І. Свєшніков у 1969 р. виявив пам'ятки з гребінцево-накольчастою керамікою біля сіл Висоцьк Дубровицького району та Хотин Рівненського району Рівненської області [Свєшніков, Нікольченко, 1982, с. 57, 102].
В. Пясецький у 1974-1981 рр. знайшов сліди поселень біля торфовища Корма Олевського району, поблизу с. Рудня Озерянська (Житомирщина) [Пясецький, 1979, с. 46-60]. На околиці смт Славута Хмельницької області виявлено розвал конусоподібного неолітичного горщика, орнаментованого рядами відтисків нахиленою паличкою. На його внутрішніх стінках помітні сліди червоної вохри. В. Пясецький відкрив також розвіяні дюнні багатошарові поселення та стоянки поблизу сіл Рудня й Лютинськ Дубровицького району Рівненської області, ряд інших пам'яток, обстежених згодом Г. Охріменком.
Розвал горщика ВНК з багатою орнаментацією (рядами наскрізних проколів, паралельними рядами відтисків нахиленою паличкою, косою штриховкою) виявлено експедицією Д. Телегіна та Р. Грибовича в 1974 р. біля с. Нобель Зарічнянського району Рівненської області [Охріменко, Середюк, 1988, с. 91]. Л. Залізняк у 1988 р. біля с. Омит цього ж району знайшов верхню частину профільованого великого широковідкритого тонкостінного горщика коричневого кольору зі значною домішкою рослинності та орнаментом з прокреслених ліній. У середній і нижній частині течії Стиру завдяки розвідкам О. Середюка відкрито поселення Коник та інші пункти.
Значні пошукові роботи в межах басейну Прип'яті проводив у 70-ті роки білоруський археолог В. Ісаєнко, який знайшов або повторно обстежив рештки поселень ВНК біля сіл Острів'я, Пульмо, Світязь, смт Шацьк - Шацького, Кримно, Дубечно - Старовижівського, Заболоття, Тур, Самари - Ратнівського, Ветли, Лахвичі, Дольськ, Люб'язь, смт Любешів - Любешівського районів Волинської області та Переволоки, Сенчиці, Неньковичі - Зарічнянського району Рівненської області [Исаенко, 1976].
Важливе значення для розуміння шляхів розвитку волинської неолітичної культури мали дослідження І. Михальчишина, проведені на Мозирському Правобережжі Прип'яті (Білорусь), де біля сіл Мірабелі, Личижевичі було зібрано значну колекцію пізньонеолітичної кераміки.
Велику кількість слідів поселень ВНК виявив за останні роки В. Конопля в межах Ківерцівського та Рожищенського районів Волинської області; значні розкопки (616 м2 площі), проведені ним на пам'ятці Носачевичі, дали 536 кременів і 76 уламків кераміки [Конопля, 1988, с. 98-99].
В. Ісаєнко досліджував велике поселення раннього періоду ВНК біля с. Сенчиці Зарічнянського району на Рівненщині, відкрите у 1966 році [Исаенко, 1976а, с. 42, 43]. Ним зібрано 210 фрагментів кераміки (7-8 посудин), а також кількасот пластин та інших знарядь із кременю. Посудини приземкуваті, гостродонні; у їхньому «тісті» помітна значна домішка рослин. Орнаментувалися вони рядами насічок, лініями, косою штриховкою. Там же проводилися роботи експедицією Л. Залізняка.
Комплекс кременів (295 виробів) та кераміку з гребінцево-накольчастим орнаментом зібрав І. Свєшніков на пам'ятці Баранне-ІІ, за 1,5 км на північний захід від с. Баранне Радивилівського району Рівненської області [Мацкевой, 1987, с. 109-114].
Важливі роботи з вивчення ВНК проведено у 70-80-х рр. на Житомирщині В. Пясецьким, Л. Залізняком, В. Круцом. Так, В. Пясецьким у 1971, а В. Круцом у 1973 р. на правому березі р. Злобич, при впадінні її в р. Ірша, за 2 км на північний захід від с. Мелені Коростенського району розкопано 60 м2 площі поселення. Тут у північній та північно-західній частині розкопу (на глибині 1 м) відкрито заглиблення овальної форми розміром 3,6x3,4 м, яке, мабуть, залишилося від землянки. Вхід до неї розташований з південного боку. Крім цього об'єкта, було виявлено ще сім заглиблень овальної форми розміром від 0,6x0,7 м до 1x1 м, опущених у жовтий материковий пісок на глибину 0,1-0,2 м. Добута колекція кременів складалася з 554 виробів, у т. ч. одноплощинних і двоплощинних нуклеусів, різців, стількох же скребків, сокирок, клинів, стругів, проколок тощо. Цікаво, що мікролітичних виробів тут не знайдено зовсім. Кераміка представлена тонкими фрагментами з рослинною домішкою, орнаментована гребінцем та відтисками розмочаленою паличкою [Залізняк, Пясецький, 1980, с. 75-82].
Інший пункт із мезолітичними та неолітичними матеріалами відкрив В. Пясецький у 1974 р. біля с. Рудня Озерянська. Він складається з восьми стоянок. Експедицією Інституту археології під керівництвом Д. Телегіна у 1977 р. тут виявлено ще низку пам'яток: Корма 1, 1а, 16, 26, 4. Комплекс кременів зі стоянки Корма 16 містить понад 3000 знахідок - 8 конічних нуклеусів, 381 ножеподібну пластину, 10 косих вістер із мікрорізцевим сколом, 11 мікрорізців, 14 високих та середніх трапецій, 11 скребків і 3 різці [Охріменко, Телегін, 1982, с. 64-77]. Д. Телегін відніс його до дніпро-прип'ятської мезолітичної культури. Але, на нашу думку, він може належати і до неоліту (хоч кераміки там і не виявлено) або ж до мезоліту яніславицької культури (з огляду на великі розміри трапецій).
На стоянці Корма-І закладено чотири шурфи розмірами 2x1 м, у яких на глибині 0,3-0,5 м знайдено крем'яні знаряддя та кераміку з домішкою трави і декором із відтисків гребінця, прокреслених ліній та вдавлень. Тут працювала ще одна експедиція Інституту археології, під час роботи якої до розколу, закладеного В. Пясецьким, було приєднано ще один, площею 52 м2. Розкопками добуто 5021 кремінь, у тому числі 257 знарядь, серед яких є серія яніславицьких вістер, одноплощинні та двоплощинні нуклеуси, багато пластин та знарядь на них. Крім вістер, є трикутники, мікрорізці. Керамічний комплекс складають фрагменти неолітичної кераміки, яку поділено на три групи. Перша з них - з рослинною домішкою й орнаментом із гребінця та наколів. Інша група пізніших виробів мала домішку жорстви та плоскі денця. Є тут і уламки пізньотрипільських посудин. У цьому ж пункті знайдено половину пряселця, форма якого нагадує трипільські вироби, але оздобленого типовим для ВНК орнаментом з рядів (навхрест) відтисків нахиленою округлою паличкою [Залізняк, Балакін, Охріменко, 1987, с. 64-73]. Ця знахідка може свідчити про початок прядіння і, можливо, ткацтва на Поліссі, що могло статися приблизно в кінці III тис. до н. е. під впливом пізньотрипільської культури.
Ще одне неолітичне поселення виявлене Л. Залізняком та С. Балакіним на правому березі р. Уж, в урочищі Прибір Христинівський, навпроти с. Христинівка Народицького району Житомирської області. Пам'ятка отримала назву Крушники. Тут, у зачистці краю плато та в розкопі площею 36 м2 знайдено 2384 кремені, з яких 66 мають вторинну обробку. Серед мікролітів - яніславицьке вістря, мікрорізці. Віднайдену там же значну колекцію кераміки поділено на дві групи. У першій домішкою в «тісті» є трава та шамот. Орнамент складають ямки, нанесені часто розмочаленою паличкою (35), гребінець (27), наколи (2), насічки (3), прогладжені лінії. У другій групі, крім рослинності, присутній потовчений кварц. Цю пам'ятку віднесено до першої половини IV тис. до н. е. , хоча наявність домішки жорстви в кераміці другої групи може вказувати на більш пізній час її появи. Розкопки на стоянці Крушники проводилися в 1983 році. У 1984 р. Г. Охріменко виявив і розкопав тут житловий об'єкт із заглибленим вогнищем та крем'яними виробами і розвалами двох орнаментованих «копитцями» горщиків [Залізняк, Балакін, Охріменко, 1987, с. 64-73].
Л. Залізняк та С. Балакін відзначили в комплексах кременю неолітичних поселень Житомирщини риси яніславицької та кукрецької мезолітичних культур [Залізняк, Балакін, Охріменко, 1987, с. 73].
Пошуки пам'яток епохи неоліту проводяться Г. Охріменком із 1975 року. За цей час відкрито більше 40 нових пунктів ВНК. У 1979 р. експедицією Інституту археології (керівник Д. Телегін) здійснювався огляд та шурфовка деяких із них в урочищах Токуча Гора (с. Розничі), Гута (с. Великий Мідськ), Вовче (с. Майдан-Липно), Шепель (с. Мала Осниця) [Охріменко, Телегін, 1982, с. 64-77].
У наступні роки здійснено розкопки багатошарової пам'ятки Великий Мідськ, поселень Вижівка, Новосілки (урочище Стрічено), Мала Осниця (урочище Оболонь), хутір Коник [Охрименко, 1983, с. 303; Охріменко, Середюк, 1988, с. 85-93; Охріменко, 1993б, с. 8-9] (Табл. 1).
Пам'ятка Великий Мідськ (Костопільський район Рівненської області) розміщена за 4 км на захід від села, на овальному дюнному підвищенні, що прилягає до великого (2,5x1,5 км) торфовища. Тут було закладено розкоп (200 м2), а північніше ще один, менший (4x6 м), на місці неолітичного поховання. В першому з них виявлено матеріали фінального палеоліту, мезоліту, фрагменти неолітичних горщиків і знахідки пізніших часів.
На поселенні Новосілки (Маневицький район Волинської області) розкопки розпочато у 1981, а закінчено в 1994 році. Кількома розкопами досліджено площу близько 1000 м2 і виявлено залишки декількох жител, котрі простежуються лише за концентрацією знахідок і вогнищевих ямок або вуглинок.
На пам'ятці Оболонь, розташованій, як і поселення Новосілки, в середній течії Стиру, розкопками 1985-1987, 1993 рр. розкрито 346 м2 площі і зібрано значний матеріал, що походить із неолітичних жител, які так само вдалося зафіксувати лише за знахідками. Вціліла частина поселення повністю розкопана.
Хутір Коник (верхів'я Стиру) розташований південніше смт. Зарічне Рівненської області. Тут відкрито 80 м2 площі, зібрано кераміку та кремені. У «тісті» керамічних виробів поряд з рослинністю є домішка жорстви. Всього ж Г. Охріменко дослідив на Поліссі 1650 м2 площі.
Пам'ятка Вижівка розміщена в Старовижівському районі Волинської області на лівому березі р. Вижівка. Тут розкопками 1982 та 1994 рр. досліджувалося житло, яке датуємо докерамічним неолітом. Воно заглиблене, значних розмірів, приблизно 10x4 м.
Хоч загалом територію поширення ВНК ще не зовсім визначено, все ж з'ясовано, де проходить її північний кордон і межа з німанською культурою. Але наскільки поширювалися пам'ятки ВНК у Західному Побужжі, Малому Поліссі, як глибоко проникали в лесову зону Лісостепу, маємо надію встановити в майбутньому.
Потребує відповіді й питання, на основі якої культури сформувалася ВНК. Проведені раніше розвідки й розкопки дозволили з'ясувати, що частина поселень мають крем'яний інвентар, близький до яніславицької мезолітичної культури [Зализняк, 1984, с. 97-99], на інших пам'ятках мікроліти представлені лише трапеціями. Це може означати, що субстрат, на якому формувалася ВНК, був неоднорідний [Охріменко, 1993в, с. 92-95].
Немає поки що повної ясності й стосовно господарської діяльності носіїв цієї культури. І хоч рибальських знарядь на Волинському Поліссі досі не знайдено, розташування поселень у місцях, зручних для рибальства, засвідчує, що це була одна з головних галузей господарства цього неолітичного населення лісової зони. Виявлені ж, часто у великих кількостях, мисливські мікроліти підтверджують гіпотезу про заняття полюванням. Збиральництво носило, очевидно, допоміжний характер [Охріменко, 1993, с. 27-28; Охріменко, 1991, с. 8-11].
Мало поки що даних і про поселення ВНК, кількість будівель, їх розташування. В процесі розкопок встановлено, що вони були невеликі: з двох-чотирьох хат. Житла, певно, мали чотирикутну форму з кількома більшими та меншими вогнищами. Будівлі часто розташовувались уздовж лінії берега. Цілком імовірно, що поселення не були постійними, але мешканці спорадично поверталися на місця попереднього проживання [Охріменко, 1993б, с. 8-9].
Страницы: 1, 2, 3, 4
