Проблеми теорії, історії й методів геральдики в російській історіографії кінця XVIII – початку ХХ ст. - рефераты, скачать рефераты, бесплатно рефераты

Рефераты. Проблеми теорії, історії й методів геральдики в російській історіографії кінця XVIII – початку ХХ ст.

p align="left">Цікавий огляд сфрагістичної спадщини Русі дав Дмитро Якович Самоквасов у зв'язку з кольорами печаток, які використовувалися різними правителями [91]. Більш докладно на його праці ми зупинимося в розділі, присвяченому державній символіці Росії.

Не можна також залишити поза увагою класифікацію походження родових гербів, запропоновану різними авторами. Найраніше спробу поділу російських гербів на види знаходимо знову ж у О. Лакієра. Здійснення класифікації російських символів навело автора на такі висновки: «Мы смеем утверждать, что гербы наши были местные и давались с теми или другими фигурами:

1) по родовой собственности;

2) по происхождению;

3) по заслугам;

4) по соответствию с прозванием лица.

Первое начало родовой собственности вполне применимо к гербам фамилий княжеских и дворянских, от удельных князей происшедших, второе различие - по происхождению от того или другого племени к родам, третье - к служилым людям, а последнее начало - к прочим гербам» [70, с. 8]. Саме за цією ознакою О. Лакієр і уклав структуру частини власної роботи, де подав опис гербів більшості сучасних йому дворянських родів.

Інший варіант класифікації знаходимо у Ю. Арсеньєва. Крім загального поділу на державні, місцеві, герби співтовариств, фамільні (або родові) й особисті, історик відокремив такі групи гербів:

- союзні або шлюбні (складаються із поєднаних гербів осіб, які уклали шлюбний союз) (слід зауважити, що походження цього виду гербів досить докладно описав К. Болсуновський на прикладі герба князів Острозьких [4, вип. ІІ, с. 6]);

- спадково-власницькі герби (отримуються разом з успадкованим володінням);

- герби домагання (демонструють претензії на спірні володіння);

- герб заступництва або дарування (дарований власнику правителем; як правило, це була державна емблема). Тут Ю. Арсеньєв підкреслив: «У нас в России гербы пожалования встречаются как при возведении в дворянство и утверждении в таковом, когда раньше у фамилии не имелось герба, так и при даровании титула, причем или составляется новый герб, или к уже существующему гербу придаются новые эмблемы (двуглавый орел, вензель государя, императорская корона и т.п.)» [34, с. 125];

- герби посадові (особливий вид жалуваних гербів, які привласнювалися при отриманні почесної посади або звання, іноді переходили у спадок).

Далі Ю. Арсеньєв поділяв герби за походженням на споконвічні (прадавні), подаровані за грамотою, гласні (які прямо вказують на прізвище власника). Про останні він зазначав таке: «Некоторые геральдисты считают гласные гербы самыми древними из существующих… Весьма изобилует также гласными гербами польская геральдика, откуда они перешли к нам в Россию» [34, с. 130]. Підвидом гласних гербів Ю. Арсеньєв вважав загадкові (герби з навмисним порушенням геральдичних правил з метою викликати питання).

Більша, порівняно з попередньою, розгалудженість пропонованої Ю. Арсеньєвим класифікації пов'язана з тим, що автор розглядав західноєвропейську геральдичну традицію у цілому, накладаючи її структуру на російську. О. Лакієр, навпаки, прагнучи довести самобутність російської геральдики, розглядав європейську традицію взагалі.

Отже, російські дослідники геральдики XIX - початку ХХ ст. створили кілька основних концепцій походження гербів: від давньоруських печаток, від візантійських прапорів, від особистих монограм, а також концепцію повного запозичення геральдики із Західної Європи (з польсько-литовських або з німецьких джерел).

4. Історія розповсюдження гербів у Російській імперії в роботах істориків-геральдистів

У розгляді генези особистих гербів дворянських родів Російської імперії дослідники, у цілому, задовольнялися простим викладенням історичних фактів. Серйозну полеміку викликало лише питання визначення доби початку «геральдизації» російського дворянства. Ю. Арсеньєв відносив цей процес до кінця XVI ст., відзначаючи, що вперше емблеми геральдичного типу з'явилися на печатках російських князівських родів [34, с. 369]. М. Ліхачов з приводу печаток цього періоду наголошував таке: «Никакого сходства с позднейшими гербами мы не замечаем… знаменитейшие деятели Московской Руси пользовались разнообразными печатями, не помышляя о родовых гербах» [34, с. 371].

О. Лакієр, у свою чергу, відкинув часову межу появи гербів на Русі до середини XVII ст., коли спостерігався масовий притік до складу російського дворянства вихідців із Західної Європи й особливо численної шляхти з Польщі й Великого князівства Литовського, Білорусії й України, яка зберігала власні родові герби, сприяв не тільки появі на особистих печатках сталих геральдичних символів, але й поширенню самого уявлення про герб як один з атрибутів шляхетного стану. Цим атрибутом прагнули обзавестися родини, які претендували (справедливо або ні) на західне походження. Але їх шляхом часто йшли й сім'ї, чиї корені були зовсім іншими (князі-рюриковичі, дворянські роди, які визнавалися «выезжими з татар» тощо) [70, с. 347]. Подібної точки зору дотримувався й російський історик Дмитро Іванович Іловайський: «Если польское влияние издавна действовало в Западной России, благодаря в особенности означенной династии Ягеллонов и непосредственному присоединению к Польше Червонной Руси с частью Подолии, то, понятно, как должно было усилится это влияние со времени Люблинской унии, когда полякам широко отворены были двери в сокращенное великое княжество Литовское, а вся почти Юго-Западная Русь, подобно Галиции, теперь вошла в состав земель польской короны. Поляки получили право селиться на Западной Руси, занимать здесь земские должности и уряды, приобретать имения, наследовать и т.д. Ополячение началось конечно с высшего класса, т.е. с западнорусской и литовской аристократии… Между семьями польских и литовско-русских магнатов начались частые брачные союзы, немало способствовавшие к их объединению, т.е. к принятию русскими семьями польских обычаев» [63, с. 573]

Слід зазначити, що й О. Лакієр розглядав історію гербів винятково у зв'язку з історією дворянської верстви. Він зазначав, що з моменту появи поняття родового герба в Російській імперії право на нього розглядалося як привілей дворянства, причому спочатку - тільки частини дворянських родів, які вислужили його на військовій службі в офіцерському чині, або родів стародавніх (які зберігали право на герб і в тому випадку, якщо представники роду ще не дослужилися до офіцерських чинів) [70, с. 334 і далі].

Приблизно в 1680-х рр., на думку Ю. Арсеньєва, розпочався перший період вітчизняної геральдичної історії, який може бути з долею умовності визначений як період переважання самобутньої геральдики [23, с. 372]. У цей час більшість у Росії гербів не затверджувалася офіційно, проте використовувалася родами, хоча загалом державою статус герба був уже визнаний.

Це становище підтримувалося дещо відстороненим ставленням влади до гербів. На думку вченого, наприкінці XVII в. на герб ще дивилися як на явище неруське, іноземне. Підтвердження прав на герб було доручено Посольському приказу, тобто вважалося віднесеним до галузі іноземних справ; природно, що мова в цьому випадку йшла тільки про герби прибулих родів, тобто про іноземні герби в Росії, а не про російські герби [70, с. 336]. Однак гербова практика складалася й поза сферою офіційного права. «Идея, что у всех дворян должны быть родовые гербы, утвердилась именно перед Петром Великим, и дворяне кинулись было их сочинять», - цілком слушно зазначив М.П. Ліхачов [72, с. 367]. О. Лакієр також підкреслив, що накази Петра Великого, пов'язані із заснуванням Герольдмейстерської контори та першими гербовими «пожалуваннями», були присвячені не створенню, а впорядкуванню російської геральдики [70, с. 349], у той час як М. Ліхачов прямо визначив ці дії Петра як ті, що обмежували і стримували процес розповсюдження гербів серед російського дворянства [72, с. 369]. Ще більш різко висловлювався з приводу петровських реформ у галузі геральдики В. Бєлінський: «Ошибка Петра Великого, являясь следствием не совсем надлежащего усвоения им сущности геральдических отличий вообще, состояла именно в том, что он полагал возможным и нужным, одновременно с административными и другими мерами и новшествами, одним ударом изменить народные цвета и народный флаг» [42, с. 12].

На думку О. Лакієра, стихійна «геральдизація» російського дворянства у період реформ Петра Великого відбувалася б ще швидше, коли б не укази цього правителя, покликані встановити контроль держави, у тому числі й за використанням цих зовнішніх ознак належності до шляхетного стану: «Учреждая герольдию, Петр Великий говорит о гербах как о чем-то существующем, и тогда как в отечестве нашем и государи, и города, и частные лица долго имели только одни печати, государь считает даже лишним объяснять, что такое герб, какие его принадлежности, как он составляется и пр. И действительно, в архивах наших хранятся целые производства, возникшие, как увидим ниже, тотчас после уничтожения местничества и сожжения разрядов при представлении родами доказательств о благородном их происхождении, дававшем им право на внесение в родословную книгу. Таким образом, в последней четверти XVII столетия учреждение гербов было уже в ходу, деления герба и лучшие геральдические сочинения были известны, а когда издавался указ о том, чтобы каждый благородный имел герб, цель законодателя была, наоборот, ограничить излишнее число гербов и противозаконное употребление их теми, которые не имели права на это отличие» [44, с. 202-203].

Але поділи Речі Посполитої 1772, 1793 і 1795 рр. привели до включення до числа підданих Російської імперії і, відповідно, російського дворянства надзвичайно численної польсько-литовської, білоруської й української шляхти, тобто осіб, які здавна мали власні родові герби. Суттєвий вплив з боку польської геральдики, на думку більшості російських істориків, і задовго до цього відчувався в Україні, де процес формування нового привілейованого стану з козацької верхівки супроводжувався присвоєнням старих польських або створенням нових власних родових гербів, покликаних стати зовнішніми ознаками належності до шляхетного стану. Власні герби зберігало також балтійське лицарство [70, с. 395-396].

Найбільш значним геральдичним нововведенням у Росії XVIII в. стали, очевидно, жалувані герби. Переважала ж, як і колись, неканцелярська, неофіційна геральдика старого дворянства. Підсумки її столітнього розвитку були - зрозуміло, дуже неповно - підведені Анісімом Тітовичем Князєвим (див. додаток), автором знаменитого «Собрания фамильных гербов…» [5], яке ґрунтувалося переважно на матеріалі особистих печаток, але із залученням додаткових відомостей, що дозволяли, зокрема, досить чітке (і невипадкове) розфарбування сфрагістичних пам'яток. Рукопис гербовника був піднесений автором імператриці Катерині II у 1785 г., потім загублений і знайдений тільки наприкінці XIX в. Виявлення цього рукопису стало науковою сенсацією свого часу. Рукопис був опублікований у 1912 р. видатним геральдистом С.М. Тройницьким.

Найбільш важливим актом, покликаним надати російській родовій геральдиці завершеність і системність, стало заснування імператором Павлом I 20 січня 1797 р. «Общего дворянских родов гербовника». У Маніфесті про затвердження I частини «Общего гербовника дворянских родов Всероссийской империи» імператор особисто пояснив мету цього видання: «Мы… восхотели издать собрание гербов дворянских, яко знаков дворянского достоинства каждого дворянского рода, ибо прежде сего, за неимением такового собрания, многие гербы или совсем утратились, или же по временам переменялись. Мы повелели для сего составить «Общий дворянских родов гербовник», с изображением гербов каждого рода и с показанием происхождения оных» [33, с. 3-4]. Однак уже через 5 років «Общий гербовник» почав виходити нерегулярно, що призвело до розвитку в широких масштабах існуючої ще у XVIII ст. практики затвердження поодиноких гербів. Такі герби, яка надавалися у вигляді диплома (а тому зазвичай називалися дипломними), а з 1867 р. і на окремих аркушах (така практика, що вимагала від прохачів значно менших витрат, збереглася й в XX ст.), також затверджувалися особисто імператором [27].

Таким чином, аж до лютого 1917 р., тобто до зречення імператора Миколи II і приходу до влади Тимчасового уряду, герб визнавався атрибутом дворянського звання: «Право на герб есть одно из личных преимуществ дворянина» [70, с. 326]. Навіть найсміливіший, нереалізований проект Б. Кене 1855 р. передбачав тільки можливість поширення цього права на деякі привілейовані станові групи, а саме на особистих дворян і на спадкових почесних громадян, однак ця ідея не була втілена на практиці [46, с. 46].

Отже, дискусійними питаннями для істориків-геральдистів XIX - початку XX ст. були: визначення часу появи в Росії перших гербів, причини стихійного розповсюдження гербових знаків серед російських дворянських родів, а також, певною мірою, окремі нормативні акти й дії уряду, які безпосередньо стосувалися геральдики дворянського стану Російської імперії.

З викладеного вище матеріалу й аналізу наукового доробку російських істориків XIX - початку ХХ ст. можна зробити деякі висновки.

В основу геральдичного права Російської імперії, як і Західної Європи, була закладена концепція, що передбачала два способи набуття герба: вільне його прийняття або державне затвердження (зазвичай - це дарування, здійснене правителем). При цьому подарований герб мав певну перевагу перед вільно прийнятим.

Як констатується в проаналізованій літературі та джерелах, на безпосереднє застосування цих постулатів наклала певний відбиток місцева геральдична традиція (узаконення, прецеденти, звичаї): коло людей, які в принципі мали право на герб, могло істотно скорочуватися або, навпаки, розширюватися; у різний час по-різному визначалися геральдичні атрибути статусу тощо.

Щодо визначення самого поняття «герб» необхідно зауважити, що саме в розглянутий період це поняття набуло рис наукової категорії, зазнавши конкретизації й піддавшись суттєвому переосмисленню. Цей процес був пов'язаний з поступовою трансформацією геральдики у свідомості істориків-геральдистів із прикладного мистецтва на допоміжну історичну дисципліну, і, відповідно, й самого герба з символу на історичне джерело. «Герб» при цьому був чи не єдиним терміном, чия метаморфоза в розглянутий період успішно завершилася. Інші ж елементи геральдичного словника до початку ХХ ст. залишалися простою калькою з західноєвропейської традиції. Полеміка навколо сциєнтизації термінологічної бази російської геральдики, що почалася в другому десятилітті ХХ ст., була перервана відомими подіями 1917 р.

Найбільш популярним предметом дискусії протягом досліджуваного періоду в середовищі істориків-гербознавців була проблема походження російських гербів. Найбільше визнання і подальший розвиток отримала сфрагістична концепція, оскільки її головний «конкурент» - теорія запозичення гербів з Європи - залишилася через неприйнятність її більшістю дослідників поза попитом. Проте, із двох розроблених у російській історичній науці класифікацій - заснованої на сфрагістичній теорії (О. Лакієр) й запозиченої із західноєвропейської геральдики (Ю. Арсеньєв) - визнання й подальший розвиток в академічному середовищі одержала саме остання. Фактично, тут ми маємо справу зі штучним випадком класичної для досліджуваного періоду певної навколо наукової конфронтації «західників» і «слов'янофілів».

Порівнюючи дослідження вищезгаданих О. Лакієра та Ю. Арсеньєва, а також основного апологета «теорії запозичення» І. Сахарова, не можна не звернути увагу про повну розбіжність їх поглядів з питання про час появи гербів у Росії, незважаючи на практично повне збігання використовуваного дослідниками фактичного матеріалу. Ключовим аспектом для розуміння даної розбіжності були як уже згадані відмінності у теорії походження герба, так і власне саме визначення терміна «герб», відмінне для кожного історика.

Список літератури
1. Алфавитный список фамилиям, коих гербы находятся в Высочайше утвержденном «Общем гербовнике дворянских родов Российской империи» // Доступно з: http://gerbovnik.ru.

2. Арсеньев, В.С. Род дворян Арсеньевых. 1389 г. - 1901 г. / В.С. Арсеньев. - Тула: Тип-фия Губернского Правления, 1903. - 243 с.

3. Белинский, В. Русский геральдический словарь. Краткое описание в алфавитном порядке геральдических фигур и эмблем, объяснение терминов и относящихся к геральдике терминов и понятий / В. Белинский. - СПб., 1912-1913. - Вып. 1. - 70 с.; вып. 2 - 78 с.

4. Болсуновский, К. Сфрагистические и геральдические памятники юго-западного края / К. Болсуновский. - К., 1899, 1908, 1914. - Вып. І. - 16 с.; вып. II. - 7 с.; вып. ІІІ. - 9 с.

5. Гербовник А.Т. Князева 1785 г. - СПб., 1912. - 272 с.

6. Гербы губерний и областей Российской империи. - СПб., 1880. - 181 с.

7. Гербовник дворянских родов Царства Польского // Доступно з: http://gerbovnik.ru/volume/22.html.

8. Гербы командира и офицеров брига Меркурия. - Пг.: Сириус, 1915. - 30 с.

9. Дворянские роды, внесенные в «Общий гербовник Всероссийской империи» // Дворянский адрес-календарь на 1898 г. - СПб., 1898. - Т. 1. - С. 209-226.

10. Дурасов, В. Гербовник всероссийского дворянства / В. Дурасов. - СПб., 1906. - Ч. 1. - 56 с.

11. Краткие заметки о происхождении дворянских родов // Дворянский адрес-календарь на 1898 г. - СПб., 1898. - Ч. 2. - С. 68-92.

12. Лукомский, В.К. Гербы третьей части «Гербовника дворянских родов Царства Польского» / В.К. Лукомский. - СПб., 1910. - 270 с.

Страницы: 1, 2, 3