Таким чином, ще до появи в Польщі архієпископа Георгія архімандрит Смарагд був з головою захоплений боротьбою і протистоянням, чого монах мав би уникати. Питання автокефалії, взаємин з урядом тощо також ще не набули гостроти, але архімандрит уже окреслив для себе табір друзів і табір ворогів. Зважаючи на особливості характеру, архієпископу Георгію не важко було потрапити до останнього.

Жертва вбивства

Архієпископ Георгій (в миру - Григорій Ярошевський), як і архімандрит Смарагд, походив з родини священика. Закінчив Подільську Духовну Семінарію, а потім Київську Духовну Академію (1896 року). Чернечий постриг прийняв 1898 року. 2 липня 1906 року був висвячений на єпископа Каширського, вікарія Тульської єпархії. З 1910 року - ректор Санкт-Петербурзької Духовної Академії, яку закінчив і Латишенко. В липні 1916 призначений на Мінську кафедру, яку формально продовжував займати і до своєї появи в Польщі, хоча в своєму єпархіальному місті останній раз був ще в кінці 1918 року. В 1919 році деякий час керував, за дорученням Вищого Церковного Управління Південного Сходу Росії (діяло на територіях, зайнятих Добровольчою Армією) Харківською єпархією. З 1920 року - на еміграції (Константинополь, потім - Сербія). На початку 1921 року прийняв призначення стати керуючим російськими церквами в Італії Александр, епископ. Высокопреосвященный Георгий (Ярошевский), митрополит Варшавский и всей Православной Церкви в Польше (биографический очерк)// Вестник Православной Митрополии в Польше.1923. №7-8.

Вирішивши запросити архієпископ Георгія до Варшави польський уряд попередньо навів довідки про нього. Цікаві спостереження було викладено в інформаційній записці відділу безпеки Новогрудського Уряду Воєводського (19 травня 1921 року). Описуючи діяльність владики на Мінській кафедрі, автори відзначили: «Займався переважно справами науковими, без особливого натхнення відправляв службу Божу, проповідував стилем високим і літературним, а політикою зовсім не цікавився, як нібито та сторона діяльності зовсім була йому байдужа.

На противагу до своїх попередників, які постійно нападали на інші визнання - не мав симпатій серед білого духовенства, а тим більше не був популярний в тих сферах» ААN. MWRiOP. Sygn.1003, k. 25. Повідомлення відділу безпеки Новогрудського воєводського уряду від 19 травня 1921 року.. Не можна сказати, що автори записки на 100% мали рацію - нам відомий епізод початку 1917 року, коли білоруська громада Петрограду вимагала від Обер-Прокурора Святішого Синоду змістити Георгія саме за політичну діяльність і розпалювання релігійної ворожнечі РДІА. Ф.797, оп.86 (4 стіл, 3 відділення), спр.73, арк.1. Доповідна записка З'їзду білоруських громадських діячів Обер-Прокурору Св. Синоду. 18 квітня 1917 року., однак один момент ними було вловлено - Георгій не мав симпатій серед підвладного йому нижчого духовенства. Жорсткий адміністратор (це виявилося, зокрема, і під час згаданого конфлікту 1918 року з єпископом Діонісієм) він був «князем Церкви», не намагаючись загравати з підлеглими. Він дійсно не дуже цікавився політикою, однак чітко відчував політичну кон'юнктуру. Наприклад у тому ж 1918 році архієпископ Георгій підтримав діяльність «Просвіти» у Мінську (за це Міністерство сповідань навіть висловило йому подяку) ЦДАВОВУ.Ф.1071, оп.1, спр.75а, арк.3-4. Лист міністра ісповідань Української Держави В. Зінківського до архієпископа Мінського і Туровського Георгія. 9 липня 1918 року. і в листуванні з українськими установами всіляко підкреслював, що є за походженням українцем. Потрапивши в Варшаву він вже намагався на цьому не акцентувати увагу, розуміючи, що це тільки ускладнить його відносини з польським урядом. Підкреслимо - цілком можливо, що владика Георгій відчував себе більшою мірою українцем, аніж архімандрит Смарагд себе - білорусом, однак заходи першого, спрямовані, наприклад, на допущення національних мов в Православній церкві в Польщі тощо не викликали у останнього жодних заперечень.

Зерно конфлікту полягало в іншому. Обидва вони були виховані в Російській Церкві Синодального періоду, з її установкою на безумовне підпорядкування діяльності влади церковної інтересам влади світської. Однак Смарагд вважав, що цю модель взаємовідносин не можна переносити на умови Польщі, країни католицької, тоді як Георгій дотримувався думки, що тільки впорядкувавши відносини з державою, можна впорядкувати саму Православну Церкву в Польщі. Зробити це, не йдучи на якісь поступки уряду було неможливо, але тільки такий шлях закладав можливості адаптації Церкви до нових політичних умов. В одній із розмов між ними Смарагд кинув фразу: «Владыка, вы должны расстраивать Польшу, а вы её обустраиваете!» Деталі цієї розмови були розказані на суді юрисконсультом Митрополії Валевським., вказуючи на те, що його співробітництво з «чужою» світською владою перейшло «допустимі норми». Дійсно, окремі поступки Георгія вимогам уряду могли видаватися надмірними. Проте, принаймні спочатку, архієпископ не зробив якихось екстраординарних кроків, що б протиставили його решті єпископату. Правда, ще перебуваючи в Італії (12 червня 1921 року) архієпископ написав польському послу, що, у випадку коли уряд дозволить йому приїхати до Польщі, він ніколи не дозволить собі виступати проти Польщі і польського уряду, «как равно и унижать католическую религию» AAN. MWRiOP. Sygn.1003, k.257. Лист архієпископа Георгія (Ярошевського) до польського посланника в Королівстві Італія, 12 червня 1921 року.. Зауважимо, що в згаданий момент не йшлося про те, що архієпископ Георгій очолить Православну Церкву в Польщі, чи столичну єпархію - він мав приїхати для управління тією частиною Мінської єпархії, яка відійшла після підписання Ризького миру до Польської держави. Уряд вимагав подібної декларації від всіх Преосвященних, тому навряд чи доводиться говорити, що Георгій, продемонструвавши лояльність, проклав дорогу до керування Церквою.

Перші дії архієпископа в Варшаві також були цілком стандартні. Він погодився прийняти від польського уряду доручення на керування Варшавською і Холмською єпархією (декрети 1920 року, видані єпископу Володимиру, було анульовано). Однак не здійснив жодних розпоряджень по цих єпархіях до підтвердження своїх повноважень з боку Патріарха. Усунутий від управління єпископ Володимир не маючи по суті претензій до дій архієпископа Георгія, тим не менш досить нервово прореагував на постанову Міністерства Визнань. У листі до міністра від 6 жовтня 1921 року він заявив, що може передати управління тільки єпископу Більському Сергію (Корольову) Ibid. Sygn.1027, k. 310-312. Лист єпископа Володимира (Тихоницького) до Міністра Визнань від 6 жовтня 1921 року., хоча останній ніколи не визнавався польським урядом в якості єпископа (його призначили без узгодження з урядом) і це було добре відомо Преосвященному Володимиру. Непорозуміння в середовищі єпископату і образи на архієпископа Георгія з'явилися, таким чином, одразу після його прибуття до Варшави і були викликані зовсім не якимись неканонічними діями. Архімандрит Смарагд був особливо близький саме з згаданими єпископами (Володимиром і Сергієм) і також без особливого ентузіазму сприйняв можливість потрапити під юрисдикцію архієпископа Георгія (як Холмського єпархіального архієрея). Під час судових слухань згадувалося, що він, разом з єпископом Володимиром підготував звернення до Патріарха з проханням не призначати Георгія на Варшавську і Холмську кафедри, а зробити його архієпископом Волинським, усунувши від керування цією єпархією Діонісія.

Природно, що єпископ Діонісій з настороженістю сприйняв появу колишнього Мінського архієпископа в Польщі. Під тиском Міністерства Визнань він, разом з єпископом Пантелеймоном (Рожновським) згодився підписати листа до Патріарха, з проханням утворити орган управління Православною Церквою в Польщі і поставити на чолі його архієпископа Георгія. Але характерно, що після призначення Георгія екзархом, Міністр Ісповідань УНР І. Огієнко вагався, чи передавати йому свої поздоровлення, побоюючись, що це буде неприємно єпископу Діонісію. Проте досить швидко виявилося, що, попри старі непорозуміння, у ієрархів немає підстав для конфлікту і їх поєднує спільне бачення перспектив облаштування церковного життя в Польщі. В подальшому саме ці два Преосвященні здійснили всі кроки в напрямку до автокефалії.

Отже, Смарагд обманувся в своїх сподіваннях щодо архієпископа Георгія. Ймовірно архімандриту було відомо, що вже в своєму першому листі Патріарху з Варшави (6 вересня 1921 року) Ibid. K.72. Копія листа архієпископа Георгія (Ярошевського) до патріарха Тихона від 24 серпня/6 вересня 1921 року., архієпископ згадує про нього, в тому сенсі, що польський уряд не погодиться з призначенням єпископа Дубенського, здійсненим Собором єпископів всієї України. Патріарх погодився з аргументами Георгія і видав Указ про призначення архімандрита Смарагда на кафедру єпископа Слуцького, вікарія Мінської єпархії. Але ще до отримання цього Указу екзарх Георгій, як новозатверджений єпископ Холмський, послав Смарагду вимогу здати звіт по Духовній Семінарії. З даної справи розпочався їхній конфлікт.

Восени 1921 року семінарія уже не функціонувала, а архімандрит Смарагд, хоча й продовжував вважатися ректором, нею не займався і навіть проживав не в Кремінці (місце останнього перебування) чи Холмі, а у свому рідному селі, поблизу Гродно. Розпорядження, направлене за адресою семінарії, Смарагд не отримав. Архієпископ Георгій, не дочекавшись відповіді, заборонив Смарагда в священнослужінні за «промедление в ответе и пренебрежительное отношение к распоряжениям». До лютого 1923 року ця заборона так і не була знята.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5