Міністерство освіти і науки України
Концепції державності в українській історико-політичній науці
Становлення і розвиток суспільних зв'язків в Україні в додержавний період
Скіфо-сарматська держава: суспільний і державний лад (VIII ст. до н.е. - ІІІ ст. н.е.)
Особливості розвитку суспільних зв'язків у Північному Причорномор'ї (в VІІ ст. до н.е. - ІІІ ст. н.е.)
Велике переселення народів на території України і його вплив на суспільні зв'язки першої половини І тисячоліття н.е.
Слов'янський період в розвитку української державності. Держава Антів (ІІ ст. до н.е. - VІІ ст. н.е.).
Утворення держави Русів і етапи її розвитку. Суспільний і державний лад (VІ ст. - XIV ст.)
Державний устрій Руси-України
Політико-адміністративне становище України в ХIV - першій половині ХVІІст
Суспільно-політична організація українського народу в ХІV-ХVІ ст. Виникнення козацтва і утворення Запорозької Січі
Українська козацька держава - Військо Запорозьке (середина ХVІІ-80-ті рр. ХVІІІ ст.)
Проблема початкових етапів і процесів українського державотворення завжди була найактуальнішою в історіографії. Інтерес до свого минулого зародився в Україні дуже давно, можна сказати, вже на початку української державності. Нажаль, ми не маємо цих джерел. Тільки з ХІ століття починається історіографія проблеми. “Повість минулих літ” Нестора, Київський, Галицько-Волинський літописи та інші висвітлюють процеси державного будівництва тієї епохи, яка характерна для середньовіччя.
З відродженням української державності у ХVII ст. постає “козацька історіографія” в особі Романа Ракушки (Самовидця), Самійла Величка, Григорія Граб'янки, Григорія Полетика та ін. останні починають подавати історію з народницьких позицій. Але тодішня історіографія ще не була науковою. Остання починається з кінця XVII-ХІХ ст.
Передова українська інтелігенція протестуючи проти ліквідації автономії починають висвітлювати історію українського державотворення, закладаючи в її основу ідею народності, політичної свободи, соціальної рівності та справедливості. Також першою науковою історією України була “История Малой России от водворения славян в сей стране до уничтожения гетманства” Д.М. Бантиш-Каменського, яка вийшла в 1822р.
З цього часу починає зароджуватися народницький напрям в історіографії. Ці погляди виразно проявилися в творах М.Костомарова, В.Антоновича, П.Куліша, О.Левицького, І.Каманіна, Я.Шульгіна та ін. Одним з найбільших представників народництва був М.Грушевський. В своїх творах він досліджував всі сторони української політики, суспільного життя і культурного розвитку. Стрижнем його Історії України - Руси була проблема українського державотворення.
Конституція народоправства яскраво виражена в наукових працях Р.М.Лащенка. В них автор, глибоко досліджуючи історію народного життя, господарства та побуту, віддає перевагу вивчення етапів державного будівництва української нації, форм політико-правного державного будівництва, які створювалися українським народом. Р.Лащенко першим з українських вчених розробив лекційні та семінарські курси з історії українського права і держави.
Народницька концепція вищезазначених авторів пов'язана з концепцією федеративного будівництва. М.Грушевський розглядав федералізм як вирішальний фактор у боротьбі з капіталізмом та імперіалізмом, яким він протиставляє ідею вільного союзу братніх народів.
Р.Лащенко виводить свою ідею федерації на основі історичних федеративних традицій українського народу, що існували в Скіфії, Русі, Війську Запорозькому.
Поряд з народницьким напрямом в історико-політичній науці сформувався консервативний напрям. Ця концепція була викликана необхідністю обґрунтування політико-правових підстав монархічного гетьманського ладу в Україні в 1918р. Найбільш відомими представниками українського консерватизму були В.Липинський, С.Томашівський, В.Кучабський та ін.
Засновником консервативної школи в українській історіографії державотворення був В.Липинський. В своїй праці “Україна на переломі” автор вважає Б.Хмельницького найбільшим генієм української політичної думки, свідомим будівничим української держави. Майбутня українська держава, це незалежна монархія дідичного (спадкового) характеру
В цьому аспекті суттєвою для з'ясування є концепція національної держави. Засновником національно-державницького напрямку в українській політичній науці був С.Дністрянський. Загальні методичні основи національно-державницької концепції вченого викладені в одній із перших його наукових праць “Звичаєве право та соціальні зв'язки”. В цій праці, виходячи з первинності права щодо політики, він доводить, що політика, зокрема політика держави, утворюється на основі вже існуючих правових норм суспільного життя. Дністрянський переконує, що в основі суспільних зв'язків лежить історична справедливість, тобто встановлені історією традиції певного народу і держави, які постійно розвиваються. З цих позицій він розглядає історію українського народу і державності, намагаючись визначити їхні автономні історико-правові підстави.
Кожна з цих та інших концепцій державності в українській історико-політичній науці стала основою сучасної історико-сучасницької історіографії. В зв'язку з цим виробився інтегративний підхід до вивчення держави і суспільства. Цей підхід чітко викристалізувався в сучасних історико-державницьких творах В.Г.Гончаренка, А.Й.Рогожина, В.Я.Тація та багатьох інших.
Суспільство, що складалось на теренах сучасної України, сягає сивої давнини. Значний археологічний матеріал дає підставу вважати, що становлення і розвиток суспільних зв'язків в Україні відбувалися протягом багатьох тисячоліть. Територію України почали обживати близько 1 млн. р. тому. Біля с. Королеве Виноградівського району в Закарпатті археологи знайшли і дослідили велике поселення первісних людей. Знахідки ці - найдавніші свідчення життя і побуту первісних людей не лише в Україні, а й в усій Східній Європі.
Сліди життя первісних людей знайдені в багатьох регіонах України, як правило, на берегах рік: Дніпра, Дністра, Південного Бугу, Сіверського Дінця та їх приток.
Постійних жител і поселень тоді не було. В пошуках їжі люди постійно переходили з місця на місце. Жили первісні люди невеликими відокремленими групами (по 10-20 чоловік). Така відокремлена група людей являла собою самостійну, найпримітивнішу організацію суспільства - первісну дородову общину. Ця община періоду раннього палеоліту за своїм характером була близькою до тваринного стада. Разом з цим ця дородова община уже суттєво відрізняється від стада тварин: люди вже мислили, виготовляли і застосовували знаряддя праці, володіли вогнем, будували житла й користувалися мовою для спілкування.
Первісні люди займалися в основному збиранням рослинної їжі, застосовували примітивні знаряддя праці. Жили вони в умовах досить теплого клімату, багатого рослинного і тваринного світу. До 150 тис. років назад відноситься існування найбільш ранніх типів людини - пітекантропа, синантропа, а пізніше неандертальської людини. В подальшому, близько 100 тис. років, в кліматі, рослинному і тваринному світі Європи сталися великі зміни. Льодовий період вніс зміни в життя людей.
В умовах холодного клімату первісні люди освоювали нові види господарської діяльності (полювання, риболовство), в якості одягу використовували шкіри тварин, відкрили спосіб добування вогню. В процесі розвитку господарської діяльності люди винаходять нові знаряддя праці. Все це разом взяте остаточно відокремило людину від тваринного світу.
В період пізнього палеоліту (40-13 тис. років тому) відбувається потепління, льодовик відступає далі на північ, а з ним і здійснюється розселення людей. Стоянки пізнього палеоліту у більшості випадків розташовувалися поблизу річок, в місцях де було багато тварин, рослинної їжі. На стоянках будувалися довготривалі общинні житла (землянки і напівземлянки). Декілька таких жител являли поселення (поліс або стоянку) родові общини. Члени такої общини були пов'язані між собою кровноспорідненими зв'язками. Люди дедалі більше усвідомлювали взаємний зв'язок між народженими від однієї жінки-матері, яка ставала на чолі роду, родової общини, куди входили десятки, а то й сотні людей-родичів. Така суспільна організація (зв'язок) був названий материнською родовою общиною, яка в науці дістала назву матріархальної. Матріархат відповідав періодові, коли панували збиральництво, мисливство і рибальство. В період пізнього палеоліту виробився культ матері, роду, рожаниці, родючості. Поява цього культу була викликана тією роллю, яку відігравала жінка-мати на тільки в господарстві, а й у суспільному житті первісних родових колективів.
Приблизно з VIII тисячоліття до н.е. наступає нова епоха в історії стародавньої людини. Її прийнято називати епохою нового каменю (неолітом). У цей період появляються нові форми господарства - скотарство і землеробство, а також ремісництво. Ці форми господарювання на перший план почали висувати чоловіка. Землеробство і скотарство призвели до революційних змін. Ці зміни названі історичною наукою як неолітична революція. Суть її в тому що привласнююча форма господарювання поступилася місцем виробничій, відтворюючій. В цей же період починають виникати перші суперечності у сфері власності і розподілу. Зміни наступають, звичайно, не зразу. В общинах більш простого типу колективна обробка землі зберігалася тривалий час. На відміну від землі знаряддя праці досить рано переходять в індивідуальну, особисту власність. Виникає тенденція приватновласницької психології. Швидше вона розвивається в скотарських общинах. Приручення тварин і, особливо, розмноження їх створили нове джерело багатства, яке не потребувало великих колективних зусиль.
В скотарських господарствах основну роль у виробничих відносинах відігравали чоловіки. Ставши основною силою суспільного виробництва і власником суспільного багатства - худоби, чоловік знайшов провідне місце в роді (общині). Ця природна революція, яка перетворила чоловіка - мисливця в пастуха, в першу особу орного землеробства, призводить до ліквідації матріархальних відносин як пануючих. На зміну цим відносинам наступає патріархальний рід і патріархальна сім'я. Звертаємо увагу, що перехід від матріархату до патріархату тривав не одне тисячоліття. Утвердження патріархату в Україні відбулося в епоху енеоліту, бронзи і раннього залізного віку. Інакше кажучи, відносини матріархату зберігалися досить довго.
З виникненням патріархального родового ладу в середині суспільства розпочався поступовий процес концентрації суспільного багатства, головним чином худоби, в руках робочої знаті. З часом ці багатства зосереджуються в руках окремих сімей, а потім і окремих осіб.
В період неоліту і енеоліту родові общини об'єднувалися в племена, що займали певну територію, мали свою мову, звичаї, традиції, самоврядування. Племена очолювали ради родових вождів - старійшин. Останні користувалися авторитетом влади. Вони розділяли між родами племінні угіддя для полювання, скотарства, землеробства, визначали місця для спорудження жител, розв'язували суперечки між родами і племенами. На сучасній території України налічувалося сотні багатолюдних груп племен як землеробських так і скотарських. Ці племена названі загальною назвою трипільськими.
Страницы: 1, 2, 3, 4
