Рефераты. Нова економічна політика: суть, значення, уроки

Нова економічна політика: суть, значення, уроки

Вступ
Нова економічна політика є однією з проблем, що постійно звертають увагу дослідників і осіб, що вивчають історію України. Після 7-літнього періоду воєн і революцій новий більшовицький уряд, що ще не мав досвіду керування країною в умовах мирного господарського будівництва, зміг в період політичної кризи весни 1921 р. виробити економічну політику, що дозволила за короткий термін відновити економіку і почати подальший успішний її розвиток Відмова західних країн у наданні кредитів, що нагромадилася за роки громадянської війни й інтервенції, змушували Радянську державу робити ставку на внутрішні ресурси. Головним завданням тепер було відновлення зруйнованої економіки, підведення економічної основи під Радянську владу.

1. Передумови нової економічної політики

Сильна розруха, результат 7 років безперервних воєн, відкинули економіку країни на кілька десятиліть назад. От кілька цифр, що дають уявлення про внутрішнє становище країни: загальний обсяг промислової продукції упав у 7 разів. Виплавка чавуна була в 2 рази менше, ніж у 1862 році. Через відсутність палива більшість підприємств не діяло. Бавовняних тканин вироблялося в 20 разів менше, ніж у 1913 році. Виробництво зерна скоротилося вдвічі. Значно скоротилося поголів'я худоби. У країні не вистачало хліба, картоплі, м'яса, олії, цукру, інших необхідних продуктів харчування. Величезними були непоправні людські втрати: з 1914 року загинуло 19 млн. чоловік. Тривала війна, розруха позначилися на соціальному складі країни: у 2 рази зменшилася чисельність робітничого класу (у Петрограді - у 4,3 рази).

Активна частина робітників виконувала роботу управління, займала посади в органах Радянської влади; до 30% робітників пішло в села, рятуючись від голоду. Процес декласування ставив під загрозу соціальну базу Радянської влади.

У той же час у селі усе яскравіше виявлялося невдоволення політикою воєнного комунізму. Якщо під час громадянської війни селяни (а них було в той час 80% від усієї маси населення) мирилися з продрозкладкою, як явищем вимушеним - натомість вони одержали землю, захист від загарбників, волю від поміщиків, то тепер в умовах миру система воєнного комунізму прийшла в розріз з інтересами селянства.

Політикою воєнного комунізму були незадоволені й у місті: міському населенню не подобався зрівняльний розподіл продовольства, трудова повинність і ін. У результаті з'явилася тріщина в спілці робітничого класу і селянства - основи Радянської влади. Спалахнули заколоти за участю селян-середняків.

Селянство, що не бажало більш миритися з продрозкладкою, усе голосніше виражало протест, найбільш гострою політичною формою якого стали заколоти проти Радянської влади в Тамбовській губернії, Сибіру, на Україні. Це стихійне невдоволення радянською політикою Ленін вважав найбільшою небезпекою для нового ладу. Воно свідчило про виникнення такого антагонізму в суспільстві, котре не можна було усунути застосуванням військової сили.

З закінченням громадянської війни політика "воєнного комунізму" зайшла в кут. Необхідність зміни політичного курсу усвідомлювалася більшістю як керівництва, так і рядових членів партії. Однак при цьому одні вважали, що для виходу з кризи треба удосконалювати стару політику і з її допомогою будувати соціалізм, а інші пропонували нові шляхи. Лише реальна загроза втрати влади змусила більшовицьке керівництво усвідомити необхідність повороту в політиці.

2. Суть нової економічної політики

Початком реформи став "Проект постанови ЦК про заміну розкладки натуральним податком", схвалений ЦК РКП(б) 18 лютого 1921 року. У ньому пропонувалося завчасно до початку посівної кампанії визначити загальну суму податку, з тим, щоб селяни знали скільки хліба вимагатиме від них держава. Після сплати податку їм надавалося право вільного розпорядження лишками сільгосппродукції, в тому числі реалізувати хліб "у місцевому господарському обороті", що означало не що інше як відновлення вільної торгівлі, ринкових відносин.

Х з'їзд РКП(б), що пройшов у березні 1921 року, прийняв рішення про надання можливості селянам використовувати залишки продукції в місцевому товарному обігу.

Виходячи з рішень Х з'їзду надзвичайна сесія ВУЦВК 27 березня 1921 року прийняла постанову "Про заміну продовольчої розкладки натуральним податком". Згодом РНК УСРР видала декрет про форми і розмір податку, який був значно меншим у порівнянні з продрозкладкою.

Вперше словосполучення "нова економічна політика" зустрічається у резолюції травневого (1921 р.) пленуму ЦК РКП(б). Вона передбачала правильний грошовий обіг, створення мережі організацій і підприємств державної торгівлі, насамперед, оптової, регулювання приватної торгівлі за допомогою банків, кредитних установ і податкової політики.

Легалізація приватної торгівлі вивела з підпілля підприємницьку діяльність. З'явилася так звана нова буржуазія -- промисловці-фабриканти, торговці-оптовики, біржові маклери, комісіонери тощо. Їх називали людьми непу -- непманами. Підприємницька діяльність швидко виводила країну з економічного хаосу і розрухи. Але більшовики ставилися до непманів вкрай упереджено. Популярні сатиричні романи І.Ільфа та Є.Петрова «12 стільців» та «Золоте теля» є чудовим свідченням того, як витримувалася офіційна лінія щодо зображення непманів.

9 серпня 1921 року В. Ленін підписав "Наказ Ради Народних Комісарів про впровадження в життя начал нової економічної політики". Згідно з ним у державній власності залишалися тільки великі підприємства. На інших заводах і фабриках допускалося приватне господарювання, але через оренду. Перевагою серед орендаторів користувалися організації (кооперативи, комнезами, артілі). Але місцеві органи влади могли передати підприємство в оренду, якщо знаходили це вигідним, навіть колишньому власнику. На середину 1923 року в Україні було здано в оренду 5200 підприємств, тобто приблизно половину наявного фонду.

Середні й великі підприємства об'єднувалися за галузевою, територіальною або галузево-територіальною ознаками. У 1925--1926 роках було перевищено довоєнний рівень промислового виробництва.

Менш вражаючих результатів досягла нова економічна політика у сільському господарстві. У 1923 році було завершено перерозподіл землі. Землекористування бідняцько-середняцьких господарств збільшилося в півтора рази. У травні 1923 року всі податки з селянського двору були зведені до єдиного сільськогосподарського податку в грошовій формі. На гроші, одержані за цим податком, держава купувала зерно на ринку. Але більша частина незаможників звільнялася від сплати податку і уже в 1925 році податок не сплачувала п'ята частина селянських дворів, тобто фактично всі незаможники.

З фінансової кризи керівники країни думали вийти найбільш радикальним шляхом -- скасуванням грошей. Комісія на чолі з С. Струмиліним готувала пропозиції щодо заміни грошей трудовими одиницями (тродами). Почала свою роботу й комісія для скасування грошових податків. У зауваженнях на проект відповідного декрету В.Ленін підтвердив думку про безспірність переходу до безгрошового обміну в найближчому майбутньому він підписав декрети про безгрошовий відпуск продуктів по картках, про безплатність палива, житла, комунальних і поштово-телеграфних послуг.

Раніше інфляція не бентежила владу, бо передбачалося взагалі скасувати грошовий обіг. Коли ж держава визнала за товарно-грошовими відносинами право на існування, постало питання про зміцнення бюджету і грошей. У 1922-- 1924 рр. було проведено грошову реформу.

Важливою частиною відновлення економіки була фінансова реформа. Головними напрямками були наступні: по-перше, збільшення розмірів товарообігу, насамперед через розвиток усіх видів торгівлі; по-друге, скорочення і потім повна ліквідація бюджетного дефіциту шляхом різкого скорочення витрат і збільшення доходів держави, розвитку податкової системи, що, у свою чергу, повинно було звести нанівець і роль емісії.

В останніх числах листопада 1922 року перші банкноти нової радянської валюти ("червінці") були випущені в обіг. Вони прирівнювалися до царської золотої десятикарбованцевої монети, причому на 25% своєї суми забезпечувалися золотом, іншими дорогоцінними металами й іноземною валютою за курсом на золота, а на 75% - легко реалізованими товарами і короткостроковими зобов'язаннями. Червінці, що категорично заборонялося використовувати для фінансового дефіциту, спочатку призначалися винятково для кредитування промисловості і комерційних операцій у сфері оптової торгівлі. Випуск "золотих банкнот" ознаменував собою перелом у розвитку фінансового господарства.

Хоча на 1 січня 1923 року частка червінців у грошовій масі складала всього 3%, із другого півріччя вони практично цілком витиснули інші грошові знаки зі сфери великого господарського обороту.

Стійкість радянської банкноти підтримувалася тим, що в рамках зовнішнього торговельного обороту, завдяки значному поповненню своїх валютних запасів, Держбанк міг безвідмовно обміняти кожен пред'явлений йому червінець на іноземну валюту за твердим курсом. Крім того, уже наприкінці 1922 р. у країні були узаконені валютні операції, створені фондові біржі, де здійснювалися операції з продажу і купівлі інвалюти і золота, а також облігацій державних позик. Для підвищення вільного курсу червінця у випадку, якщо він опускався нижче офіційного паритету на іноземну валюту, Держбанк викидав на ринок визначену кількість валютних цінностей, а якщо курс піднімався вище валютного паритету, Держбанк, навпаки, скуповував золото й інвалюту на біржі, випускаючи для цього додаткову кількість червінців. У результаті протягом 1923 р. відбувався процес підвищення вартості радянської валюти стосовно іноземних, курс яких, навпаки, падав.

Усе це робило приголомшуюче враження як усередині країни, так і за рубежем. Вже в 1925 р. радянський червінець офіційно котувався на валютних біржах Австрії, Італії, Китаю, Монголоії, Персії, прибалтійських держав Турції.

Вирішальними актами заключного етапу грошової реформи стали випуск навесні 1924 р. казначейських квитків і карбування розмінної срібної і мідної монети.

3. Позитивні результати нової економічної політики

Перші підсумки нової економічної політики були підведені на дев'ятому Всеросійському з'їзді Рад, що відбулась у Москві 23 - 28 грудня 1921 року.

Поряд з успіхами минулого і труднощі. Так, у 1923 році в країні виникла "криза збуту" промислової продукції. При гострому попиті на промислові товари склади виявилися забитими продукцією, що не знаходила збуту. Причиною такого положення були так називані "ножиці" цін - розривши в цінах на промислові і сільськогосподарські товари. У той час як ціни на промислові товари перевищували довоєнні в кілька разів, ціни на хліб були нижче існуючих у 1913 році. Селяни різко скоротили покупку промислових товарів.

Різниця в цінах була обумовлена тим, що сільське господарство вимагало менших витрат на відновлення, ніж промисловість, і швидко наближалося до довоєнного рівня. У промисловості ж була низка продуктивність праці і висока собівартість продукції.

Держава провела ряд заходів, що сприяли росту закупівель хліба і підвищенню заготівельних цін на продукти сільського господарства. Селянам надавалися більш дешеві кредити. Збільшилася заробітна плата робітників та службовців. Наприкінці 1923 - початку 1924 року було проведене зниження цін на промислові товари масового споживання.

У результаті вжитих заходів відбулося істотне зближення рівнів цін на промислові і сільськогосподарські товари, і хоча "ножиці" ще не були цілком ліквідовані, "криза збуту" у середині 1924 року була в основному переборена; створилися сприятливі умови для швидкого відновлення і подальшого розвитку народного господарства.

Страницы: 1, 2