У жовтні 2005 р. поляки обирали главу держави. За результатами першого туру приблизно однакові показники підтримки мали голова Громадянської платфор ми Дональд Туск (36%) і мер Варшави, один з лідерів Права і справедливості Лєх Качинський (33%). Д. Туск вважав, що Польщі необхідне якнайшвидше впроваджувати в життя принципи вільного ринку для зростання економіки і створення робочих місць. Л. Качинський обіцяв повернути Польщі католицькі цінності, зберегти систему соціального забезпечення. Як наслідок, при невисокій виборчій явці (51%), незначна більшість (54,04%) віддала перевагу Л. Качинському.

Урядування К. Марцінкевича характеризувалося переважно ліберальними діями, він йшов на компроміси, але також намагався часто діяти без консультацій з президентом. Це спричинило конфлікт між гілками влади. За таких умов у червні 2006 р. відбулася зміна прем'єр-міністра, яким став висуванець Права і справедливості Ярослав Качинський, рідний брат чинного президента.

Улітку 2007 р. в країні виникла політична криза. її започаткували звинувачення кількох високопосадовців у міністерстві сільського господарства в корупції. За таких умов були призначені дочасні вибори до Сейму і Сенату, які відбулися 21 жовтня. Явка виборців становила 53,88%. Абсолютним переможцем сеймових виборів стала опозиційна ліберальна Громадянська платформа - 41,51% (209 мандатів). Правляча консервативна партія Право і справедливість з 32,11% (166 мандатів) опинилася на другому місці. Парламентськими стали також виборчий блок Ліві і демократи - 13,15% (53 мандати), Польська селянська партія - 8,91% (31 мандат). Один мандат отримала німецька національна меншина. У Сенаті Громадянська платформа отримала 60 місць, а Право і справедливість - 39. Лідер Громадянської платформи Дональд Туск на початку листопада сформував уряд.

2. Економічний розвиток Польщі у 1900-2005 рр.

Успіху реформ і динамічному розвитку господарства сприяла підготовленість економіки і суспільства до сприйняття системи нових ринкових відносин. Ще у 80-х роках XX ст. робилися спроби економічного реформування: підвищено самостійність господарських суб'єктів, створено органи самоуправління на підприємствах, проведено часткову лібералізацію внутрішніх цін, розширено можливості розвитку приватного сектора в місті тощо. Заслугою першого некомуністичного уряду (Т. Мазовецького) була розробка програми розвитку (програма Бальцеровича) і вибір економічної політики, адекватної стану економіки та суспільства. Програма заклала основи переходу до ринкової системи господарювання. Водночас держава зберегла найважливіші економічні (гроші, кредити, відсоткові ставки) та адміністративні важелі.

Відмінною рисою економічної політики на початковому етапі стало використання жорстких монетарно-фінансових інструментів, відомих як «шокова терапія». Суть цієї політики зводилася до різкого скорочення обігової грошової маси, встановлення високих відсоткових кредитних ставок, обмеження пільг, росту прибутків підприємств та населення. Це дозволило за короткий час стабілізувати господарство та розпочати лібералізацію економіки (запровадження єдиного валютного курсу, конвертування злотого, усунення податкових пільг). Наслідком реформи стало формування відкритої економіки, впорядкування господарських зв'язків, притік західних товарів і залучення західного капіталу на внутрішній ринок.

Одним з досягнень польських реформаторів було швидке реагування уряду на власні промахи, що дозволяло уникати кризових ситуацій. Особлива увага приділялася законодавчому забезпеченню процесу реформ. Через відсутність нових законів повністю був реанімований довоєнний Торговий кодекс. Одночасно розроблялася цілісна система нового господарського законодавства, де враховувалися нормативи і стандарти, що діяли у країнах Євросоюзу.

В основу системної трансформації уряд поклав кардинальні перетворення власності. її зміна відбувалася у таких формах: прямого продажу підприємств юридичним і фізичним особам; акціонування підприємств; виділення власності органів місцевого самоуправління; змін у кооперативному секторі; включення в господарську систему підприємств, які частково або повністю належали іноземцям. Таким чином, специфікою польської приватизації стало використання різних форм і методів. До початку 2002 р. 70% підприємств були роздержавлень Надалі приватизаційний процес загальмувався, що пов'язувалося з його високою політизацією тощо.

Особливу роль для розвитку польської економіки відіграли списання зовнішнього боргу (46 млрд. дол.) банками США (на 50%) і Західної Європи (на 70%), надання Міжнародним валютним фондом позики в розмірі 2,5 млрд. дол. Сукупний обсяг іноземного капіталу в 1993-2003 рр. становив близько 70 млрд. дол. У польську економіку вкладали капітали близько 890 фірм з 35 країн. Саме іноземні інвестиції стали найважливішим фактором економічного росту.

Масштабність реформ, їх соціальний аспект дозволили говорити про «шоковий» характер другого етапу реформування. Команда Л. Бальцеровича (віце-прем'єр-міністр з економічних питань) представила Сейму «Фінансову стратегію держави на 1999-2001 рр.» (відома як «другий план Бальцеровича»). Якщо його перший план вивів Польщу зі замкнутого кола дефіцитів і інфляції, то другий мав запобігти новій фінансово-економічній кризі та забезпечити стійке економічне зростання ВВП щонайменше на 6% щорічно.

Економічно Польща на зламі XX-XXI ст. увійшла до так званої великої десятки держав, які за темпами зростання майже вдвічі перевищують середньосвітовий показник. Та все ж попри очевидні успіхи життєвий стандарт поляків залишається утричі нижчим, ніж середній по ЄС. На початку XXI ст. трудові ресурси країни становили близько 22 млн. (57% населення). Вони були зайняті у сільському господарстві (26,5%), промисловості (25%), торгівлі (12,7%), будівництві (5,7%), транспорті (5%) тощо. У 1994-2001 рр. щорічний приріст ВВП був більше 6% й у 2002 р. становив 373,2 млрд. дол. (9700 дол. на душу населення). У 2005 р. ці показники були відповідно 512,9 млрд. дол. і 13 275 дол. У 2005-2006 рр. промисловість давала 35% ВВП, сільське господарство - 3,8%, сфера послуг - 61,2%. З них на приватний сектор припадало близько 70%. Торгове сальдо на початку XXI ст. було негативне. Так, у 2003 р. польський експорт становив 32,4 млрд. дол. (з них 70% припадало на країни ЄС), а імпорт - 43,4 млрд. дол. Найбільший торговий партнер - Німеччина (близько ЗО% усього експорту/імпорту).

Отже, глибокі системні перетворення в країні відбулися за короткий час, без тривалого періоду економічного спаду чи застою. Польський досвід свідчить, що незважаючи на часту зміну урядових кабінетів, принципових змін в економічній політиці не відбувалося. При цьому більшість політичних сил дійшло одностайності щодо неминучості утвердження ринкової економіки, зберігаючи відмінні підходи лише стосовно темпів і обсягу їх упровадження.

3. Основні вектори зовнішньої політики Польщі на сучасному етапі. Польсько-українські відносини

Стратегія зовнішньої політики кардинально змінилася з приходом до влади уряду Т. Мазовецького. Це знайшло відображення в нормативних документах «Основи польської зовнішньої політики» й «Оборонна стратегія Польської Республіки» (листопад, 1992 р.). Пріоритетними напрямками стали інтеграція до європейських і євроатлантичних структур. У 1994 р. Польща заявила про намір вступити до НАТО, взяла участь у його програмі «Партнерство заради миру» і після тривалих переговорів та узгоджень у 1999 р. стала повноправним учасником цього військово-політичного блоку. У квітні 1994 р. Польща подала формальне прохання про вступ, а через десять років стала повноправним членом ЄС. Вона підтримала та розвинула ідею створення так званих єврорегіонів, метою яких є зближення з сусідами для розв'язання спільних економічних і культурних питань («Татри», «Карпати», «Буг», «Балтика», «Померанія» та ін.).

Динамічно розвивалися польсько-українські взаємини. Польща офіційно визнала незалежність України 2 грудня 1991 р., а через місяць між двома державами були встановлені дипломатичні відносини. Основою розвитку двосторонніх зв'язків став Договір про добросусідство, дружні відносини і співробітництво (травень, 1992 р.). У 1992 р. було створено Консультаційний комітет президентів Польщі й України, який мав розробити концепцію стратегічного партнерства між двома країнами. Спільна заява президентів України та Польщі «До порозуміння і єднання» (1997) підсумувала складний період в історії двох народів і закликала жити в злагоді та мирі. З цього часу польсько-українські взаємини набули статусу стратегічного партнерства, а Польща зобов'язалася сприяти інтеграції України до НАТО. З 2000 р. вона стала координатором дій НАТО в Україні.

На початку XXI ст. польсько-українські відносини розвивалися досить інтенсивно Відбувалися візити президентів, прем'єр-міністрів, міністрів закордонних справ і оборони, зустрічі парламентаріїв двох країн, консультації і конференції. Засідали Консультаційний комітет при президентах Польщі та України, Міжнародна польсько-українська координаційна рада з питань міжрегіонального співробітництва, Змішана комісія з питань торгівлі і економічного співробітництва.

Висновки

На зламі ХХ і ХХІ століть Польща - це країна, яка в політичному, економічному і культурному відношеннях переживає «перехідний стан», долаючи цивілізаційне відставання, зумовлене історичними катаклізмами останніх трьох століть, прагне посісти належне їй місце у світовому співтоваристві.

Сучасному польському суспільству дослідники приписують такі основні риси: воно є більш «рефлективним» (таким, що постійно осмислює своє становище), схильним до порівняння, нетерпеливим в очікуванні змін на краще. Зміни ментальності вимагають більшого часу для пристосування до нової реальності, супроводжуються кризою взаємин між поколіннями. Одною з визначальних рис польської свідомості, яка об'єднувала численні покоління поляків у боротьбі за незалежність два останні століття, був «політичний романтизм».

Його головний зміст - поєднання патріотизму з суспільно-моральним ідеалом на засадах месіанства, які у підсумку народжували дуже високі суспільні очікування, входили в суперечність з дійсністю. Історичні катаклізми XX ст. сприяли консервації в ментальності поляків елементів політичного романтизму, які стали невід'ємною складовою політичної свідомості суспільства, що підживлювалася освітою, вихованням, культурою як комуністичним режимом, так і опозицією. Саме ці елементи є причиною психологічного опору суспільним змінам. Дійсність вимагає зміщення акцентів з політичного романтизму в бік політичного праґматизму. Демократичний устрій передбачає формування громадянського суспільства, яке суперечить романтичній візії єдиної нації. Зіткнення суспільних очікувань і реальності спричиняє психологічний дискомфорт, часом призводить до фрустрації. Перебіг трансформації яскраво підтверджує думку відомого вченого і публіциста А. Бохенського, що загальною психологічною рисою польської нації є те, що поляк не може обійтися без ідеальних стимулів діяльності. З другого боку, наступ соціального прагматизму народжує втечу до романтичних ідеалів. Тому стан ментальності поляків зламу XX i XXI ст. деякі дослідники окреслюють як «перехідний», «між романтизмом і прагматизмом».

Список літератури

1. Алексашенко С. Экономическая реформа: польский вариант // Международная экономика и международные отношения. - 1990. - №7. - с. 17.

2. Кріль М.М. Історія країн Центрально-Східної Європи (кінець ХХ - початок ХХІ ст.): Навч. посібник. - К.: Знання, 2008.

3. Яровий В.І. Новітня історія країн Східної Європи: Курс лекцій (40-90-ті рр. ХХ ст.). - К.: Либідь, 1997.

4. Яровий В.І. Історія західних та південних слов'ян у ХХ ст.: Курс лекцій: Навч. посібник. - К.: Либідь, 1996.

5. Филиппов Б. Польша в поисках выхода из кризиса // Международная экономика и международные отношения. - 1990. - №3. - с. 49.

Страницы: 1, 2