39
План
Вступ
Розділ 1. Інститут гетьманства та генеральної старшини в політичній системі Української козацької держави XVII ст.
1.1 Наукова дослідженість визначеної проблематики
1.2 Характеристика інституту гетьманства, як уособлення верховної влади
1.3 Генеральна та Старшинська ради - ограни політичної влади Української козацької держави в XVII ст.
1.4 Роль генеральної старшини в структурі політичної влади Гетьманату
Розділ 2. Структура адміністративного поділу та судова і виконавча влада Української козацької держави у XVII ст.
2.1 Структура полкового та сотенного управління
2.2 Органи виконавчої та судової влади Української козацької держави XVII ст.
Висновки
Список використаної літератури
Актуальність теми. У період становлення і розвитку соціальної, демократичної, правової Української держави історичне минуле відіграє важливу роль. Чимало відповідей на питання про те, яким бути сучасному державотворенню, можна знайти в історії українського козацтва, вивчаючи зокрема, політичну систему козацької держави, організаційні структури, інститут гетьманства, генеральної старшини, органи судової та виконавчої влаади, досвід у міжнародній діяльності тощо.
Еволюція сучасного механізму державної влади нашої країни пройшла довгий і складний шлях. Розвиток одного з складових елементів цього механізму - інституту глави держави - розпочався ще в епоху ранньофеодальної держави Давньої Русі в особі київських князів. Наслідуючи традиції княжої доби та керуючись прагненням до самостійного державного життя, український народ створив у XVII ст. свою власну державну організацію - козацьку республіку, на чолі адміністративного устрою якої знаходився гетьман. Його посада логічно уособлювала традиції князівського врядування. Неабиякий інтерес становлять і органи судової а виконавчої влади та інститут генеральної старшини української козацької держави.
Правильне розуміння історичних закономірностей і процесів становлення Української держави, врахування набутого досвіду має велике значення не лише для сучасних науковців, але й урядовців. За умов становлення незалежної Української держави, її активної інтеграції до світового співтовариства значно посилився інтерес суспільства до минулого українського народу.
Тому вивчення і узагальнення козацької спадщини, проблемний аналіз формування та розвитку політичної системи української козацької держави в XVII ст.: гетьманської влади, її найближчого оточення, а також судової та виконавчої влади, означеного періоду розширяє наше уявлення про козацтво як виразника національного духу та державотворчі процеси ранньомодерної України, чим і обумовлюється актуальність теми.
Об'єктом дослідження є політична система української козацької держави XVII ст., як вияв влади нового типу.
Предметом дослідження є процес виникнення і функціонування гетьманства, генеральної старшини, органів судової та виконавчої влади в середовищі українського козацтва в умовах перебування вітчизняних земель під іноземним поневоленням.
Хронологічні межі дослідження визначаються XVII ст. Саме на цьому етапі у козацтва активно формуються організаційні структури, виникає влада гетьмана, яка поступово перетворюється з військової в адміністративно-військову владну посаду.
Мета дослідження полягає в тому, щоб на основі комплексного вивчення наукових джерел, з'ясувати процес становлення політичної системи Української козацької держави XVII ст.
Для реалізації зазначеної мети поставлені конкретні завдання дослідження:
проаналізувати джерельну та історіографічну базу дослідження; на цій основі з'ясувати ступінь наукової розробки теми;
проаналізувати функції та еволюцію інституту гетьманства в Україні в XVII ст.;
дати характеристику Генеральній та Старшинській радам, як органам політичного устрою Української козацької держави в XVII ст.;
охарактеризувати склад та функції генеральної старшини;
проаналізувати особливості та функції органів виконавчої та судової влади, а також адміністративного поділу і управління Української козацької держави в XVII ст.
Наукова новизна роботи полягає у тому, що в ній:
проведено дослідження політико-адміністративного устрою Української козацької держави в Україні XVII ст.;
визначено і проаналізовано становище та функціонування інститутів гетьманства, Генеральної та Старшинської ради, Гнеральної страшини, органів виконавчої та судової влади в Українській козацькій державі XVII ст.
Практичне значення дослідження полягає у можливості використання основних положень роботи при підготовці наукових праць узагальнюючого характеру з історії України; розробці лекцій і проведенні семінарських занять; написанні наукових курсових та дипломних робіт з історії України, у тому числі з історії українського козацтва та українського війська, історії розвитку державності України тощо.
Структура курсової роботи обумовленна її метою та науковими завданнями. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури, який налічує 30 найменувань.
Незважаючи на те, що українська історична наука займається цими проблемами вже понад двох століть, дослідники лише наближаються до її розв'язання. Вперше питання про гетьманів українського козацтва порушили у своїх працях П. Симоновський, О. Рігельман, В. Рубан, а також Д. Бантиш-Каменський та М.Маркевич [7, 24]. У своїх синтетичних розвідках вони навели короткі відомості про боротьбу гетьманського війська з Кримом і Туреччиною у ХVI-XVII ст. Але ці праці насамперед містили нагромадження історичних матеріалів та фактів.
Якісно новий етап у справі наукового дослідження військового устрою українського козацтва (в т.ч. і деяких питань діяльності козацьких гетьманів) розпочинається з середини ХІХ ст. Зокрема, проблему ґенези козацтва розкривають у своїх працях В.Антонович та М. Костомаров [1], [13, 48]. Так, М. Костомаров залишив розвідку про гетьмана І. Свірговського. Зберегли свою цінність дослідження І. Каманіна, Д. Багалія, І. Новицького та Є. Барвінського [13, 48].
Найгрунтовнішими і фактологічно найбільш наповненими й на сьогодні залишаються монографії М. Грушевського, Д. Яворницького [8], [30]. Зокрема Д. Яворницький в «Історії запорозьких козаків» вперше широко використав описи поїздок на Січ магната С. Зборовського і австрійського посла Е. Лясоти, проаналізував на стосунки козаків з московським урядом [30, 176].
Вивчення історії українського козацтва продовжували радянські вчені К. Гуслистий і В. Голобуцький [13, 49], [4]. Однак лише з середини 80-х рр. ХХ ст. починають з'являтися праці, в яких знайшли об'єктивне відображення окремі аспекти ґенези козацтва. Зокрема, окремою верствою «військового прикордонного населення» вважає козацтво Я. Дашкевич, виводячи його появу з геополітичного становища України [13, 49]. Зазначається, що в середині XVII ст козацтво перебирає на себе функції привілейованого суспільного стану.
В цілому негативне ставлення до козацтва простежується в російській історіографії. Так, видатний історик С.М.Соловйов пояснював причини його появи відходництвом людей через різні обставини на південне прикордоння у пошуках легкої здобичі [13, 49]. Українське козацтво до середини ХУІІ ст. він оцінював як антидержавний руйнівний елемент.
Гетьманство є самобутня національна форма організації вищої влади в Україні в умовах її самоврядування (автономії) у складі Польщі та Російської імперії (ХVІ - ХVІІІ ст.). Термін «гетьман» широко вживався, починаючи з ХV - ХVІ ст., у багатьох європейських мовах і позначав керівників військового рівня. В Україні «гетьманами» називали демократично обраних народних ватажків козацького війська. У ХVІ ст. прославився серед населення і козаків неспольщений православний князь Дмитро Вишневецький, знаний в народі як Байда. Він організував козаків, побудувавши за Дніпровими порогами на острові мала Хортиця 1553-1554 рр. укріплений табір, названий Запорізькою Січчю [3, 38].
У Запорізьких козаків гетьман є найвища посадова особа. Хто його вибирає чи призначає? На це питання читкою інформації немає через те, що запорожцям бракувало політичної культури. У правовому устрої закон визначає, кому належить верховна влада. Що ж стосується запорожців, то у них це не було всебічно обґрунтовано. В одному випадку вона належала до козацького війська, в іншому - належала гетьману. Однак у них не було жодної інституції, де б це було чітко зафіксовано і яка б регулювала цей процес.
Усю повноту виконавчої влади в Українській козацькій державі зосереджував у своїх руках виборний гетьман. Він же володів і правом законодавчої ініціативи, яке, щоправда, обмежувалося діяльністю Генеральної та старшинської рад.
Влада гетьмана була виборною і формально пожиттєвою. Але, як засвідчив приклад гетьманів І.Виговського, Д.Многогрішного чи І.Самойловича, фактично гетьманська влада здійснювалася «до ласки войсковой», і в разі виникнення певних обставин Генеральна рада могла позбавити гетьмана влади [3, 42].
Виборний гетьман зосереджував у своїх руках надзвичайно широке коло владних повноважень: скликав Загальну раду і раду старшини, керував ними, брав участь в обговоренні питань й ухваленні рішень ради, організовував їх виконання, очолюючи адміністрацію. За підписом гетьмана виходили найважливіші розпорядження і накази-універсали; він також очолював судочинство як вища апеляційна інстанція; організовував і керував фінансами; визначав напрями зовнішньополітичної діяльності країни; стояв на чолі війська. Загалом же гетьман як верховний правитель підпорядковував собі усі суспільні стани та групи козацької України, користуючись правом уставодавства, вищої адміністративної та судової влади: для козацтва - в ролі безпосереднього глави, для решти станів - як верховний арбітр.
У своїй основі влада гетьмана була обмеженою. На цю посаду Генеральна рада обирала формально пожиттєво, оскільки «Березневі статті» Богдана Хмельницького 1654 р. та наступні українсько-російські договори другої половини XVII ст. фіксували положення, за яким перевибори передбачалися лише у випадку смерті володаря гетьманської булави. Але фактично, як засвідчила доля І. Виговського, І. Брюховецького, Д. Многогрішного та інших позбавлених гетьманства рішенням Генеральної ради чи внаслідок заколоту правителів, вибори здійснювалися «до ласки войсковой» [5, 26].
Історичні джерела містять чимало переконливої інформації про те, що влада гетьмана Б. Хмельницького із середини 1650-х рр. наближалася до необмеженої, еволюціонуючи в бік монархічної форми правління. Як зарубіжні спостерігачі, так і мешканці України бачили в особі Хмельницького «їх країни начальника» і володаря» [14, 295]. Становлення авторитарної форми правління призводить до того, що Хмельницький «володіє всім один, що накаже, то всім військом і роблять» [14, 295]. Йдеться вже не лише про ігнорування інституту Загальних рад, а й думки старшин, котрі «гетьманові вимовити не можуть» про своє ставлення до тих чи інших процесів державного життя [14, 295].
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5
