Станеш ти кращим мечем на катів.”
І були брати перед пам'ятником Поетки, і линуло українською мовою Слово Літописців Литовських, як у панегірику “Похвала князю Вітовту”, невідомого літописця: “Хочу вам повідомити про великого князя Олександра, званого Вітовтом, литовських, руських та інших багатьох земель і міст господаря... Сей князь великий Вітовт тримав велике князівство Литовське і Руське та багато інших земель, попросту кажучи, всю землю Руську...”
Визначний український історик Михайло Грушевський, присвятивши спеціальну студію “Похвала в. к.Витовту”, друкуючи її у львівських “Записках Наукового Товариства ім. Т. Шевченка - 1895,4 кн., т. V111, с. 1-16, підкреслив особливе значення цього історичного джерела для вивчення “дуже важливих моментів в історії Східної Європи”.
І був Великий Князь Вітав, і були Європейські Монархи: польський король Ягайло з дружиною Софією і двома малолітніми синами (Казимир стане великим князем литовським і польським королем). Король римський Зигмунт із дружиною Барбарою та прилатами, княжатами і панами угорськими, чеськими. Двір німецького цісаря і угорського короля Сигізмунда окрім численних німецьких князівських і графських родин повнився угорськими, хорватськими, чеськими, австрійськими панами. Від магістра німецького Ордену Пауля фон Русдорфа прибув командор Балгі. Магістр інфляндського Ордену Зігфрид Ландорф фон Спанхейм (Шпанхейм) із своїми рицарями-мечоносцями. Папа Мартин 5-ий. Візантійський імператор Іоан У111 Палеолог вислав своїх послів. Датський король Ерік У11.Воєвода Ілля - син молдавського воєводи Доброго. Від Московського князівства - князь Василій 11 Васильович (онук Вітовта - син Софії Вітовтини). Великий князь Тверський Борис Олександрович, князь Рязанський Іван Федорович. А теж приїхали хани Перекопської, Донської, Волзької орд, які або були зобов”язані Вітовту, або розраховували на його допомогу. І всі були, зоббов'зуючі запевнити мир своїм народам. А МИР складався із багатьох питань, проблем, ситуацій, як, до речі, і нині: поділ земель; створення коаліції (блоку); унії двох гілок християнської церкви (католицької та православної); економічних питань - торгівлі, податків, судноплавство в Балтії. І основне - надання королівського титулу Великому князю литовському Вітовту, який заслужив справами і достоїнством. Проти виступило оточення короля Ягайла - єпископ Збігнев Олесніцький і воєвода Ян Тарновський, з огляду на природу взаємин між Литвою і Польщею. Литовці, маючи свого короля, могли б знехтувати унійними зобов'язаннями, а землі (Ягайло вважав їх своєю власністю) будуть втрачені для корони. Так не здійснилось ЩОСЬ значиміше для зміни важкої, кривавої історії Європи. І все ж питання коронації Вітовта висіло у повітрі.
Восени 1429 р. польські посли запропонували корону Польщі за умови не коронування його литовською короною. На початку 1430 року Ягайло затвердив привілей: після смерті Вітовта землі Литви і Русі мали відійти до Польщі. Литва проголошувалась королівством на вічні часи і повинна стати щитом християнства на цьому пограниччі Європи. Вітовт запросив у Вільно знатних гостей: московського, тверського, Одоєвського князів;пруського та інфляндського магістрів; татарського хана, інших вельмож. Однак коронації через затримку корони зацікавленими у НЕ КОРОНУВАННІ ВІТАВТА, було перенесено. А 27 жовтня 1430 р. у віці 80-ти років Втавт помер у Тракаю, під Вільно. Так було.
І так є: інтереси осібні, кланові, містечкові та й навіть “гонорові держави” сприяють латентним структурам управляти не тільки ними та реальністю: є ізгої, є третій світ, є ті хто розвивається (і не розвивається); є посткомуністичні; є асоційовані, є східні партнери, є стратегічні (напевно і не стратегічні) партнери, є блоки і позаблокові.
А хто визначає? Хто судить? Хто судді?... Четвірка! Шістка! Двадцятка? А інші народи, нації, країни, хто вони? Об'єкти - не суб'єкти своєї історії, культури, майбутнього? Хто визначає чиюсь - комусь роль другосортного, раба, слуги чи жертви? Хто ще є поза тою груповою, матеріалізованою, двадцяткою? Чи може їхні незчисленні статки не були і не є ресурсом тих “другорядних” - якимсь тіньовим урядом, визначених “не суб”єктому” у сучасній короткій історії Землі!
Чи є нині Пророки і Державні мужі, як Ярослав Мудрий, Олександр Вітовт, Антон луцкевич, Шевченко, Чюрльонюс, Янка Купала?... Це не риторичне питання: хто Світ порятує от Глобального, Ядерного Безумства?... Вони були на День Незалежності України-Литви у Луцьку - представляли майбутнє націй у Культурі, Історії, Традиціях, Звичаях. Численні лучани щиро аплодували представленню Дійства литовців-українців Великого Литовсько-Руського князівства.
Вартує процитувати письменника-лучанина Євгена Щура, який занотував розуміння і значення історичних осіб - вчинків діячі-політиків: “Тих, хто вставляє палиці в колеса історії, можуть згодом посадовити і на палю”. Цей афоризм із книги “Короткометражні думки” повинен пам'ятати кожний, хто прагне влади.
...Зійшлися на своєму поприщі історики литовські - українські у прекрасному музеї, старовинної забудови. Тут дихала, жила, говорила память історії із вченими мужами. Дискусію-семінар істориків представив Богдан Скиба, Казімерас Уока, Ромас Батура за участю археологів, аналітиків-політиків. Велося мовлення, із почуттям відповідальності перед минулим і майбутнім, і всю ласку мудрості мови - кальби, перекладав пан Василь Капкан (здається - відмінно!).
Проте, було зрозуміло, що у цьому і початковому, обмеженому часі не з”ясуються всі віхи історії, не визначаться віхи-передбачення майбутнього. Та залишилось розуміння історії: після унії Великого князівства Литовського із Польщею у 1385 р. Вітовт, опираючись на Київських князів, вистоював незалежність князівства від Польщі і досяг від польського короля Ягайла визнання за собою (правом намісника) Великого князівства Литовського. Відповідно до договору в Острові Вітовт становився намісником Ягайла у Литві. Але невдала акція на Ворсклі 1399 році ослабили позицію Вітовта. На вимогу Польщі у 1401 році був заключний Віленсько - Радомські угоди, яким був зміцнений Кревській акт сюзеренітет Польщі щодо Литви, де він визнавався великим князем Литовським, але по життєво.
Вітовт і Ягайло організували поразку німецьких рицарів під командуванням магістра Тевтонського ордену Ульріха фон Юнгінгена у Грюндвальській битві 1410 року. Роль Вітовта у бою, назначеного Ягайлом, головнокомандуючим - велика. Битва під Грюнвальдом поклала кінець гегемонії Ордену і визначила геополітичне становище Великого Князівства Литовського. Орден уступив Вітовту Жемайтію (північно-західну територію сучасної Литви, захоплені Тевтонами 1398 р. Із-за Жемойтії Литва ще двічі вступала у воєнні конфлікти із Тевтонським орденом (1414, 1422) аж доки німці остаточно не відмовились від Жемойті (і нині там є руїни литовського храму другої світової війни) у Мельнінській мирній угоді.
Вітовт активно підтримував і вів незалежність од московських (Мок селі-улусу) князів руські князівства Києва. Заключив угоди із Тверським (1427) Рязанським (1430), Смоленським (1404?).Підтримував Новгород і Псков. Московських (Мок сельських) князів примушував до миру.
Володіння князівства Литовського при Вітовті на сході сягали верхів”я Оки і Можайська, Південне Поділля і розширив володіння аж до Чорного моря. За час його управляіння у Причорномор'ї з”явились міста і фортеці: Дашів (Очаків), Соколецьк (Вознесенськ) Балакала (на Бузі). Каравул (Рашків), Хаджібей (Одеса).
Донька Вітовта Софія була одружена на великім князі Московськім Василю І. Василь І, у своєму заповіті 1423 р. віддавав свою дружину і синів під захист свого тестя - могутнього князя Литовського Вітовта.
Тема історії продовжується і на сучасному рівні, бо є вкрай агресивні виклики сучасних “вождів і вожденят”, яким конче хочеться “зібрати землі”, аби управляти... демократією у країнах-сателітах, васалах якогось союзу, блоку чи нейтральними - ідеться про “четвірки, шістки, двадцятки”.
Було бачення майбутнього, коли у Мерії Луцька зустрілись делегації: депутат Сейму Литовської Республіки Казимир Уока і депутат Верховної Ради України Володимир Карпук, і два мери Луцька і Тракая підписали Угоду про співпрацю. І відбувся обмін пам”ятними національними Знаками, Символами, подарунками, зокрема картиною власне “Зустріч Монархів Європи Коронування Великого князя Вітавта” - доповнили силу так важливої Народної Дипломатії.
Зацікавлення економічними питаннями депутата Сейму пана Казимира Уоки, наприклад: можливістю придбання малогабаритних автобусів “Волинь”, що економічно дешево і економічно вигідні замість великогабаритних автобусів у невеликих містах Литви.
Були гостини поважні, ночівля у мирному військовому ліцеї ім. Богуна. Литовські “спартанці” були у комфорті (не знаю чи так добре себе почувала рать Вітав та) а на день - були бадьорі і свіжі до дальшої праці: відвідин пам”ток історії міста, зокрема величного замку-палацу Луцька Любарта, де троє скаутів “Союзу скаутів Литви” - 15 річний Дімітріс Матусков, 17-ти річна Мілда Йогелайте та 55-ти річний Бенадас Мартінкенос - склали присягу у якій поклялись бути вірними Богу і своїй країні, допомагати іншим та дотримуватись Скаутського Закону. Привітали литовців і українські пластуни. Після урочистого церемоніалу пластуни та скаути обмінялись пам”ятними сувенірами і литовці запросили українських колег у Вільнюс, де наступного літа буде відзначатись 600-та річниця Грюндвальдської битви. Голова скаутів Річардос Сімонайтес заявив що дуже-а-дуже ретельно готувались до поїздки у Луцьк: “Наші скаути цікавляться історією - вже чотири роки подорожуємо шляхами короля Вітовта... Ми хотіли скласти саме тут, у Луцькому замку, Клятву”.
Дорога у Білорусь. Стелилась у пізній вечір. І ледве чи хтось із нас думав, на загал, про якусь урочисту зустріч чи не у північну годину у Пружанах? Але було - сталося, як було і є, давні і сучасні, близькі і незалежні країни, нації. Дорогі сябри нас чекали. І влаштували Високу Радісну нам Зустріч: піднесли хліб-сіль на рушнику. Привітали щирими білоруськими піснями, будучи одягненні у гарних національних строях. І буде продовжено, на другий день Свято двох народів, двох культур, доброти одної між сусідами.
Ночівля “спартанці” духу, культури, історії - у величезному спортзалі, але не до сну - стільки вражень: були оповіді про Луцьк-Україну - обмін думками про важну, надзвичайну місію народної дипломатії. Навіть невеличкі скрути-процедури перетину кордону (так має бути між добрими сусідами аби бандит з Великої Дороги не проникав і не “собірал землі” собі, як данину!) хоч Луцька влада подбала про можливість спрощеної процедури переїзду кордону - ніхто не відмітив цього. Ідея і Справа мали свою святочність сучасного - надію на перспективу майбутнього України, Білорусі, Литви у Спільній Європі - Єдиного Світу Богів усіх націй, народів, культур, цивілізацій, що Є Вартістю Планети - Земля! Не забуваймо, люди!
Раділи і чекали зустрічі з нами дорогі сябри-білоруси: красотою і екскурсіями, концертами і мудрими бесідами у Пружанах, Нясвіжі, Мірі, Новогрудках, Ліді, Гардіні. І села акуратні, мов прибралися до свята гостей: ниви золотом дозрілі, де покошені, а де ще ні; рясні овочеві поля; сіно в копицях та орані і засіяні поля на новий врожай.
Міста наших зупинок - радо ділились із Народними дипломатами своїми успіхами в праці, пам”ятками культури старовини і сучасної, як, наприклад Кам”яна гранітна глиба на честь Президента Білорусі Олександра Лукашенка; спорудженням (рахунком підприємця) чарівного моста із символічною красивою скульптурою зустрічі двох хвиль: “Він і Вона” - двох річок; як і музеями, що гарно оберігаються і поповнюються історичними і сучасними скарбами - експонатами; соборами і замками, що реставруються замок Сапеги і вже реставрованого замку Радзівіла та всіма музеями, що мали і мають історичну науку і мистецьку вартість. Велика подяка головам міст, супроводжуючим нас представникам влади панам Абрамчику Руслану, Книзі Руслану, Лобановському Андрію, тележурналісту каналу “Мир” пані Балат Ользі, а теж щирому співбесіднику пану Ворану Міколі.
Страницы: 1, 2, 3
