Починаючи з весни 1944 року, значною ефективністю вирізнялася антиповстанська боротьба, розгорнута підрозділами радянських спецслужб та військ НКВС. Особливо активною вона була на Волині, де повстанський рух впродовж 1943 - почаьку 1944 рр. набув найбільшого розмаху та виступав потужним стримуючим чинником відновлення тут радянської влади. Зауважимо, що карально-репресивні органи більшовицької влади не обмежувалися діями проти озброєних формувань ОУН та української повстанської армії. До орбіти їх специфічного інтересу потрапили і цивільні громадяни західного регіону України, котрі співчували або ж просто були запідозрені у цьому.
У якості важливого інструменту свого утвердження нова влада широко застосовувала масовий терор проти місцевого населення, намагаючись легітимізуватись не стільки правовими засобами, скільки методами беззаконня, насаджуючи почуття тотального страху. Для прикладу, у квітні 1944 року більшовицькі карателі дотла знищили с. Антонівці Шумського району, яке мало репутацію "націоналістичної столиці", зорали там землю і посадили ліс17.
Антонівецька республіка, що існувала впродовж року (весна 1943-весна 1944 рр.) , виступала впливовим суб'єктом національно-визвольного руху на теренах південної Волині. Як уже зазначалося, у даний період часу вона була координуючим центром військового, економічного, політичного життя населення даного регіону. Виходячи з цього, більшовицька влада своїм першочерговим завданням поставила її фізичне знищення.
Судячи з оперативних повідомлень відповідних радянських органів, нове місцеве керівництво достатньо було обізнане з військово-політичною ситуацією в регіоні. В одному з таких документів вказувалося, що "з часу роботи районного відділу НКВД з березня 1944 року встановлено, що в с. Антонівці Шумського району перебуває Штаб головного командування Південної групи УПА під керівництвом Енея, який ставив своїм завданням боротьбу проти Червоної Армії і Радянської влади з метою встановлення Самостійної України. Як факт, в цьому бандформуванні в останніх числах квітня 1944 р. нараховувалося 17 куренів, які в тому місяці були сконцентровані на території Шумського району. Прийнятими оперативними заходами... чекістсько-військовими силами дане угрупування було ліквідоване, частину знищено, а частину розсіяно"18.
Ліквідація Антонівецької республіки значно послабила повстанський рух в південному регіоні Волині, але не означала його повного розгрому. Цьому сприяли, з одного боку, географічні умови -- наявність лісових масивів, ярів, хутірська система у багатьох селах, добре замасковані і завчасно підготовлені землянки, а з іншого, суб'єктивні чинники -- допомога з боку куркульства19, тобто заможного селянства. Проте, якщо зішкребти з більшовицької пропагандивної демагогії ідеологічні штампи (на зразок "куркульство"), то з усією очевидністю можна стверджувати, що і повстанські республіки і національний рух в цілому підтримувало більшість мешканців краю. Красномовним підтвердженням цього слугує інформація з тих же радянських спецдонесень.
Офіційні інформаційні звіти про стан справ у районах, які перебували в безпосередній близькості від місцезнаходження колишніх "повстанських республік", містять цікаві дані щодо загальних настроїв місцевого населення. Так, у липні 1944 року старший групи, прикріпленої до Антонівецької сільської ради, Науменко В.В. у доповідній на ім'я секретаря Шумського РК КП(б)У зазначав, що "настроєніє селян неважне. Єсть до цього часу мужчини, що ховаються в лісах, а призовного возрасту 1927 року в селі немає жодного на 256 хозяйств. Окремі господарства не виплачують зовсім державних зобов'язань і антирадянськи настроєні. Наприклад, Романюк Василина одна в сім'ї. Двох її братів в лісі при облаві військами НКВД вбито як бандерівців, чоловіка забрано в ліси при облаві... Жодної кіпи зерна не виконала, молока здала лише 3 л, на танкову колону не внесла жодного рубля. Заявляє, що нічого я не буду виконувати ... Бувший голова сільської ради Кравчук з 256 кіп зерна от поставки здав 10 кіп і жінка заявляє, що немає зерна здати нічого"20.
Зима-весна 1943-1944 р. стали часом посилення збройного тиску на "повстанські республіки" Волині як німецькими окупантами ("Колківська республіка"), так і радянськими спецпідрозділами ("Антонівецька республіка"). Така ситуація зумовила прийняття восени 1944 р. повстанським керівництвом рішення "зліквідувати всі республіки. Здорова конспірація -- найкраща зброя поневоленого народу, що стає на арену боротьби"21. Оскільки в цьому регіоні Західної України відновлення радянської влади відбувалося раніше, ніж на решті її території, то місцем творення нових острівців української влади стали Галичина і Прикарпаття.
В працях окремих сучасних істориків знаходимо інформацію про існування тут повстанських республік ще восени 1943 року. Основною причиною їх створення автори вважають необхідність захисту місцевого населення від терору з боку німецьких окупаційних органів влади22. У фондах архівів міститься значна кількість документів, що підтверджує тезу про антифашистську спрямованість національного збройного опору на Галичині: "17 листопада групи "Різуна" і "Чорних Чортів" вели оборонний бій з німцями. Останні втратили 60 осіб убитими"23, без успіху для німців завершився бій у Чорному лісі, неподалік від Станіслава 11.1943 року24.
Результатом збройних сутичок з гітлерівцями ставало звільнення певної чатини території від окупантів. Після таких битв повстанці сходили з гір і утворювали невеликі українські республіки. Так, з осені 1943 року до пізньої весни 1944 р. проіснувала "зимова республіка" в Галицькому районі між Дністром і Лімницею25. П. Мірчук стверджує, що "восени 1943 року вже існували в Галичині "заражені бандами райони" (німецьке окреслення), тобто "республіки УПА" (українське окреслення), що цілковито вирвалися з-під контролю німецької адміністрації. Це мало місце передусім у Карпатах, а далі в Чортківській та Тернопільській округах"26.
Своєрідним острівцем волі у галицькій частині Тернопільщини у 1943 р. сучасники називали Підгаєцький повіт. Тут пербували важливі штаби і командування УПА, адміністративні установи підпілля: військові школи, шпиталі, заготівельні пункти та магазини харчів, зброї і господарського майна27. Центром партизанського руху весною-влітку 1944 р. на Підгаєччині виступало село Шумляни. Як згадують очевидці, "в селі і в лісі будувались великі криївки. Сільські жителі допомагали у всьому -- забезпечували харчами, одягом, підтримували морально, вболівали за нашу спільну справу. Як вже перейшов фронт, як тільки в селі появлялись більшовики, селяни відразу давали повстанцям знати. ... Ми виконували велику роботу: збирали і робили запаси харчів для армії УПА, ліки, одяг, займалися зв'язком, організовували вишкіл теренових, медичних сестер. В той час шпиталі розміщувалися по хатах. По хатах організовували кравецькі і шевські майстерні. Організовувались вони під керівництвом Михайла Букавина, підпільника з 1941 р. та його однодумців. У кожній майстерні було по кілька швейних машин. Ми були розділені на групи... Ми шили білизну, маски для лікарів і перев'язочний матеріал для поранених"28.
Кількісне зростання української повстанської армії в 1944 році викликало нагальну потребу зміцнення її матеріально-технічної та економічної бази. Найбільш оптимальним варіантом вирішення цієї проблеми і надалі залишалося налагодження ефективної діяльності запілля та, зокрема, "повстанських республік", як однієї з його форм. Маємо свідчення, про діяльність "повстанських республік", зокрема, на Прикарпатті у 1945 році. Так, на Коломийщині "населення жило в "повстанській республіці" -- терені, цілком контрольованому повстанцями, де ще не було більшовиків". І лише "у зимові місяці 1945 року енкаведисти вирішили знищити "республіку"гордих гуцулів"29. В середині літа 1945 р. повстанське керівництво видає наказ "негайно ліквідувати "республіки", переходити на роботу чисто конспіративно"30. Головною причиною прийняття даного рішення стало посилення терору з боку радянських спецорганів проти місцевого населення, підозрюваного у співпраці з українськими націоналістами. Збереження "повстанських республік" у легальному статусі загрожувало фізичним винищенням цілих територій (на зразок уже згадуваного нами с. Антонівці).
Отже, "повстанські республіки", які активно функціонували на території Волині, Галичини та Прикарпаття впродовж 1943-1945 рр., відіграли важливу рольу українському національному русі Опору. Основними причинами їх творення була необхідність тилового забезпечення української повстанської армії: матеріально-технічного, продовольчого тощо, що дає підстави класифікувати їх як одну із форм повстанського запілля. Їх діяльність значною мірою залежала від військово-політичної ситуації в регіоні: посилення позицій радянської влади звужувало регіон їх поширення аж до повної ліквідації. Існування таких республік є беззаперечним свідченням здатності українського народу до високого рівня самоорганізації у критичні періоди історії.
ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА
1. Реєнт О. П. Україна в імперську добу (ХІХ -- початок ХХ ст.)/ Інститут історії України НАН України. -- К., 2003. --С.7;
2. Кентій А. Українська Повстанська Армія. - 1944-1945 рр. -- К., 1999.; Русначенко А. Народ збурений. Національно-визвольний рух в Україні й національні рухи опору в Білорусії, Литві, Латвії, Естонії у 1940-50-х роках. -- К., 2002. -- 519с.; Киричук Ю. Український національний рух 40-50-років ХХ століття: ідеологія та практика. -- Львів, 2003. -- 464 с.;
3. Літопис УПА. - Нова серія. - Том 2. - Київ - Торонто, 1999. -- 723с.; 4. Стародубець Г. Діяльність організаційно-мобілізаційної референтури запілля УПА на зламі 1943-1944 рр.// Питання історії України: Зб. наук. статей. Т.7.-- Чернівці, 2004.-- С.73-78;
4. Стародубець Г. Організація самооборони українського повстанського запілля в другій половині 1943 - першій половині 1944 рр. // Наукові записки Вінницького держ. пед. у-ту ім. Михайла Коцюбинського. Вип. 7. Серія: Історія. Зб. наук. праць.- Вінниця, 2004.- С. 61-66. та ін.;
5. Стецюк Г. Чорні дні Волині, або не поставлений пам'ятник. Спогади колишнього зв'язкового обласного проводу ОУН. -Вол.-Волин., 1992. -- С.74;
6. Державний архів в Рівненської області (далі - ДАРО). - Р-30, Оп.2.Спр.33.Арк.308;
7. Никончук О. Колківська республіка // Реабілітовані історією: Збірник наукових статей і матеріалів міжнародної науково-практичної конференції, Луцьк, 5-6 грудня 2002 р. - Луцьк, 2003. - С.101;
8. Шумук Д. Пережите і передумане. Спогади і роздуми українського дисидента політв'язня з років блукань і боротьби під трьома окупаціями України (1921-1981 рр.). - К., 1998. - С.135;
9. Никончук О. Колківська республіка...- С.100-101;
10. Петренко Р. За Україну, за її волю // Літопис УПА. - Торонто - Львів, 1997.-- Т.27. --С. 188;
11. Мазурчук А. (Вишня). УЧХ в Кременецькому надрайоні // Літопис УПА. "Медична опіка в УПА: документи, матеріяли і спогади. Книга друга" - Торонто - Львів, 2001.- Т.32. - С.125-126;
12. Заведнюк В. Повстанська республіка "Січ"// Шлях перемоги - 2002. - 12-18 вересня - №38;
13. Киричук Ю. Нариси з історії українського національно-визвольного руху 40-50 років ХХ століття. -Львів, 2000.-С. 87;
14. Стецюк Г. Чорні дні Волині, або не поставлений пам'ятник. Спогади колишнього зв'язкового обласного проводу ОУН.- Вол.-Волин., 1992. -- С.74;
15. Никончук О. Колківська республіка... - С.105;
16. Киричук Ю. Український національний рух 40-50-років ХХ століття: ідеологія та практика. - Львів, 2003. - С.138;
17. Шанковський Л. УПА на Підгаєччині // Підгаєцька земля. Історико-мемуарний збірник. - Нью-Йорк, Торонто, 1980. - С.248;
18. Центральний державний архів вищих органів влади та управління в Україні (далі -- ЦДАВО України). -- Ф. 3833.-Оп.1.-Спр.132.-Арк.33;
19. Державний архів в Тернопільської області (далі - ДАТО). - Ф.П.-24, Оп.1.Спр.14.Арк.10;
20. ДАТО. -- Ф.П.-24.- Оп.1.-Спр.14.-Арк.15;
21. ДАТО. - Ф.П.-24.- Оп.1.- Спр.17.-Арк. 29;
22. ДАРО. -- Ф.Р-30, Оп.2.- Спр.39. - Арк.74;
23. Чоповський М. Криваві події на Західній Україні. 1920-1953 рр. - Львів, 1998.- С.54;
24. Мірчук П. Українська Повстанська Армія 1942-1952. Документи і матеріали.. -- Львів, 1991. - С.38-39;
25. До зброї. -- Підпільна газета політичного відділу УПА.- 1944 р. -Ч.7-8. - С.17-18;
26. Мірчук П. Українська Повстанська Армія 1942-1952. Документи і матеріали.. - Львів, 1991. - С.46;
27. Твардовський П. Підгаєцька земля в огні визвольної боротьби. // Підгайчани в боротьбі за волю України. - Тернопіль, 2000. - С.16-17;
28. Пальчик М. Спомин про друзів по зброї. // Підгайчани в боротьбі за волю України.- Тернопіль, 2000. - С.585;
29. Забілий Р. Нарис історії куреня "Скажені"// Український визвольний рух. Збірник 1. - Львів, 2003. - С. 142; 30. ЦДАВО України. - Ф. 3836.- Оп.1.-Спр.67.-Арк.105.
Страницы: 1, 2