Рефераты. Реформація в Європі і її подальший вплив на розвиток європейської істор

Реформація в Європі і її подальший вплив на розвиток європейської істор

Міністерство освіти і науки України

Білоцерківський колегіум Білоцерківської міської ради

Секція історії

Реформація в Європі і її подальший вплив на розвиток європейської історії

Роботу виконав

учень 11 групи

Науковий керівник:

Андрусенко Ліана Сергіївна,

Київ

2009

Вступ
У першій половині XVI в. у Західній і Центральній Європі розгорнувся широкий суспільний рух, антифеодальний по своїй соціально-економічній і політичній суті, релігійний (антикатолицький) за своєю ідеологічною формою. Оскільки найближчими цілями цього руху були “виправлення” офіційної доктрини римсько-католицької церкви, перетворення церковної організації, перебудова взаємин церкви і держави, тому він став називатися Реформацією.

У вузькому значенні слово Реформація (від лат. Reformatio- перетворення) - це боротьба за реформування римсько-католицької церкви, що переживала в XIV-XVI ст. найвищу кризу. У широкому змісті реформація являла собою першу значну битву народжуваної буржуазії проти феодалізму і його ідеологічної основи - віровчення церкви, що не відповідала більше заповзятливому духу Нового часу. У відмінності від гуманістичного руху, що орієнтував на найбільш утворену частину суспільства, діячі Реформації зверталися за підтримкою до різних шарів населення. У вир реформаційного руху були затягнуті городяни, селяни, учені-богослови, студенти, збідніле дворянство і навіть короновані особи.

Думка про необхідність церковних реформ висловлювалася задовго до Реформації. Стурбовані моральним і політичним спадом папства, моральним розкладанням духівництва, багато богословів і священики намагалися зсередини встановити авторитет і чистоту католицької церкви. Однак папи не хотіли визнати необхідність Реформації. Папство шалено боролось з будь-яким проявом єресі. Нещасних чоловіків спалювали як єретиків, а жінок також - за обвинуваченням у чаклунстві. Перекірливих монархів відлучали від церкви. Але інквізиція так і не змогла придушити дух обурювання проти римсько-католицької церкви. Усе більше і більше росла ворожість селян до церкви як найбільшому землевласнику. Європейські монархи, чиї жадібні погляди були спрямовані на величезне церковне майно, заохочували цей дух невдоволення. Головним вогнищем європейської Реформації була Німеччина.

Реформація - це широкий релігійний і соціально-політичний рух, що почався на початку 16 століття в Німеччині і спрямований на перетворення християнської релігії. Почавшись в Німеччині, Реформація охопила ряд європейських країн і призвела до відпадання від католицької церкви Англії,Франції, Шотландії, Данії, Швеції, Норвегії, Нідерландів, Фінляндії, Швейцарії, Чехії і Угорщини.

Термін «Реформація» виражає ту істотну сторону руху, центром якої є критика й атака на монопольне положення католицької папської церкви і її навчання в політичній, ідеологічній системі тодішнього європейського суспільства. Революціонізуюче протікання реформаторського руху як першу вирішальну битву європейського міщанства проти феодалізму. Ця характеристика відносилася німецькій Селянській війні, однак аналогічні революційні риси містяться в кожнім антифеодальному орієнтованому реформаторському русі, тому що в ньому відбиваються визвольні інтереси наступаючого міщанства, класу буржуазії яка народжувалася.

Розділ І. Особливості реформації в Західній Європі та лютеранство

1.1 Лютеранство

Лютеранство, найбільший напрям протестантизму (яке в наші дні дуже сильно поширене в Германії і Америки). Засноване М. Лютером в XVI ст У лютеранстві вперше сформульовані головні положення протестантизму, але лютеранство втілило їх в життя (особливо в церковній організації) менш послідовно, нiж кальвінізм. Поширено в скандінавських країнах, Германії, США, країнах Прибалтики. Суть ідей Лютера полягає в тому, що він відкинув верховенство папської влади над всією церквою і визнав джерелом християнського віровчення лише Священне Писання. Це спричинило відкидання авторитету Священного Віддання, відмову від культу святих, від шанування ікон і інших священних зображень. Основою для створення протестантського догматизму багато в чому послужили Послання апостола Павла. Так, доктрина виправданні вірою бачилася Лютеру в центрі новозаветной концепції порятунку. Суть цієї доктрини полягала, по Лютеру, в наступному: спроби людини знайти порятунок самостійно, шляхом дотримання заповідей - безглузді; більш того, вони гріховні, бо людина ціною власних зусиль намагається наблизитися до мети, досяжної лише з Божою допомогою, і таким чином відкидає Божественну милість і претендує на роль Бога. Заповіді, на думку Лютера, здатні лише спонукати до добродійних вчинків, але у людини немає сил для їх здійснення. Коли людина усвідомлює це, на допомогу приходить милість Бога. Закон нездійсненний, отже, - робить вивід Лютер, - людина врятується лише через віру.

Радикально змінився погляд на церкву. Це вже не містичний організм, поза яким немає порятунку (а саме так трактує себе церква і в католицизмі, і в православ'ї), а просто співтовариство віруючих. І священики перестали бути вищими істотами, що стоять над мирянами, людьми наділеними особливою благодаттю і винятковим правом здійснювати таїнства і відпускати гріхи. Їх роль звелася до вимовлення проповіді і здійснення богослужіння. Кожен віруючий, минувши духівництво, отримував право безпосередньо звернутися до Бога.

1.2 Передумови Реформації

Економічний тиск, помножений на утиск національних інтересів, викликав ще в XIV столітті протест проти авіньонських пап в Англії. Виразником незадоволеності мас тоді став Джон Вікліф, професор Оксфордського університету, що проголосив необхідність знищення всієї папської системи і секуляризації монастирсько-церковної землі. Вікліф з відразою відносився до «полонення» і розколу і після 1379 року почав виступати проти догматизму римської церкви з революційними ідеями.У 1379 році він зазіхнув на авторитет папи римського, виразив в своїх вигадуваннях ідею про те, що Христос, а не папа римський, є главою церкви. Він стверджував, що Біблія, а не церква, є єдиним авторитетом віруючого і що церква повинна будуватися по образу Нового Заповіту. Щоб підкріпити свої погляди, Вікліф зробив Біблію доступною людям на їх рідній мові. До 1382 року був закінчений перший повний переклад Нового Заповіту англійською мовою. Микола Герфордський закінчив переведення більшоъ частини Старого Завіту на англійську мову в 1384 році. Таким чином, вперше англійці мали повний текст Біблії на своїй рідній мові. Вікліф пішов ще далі і в 1382 році виступив проти догмата про пресуществленії, хоча римська церква вважала, що суть елементів змінюється при незмінній зовнішній формі. Вікліф стверджував, що речовина елементів залишається незмінною, що Христос є духовно присутнім під час цього таїнства і відчувається вірою.

Прийняти погляд Вікліфа означало визнати, що священик не в змозі впливати на порятунок людини шляхом заборони йому приймати тіло і кров Христа при євхаристії. І хоча погляди Вікліфа були засуджені в Лондоні і в Римі, його вчення про рівність в церкві було застосоване до економічного життя селянами і сприяло селянському повстанню 1381 року.Студенти з Чехії, що виучувалися в Англії, принесли його учення до себе на батьківщину, де воно стало грунтом для ідей Яна Гуса. Чехія в цей час переживала засилля німецького духівництва, що прагнуло придбати ділянки на Куттенберських копальнях. Ян Гус, пастор каплиці Віфлєємськой, що виучувався в Празькому університеті і приблизно в 1409 році що став його ректором, читав вигадування Вікліфа і засвоїв його ідеї. Проповіді Гуса довелися на час підйому чеської національної свідомості, що виступила проти влади Священної Римської імперії в Чехії. Гус пропонував реформу церкви в Чехії, схожу з тією, яку проголошував Вікліф . Прагнучи присікти народну незадоволеність, імператор Сигизмунд I і папа римський Мартін V ініціювали церковний собор в Констанце, на якому Ян Гус і його сподвижник Ієронім Празький були проголошені єретиками і спалені на вогнищі. Єретиком проголошувався і Джон Вікліф.

1.3 Перші десятиліття XVI століття

Перші десятиліття XVI ст. були відзначені кризою римсько-католицької церкви. Кульмінацією її морального занепаду й предметом особливого невдоволення став продаж індульгенцій -- грамот, що свідчать про відпущення гріхів. Торгівля ними відкривала можливість викупити гріх без усякого каяття, а також купити право на майбутню провину. «95 тез проти індульгенцій», вивішені в 1517 р. на дверях церкви у Віттенбергу німецьким богословом Мартіном Лютером (1483-1546), мали величезний резонанс. Вони стали потужним стимулом для виступів проти офіційної церковної ідеології й послужили початком Реформації (від лат. reformatio -- перетворення) -- руху за відновлення віри. Реформація була не тільки релігійним оновленням, це була глибока трансформація всієї християнської культури. Ці процеси, призвівши до розколу римської церкви й створенню нової течії в християнстві -- протестантизму, виявлялися з різним ступенем інтенсивності у всіх країнах католицької Європи. Теоретичні положення, висунуті Мартіном Лютером і його послідовниками -- швейцарським священиком Ульріхом Цвінглі (1484-1531) і французьким богословом Жаном Кальвіном (1509-1564), -- мали не тільки релігійний, але й соціально-політичний і філософський зміст. Стосунки ж Реформації й Ренесансу суперечливі. З одного боку, гуманістів Відродження й представників Реформації ріднила глибока ворожість до схоластики, спрага релігійного оновлення, ідея повернення до джерел (в одному випадку -- до античних, в другому -- до євангельських). З іншого боку, Реформація -- це протест проти ренесансного звеличування людини. Повною мірою ця суперечливість виявляється при зіставленні поглядів засновника Реформації Мартіна Лютера й голландського гуманіста Еразма Роттердамського. Думки Еразма часто перегукуються з думками Лютера: це і саркастичний погляд на привілеї католицьких ієрархів, і в'їдливі зауваження із приводу напряму думок римських богословів. Але вони розійшлися у ставленні до свободи волі. Лютер відстоював думку про те, що перед лицем Бога в людини немає ні волі, ні достоїнства. Тільки якщо людина усвідомлює, що вона не може бути творцем своєї долі, вона може врятуватися. А єдиною й достатньою умовою спасіння є віра. Для Еразма ж людська свобода значила не менше, ніж Бог. Священне Писання для нього -- це заклик Бога, звернений до людини, і остання вільний відгукнутися на нього чи ні. Культурні й соціально-історичні результати реформаційного процесу не вичерпуються народженням протестантизму й модернізацією католицької церкви. Вони більш значні. Традиційне віровчення спиралося на практику спокути гріхів шляхом здійснення запропонованих церквою «святих справ» (суворий піст, придбання індульгенцій, пожертви на користь церкви). Головна ж ідея тез Лютера полягала в тому, що все життя віруючої людини має бути покаянням, і немає необхідності в особливих справах, ізольованих від звичайного життя й спеціально призначених для спасіння. Людина не повинна, як ченці, тікати від світу, навпаки, їй варто сумлінно виконувати своє земне покликання. Усяке заняття, якщо його користь не викликає сумнівів, може розглядатися як свята справа. Це корінне переосмислення покаяння призвело до формування нової, підприємницької етики (одержання прибутку визнається справою, бажаною Богом, якщо відбувається без лихварських хитрощів, за умов споживчої помірності, чесності в ділових стосунках і неодмінному інвестуванні нажитого багатства). Утвердження цих нових норм і цінностей, що визначили «дух капіталізму», зіграло вирішальну роль, на думку відомого німецького мислителя XX ст. Макса Вебера, у розкладанні натурального господарства й становленні капіталістичних стосунків. Виникає «трудова етика» -- віра в те, що сумлінна праця має рятівне значення, у покликання до тієї або іншої діяльності Богом, в успіхи цієї діяльності як основний показник обраності Всевишнім. Ця трудова етика становила «дух капіталізму», як відзначив М. Вебер. Вона послужила основою для розвитку капіталістичних стосунків у західній Європі й Північній Америці.

Страницы: 1, 2, 3