Історія міста Берислав (Херсонська обл.) така: воно засноване на початку XV ст. (це була спочатку литовська фортеця й державна митниця, відома під назвою Вітовтової). У 1450 р. пониззя Дніпра захопили турки і збудували на цьому місці укріплення Кази-Кермен («Дівоча форте-ця»). У 1695 р. російська армія та українські козацькі полки спільними зусиллями взяли фортецю. На її руїнах було засновано місто Берислав, у назві якого виразно проступає наказ -- Бери славу! Назва -- на честь здобуття фортеці. Місто Богуслав (Київська обл.) відоме з часів Київської Русі як укріплення. Вважають, що назва міста тоді звучала як Буйслав, буй означало «хоробрий, мужній». І лише пізніше православна церква «відредагувала» слово, зробивши з нього Богуслав (простежити цю зміну вдалося дослідникам за літописами й іншими документами). Тож свою вдачу Маруся Богуславка успадкувала, мабуть, від буй-славних своїх предків. І хоч у назві обох міст немає імен окремих героїв, усе ж видатні історичні події, героїчні вчинки наших далеких предків збереглися для нас у цих назвах -- як світло далекої, давно погаслої зірки, що все ще доходить до наших очей.
Ми розглянули «класичні», так би мовити, способи творення назв міст від особових імен (вони ще звуться продуктивними). Проте є цілий ряд інших способів творення -- одиничних, неповторюваних -- непродуктивних. Так, наприклад, місто Олевськ (Житомирська обл.) дістало назву, як гадають, від імені Овруцького князя Олега Святославича, який жив у другій половині X ст. Пізніше двослівну назву Олегове городище скоротили до однослівної --Олегськ, що у вимові спростилося до Олевськ, бо звуки в і с' часто зустрічаються у нас поряд (всі, взявся), а г і с'-- ні.
Далека від традиційних способів творення назв міст і форма назви міста Пав лиш (Кіровоградська обл.). Місто, засноване у XVII ст., спочатку називалося Бутівкою. За переказами, його заснував Павло Бут, відомий в історії України як керівник повстання проти польської шляхти в ЗО рр. XVII ст. Павлюк, страчений у Варшаві в лютому 1638 р. Хутір Павлюка, як свідчать історики, лежав неподалік від сучасного вокзалу. Дивіться, який химерний шлях: Павло -- Павлюк -- Павлиш. Трохи незвичні перетворення, правда? Тому деякі дослідники виводять цю назву від татарського слова каулиш -- табір.
Минали століття, через нашу землю прокочувалися війни й навали, заселювалися ще ніким не освоєні землі, щезали з лиця землі одні племена й цілі народи, з'являлися інші,-- і все це залишало свої сліди в назвах річок і урочищ, озер, міст і сіл.
Так, у Київській області є невелике місто У з и н, відоме як батьківщина одного з перших космонавтів -- Павла Поповича. Селище лежить на річці Узин і дістало від неї свою назву. Вважається, що ця назва походить від найменування кочового тюркського племені, яке тут оселилося. Плем'я звало себе узи (гузи). Жили вони тут десь між X і XIII ст. і брали участь у походах руських князів як їхні спільники.
На території Української РСР є багато назв з основою -торк-. Тільки на Київщині зустрічаємо села Т о р ч й ц ь к и й Степок, Торчицю, річки Торчанку і Т о р ч и ц ю, Т о р ч у. На Поділлі міста Торчин і Торків; на Харківщині село Торське та багато інших. Виявляється, що торки -- це назва кочового тюркського племені, спорідненого з печенігами й половцями (tьrk -- «сила», «влада»). У давньоруській мові воно звалося търци (торці), знахідний відмінок търкы (торки)- Пізніше слово тюрк було запозичене вдруге, уже як турок, турки. Цікаво, що слово торкин по-тюркськи означало «народ, до якого належить дружина». Як відомо, руські князі, укладаючи во-єнні союзи, одружувалися з ханськими дочками; жінки князів приводили свій почет -- родичів, які осідали на виділених князем землях.
Є в Черкаській області селище С т е б л і в. Деякі дослідники вважають, що тут стояло згадуване в літописі місто Торчеськ, яке заснував у 1036 р. Ярослав Мудрий. Пізніше татари його спалили, а на руїнах міста першим начебто поселився вільний козак Стебло, від прізвища якого й пішла сучасна назва селища.
І ще одне місто, стара назва якого пов'язана з торками. Це сучасний Слов'янськ на річці Донець. У X--XIII ст. цю територію займали торки, про що свідчать назви Горські озера і фортеця Тор. У XIII ст. на озерах починають розвиватися соляні промисли, а місто називають Солоне, Солеварськ, Солеванськ. Згодом його було перейменовано в Словенськ, а ще пізніше -- у Слов'янськ. Рішенням царського уряду Катерина II веліла так називати місто у зв'язку із своїми чисто політичними симпатіями до балканських слов'ян і до їхньої боротьби проти панування турків.
А скільки таємниць у назві міста Бердичів, скільки спроб пояснити цю назву -- одна цікавіша за іншу! Згадаймо хоч деякі з них. У давніх слов'ян було слово берда -- «круча, горб, скеля» (слово це збереглося в деяких слов'янських мовах і в говірках української мови). Місто могло одержати назву від цієї основи. Є ще одне -- схоже -- слово бердо. Це назва однієї зі складових частин ткацького верстата. Тут-- могло ж і таке бути! -- жили колись майстри, які виготовляли берда (їх, мабуть називали бердичі, а їхнє місто -- Бердичів). У назві міста ми бачимо суфікс присвійності -їв, а це дає підставу гадати, що назва ця утворена від чоловічого імені Бердич. Ще одна гіпотеза: назва міста походить від слова берендичі, берендеї. Так звалося тюркське кочове плем'я на півдні земель Київської Русі. Утискувані печенігами, а пізніше половцями, кочовики залишали Поле і ставали федератами сильних північних сусідів, їх печеніги і половці називали берінді -- «ті, що передали, віддали себе»». Як свідчать історики, берендеї 1097 р. уклали угоду з печенігами, а в 1105 р. їх перемогли половці, жорстоко розправившись з ними. Згадки про берендичів зникають зі сторінок літопису десь у XIII ст. Місто вперше згадується у 1546 р. як Бердичев або Беричиков. У записах XVIII ст. можна зустріти і Берендичев. Ось що пише з цього приводу відомий письменник Л. Успенський: «Важко прихилитися до однієї з думок, і ім'я-пам'ятка дражнить нас своєю неповною ясністю... Але скіль-ки у світі могильних плит, скільки загадкових папірусів, таємничих дощечок «ронга-ронга» теж чекають ще свого пояснення і прочитання... Мені особисто хотілося б, щоб Бердичів був з «берендича». Тоді б він зв'язався з казковими «берендеями», правда, дуже мало схожими на своїх далеких південних і азіатських тезок».
Важко віддає свої таємниці й стародавній Канів, який вперше згадується у 1147 р. Дослідники висувають кілька гіпотез. Канів може бути пристосованим до нашої вимови тюркським словом, яке означало «ханський перевіз». Народні перекази пов'язують назву міста з хижим птахом з родини яструбових, якого звуть каня. Оскільки в слові канів є суфікс належності -ів, назва може походити від чоловічого імені Кань (пестливе від Канімир чи Кані-слав).
У назві міста Канів непрозора основа слова. А от у назві міста Черкаси основа начебто і знайома (черкеси), але виникає питання: «Звідки тут узялися черкеси?» Як свідчать літописи, слов'янське поселення існувало тут уже за часів Київської Русі. Козаки осіли тут у XIV ст. Довгий час слово черкаси прочитували як давньоруське черньаси -- «чорні аси», «чорні клобуки». Найновіші дослідження дають підстави говорити, що йдеться тут усе ж про черкесів (їх ще звали черкизи, Черкаси, а також касоги, адиги), які брали участь у походах Київських і Чернігівських князів проти спільних ворогів -- половців і печенігів. Є трохи інша думка: назва походить, безсумнівно, від черкесів, проте зовсім не обов'язково самі черкеси тут мали б з'явитися; це могли бути руські люди,-- пише цей дослідник (М. Фасмер),-- які перебували певний час на Кавказі. Схоже на назву міста слово чаркас -- є в осетинській мові; означає воно «орел».
Є ще один трохи загадковий і досить цікавий слід минулого у двох схожих назвах міст -- це Балаклава в Криму і Балаклія на Харківщині. Кримська Балаклава -- по-турецькому зовсім прозора назва: балик -- «риба», балаклива -- «рибний садок, рибниця». Але Харківська Б а л а к л і я стоїть у маловодному степу, на річці Балаклійці, яка влітку може пересихати до дна,-- і раптом «рибна річка»! Видно, відтоді, коли називали і річку, й поселення, багато чого змінилося: помінявся склад населення, змінився характер ландшафту і водний режим річки, яка колись, можливо, і була багатою на рибу.
Ось у назві міста свій слід залишили давні грецькі мандрівники-мореплавці. Це Я л т а. Греки називали її Яліта -- «берегова», «прибережна» (від грецького ялос -- «берег»). За легендою, так назвали поселення знесилені мореплавці, які після довгих поневірянь по морю нарешті побачили землю і висадилися тут. Вони заснували поселення, за яким і закріпилося це перше їх, найзаповітніше слово -- «берег»! Як рибальське поселення Джалта (у цій назві відбилася тюркоосновна вимова) воно вперше згадується у 1169 р.
На території сучасного Криму колись жили скіфи і таври -- про це є свідчення в Геродота, датоване V ст. до н. е. За даними розкопок у їх культурі було багато спільних рис. У IV--III ст. до н. е. на півострові з'явилась велика скіфська держава, столиця якої -- Неаполь Скіфський -- була розташована на місці сучасного Сімферополя. Півострів у ті далекі часи за найменуванням його жителів -- скіфського племені таврів -- звали Тавром, Таврікою, Таврідою. У першій половині XIII ст. півострів захопили кочовики; столицею стало місто Солхат, яке завойовники перейменували на Кирим, Крим (тюркське -- «рів», «вал»). Як свідчать історичні дані, це були укріплення на місці сучасного Перекопу (сучасна назва «Перекоп» -- це слов'янський варіант тюркського «кирим» -- рів). З часом назва Крим поширилася на весь півострів. Панування татарських феодалів тривало тут до кінця XVIII ст.
Надзвичайно строкатий склад назв міст у Криму: А л у ш т а виникла на місці давньогрецького укріплення Алустон, побудованого у VI ст.; Феодосія -- у перекладі з грецької мови «божі дари» -- теж грецьке поселення місто дістало назву завдяки вигідному географічному положенню та родючості навколишніх земель. Євпаторія названа на честь понтійського царя Мітрідата VI Євпатора (II ст. до н. е.), який володів частиною території півострова. І тут же назва зовсім іншого походження -- Бахчисарай, складене з двох татарських слів: бахчі -- «сад», сарай -- «палац». У центрі міста височить палац, побудо-ваний у 1519 р., оспіваний О. С. Пушкіним.
Після приєднання Криму до Росії в 1783 р. за півостровом закріпилося дві назви: Крим і Тавріда (Таврія). Остання з'явилася як своєрідна данина моді XVIII ст. на історичну давнину у власних назвах. Створена на цих землях губернія стала називатися Таврійською. Таврією називали також частину південних земель України, які ввійшли до складу цієї губернії.
Так само даниною моді кінця XVIII ст. є назви міст Севастополь, Сімферополь, Мелітополь, Овідіополь.
У 1783 р. на місці невеличкого татарського селища Ах-тіар («Біла скеля») в Криму було засновано фортецю і порт. У наступному році нове місто одержало від щойно титулованого «князя Таврійського» Г. Потьомкіна назву Севастополь -- від грецьких слів севастос -- «величний» і поліс--«місто». Легендарний Севастополь -- місто-герой, яке вкрило себе славою у Вітчизняну війну,-- виправдало своє горде ім'я «Величний». Назва Севастополь не була створена, а лише повторена: як свідчить Птоломей, у Колхіді (Грузія) було вже колись місто з такою ж назвою -- Севастополіс.
Сімферополь заснований у 1784 р. на місці татарського селища Акмечеть («Біла мечеть»), яке, в свою чергу, з'явилося на руїнах Неаполя Скіфського. Сучасна назва складається з двох грецьких слів: сімферон -- «збирати докупи, з'єднувати» і поліс -- «місто», що разом означає «місто, яке єднає». Існує ще один переклад: сімферон -- це ще й «вигода, користь», тому Сімферополь -- це ще й «корисне місто».
Тоді ж, у 1793 р., одержало назву й селище Овідіополь (Одеська обл.). Коли місту давали цю назву, вважали, що римський поет Публій Овідій Назон (43 р. до н. е.-- 17 р. н. е.) був засланий саме сюди (є відомості, що Овідій був засланий у селище Томи у 8 р. н. е.) і тут був похований. Пізніше виявилося, що на місці Овідіополя в давнину було місто Ніконіум, а з колишніх Томів виросла сучасна Констанца в Румунії. Таким чином, назва Овідіополь є свідченням історичної неточності; проте назва прижилася і стала своєрідним пам'ятником видатному поетові на нашій землі.
Що стосується назви міста Мелітополь, то вона взагалі призначалася зовсім для іншого міста: спочатку з'явилася думка побудувати в Криму ще одне місто. Це було в кінці XVIII ст., в час царювання Катерини II. Було придумано для цього міста й пишну грецьку назву: Мелітополь-- «місто меду» (від грецьких слів меліта (род. відм. мелітос) --«мед» і поліс -- «місто»). Проте місто з цією назвою так і не було закладене. Тільки через півстоліття вирішили скористатися назвою Мелітополь, але вже не для кримського міста. У теперішній Запорізькій області була слобода Новоолександрівка, названа так на честь О.В. Суворова, бо заселили її переважно колишні солдати Суворова. У 1841 р. слободу перетворили на повітове місто, якому й дали назву Мелітополь.
Цим же способом -- складанням двох основ, з яких друга поль від грецького поліс,-- утворено назви міст Нікополь, Ставрополь, Маріуполь, Тирасполь.
Проте не завжди назва міста, яка закінчується на -поль, була утворена від грецького поліс. Так, наприклад, не лише назви Білопілля, Краснопілл я, Добропілля мають у другій частині «поле», цей корінь є і в назвах Бориспіль, Костопіль, хоч вони й схожі на такі назви, як Ямпіль, Янушпіль, Томашпіль, Теофіполь (останні утворені від імен своїх колишніх власників у першій частині і -піль від поліс). Сюди ж можна віднести й назву міста Тернопіль. Уперше згадується місцевість Тернопілля у 1540 р. Ця назва, як вважають, означала тернове поле -- там довго лежав порослий тернами пустир. Є й інші пояснення: назва могла бути утворена від слова ополе -- «об'єднання кількох родів»; в основу назви могло бути покладене прізвище Тарновський та ін.
Хоча в назвах міст Херсон і Одеса немає слова поліс, все ж вони теж узяті з грецької мови.
Місто Херсон закладено у 1778 р. на території старого укріплення Олександр-Шанц. Потьомкін дав місту назву Херсон на згадку про стародавній Херсонес -- грецьку колонію на заході Криму, поблизу нинішнього Севастополя.
У кінці XVIII ст. на місці старовинного слов'янського поселення Коцюбієво, яке свого часу татари і турки укріпили й назвали Хаджибей, з'явилося місто під назвою Одеса (назву місто одержало в 1795 р.). Це назва стародавньої грецької колонії (по-грецькому вона звалася Одессос), що, як тоді вважали, була колись розташована саме на цьому місці. Пізніше виявилося, що ця колонія була на території Болгарії -- в районі міста Варна.
Свідченням того, скільки історичних подій може акумулюватися в одній назві, може послужити найменування міста І з м а ї л. У IV--V століттях тут була грецька колонія Антіофілас. У XIV ст. на цьому місці вже було слов'янське поселення Сміл, яке генуезькі купці називали Сініл. У XVI ст. Сміл захопили турки. Вони назвали місто турецьким словом, проте максимально наближеним до сміл своїм звучанням,-- ішмаел, що означає «почуй, боже». До наших часів назва міста дійшла у формі Ізмаїл. Дехто вва-жає, що місто так назвали на честь турецького полководця Ізмаїл-бея. Чи так, чи так, а все ж це «потурчена, побусурманена»-- як співалося в старовинних історичних піснях -- назва слов'янського міста Сміл.
Тепер ви розумієте, чому багато хто з учених-істориків, філологів, археологів, етнографів -- виступає проти поспішливого і бездумного перейменування населених пунктів. Ось що каже з цього приводу Л. Успенський: «Доки вона [стара назва] живе, крізь неї, як крізь фантастичний перископ часу, можна буває заглянути далеко в минуле. Коли ж вона вмерла або, що ще сумніше, її знищили руки невігласа -- окуляр чарівної далекоглядної підзорної трубки розбито...» Загляньте в «перископ часу», подивіться крізь нього на назву вашого рідного міста, селища, села,-- і багато цікавого -- а часом і несподіваного -- розкриється перед вами.
Страницы: 1, 2, 3, 4
