм (молодотурок) послабили Османську імперію, що показали результати італо-турецької війни 1911 - 1912 рр. і Балканських війн 1912 - 1913 рр.

Перша світова війна мало що змінила в житті народів Азії і Африки. Активну участь у війні прийняла Османська імперія (молодотурки) на стороні четвертного союзу Німеччини, Австро-Угорщини, Болгарії і Османської імперії. Фронти - Кавказький, Месопотамський, Синайський та Балканський. Війна не принесла успіхів молодотуркам і перемир'я в Мудросі 30.10.1918 р. зафіксувало фактичний крах Османської імперії. Японія, яка оголосила війну Четвертному союзу ще в 1915 р. фактично не воювала, окупувала півострів Шаньдун в Китаї. Африканські колонії Німеччини були окуповані військами Франції і Англії.

Події в Росії 1917 р. привели до посилення націоналізму, автономізму на її окраїнах. Були поставлені вимоги автономії, тюрсько-татарських мусульман внутрішньої Росії і Сибіру, утворені „емірат Північного Кавказу” в травні 1917 р., імамат Дагестану і Чечні у серпні 1917 р. „Національна директорія в Криму”, автономія Башкурдистана і Кокандська автономія в Туркестані в листопаді 1917 р., автономія Алаш Орди в Казахстані в грудні 1917 р. На Закавказзі було проголошено незалежність Грузії, Вірменії та Азербайджану, в Середній Азії незалежними залишались Хіва, Бухара і Самарканд, а також Кокандське ханство. Більшовики утворили Туркестанську республіку. Переслідуючи свої геополітичні цілі по збереженню територій колишньої Російської імперії уряд В. Леніна опублікував „Звернення до всіх трудящих мусульман Росії і Сходу” (20.11.19917 р.) одночасно направивши війська на Кавказ і Середню Азію. Із-за внутрішніх чвар і зовнішньої радянської агресії Закавказькі республіки незалежні були ліквідовані як і Бухарський емірат, Хівинське, Кокандське та Самаркандське ханства. Частина населення, перш за все верхівка не сприймали радянську владу продовжувався рух повстанців (басмачів) аж до середини 30-х років. В кінці 20-х років радянський уряд провів розмежування в Середній Азії де було утворено союзні республіки Казахську, Узбекську, Туркменську, Таджикську і Киргизьку. Під час Великої Вітчизняної війни сюди вивозилося устаткування фабрик і заводів з окупованих територій СРСР. Народи Північного Кавказу - чеченці, осетини, інгуші, черкеси, карачаївці пережили ще одну трагедію - депортацію в Казахстан і Середню Азію ніби за співчуття нацистам (1944 рік). Рівень життя народів Середньої Азії зростав надзвичайно повільно за роки радянської влади тут було і розкуркулення 30-х років і голодомор. Позитивне - ліквідація неписемності.

Західні держави, які перемогли у війні, здійснили переділ світу на Паризькій та Вашингтонській конференціях (1919; 1921 - 1922 рр.) Велика Британія отримала від Ліги Націй (утворена в 1920 р.) мандат на управління колишніми німецькими колоніями в Африці, Іраком і Палестиною, Франція - Сирією і Ліваном, США вимагали „відкритих дверей” у Китаї. Війна і події в Росії 1917 р. стимулювала ріст національно-визвольного руху на Сході. В міжвоєнний період відбулися такі події як кемалістська революція в Туреччині (1919 - 1923 рр.) і проголошення Турецької республіки, третя англо-афганська війна, де Афганістан відстояв свою незалежність, повстання в Єгипті 1919 - формально незалежне королівство з 1922 р., Ірак 1920 р. незалежний з 1922 р. формально, Сірії 1925 - 1927 рр., революція 1925 - 1927 рр. в Китаї відкрила нові перспективи перед цією країною, але окупація Японією 1931 р. Маньчжурії і початок японо-китайської війни в 1937 р. ускладнили цей процес.

Вихід на початку 30-х р. на політичну авансцену Німеччини, Італії і особливо Японії як суперників традиційних колоніальних держав (Великобританії, Франції, Голландії, США) вніс нові ускладнення в розстановку політичних сил на Сході. Держави „осі” Берлін-Рим-Токіо хотіли нового переділу світу. Їх пропаганда „сфери співпроцвітання Азії” (лідер Японія), „захисники ісламу” (Гітлер в Німеччині, Муссоліні в Італії).

Держави „осі” посилали свою агентуру майже у всі країни Сходу, підтримували зброєю, грошима, військовими і політичними інструкторами націоналістичні партії і групи, притягуючи їх вождів на свій бік. Не всюди вони давали позитивний ефект із-за жорстокостей загарбників на окупованих землях. Але певних результатів держави „осі” добилися - серед арабських лідерів півночі Африки, Іраку, із-за сіоністів у Палестині Італія захопила Ефіопію ще в 1936 р. В повній мірі військові дії розгорнулися після початку військових дій Італією влітку 1940 р. Бої в Сомалі, Судані, Ефіопії і Єгипті вже весною 1941 р. привели до розгрому італійських військ і втрати північно-східної Африки. Але перекинутий в Лівію німецький „Африканський корпус” генерала (фельдмаршала) Роммеля („Лисиця пустелі”) дозволив державам „осі” утримати її і розпочати наступ на Єгипет, а потім на Близький Схід, Іран, Афганістан. Але сил у Роммеля було недостатньо, англійці зупинили німців біля Олександрії, а в жовтні 1942 р. розгромили біля Ель-Аламейна. Німці залишили Єгипет, Лівію і в березні - травні 1943 р. капітулювали в Тунісі.

За угодою „Антикомінтернівський пакт” і військовий союз Німеччини і Японії 1940 р. про поділ сфер впливу в Азії по 70 меридіану Японія вступила у війну. Ще влітку 1941 р. вони окупували Індокитай, а в грудні (7.12.) 1941 р. під час нападу на американську військово-морську базу Перл Харбор нанесли удар по колоніям Великої Британії, Голландії і США - зайняли Малайю, Індонезію, Бірму, Філіппіни, Японія скористалася готовністю до війни, підтримка місцевого населення як „своїх”, формування Армії незалежності Бірми (з 4 до 50 тис. добровольців), „Індійської національної армії” (Аун Сан і Субхас Чандра Бос), в Індонезії - Сукарно. „Японія - лідер Азії, покровитель Азії, світоч Азії”. Коли стало ясно, що японці колонізатори, почався рух опору. В'єтнам (Хо Ші Мін), Філіппіни „Хукбалахап”, Малаї, Індонезія, Бірмі (Аун Сан). Японці в 1943 році оголосили Бірму та Філіппіни „незалежними”, але опір продовжувався.

Друга світова війна потрясла Схід. В боях брали участь велика кількість азіатів та африканців. Тільки в Індії було призвано в армію 2,5 млн. чол., у всій Африці - 1 млн. (ще 2 млн. обслуговували війська). В Китаї загинуло за роки війни 10 млн. чол., в Індонезії - 2 млн., на Філіппінах - ! млн.. Але поразка держав „осі” сприяла піднесенню національно-визвольної боротьби. З Азії почався розпад колоніальної системи. 17 березня 1945 р. проголошено Республіку Індонезію, 2 вересня - ДРВ, 1946 р. Філіппіни, 1947 - Індія і Пакистан. 1948 р. КНДР і Республіка Корея, 1946 р. - Сирія і Ліван, 1948 р. Ізраїль (немає Палестини) арабо-ізраїльська війна 1948 - 1949 рр., 1 жовтня 1949 р. утворено КНР і Китайську республіку (о. Тайвань).

Соціальні процеси на Сході. На протязі І половини ХХ ст. соціальна структура східного суспільства змінювалась поступово. Їх прискорили як перша так і друга світові війни. Заявила про себе повсюдно національна буржуазія від Сенегалу до Індонезії. Війна сприяла росту економіки на Сході і торгівлі. Військові позики Англії в Індії і отримала від неї „дари” на 100 млн. ф. ст. у 1917 р. і 45 млн. у 1918 р.

Крім того, витрати британської адміністрації в Індії в 1914 - 1918 рр. досягли 212 млн. ф. ст. Франція в ці ж роки заставила служити в Європі 545 тис. Солдат із колоній і нав'язала колоніям примусових позик на 600 млн. ф. ст. Одночасно по Алжиру, який вважався частиною Франції, було нав'язано таких позик на 1768 тис. франків. Метрополія мобілізувала в свою армію 173 тис. алжирців, із яких 50 тис. загинули, а 82 тис. поранені, а на оборонні роботи в метрополію було вивезено 119 тис. алжирців. Переводи алжирців (робітників у Франції) склали у 1914 р. 10 млн. фр., а в 1917 - 26 млн. фр.

За роки війни зростає в 1,5 - 2 рази кількість промислових підприємств у Індії і Китаї, росте кількість робітників. На початок 20-х рр.. ХХ ст. - 2 млн. чол. в Китаї, 1300 тис. чол. в Індії, 650 тис. в Єгипті, 500 тис. в Індонезії, 100 тис. чол. у Бірмі і т.д. , прошарок інтелігенції. Хоча оновлення на Сході проходило не так як у Європі. При цьому слід пам'ятати, що кількісно і за впливом у суспільстві буржуазія на Сході уступала бюрократії, офіцерству, службовцям і інтелігенції. Так само робітничий клас у більшості випадків не відділяв себе від широкої маси міських низів і виступали не за свої власні потреби, а в загальнонаціональних компаніях, демонстраціях і рухах. Феодально-патріархальні, патріархально-общинні і інші добуржуазні соціальні зв'язки практично всю першу половину ХХ ст. міцно тримали в орбіті своїх дій нові класи, які зароджувалися. А східне суспільство дуже повільно оновлювалося.

Всі виступи очолювали як представники буржуазії так і феодали, інтелігенція, духовенство. Домінували докапіталістичні класи - феодали = 70-90%. Селяни - община = виступи. Європейські плантатори і колоністи концентрували на собі увагу східного суспільства. Так же само інонаціональна буржуазія - китайці „хуацяо”, індійці в Бірмі та Малаї, араби ПСА і Близького Сходу, греки, вірмени, євреї. Вони займалися торгівлею, фінансами, посередницькими функціями. Їх тут дуже не любили.

Село ще тільки почало шукати нові форми і методи господарювання, говорять слухачі. Адже 70% це бідні селяни. За темпами урбанізації Азія і Африка уступала Європі. В 1950 р. із найкрупніших міст світу тільки три були на Сході (Токіо - 6,7 млн. чол., Шанхай - 5,3 млн., Калькутта - 4,4 млн.) Але у І половині ХХ ст. всі процеси на Сході концентруються в містах. Схід, його особливістю було і є класова, етнічна, конфесіональна, національна боротьба, єврейські общини, християнські общини, проблема сикхів у Індії, мусульман і тибетців у Китаї і т.д.

Східне суспільство у І половині ХХ ст. мало змінилося. Класи і соціальні кола сучасних укладів (капіталістичних, державного капіталізму складали на середину ХХ ст. 10 - 20% всього населення, в тому числі 2 - 5% підприємці всіх калібрів, 5 - 7% нові середні кола (інтелігенція, службовці, техніки)) і всього 5 - 7% сучасний пролетаріат. Більше 4/5 населення знаходилося і працювало в традиційних, докапіталістичних галузях. І реформи якщо і планувались, не знаходили підтримки традиційних кіл.

Підводячи підсумки розвитку Сходу в І половині ХХ ст. Можна сказати що:

1. Соціальні процеси носили на Сході суперечливий характер, протистояння старе-нове.

2. Модернізація на Сході поширилась на 10 - 20% населення, що заплутувало ситуацію ще більше.

3. Цьому сприяли етнічні, релігійні, кастові, племінні, релігійні бар'єри, традиційність суспільств.

4. Нові класи в такій ситуації були тісно зв'язані з цими умовами, залишалися слабкими.

5. Практично все східне суспільство попало під модернізацію і урбанізацію, місто ставало центром подій і змін вже у ІІ половині ХХ ст.

Література

1. Васильев Л.С. История Востока. - М., 1994, Т. 1,2.

2. Давидсон А., Филатов И. Англо-бурская война и Россия. //НиН ист. - 2000. - № 1.

3. Кошкин А. Первая мировая война и Восток // НиН ист. - 1998. - № 5.

4. Алаев Л.Б. К вопросу об основном противоречии нашей эпохи //Восток. - 2002. - № 4.

5. Медведко Л. История, геополитика, войны //АиАс. - 1996. - № 1.

6. Скляров Л. Иран. Почему провалилась советская попытка «экспорта» революция в Иран //АиАс. - 1997. - № 12.

7. Широков Г. Колониальная система //Восток. - 1995. - № 6.

8. Андреев А. Драма Закавказья 1918 - 1921 //АиАс. - 2001. - № 7.

Страницы: 1, 2, 3, 4