Рефераты. Політичні партії та об'єднання сучасної України

вторство більшої частини шкільних підручників Закарпаття першої половини XX ст. належить А. Волошину. За неповними бібліографічними даними А. Волошин з 1899 до 1944 р. написав і видав понад 40 підручників, окремі з яких витримали по кілька видань. Букварі, читанки, підручники рідної мови, арифметики, фізики, педагогіки, психології, дидактики, логіки, науки стилізації, педагогічної етики і методології - такий результат науково-педагогічних інтересів А. Волошина і його комплексного підходу до проблем національного виховання. Сюди ще треба додати його катехитичні проповіді, "Малий катехизис", "малу" і "середню" Біблію - теж підпорядковані потребам шкільного навчання і морального виховання.

Для написання своїх підручників А. Волошин широко використовував існуючу педагогічну та методичну літературу різними мовами - українською, російською, угорською, чеською, німецькою і латинською. Додані до його підручників списки використаної літератури свідчать, що А. Волошин не відставав від європейської педагогічної думки, добре володів не тільки історією предмета, а й глибоко висвітлював сучасний його стан. Авторитетами для нього в історії педагогіки і педагогічній методології були вчені з світовими іменами - С. Русова, Л. Толстой, В. Успенський, О. Каднер, Я.А. Коменський, Г. Кершенштайнер, В. Райн, Ж.Ж. Руссо, Й. Песталоцці та ін. Не минав він і середньовічних отців церкви - Св. Авґустина і Св. Ієроніма. Як високоосвічений і ерудований вчений А. Волошин завжди ретельно викладав історію питання, з'ясовував різні погляди й суперечності, ніколи не був категоричним у висновках.

Педагогічні погляди А. Волошина формувалися на основі досягнень передової європейської педагогічної думки XIX-XX ст. Його педагогічна концепція максимально наближувала процес навчання та виховання до життя, поєднувала моральне, духовне і фізичне виховання, обстоювала трудове виховання. Він визначав п'ять основних чинників виховання: сім'ю, школу, державу, церкву і вихователя. Значну увагу приділив А. Волошин соціальному вихованню, яке так само покликане ширити культуру, нести світло знань і добра в усі куточки людського життя ("О соціяльном вихованню", 1924).

Найвище А. Волошин ставив вивчення у школі рідної мови й літератури. Особливо цінними є його висловлювання про українську літературу: "Література є дзеркалом людського життя цілої нації. Навчання літератури являється по правді фактичною етикою, практичною психологією і практичною соціологією. Письменник своїми шляхетними думками і моральним світоглядом найкраще виховує свій нарід. Моральні принципи скоріше черпаємо із добрих п'єс, ніж із абстрактних теорій. Більше психологічного знання подає якийсь добрий роман, ніж найліпша психологія".

В майбутній українській школі А. Волошин бачив пріоритети національного і релігійно-морального виховання. Ці його погляди заслуговують на пильну увагу й нині, коли система народної освіти і її правовий захист в Україні переживають затяжну кризу.

А. Волошин ніколи не сумнівався в існуванні "малоруської" (української) мови. Він добре знав про заборони української мови російським царизмом, вважав, що вона розвинулася із давньоруської мови і відрізняється від великоруської мови.

А. Волошин виступав також і як письменник, писав вірші, оповідання, п'єси, давав оцінки літературним творам, книжкам, переробляв і пристосовував чужі твори для місцевого читача. А. Волошин був також цікавим белетристом і драматургом. Його численні твори - вірші, оповідання, п'єси, художні оповіді не належать до великої літератури.

Художнім словом А. Волошин популяризував нові форми громадського співжиття селян, на противагу корчмі підносив школу, читальню, кредитні каси, товариства тверезості, закликав любити й шанувати своє, здобуте тяжкою працею. Цим темам присвячена його книжечка оповідань "Люби своє", видана ужгородською "Просвітою" у 1924 р. Як педагог А. Волошин добре знав психологію селянина, бачив її світлі й темні сторони, тому всіляко намагався просвітити його, прищепити йому любов до свого, рідного, навчити шанувати свій рід і свій край. В його оповіданнях багато релігійного моралізаторства, та це пояснюється рівнем селянської свідомості, на яку розраховані ці твори. А. Волошин закликав не до соціальної і класової боротьби, а до морального вдосконалення людей, до збереження своєї віри, мови, звичаїв. Національний момент у його морально-повчальних оповіданнях майже не простежується, хоч загалом вони стосуються тільки життя русина, переважно верховинця, з його проблемами і бідами.

Своє покликання письменника А. Волошин підпорядкував просвітянській роботі та релігійно-моралізаторській проповіді. Офіційна посада директора семінарії, рутинність місцевого церковно-релігійного життя не дали можливості йому як письменникові вийти за межі релігійного моралізаторства, піднятися над локальною просвітянською програмою, повністю реалізувати своє небуденне творче обдарування.

Чим більше років віддаляє нас від життя цієї дивовижної людини, тим краще усвідомлюємо її значення в нашій історії, роль у культурно-національних та державних змаганнях закарпатських русинів, а згодом - українців.

Офіційна радянська ідеологія та історіографія не могла пробачити А. Волошину його соборницьких поглядів і державотворчої діяльності, всіляко намагалася скомпрометувати його, принизити, показати маріонеткою в руках фашистської Німеччини та української політичної еміграції.

Шлях А. Волошина до українства і Карпатської України лежав не через Радянську Україну, а був природним шляхом перетворення етнічної маси в народ, коли національне самоусвідомлення визріло на місці, без дії зовнішніх чинників. Українство на Закарпаття ніхто не приніс на багнетах, не нав'язала його й комуністична партія. Все подвижницьке життя, педагогічна, культурницька діяльність А. Волошина є прикладом того, як закарпатці - інтелігенція і простий народ - прийшли від етнічної свідомості до української ментальності. Русини стали українцями, відчули потребу своєї державності і вибороли цю державність.

9. Економіка України на початку ХХ століття

Риси індустріального суспільства

Приклади їх наявності в економіці України

Масове виробництво товарів

Завдяки високим темпам розвитку концентрації та машинізації виробництва кількість виробленої продукції, звичайно, збільшувалась, але це переважно стосувалось добувної промисловості. Україна була основним виробником тютюну імперії, але виробництво цигарок здійснювалося в Петербурзі. Велику частину українського цукру відправляли на рафінадні заводи Москви, щоб навіть у цій галузі зробити Україну залежною від Росії. Таких прикладів було дуже багато.

Машинізація і автоматизація виробництва

Повсюдне застосування у виробництві парових двигунів, систем машин, механізмів та верстатів

Висока мобільність і урбанізація

Підвищення концентрації виробництва, насамперед у великих містах, приплив робочої сили із сельської місцевості: загальна кількість цукрових заводів з початку 60-их до середини 90-их рр. зменшилась з 247 до 153, а робітників, навпаки, збільшилось з 38 тис. до 78 тисяч. Виробництво цукру на заводах зросло в 14 разів і становило 84% виробництва всієї Російської імперії.

Розвиток монополізації

Виникають такі синдикати, як "Продамет", "Продвагон", "Продвугілля" та інші. Підприємці, в основному чужинці, монополізуючи виробництво, встановлювали ціни на готову продукцію, забезпечували високі прибутки шляхом жорстокої експлуатації трудового люду.

Приплив іноземного капіталу

В останні десятиріччя XIX ст. та перші ХХ ст. у Катеринославській та Херсонській губерніях виникли 17 великих металургійних заводів, 9 з них належали іноземним: англійським, бельгійським та французьким підприємцям. Вони були збудовані на їх кошти: завод Джона Юза з робітничим селищем Юзівка (нині Донецьк); Дніпровський завод у селищі Кам'янському (нині Дніпродзержинськ); Гданцівський завод біля Кривого Рогу. Російські промисловці стали власниками заводів: Брянського - біля Катеринослава, Дружківського та Донецько-Юріївського у Донбасі.

10. Економічний розвиток України

Характерні риси

Друга половина ХІХ ст.

Початок ХХ ст.

Урбанізація, посилення значення великих міст в економіці України

Залишки кріпосництва і демографічний бум, аграрне перенаселення

Міграція українських селян до міст, еміграція за Урал, до Сибіру, на Далекий Схід. Поява перших законів щодо соціального та пенсійного забезпечення робітників. Зокрема 2 червня 1903 р. було затверджено закон „Правила про винагороди потерпілим внаслідок нещасних випадків робітникам і службовцям, а також членам їх родин, на підприємствах фабрично-заводської, гірничої та гірничозаводської промисловості". Проте позитивні наслідки соціальних зрушень відзначалися лише у великих промислових містах.

Концентрація виробництва, масове виробництво товарів, машинізація

За рівнем концентрації промислового виробництва Україна вийшла на перше місце в імперії

Формування численних, переважно великих акціонерних товариств, яким належить вся металургійна і гірничо-хімічна промисловість. Але промислове піднесення було перерване економічною кризою 1900-1903 рр. Почалося скорочення виробництва. Припинили плавку чавуну більше половини печей металургійних заводів Донбасу.

Формування монополій

Початок становлення монополій

Найпоширенішою формою монополій стали синдикати. У 1902 р. було створено металургійний синдикат, котрий дістав скорочену назву "Продамет". У 1904 р. було створено синдикат "Продвугілля".

Ріст іноземних капіталовкладень

На стадії становлення монополій іноземцям належало до 90% акціонерних капіталів

Намічається тенденція до перерозподілу контролю над об'єднаннями на користь українсько-російських підприємців у чорній металургії та вугледобувній галузі

Розвиток транспортної системи, як шлях до підвищення прибутку

Швидке будівництво залізниць

Приріст залізничної мережі відбувався значно повільніше, ніж у попередні роки через кризу

11. Українські політичні партії на початку ХХ століття

Назва партії

Як передбачала рішення аграрного питання

Якою бачила долю України

Які використовувала методи боротьби

Українська соціал-демократична партія

Націоналізація землі і передача її в користування селянам за плату. Важливе місце відводилося просвіті селян та їх організації у спілки

Втілення ідей соціалізму, незалежна й соборна Україна

- селянські страйки;

широка видавнича робота

Національно-демократична партія

Викуп великих земельних володінь і наділення селян землею

Ідея незалежності розглядалася як дуже віддалена перспектива. Центральне місце у програмі партії займала автономістська ідея як найбільш реальна вимога тогочасної політики

- створення власної інституційної бази на повітовому та громадському рівнях, тісне переплетення партійної організації з мережею культурно-просвітніх та економічних товариств;

зосередження у своїх руках основних засобів інформації;

відкриття закордонних пресових бюро і надання українській справі міжнародного звучання

Українська соціал-демократична робоча партія

Конфіскація усіх земель, включаючи поміщицькі, та передача їх органам місцевого самоврядування (муніципалізація землі)

Широка національно-територіальна автономія України

- агітаційно-пропагандистська робота під час виборів та засідань Державної Думи

Українська народна партія

Передача усієї землі в український земельний фонд шляхом націоналізації

Українське самостійництво на радикалістських засадах, для яких характерними є безкомпромісність, рішучість, глибоке усвідомлення трагічної долі народу, позбавленого свого історичного шляху розвитку, державницьких засад і прагнення поліпшити цю долю нагальними політичними засобами

- страйки та збройні повстання;

революційна пропаганда (видання брошур, листовок)

Революційна українська партія

Два етапи у вирішенні земельного питання - буржуазно-демократичний та соціалістичний. Складовою частиною була концепція політичної організації селянства, що визначала форми його боротьби, серед яких основним вважався страйк. Важлива роль відводилася висвітленню питань власності на землю селян та громади.

Широка національно-територіальна автономія Україні, яка повинна була стати рівноправною складовою частиною реформованої федеративної держави

- активна революційна пропаганда серед селян;

широка видавнича робота

Українська демократично-радикальна партія

Розв'язання аграрного питання шляхом відчуження земель, в тому числі й великих приватновласницьких угідь. Визначення шляху передачі землі селянам як муніципалізація. Реформістське вирішення аграрного питання і пристосування сільського господарства до ринкових умов розвитку країни

Україна мала здобути в рамках конституції Росії широку автономію

- для пропаганди ідеї автономії широко використовували трибуни різних з'їздів, пресу, міські думи і земства, громадські організації;

члени партії брали участь у підготовці численних петицій проти переслідування української мови, в депутаціях до органів влади, в обговоренні українського питання в міських думах і земствах;

видання щотижневиків "Рідний край" та газети "Громадська думка"

Українська партія соціалістів-революціонерів

Націоналізація землі та активний розвиток кооперації та сільськогосподарської освіти як запоруки поліпшення економічного становища селян і, особливо, національне виховання селян

Незалежна Україна з республікансько-демократичною формою правління без президента

- виступаючи за легальні методи боротьби з Гетьманатом, використовувала для цього звернення, меморандуми, входила до міжпартійної організації УНС.;

перебуваючи у підпіллі, застосовувала радикальніші методи: при ЦК створила Бойовий відділ, організовувала революційні комітети та повстанські штаби, визнавала доцільність терору

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6



2012 © Все права защищены
При использовании материалов активная ссылка на источник обязательна.