Про пізнавальні можливості археологічної періодизації у побудові історичних реконструкцій - рефераты, скачать рефераты, бесплатно рефераты

Рефераты. Про пізнавальні можливості археологічної періодизації у побудові історичних реконструкцій

p align="left">Сучасна наука оцінює антропогенез як специфічний період розвитку дуже високого статусу. «Антропогенез, -- пише Є. Д. Гражданников,-- с повноправним членом ряду «бiологiчна еволюція -- антропогенез -- соціальна (формаційна) iсторiя». «В моделюванні процесів історії необхідно в історії природи та суспільства,-- уточнюють вище сказане С. д. Гражданников та Ю. П. Холюшкiн,-- виділити чотири основних періоди: космогенез, біологічна еволюція, антропогенез та формаційна iсторiя». Хоча археологія докладає чимало зусиль для розробки проблем антропогенезу, теорія антропогенезу не є знанням суто археологічним. Вона має міждисциплінарний характер i тому мусить вирішуватись спільними зусиллями багатьох природничих та суспільних наук. Питання антропогенезу археологія не може вирішувати, спираючись лише на свої матеріали та власні методи їх опрацювання. Кожен археолог, вступаючи у сферу антропоген етичних досліджень, мусить добре усвідомлювати специфічне положення теорій антропогенезу в системі наук та специфічність пiдходiв до вивчення цієї проблематики. Він зобов'язаний добре розуміти мiждисциплiнарнiсть наукового пошуку i викликану цим необхідність його вiдповiдного методологічного забезпечення. Для археолога це становить складне завдання, адже йому необхідно в такому випадку вийти за межі традиційних для археології палеоліту оцінки джерел, засвоїти вiдповiдно концепції суміжних наукових дисциплін, а також філософські засади теорії антропогенезу, бо лише вони дозволяють забезпечити необхiднi стики з іншими науками i вийти на рівень синтетичних узагальнень. При використанні наведених вище загальних перiодизацiйних засад основна увага спрямовується на відтворення закономірностей цiлiсного процесу генезису людини та факторів її соціальної життєдiяльностi. Коли ж за основу вивчення антропогенезу береться одна лише археологічна перiодизацiя, проблема антропогенезу втрачає своє фундаментальне наукове значення, вона розглядається як одна з багатьох внутрiшнiх проблем археології кам'яного віку. За таких обставин відтворення генезису суспільної людини пiдмiняється описом археологічних матерiалiв або, у кращому разі, їх первинною емпіричною оцінкою. Результат такої трансформації -- низька якість реконструкцій, в яких генезис соцiальностi або спотворюється, або взагалі вiдсутнiй. За прикладами ходити далеко не треба. У першому томі тритомного видання «Давня iсторiя України», котрий вийшов друком у 1997 р., походження людства як фундаментальна проблема історичної науки навіть не окреслена. Перший розділ книги його автор В. М. Гладилiн назвав «Найдавніше населення на території України». У вступній частині до розділу він пише про палеоліт: «Саме тоді відбувся процес виділення людини з тваринного світу були виготовлені перші знаряддя праці з каменю, дерева та кістки, виникли найдавнiшi трудові навички. За часів палеоліту сформувались основи суспільної органiзацiї людей, зародились iдеологiчнi уявлення, мистецтво». Здавалося б, що після таких заяв основна увага буде приділена походженню праці, свiдомостi, мови -- саме тим суспільним феноменам, котрі якісно виділяють суспільну людину з-поміж інших живих істот. Але відтворення генезису суспільних факторів у роздiлi нема, як i нема констатації того, що проблема антропогенезу має мiждисциплiнарний характер i повинна вирішуватись не лише археологією, але й іншими науковими дисциплінами. Щоб переконатись у цьому, досить хоча б звернутись до внутрішньої рубрикації розділу про ранній палеоліт. Назва цих рубрик повною мірою відбиває нічим не доведений зміст розділу: у ранньому палеолiтi вже існувало хоч i примітивне, але вже сформоване людське суспільство i притаманні йому соцiальнi феномени. Ось назви цих рубрик: «Природне середовище людини», «Час та шляхи заселення первісною людиною території України», «Господарство, побут», «Культурно-iсторичнi процеси у ранньому палеолiтi», «Суспільний устрій», «Духовна культура», «Антропологічна характеристика населення епохи палеоліту». Як бачимо, у роздiлi походження людини, суспільства, форм соціальної життєдiяльностi фактично виведено за межі людської iсторiї. Перехідний період між мавпою та людиною перетворено у фiкцiю. У роздiлi, за винятком одного посилання на Ю. 1. Семенова, зовсім не використано спецiальнi праці з теоретичних проблем антропогенезу, яких фахівцями рiзних наук написано чимало i без яких дати об'єктивну історичну характеристику раннього палеоліту неможливо. Для оцінки внутрiшнiх відносин у ранньопалеолітичних хабiлiсiв, пітекантропів та неандертальців В. М. Гладилiн не використовує традиційний термін «первісне стадо», а застосовує новий термін «праобщина». Але не знає або свідомо замовчує, що етнографи, вводячи цей термін, навіть не намагалися переоцінити історичний зміст раннього палеоліту як часу становлення людини та суспільства. Перший термін фіксує наявність у період антропогенезу залишків стадних відносин, а другий -- зачатки суспільних стосунків, тобто перший термін зупиняє увагу на залишках старого бiологiчного, а другий -- на генетичних витоках нового соціального в цей перехідний період. Відомо, що община -- це основна соцiально-економiчна i господарська лавка первісного суспільства. І якщо йдеться про праобщину, то мається на увазі незавершеність процесу формування соцiально-економичних i господарських основ суспільства. Отже, термін «праобщина» відбиває перехідний характер життєдiяльностi у ранньому палеолiтi та вказує на те, що це час становлення людини як носія соцiально-економичних i господарських відносин. Говорити, що введення нового терміна «праобщина» кардинально змінює ваші уявлення про історичний зміст раннього палеоліту значить грішити проти істини. Всього цього не сталось би, якби перший том вiдповiдно до вимог історичного перiодизацiї відкривався розділом про антропогенез -- точніше про те, як цей процес протікав на території України. За таких умов було б практично неможливо знехтувати методологічними засадами теорії антропогенезу, відмовитись від походження праці, свiдомостi та колективності, котрі складають цілісний спосіб соціального буття людини, i звести складний та багатогранний процес антропогенезу до становлення одних лише бiологiчних особливостей людини. Якщо ми констатуємо мiждисциллiнарний характер теорії антропогенезу, то мусимо сказати, що таке мiждисциплiнарнi дослiдження взагалi. Найголовнiше є те, що вони мають зовсiм iншу структуру, вiдмiнну вiд структури мононауконих дослiджень. «Це тi дослiдження, в яких сама проблема може бути правильно зрозумiла i сформульована в результатi спiльних зусиль представникiв рiзних дисциплiн. Ядро такої проблеми не піддається членуванню на «дисциплiнарнi» частини, i підходи до нього не можуть бути сформульовані в рамках пізнавальної структури жодної з дисциллiн, котрі беруть участь». До цього додамо, що оцінка мiждисциплiнарних дослiджень нас здійснюватись з вiдповiдного мiждисциплiнарного рівня. З мононаукової точки зору результати мiждисциплiнарних дослiджень завжди будуть видаватись необ'єктивними, тобто такими, що суперечать фактам. І зрозуміло чому. Адже «факт залишається фактом лиш настільки, наскільки він пояснюється дією вiдповiдного наукового закону. Звідси випливає, що один i той же факт може по-різному інтерпретуватись у рiзних науках». Навіть просте описання факту неможливе без його теоретичного контексту. Ось чому вважається, що науковий факт є елементом теорії. Археологiчнi та iншi наукові факти з теорії антропогенезу мусять оцінюватись з мiждисциплiнарної точки зору, яка не узгоджується з їх суто археологічною оцінкою, оскільки остання с недостатньою для теоретичного знання мiждисциплiнарного рівня. З огляду на сказане видаються більш ніж наївними твердження багатьох палеолiтчикiв про те, що археологія палеоліту має законне право на власне бачення антропогенезу та підходи до вирішення цієї проблеми, оскільки вона володіє своїми власними джерелами з цієї проблеми. Розділ В. М. Гладиліна якраз i є реалiзацiєю такого неправомірного, але поширеного в археологічному середовищі підході. Ще на початку 30-х рр. В. Т. Равдонiкас писав, що археологічна перiодизацiя не може слугувати надійним інструментом відтворення закономірностей суспільного розвитку, бо межі мiж окремими археологічними епохами не відбивають найголовніших загальноiсторичних зрушень. Говорячи про пiзнавальнi можливості археологічної перiодизацiї, дослідник підкреслював, що «уявлення про розвиток суспільства вона не дає i тим самим не дає повного i глибокого розуміння самих явищ матеріальної культури, оскільки поза зв'язком з суспільним життям ці явища приречені на формальне вивчення i не можуть бути розкриті у всій їх значимості». В. I. Равдонiкас мав рацію, бо археологічна перiодизацiя будується не за соцiально-економiчними критеріями, i тому при її використанні соцiально-економiчнi фактори залишаються поза увагою. Скажімо межа між раннім та пiзнiй палеолітом за основним історичним значенням ні в яке порівняння не йде з іншими межами, що вiддiляють одну археологічну епоху від іншої, оскільки вона означає закінчення антропогенезу i початок формаційної історії людства. Але в археологiчнiй періодизації цей надзвичайно важливий історичний рубіж у всій його iсторичнiй значимості не фіксується i розглядається як внутрішня грань у межах раннього кам'яного віку. При цьому основні соцiально-економiчнi вiдмiнностi між раннім та пiзнiм палеолітом опиняються поза увагою або у кращому разі відсуваються на задній план. Так, наприклад, при оцiнцi кам'яних виробив ранньопалеолітичної доби археологами абсолютно не враховується той факт, що ці вироби виготовлялись істотами, які, на вiдмiну від людей усіх інших археологічних епох, ще остаточно не звільнились від дії природного добору. Ці системні ознаки речей не закріплені в морфології виробів, але вони надзвичайно багато важать, бо дозволяють говорити, що в цей час продовжували діяти бiологiчнi механізми природної адаптації, i що соцiальнi механізми ще не набули остаточно сформованого вигляду. Все це означає, що у пристосуванні до природи істот раннього палеоліту ми маємо своєрідне поєднання відживаючого бiологiчного та народжуваного соціального i що з цієї причини ранньопалеолітичну добу не можна залучати до формаційної iсторiї людства. Але при формально-типологiчному порiвняннi iнвентаря раннього та пізнього палеоліту наведені характеристики не враховуються, i складається враження, що різниця між раннім та пiзнiм палеолітом не така вже й значна. На жаль, археологами також не враховується i той факт, що в будові головного мозку ранньопалеолітичних істот ще не було остаточно сформованих ділянок, котрі регулюють свідому поведінку i членороздільну мову. Без урахування цієї системи ознаки оцінка ранньопалеолітичних матерiалiв, а відтак i всієї ранньопалеолітичної доби, не може бути правильною. Коротко зупинимось ще на одному прикладі. У всіх книгах з первісної iсторiї України розвиток так званих неолітичних суспільств розглядається у межах однієї епохи -- неоліту Якщо ж виходити з соцiально-економичних критеріїв, то стане зрозуміло, що так зване неолітичне населення території України не є однорідним. На вiдмiну від носіїв південних археологічних культур епохи неоліту (наприклад, буго-днiстровської), які вже стали на шлях відтворюючого господарства, носії пiвнiчних культур (наприклад, ямково-гребiнцевої) дотримувались привласнюючих форм господарства, тобто старих господарських традицій, котрі мають свої витоки ще в палеолiтi. Ця відмiнність має величезне соціально-економічне значення, але при характеристиці населення не вона висувається на перший план, а археологічний показник -- наявність кераміки, що є ознакою незрівнянно меншого історичного значення. Якби в основі дослідження лежала не археологічна перiодизацiя, а історична, кожне з цих неолітичних племен розглядалося б не разом -- у межах однієї епохи, а кожне на своєму щаблі періодизації вiдповiдно до рівня соціально-економічного розвитку. Відтак пiвнiчнi неолiтичнi племена були б вiднесенi до епохи ранньородової общини, а пiвденнi -- до пiзньородової общини, і загальна картина історичного розвитку первісного суспільства на території України вимальовувалася б чiткiше та об'єктивніше. Сьогодні стосовно проблем періодизацій первісного суспільства існують рiзнi думки. Так, наприклад, багатьма дослідниками палеоліту взагалі відкидається необхiднiсть створення загальних перiодизацiйних систем первiсностi та наголошується на необхiдностi створення локальних та регіональних систем. Найбільш повно це проявилось під час дискусій, проведеної 1987 р. в колишньому Ленiнградi. Зустріч була присвячена виходу в світ написаних етнографами перших двох томів тритомника «История первобытного общества».

Страницы: 1, 2, 3