Просвітницькі та церковнобудівні справи, його сни, дар ясновидіння, гуманістичні правозахисні вчинки, а також посмертні чудеса біля нетлінних останків святителя, - все це описане у «Житії Преосвященного єпископа Білгородського Йоасафа Горленка, із власноручних його записів та достовірних свідчень» цілком у традиційному, як для житійної літератури, дусі. І саме цей, створений Іллєю Квіткою образ, став за основу усіх подальших життєписів українського достойника. Натомість живий образ Горленка-людини виразніше постає зі сторінок іншого, досі малознаного твору, на який дослідники не звернули належної уваги. Чому? А тому що повість Н. Кохановської-Соханської «Рой-Феодосій Саввичъ на спокоЂ» присвячена не Йоасафу Горленку, а благочестивому бояринові Феодосію Пущіну, жертовна діяльність і життя котрого значною мірою були визначені впливом на нього святителя Йоасафа Горленка. Князь Н. Жевахов віднайшов повість Н. Кохановської-Соханської в московській газеті «День» від 1864 року вже тоді, коли, власне, були надруковані матеріали до біографії святителя («Преданія о СвятителЂ ІоасафЂ»). Водночас було б великою прикрістю поминути цю повість увагою, бо ж саме вона вносить живий і свіжий струмінь до сильветки (дещо закостенілої) великої духом і ділом людини. Так і сказано про нього авторкою повісті: «Владыкою в БЂлгородЂ былъ Святъ мужъ, Іоасафъ Горленко: строгъ и учителенъ дЂломъ и словомъ»66 Матеріалы для біографіи, собранные и изданные КняземЪ Н.Д.ЖеваховымЪ. Том ІІ. Часть ІІ Преданія о святителЂ ІоасафЂ. - КіевЪ, 1908. - С.342..
Власне, саме твори І. Квітки та Н. Кохановської-Соханської та В. Шевчука своєрідно доповнюють портрет святителя і певною мірою компенсують втрати (так, до сьогодні не знайдено ряд творів Горленка, зокрема написаний ним у 1732 р., коли він був учителем класу синтаксими, привітальний діалог на честь сходження на престол архієпископа Київського, Галицького та всієї Малої Росії Р. Заборовського). Ці твори взаємопов'язані один з одним і тим самим збагачують наші знання про великого діяча, хоча твори Квітки та Шевчука присвячені безпосередньо Горленкові, а в творі Кохановської-Соханської образ Горленка постає тільки в декількох епізодах. Однак незважаючи на те, що задумом авторки було подати гідне наслідування життя Феодосія Савича на прізвисько Рой (бо ж народився на пасіці, оточеній роєм бджіл), котрий невтомно працював для Бога і слави його, навіть перебуваючи - після багатолітньої військової служби - «на спокої», образ святителя Йоасафа чи не в першу чергу постав окресленим надзвичайно рельєфно і переконливо, до того ж, із нанизуванням і вдалим обігруванням яскравих портретних деталей. Вони дають багату поживу для фізіогномічних дослідів, своєрідно умотивовують той месіанський дух, в ореолі якого зображена історична закономірність і неминучість появи такої пасіонарної постаті, як Йоасаф Горленко. Тому великою силою переконання наснажуються попередньо наведені рядки про те, що спрага та ту людину була настільки великою, що саме вона, ця спрага, й «воздвигла на БЂлгородской кафедрЂ владыку Іоасафа Горленка - не горлицею тихою и сладкогласною, а зоркимъ орломъ, который далеко прозиралъ и высоко въ когти бралЪ» (підкреслено нами. - В.С.).
Йоасаф Горленко володів потужним даром домагатися від співрозмовника правдивих слів. Мав бо зіркі орлині очі, під пильним поглядом яких втрачали силу співрозмовники брехливі та неправедні: «Его острые глаза у тебя правое слово изъ сердца силою возмутъ». Тут слід наголосити, що це не пуста риторика, а дуже посутня характеристика ще однієї важливої царини діяльності (а саме правозахисної) великої людини, слідчі справи котрої ще чекають на свого дослідника.77 Див.: СлЂдственныя дЂла) // Матеріалы для біографіи, собранные и изданные КняземЪ Н.Д.ЖеваховымЪ. ТомІІІ. Часть ІІІ.- КіевЪ, 1908. - С.645-682. У чудесному вимірі окреслюється і ваговитість Слова, мовленого Йоасафом Горленком. Двічі одного й того ж слова владика ніколи «не сказывалъ и не приказывалъ», бо ж «при своей строгости и орлиной зоркости, обладалъ еще способностью приказывать - невЂдомо какъ и чЂмъ, но всЂ его понимали и исполняли». За наявності чисельних характеристик такого плану авторці вдається створити динамічний образ. Власне, посприяла цьому ще одна грань таланту святителя, а саме педагогічна, відтворення котрої у повісті Кохановської-Соханської покликане переконати читача в мудрості владики - наставника, у багатовимірності обдарування цієї людини з великим серцем. Так, суворий та прозірливий владика може бути водночас душевним і навіть ніжним у довірливій розмові із близькими людьми. Наприклад із Пущіним-Роєм, котрого навчає, як саме виховати доброго попа: його при народі, говорить Йоасаф Горленко, пошануй, а наодинці ж «по твоему разуму, съ любовью научи его; вотъ и будетъ онъ тебЂ во отца духовнаго, а ты ему въ отца полюбовного будь… УтЂшь меня! Вишь наша нужда какова кругомъ стоитъ» - произнесъ владыка Іоасаф съ поразительной нЂжностью человЂка, постоянно строгаго - знаменательнаго орла вдругъ издавшаго голосъ тихой и кроткой горлицы»88 Матеріалы для біографіи, собранные и изданные КняземЪ Н.Д.ЖеваховымЪ. ТомІІ. Часть ІІ. Преданія о святителЂ ІоасафЂ.- КіевЪ, 1908.-С.348-349. Підкреслені рядки зі слова Горленка промовисто суголосні із зізнаннями Дмитра Туптала з його щоденника: “Толико беззаконій, толико обидЪ, толико притЂснений вопиютЪ на небо, и возбуждаютЪ гнЂвЪ и отмщеніе Божіе! Но о семЪ помолчимЪ. Воля Господня да будет. Мы же своему внимаемЪ дЂлу, и посредЪ обуреванія надежды спасенія не теряемЪ”(416). (підкреслено нами. - В.С.). Така метаморфоза - орел раптом стає ніжною горлицею - дещо несподівано актуалізуючи старокиївський образ горлиці - невістки із відомої грамоти Володимира Мономаха, в контексті характеристики Йоасафа Горленка загострює увагу на витоках дивовижної сили впливу особистості владики на присутніх у церкві, коли він «выдвинулся на середину храма тЂснимый и невозмутимый, словно Евангельский кокошъ простертыми крыльями досягая ближнихъ и дальнихъ. Солнце, уже перейдя в полдень, наклонною полосою лучей врывалось въ западныя двери и широко стлалась полоса по церковному помосту у самыхъ святительскихъ ногъ. Онъ шелъ къ дверямъ, своими орлиными зЂницами осЂняя церковь…»99 Там же. - С.354..
Урочистість події, коли владика вінчає Роя, а той, приймаючи святий вінець, почувається так, «словно съ церковью, а не съ невЂстою вЂнчался», всіляко підкреслюється: і сонячним осяяням, і елементами натюрморту в контрастній кольоровій гамі. Так, ним є, наприклад, опис одягу, зображення особливих у ньому відзнак преосвященного Йоасафа, що «разоблаченный отъ всЂхъ архіерейскихъ одеждъ, въ клобукЂ и въ черной монашеской мантіи, съ одной сіяющей панагiею на груди стоялъ на предъ алтарном возвышенiи, что зовется «солея» и никЂмъ не поддерживаемый и не окружаемый, сдавши изъ рукъ свой высокiй жезл, онъ обЂими руками благословлялъ стремившихся къ нему людей». Владика промовляє до людей своє Слово, котре, як відомо, було чи не найулюбленішим жанром його як письменника. При цьому святитель всіляко уникав характерного для творів інших проповідників того часу вихваляння можновладців110 «…Святитель любилъ истину и небоязненно защищалъ оную отъ сильныхъ». - Так пише про Горленка Ілля Квітка і наводить на підтвердження сказаного виразні приклади ( Див.: Рукопись 1791 года Ильи Ивановича Квитки. Житие преосвященнаго епископа БЂлоградскаго Іоасафа Горленка, изЪ собственноручныхЪ его записокЪ и достовЂрныхЪ показаній //Святитель ІоасафЪ Горленко, епископЪ БЂлгородский и Обоянский (1705-1754). Матеріалы для біографіи, собранные и изданные КняземЪ Н.Д.ЖеваховымЪ. Том1. Часть ІІІ.- КіевЪ, 1909. - С.267-268).0, бо бачив силу не у владі та грошах, а в служінні добру, справедливості. Яскравим прикладом такого служіння прогресивним починанням був він сам: знаною є його церковнобудівна діяльність, турбота про розвиток освіти, яка, як і у Дмитра Туптала, реалізувалася у заснуванні Харківського колегіуму та перших шкіл на російській (в даному разі - білгородській) землі, у перенесенні в російську освіту найкращих традицій старокиївської школи та здобутків Києво-Могилянської академії. Тут доречним було б проаналізувати наведені Н.Д. Жеваховим «Данные для сужденія объ объемЂ научной любознательности Іоасафа Горленка»111 Святитель ІоасафЪ Горленко, епископЪ БЂлгородский и Обоянский (1705-1754). Матеріалы для біографіи, собранные и изданные КняземЪ Н.Д.ЖеваховымЪ. Том1. Часть ІІІ.- КіевЪ, 1909.-С 690-691.1. Віднайдені після смерті Горленка книги свідчать про широке коло богословських інтересів: історію Церкви, літургіку, тлумачення Святого Письма, церковне красномовство, полемічне богослов'я. Але ця допитливість, і на цьому теж роблять наголос дослідники - професор А. Лебедєв та Н. Жевахов, не обмежувалася богословськими проблемами, а розповсюджувалася на інші сфери людських знань.
Одна з-поміж них, можливо, й не найголовніша, але й далеко не другорядна, - це красне письменство. Слова, послання, подорожні нотатки, щоденник, проповіді (їх віднайдено поки що тільки 2 - за 1742 і 1743 рр.), епісолографія, поезія, подорожні записи та щоденникові замітки, автобіографія «Путешествіе в свЂтЂ сем грЂшника Іоасафа, игумена Мгарского», драма великоднього циклу «Брань честныхъ седми добродЂтелей з седми грЂхами смертными…» - ці твори давно мають стати окрасою всього слов'янського письменства. Водночас вони, залишаючись малознаними сучасним читачам, не працюють на потугу запрограмованих можливостей.
Драму «Брань честныхъ седми добродЂтелей з седми грЂхами смертными…», написану святителем ще в 1737-му році, а видану в Києві аж у 1892-му, Дмитро Чижевський називає своєрідним епосом, при тому наголошуючи, що на суцільний світський епос українське бароко не спромоглося..112 Чижевський Дмитро. Історія української літератури. - Нью-Йорк, 1956.-С.275-276.2
«Брань честныхъ седми добродЂтелей з седми грЂхами смертными…» - це, за визначенням Д. Чижевського, поема. Поема майже на 1000 віршованих рядків, яка складається зі вступу, епілогу та восьми пісень. В основі твору лежить традиційний для барокового письменства мотив протистояння світла і темряви: мотив боротьби мандрівної людини із гріхами за допомогою чеснот. За Людське в Людині змагається добре і зле, світло і темрява, гріхи і достоїнства. Війна точиться запекла і непримирима, зображена вона в символічних картинах:
Начаша же строїтись так: з войском од востока
Ста Добродітель вельми мужеством висока,
А вразі од запада зіло многолюдні,
Обаче малодушні і ко брані трудні.
Розвиток дії у драмі пов'язаний із святами протягом календарного року, тому природно було б чекати використання календарно-обрядової поезії у творі. Залишається запитанням, чому Йоасаф Горленко, який (за свідченням Григорія Сковороди) був аматором української народної пісні, не використав фольклор у своєму найзначнішому творі. Натомість у тексті драми - і в цьому полягає одна з її особливостей - широко використано листи. Так, листа до Бога пишуть сім Добродітелей, пише листа і Іван Богослов, а Добродітель виголошує по-бароковому розцвічену промову до своїх воїнів:
Вождь любви, огнь любовний
Вержи в обоз той гріховнийю
Ти, поснику, легкий вою,
Візьми кротость зо собою.
Ударіте і спаліте,
Врага в пепел обратіте!
Бог з вами, кріпкий в брані,
Се вам хрест в защіту данній.
Во Бозі возмагайте,
Врага побіждайте!
Автор майстерно показує, як в людській душі точиться невпинна боротьба доброго і злого начал, ця боротьба постає як смертельний бій між ворожими військами. З одного боку, виступає цариця Гордість зі своїми полковниками Лакомством, Блудом, Заздрістю, Ненаситністю, Злістю та Лінню. На боротьбу з цією хижою гвардією виходить цариця Смиріння з воєначальниками Милосердям, Цнотою, Любов'ю, Постом, Покорою та Набожністю. У драмі теж має місце характерна для барокової літератури ілюзорна достовірність того, що діється, і досягається вона широким використанням реалій тогочасного народного та військового побуту. Останню Д. Чижевський кваліфікує як модерну військову лексику («батальйон, шлем, армата» та ін.). Тут можна виокремити також елементи української лексики: «ланцюжок, дошкуляти, втікати, обмеження, корогви» та ін. Загалом же поема написана різними розмірами і переважно церковнослов'янською мовою, хоча елементи української мови займають досить поважне місце. Вони відіграють далеко не останню роль у динаміці розвитку подій: боротьба «честныхъ седми добродЂтелей з седми грЂхами смертными» завершується тим, що перемагає добро і світло, і людина-полоненик звільняється з пекла за допомогою персоніфікованого Слова Божого.
Слово Боже, відшліфоване у блискучих промовах, було чи не найулюбленішим жанром святителя. Живе Слово Йоасафа Горленка доносять його щоденникові записки, які зберіг Ілля Квітка, увівши їх до першої частини свого твору під назвою «Житие преосвященнаго епископа БЂлоградскаго Іоасафа Горленка, изЪ собственноручныхЪ его записокЪ и достовЂрныхЪ показаній». Визнані за автентичні, за найбільш повні і достовірні113 Див. перемову князя Н.Жевахова до видання: Рукопись 1791 года Ильи Ивановича Квитки. Житие преосвященнаго епископа БЂлоградскаго Іоасафа Горленка, изЪ собственноручныхЪ его записокЪ и достовЂрныхЪ показаній //Святитель ІоасафЪ Горленко, епископЪ БЂлгородский и Обоянский (1705-1754). Матеріалы для біографіи, собраннык и изданные КняземЪ Н.Д.ЖеваховымЪ. Том1. Часть ІІІ.- КіевЪ, 1909.-С.245-250.3 з-посеред цілого ряду інших, щоденникові записки Йоасафа Горленка, складаючи серцевину першої частини Квітчиного твору, дозволяють наблизитися до алгоритму індивідуального бачення світу і - це є в них визначальним - бачення сподвижником себе самого у ньому. У цьому прагненні до самоусвідомлення, до самототожності святитель Йоасаф Горленко дивовижно близький до Дмитра Туптала Ростовського, «Діаріуш або денні записки» котрого так само розкриває досі незнані грані таланту мислителя - філософа, патріота.
Чудесні сни, видіння, зафіксовані Йоасафом Горленком, сьогодні можуть бути прочитані як блискучі барокові міні-новели, в котрих крізь призму ірреального проступає цілком достовірний унікум одержимої невсипущою духовною працею та моральним самовдосконаленням людини. Як і його великий попередник Дмитро Туптало Ростовський, Йоасаф Горленко прагнув максимально зреалізувати закладаючи свій талант за призначенням, невтомно закладаючи школи, церкви, допомагаючи бідним, боронячи істину, потерпаючи (як і Туптало) від того, що бачив на землі російській: «въ какомъ запустенЂнiи были церкви Божiи чрезъ нерадЂнiе нЂкоторыхъ изъ служителей ея».
Страницы: 1, 2
