Реформи XVII-XVIII ст. в Російській імпер - рефераты, скачать рефераты, бесплатно рефераты

Рефераты. Реформи XVII-XVIII ст. в Російській імпер

оловним кроком Петра в перші роки царювання було знищення стрільців, які з самого дитинства царя ставали у нього на шляху. Після того, як Петро заявив про свій намір реформувати озброєні сили і сформувати нову армію на європейський лад, він як би дав зрозуміти, що час, коли стрільці були самою боєздатною силою, минув. Таким чином, стрільці були засуджені на знищення. Cтрілецькі полиці тепер відправляли на найбрудніші роботи, подалі від Москви, - стрільці пали в опалу. У березні 1698 р. вони підняли полчищ. бунт, в цей час Петро знаходився в Англії. "Стрільці послали з Азова до Москви депутацію з викладом своїх нарікань. Депутація повернулася ні з чим, але привезла з собою вісті, що розбурхують, про те, що Петро душею і тілом вдався до чужоземців, а укладена в Дівочому монастирі царівна Софія закликає своїх колишніх прихильників на захист трону і вівтаря від бунтівного і нечестивого царя". Cтрільці підняли бунт і рушили на Москву. На зустріч їм виступив генерал Шєїн, зустрілися вони 17 червня 1698г біля Воскресенського монастиря. Військо генерала Шєїна перевершувало і за чисельністю, і за оснащеннями, тому перемога була на стороні урядових військ. Декілька чоловік було убито, а останні були забрані в полон. Петро, дізнавшись про це, поспішав з поверненням і, скориставшись ситуацією, що склалася, вирішив, що це вдалий привід для завдання остаточного удару по стрілецьких формуваннях. Приїхавши до Москви, Петро відразу ж оголосив розшук, який був нашвидку проведений генералом Шеїним і Ромодановським, але цього було мало, і розшуки поновлювалися кілька разів. Спійманих стрільців або вбивали, або відправляли в застінки. Проводилися тортур з метою отримання явних доказів участі царівни Софії в змові проти Петра. Розшуки супроводилися масовими стратами. Петро задався метою раз і назавжди позбавитися від стрільців і зробив все для досягнення цієї мети. Стрільці зникли. Не було більш за стрільців, але не було і війська. "Опісля декілька місяців цар усвідомив свою поспішність, тому він був вимушений "повертати до життя померлих" і в 1700 р. в битві під Нарвою брали участь стрілецькі полиці - це провінціальні стрільці, які указом від 11 вересня 1698 р. були позбавлені свого імені і організації, а указом від 29 січня 1699 р. їм було повернено і те і інше." Заичкин И.А., Почкарев И.Н. Русская история IХ-ХVIII. Популярный очерк / Под ред.: А. А, Преображенский. - М.: Мысль., 1992. - С.491Остаточне рішення про знищення стрільців було ухвалене в 1705 р. після Архангельського бунту, в якому брали участь залишки не дисциплінованих

Після знищення стрільців перед царем виникла інша проблема: біля Росії не було армії, яка могла б чинити серйозний опір. Під стінами Азова Петро випробував цінність свого війська і виявив, що озброєна сила, яку він сподівався в них знайти, не існувала.

Стрілецьке повстання було не просто вираженням незадоволеності, тим як з ними обійшлися, скривджених стрільців - це було виявленням існуючих опозиційних настроїв в країні. Не є секретом той факт, що багато старих бояр не розуміли Петра, а, отже, не вітали його затії. Небажання що-небудь міняти, консервативність мислення і ворожий настрій до всього іноземного, нового озброїли проти царя частку боярства. І з цим доводилося вважатися Петру. Можливо, саме цей чинник не дав можливості Петру піти далі і глибше в своїх перетвореннях. Опозиція частенько грала гальмівну роль в просуванні реформ.

Великим ударом для Петра було те, що до опозиційних кіл увійшов його син Олексій. Петро не раз намагався привабити Олексія до своїх справ і турбот, але царевич проявляв до цього щонайповнішу байдужість. "Нарешті, 27 жовтня 1715г Петро поставив сина перед вибором: або той одумається і разом з батьком візьметься за справу, або відречеться від спадщини. На вимогу батька визначити своє місце в житті, Олексій відповів, що згоден постригтися в ченці. " Павленко Н.И. Петр Великий.- М.,1990. - С.571 Але насправді у Олексія не було бажання вести чернече життя. Олексій бачив для себе вихід у втечі за кордон. Царевич біг до Австрії, де йому було таємно надано притулок. Через короткий час він був знайдений і 31 січня 1718 р. привезений до Москви. Отримавши прощення батька, він підписав заздалегідь приготований маніфест про зречення від престолу. Після цього царевич розкрив всіх своїх спільників, які були засуджені, страчені або заслані до Сибіру. Після цих подій березня 1718 р. царський двір переїхав до Петербургу. "Страх за своє життя замутив Олексію розум. Під час допитів він брехав, обумовлював інших, щоб зменшити свою провину. Але Петербурзький етап розшуку встановив його безперечну провину.14 червня 1718 р. Олексія узяли під варту і посадили у фортецю Петропавловську. Суд, що складався з 127 важливих чинів, одноголосно оголосив царевича гідним смерті.24 червня 1718 р. Олексію оголосили смертний вирок за державну зраду".

2. Реформа в області освіти

2.1 Відкриття шкіл різного типу
Розвиток освіти і науки за Петра I тісно пов'язано з потребами розвитку економіки, створення армії і перетворенням державного апарату. У петровський час навчання переходить від церкви до держави, богослів'ям поступається місце прикладним наукам. Найбільшим досягненням Петра є те, що він змусив російських дворян вчитися, хоча і переважно насильницькими методами.

Реформи у сфері освіти були логічним продовженням тих процесів, які минали в Московії ще до царювання Петра I. Проте шкіл було украй мало і деякі з них тягнули жалюгідне існування. Вже початковий етап перетворення виявив труднощі з підготовкою фахівців і взагалі грамотних людей. Не можна було знаходитися в постійній залежності від іноземців при комплектуванні армії, флотських екіпажів, в задоволенні колосальних потреб в майстрах кораблебудування, гірської справи і так далі Практично не було фахівців-артилеристів, фортифікаторів, медиків, рудознавців, астрономів, геодезистів і ін. Петро I вимушений був звертатися до іноземних фахівців. Але це мало серйозні негативні наслідки. Іноземним фахівцям доводилося платити платню в три-чотири рази більш ніж вітчизняним. Частенько на російську службу приїжджали не кращі, недостатньо кваліфіковані люди. Деякі офіцери готові були служити будь-якому, хто більше заплатить, вони були позбавлені відчуття довга, патріотизму і не витримували перших же серйозних випробувань.

Практичні заходи по створенню вітчизняних учбових закладів ведуть свій початок до часу перебування Петра в Англії, де він найняв трьох викладачів. Ці викладачі були призначені для школи навігаційних наук.

Проте до відкриття навігаційної школи доводилося використовувати інший спосіб навчання - посилати російських учнів за кордон. При цьому їм ставилося в обов'язок не стільки засвоєння теоретичних знань, скільки придбання практичних навиків в кораблебудуванні, в управлінні кораблем під час бою, кораблеводінні. Учні осягали науки не стільки за партою, скільки з сокирою в руках на верфі і так далі

Особливо слід підкреслити, що відправка російських людей за кордон для навчання проводила крутий переворот в свідомості сучасників. У допетрівські часи спілкування з іноземцями не заохочувалося. Дозвіл на виїзд за рубіж отримували лише дві категорії людей: особи, що знаходилися у складі посольств і купці (гості). Для купців це був істотний привілей: серед промислово-торгівельного населення країни тільки гості мали право покидати межі країни для висновку торгівельних операцій. Тепер відправка росіян закордон не лише не заборонялася, але і заохочувалася і навіть проводилася в примусовому порядку.

Ця новизна багатьом була сприйнята вороже. Цікаво привести в приклад першого учня навченого в Європі. Це був сподвижник Петра I Петро Васильович Пісникують. Після навчання в слов'янсько-грецько-латинській академії його відправили до Італії навчатися медицині. У Падуанському університеті він отримав два вчені ступені - доктора медицини і філософії. Його ерудиція і знання європейських мов стали в нагоді цареві під час його першої подорожі за кордон, він супроводжував Петра в Амстердамі і Лондоні, консультував царя з приводу придбання колекцій і медикаментів. Пізніше він був використаний на дипломатичній службі.

Регулярна практика відправки недоростків на навчання за кордон зачинається з кінця 1696 року, коли був опублікований указ про відправку в різні держави вчитися всяким наукам для 61 людини. З них 39 чоловік їхали до Італії, 22 до Голландії та Англії. У числі відправлених 23 людини були княжого роду.

Петро особисто склав для цих учнів інструкцію, в якій виклав програму навчання. У число наук, які належало здолати, цар включив навігацію і кораблебудування. Про результати навчання видавалися свідоцтва іноземних вчителів, це були спеціальні дипломи. Окрім навчання стольник, - посильний за кордон зобов'язаний був навчити спеціальності прикріпленого солдата або сержанта, що оволодіває, а також найняти на російську службу по двох майстерних майстрів-кораблебудівників. Таким чином, спільне число тих, що відправилися за кордон на навчання складало 122 людини.

Надалі ця практика закордонного навчання увійшла до системи. Проте це був не головний, а допоміжний шлях розвитку освіти.

У першій чверті ХVIII була створена ціла мережа шкіл початкового навчання. Відкриті цифирні школи для дворян, наказових, дякових дітей 10-15 років. Незабаром було вже 42 таких школи головним чином в провінціальних містах.

Найбільш важливими в системі петровської освіти є технічні учбові заклади. У Москві в 1701 р. почалися заняття в Навігаційній і Артилерійській школах, а пізніше замість навігаційної школи була заснована в Петербурзі Морська академія. У 1712 р. у Москві відкрилася інженерна школа. Медичний персонал готувався в Медичному училищі при Московському госпіталі. Створення системи підготовки кадрів дозволило звільнятися від іноземців найманців, і, перш за все в офіцерському корпусі. Вже після Пруського походу Петро звільнив у відставку понад 200 генералів і офіцерів-іноземців. До 20 років ХVIII століття офіцерський корпус на 90% складався з росіян.

2.2 Перші підручники
Для шкіл, що відкрилися, випускалася різноманітна учбова література - букварі, посібники з математики, механіки і ін. Викладач навігаційної школи Л. Магніцький видав знамениту "Арифметику".

2.3 Розвиток науки. Установа Академії наук
Чудові успіхи в часи Петра I були досягнуті в розвитку науки: географії, фізиці, механіці, у пошуках нових торгівельних шляхів, в картографії, у вивченні викопних багатств країни. У 1697 році В. Атласов провів експедицію на Камчатку. На початку ХVIII століття була відкрита північна група Курильських островів.

Великі досягнення характерні для цього часу в практичній механіці. Збиралися колекції по мінералогії і металургії, ботаніці, біології і тому подібне була організована обсерваторія. Для розвитку і розповсюдження наукових знань в Петербурзі була заснована Академія наук.

3. Церковна реформа
Якщо економічна і соціальна політика Петра I піддавалася серйозному дослідженню лише в XX столітті, то церковна реформа Росії почала вивчатися давно.

Важливу роль в затвердженні абсолютизму грала церковна реформа Петра. У другій половині XVII ст. позиції Російської православної церкви були вельми міцними, вона зберігала адміністративну, фінансову і судову автономію по відношенню до царської влади. Останні патріархи Іоаком (1675-1690 рр.) і Адріан (1690-1700) рр. проводили політику, направлену на зміцнення цих позицій.

Церковна політика Петра, як і його політика в інших сферах державного життя, була направлена, перш за все, на якомога ефективніше використання церкви для потреб держави, а якщо конкретніше - на вичавлювання з церкви грошей на державні програми, перш за все на будівництво флоту (про "кумпанствах"). Після подорожі Петра у складі Великого посольства його займає ще і проблема повного підпорядкування церкві своєї влади.

Поворот до нової політики стався після смерті патріарха Адріана. Петро розпоряджається провести ревізію для перепису майна Патріаршого будинку. Скориставшись інформацією про виявлені зловживання, Петро відміняє вибори нового патріарха, доручаючи в той же самий час митрополитові Рязанському Стефану Яворському пост "міць наглядача патріаршого престолу". У 1701 р. утворюється Монастирський наказ - світська установа - для управління справами церкви. Церква зачинає втрачати свою незалежність від держави, право розпоряджатися своєю власністю.

Страницы: 1, 2, 3