Політика гітлерівської Німеччини в Генеральному губернаторстві була дещо іншою. За Генеральним планом «Ост» (квітень 1942 року) гітлерівці передбачали впродовж наступних 15 років звільнити терени Генерального губернаторства від поляків, залишивши тільки невелику їх частину для підневільних робіт, а решту переселити за Урал. Цей план від 25 травня 1940 року був представлений Гітлеру був утверджений в якості директиву. Планувалося також впродовж 30 років 65% населення Західної України виселити. У Генеральному губернаторстві було збережено право поляків на власність, дозволено створення під контролем німців окремих самоврядних і культурних організацій. Поляки були допущені до нижчих ланок адміністрації без права займати керівні посади. Гітлерівські репресії й терор у Генеральному губернаторстві спочатку не були масовими. Їх грізним провісником став арешт 6 листопада 1939 року і скерування до концтаборів 183 професорів і викладачів Ягеллонського університету і Гірничої академії в Кракові. Навесні 1940 року окупанти почали проводити регулярні репресивні акції з метою залякування населення. [21:172]. Першою акцією стало знищення кількох сіл на Кєлеччині, в ході якої було спалено 600 селянських господарств і розстріляно близько 700 поляків. У жовтні 1939 року окупанти запровадили примусовий обов'язок праці для усіх чоловіків від 14 до 60 років, які використовувалися на найтяжчих роботах або вивозилися до Німеччини [21:173]
Навесні 1940 року гітлерівські керівники розпочали створення на польських теренах великих концентраційних таборів, призначених для утримування великих мас політичних противників, військовополонених осіб, призначених до знищення. Перші великі концтабори з'явилися у 1940-1944 роках в Освенцімі, Майданеку, Тріблінці. Потім мережі концтаборів на польських землях досягла 200. Особливою жорстокістю відрізнялася гітлерівська політика стосовно євреїв. У планах гітлерівців було цілковите їх винищення. З початку окупації гітлерівці позбавивши євреїв усіх прав і власності, замкнули їх у великих резерваціях - гетто, звідки поступово вивозили до спеціальних концтаборів. На польських теренах діяло близько 400 гетто, найбільш з яких були у Варшаві (360 тисяч осіб), Лодзі(200 тисяч осіб) [7:517].
Збройне повстання у Варшавському гетто - трагічна сторінка в історії Польщі 2 жовтня 1940 року всім євреям Варшави було наказано переселитися в гетто. В гетто було зігнано 450 тисяч чоловік. Норми продуктів, які були видані з карток, постійно зменшувалися. 9 січня 1943 року прибувши у Варшаву Гітлер побував в гетто. Він дав наказ провести до 15 лютого нове «переселення». Далі німці обрали 19 квітня, в цю ніч починалась іудейська Пасха. Винищенням гетто карателі хотіли зробити подарунок Гітлеру на день його народження. Німці вривалися в лікарні, де вбивали і жінок і дітей. Про повстання знала вся Варшава. В ніч на 22 квітня німці винищили цілі квартали гетто. [13:206-209]
Про напад німців на гетто оповідав Марк Едельман, який керував обороною однієї з фабрик під час повстання «В гетто повсталі укриваються в бункерах, є багато загиблих. Не можу описати в яких умовах живуть зараз євреї. Витримують тільки найсильніші. В бункерах не вистачає повітря.» А поет Юліан Рувиме писав: «Кров євреїв тече в широку ріку, і в цьому новому Йордані я приймаю святе хрещення - кроваве, горяще братство з євреями. Ми солдати свободи і честі.» [6:177-179]
Масові призиви провідних діячів Польщі на допомогу повстанням в гетто не мали результату, лише в кінці 1942 року сіоністи Заходу почали надавати грошову допомогу польському емігрантському керівництву [13:208-209]
Становище поляків на окупованих землях у перші роки війни було тяжким. Крім репресій і заборони будь-якої національно-культурної діяльності, приниження людської гідності окупанти приступили до планової експлуатації природних багатств, знищення або вивезення культурних цінностей. Упродовж війни матеріальне становище польського населення постійно погіршувалося. На початку окупації гітлерівці заморозили заробітну плату, в той час як ціни постійно зростали. Населення міст змушене було продавати цінні речі, меблі, щоб не померти з голоду. Дещо кращим було становище сільського населення. Німці сприяли селянським господарствам, вимагаючи взамін великих контингентів. Окупанти не зачіпали великих землевласників у Генерал герцогстві. Щодо ставлення до євреїв, а окремі націоналістичні кола поширювали думку, що німці роблять за нас брудну роботу. Інша частина населення надавала євреям можливу допомогу, з ризиком для власного життя переховували єврейські родини, однак загальна реакція поляків на агресію на окупантів була високопатріотична [7:512].
Таким чином, окупаційний режим у Польщі розпочався майже відразу після окупації на землях, що увійшли до Німеччини, розпочалося проведення політики репресій, депортації і терору проти поляків та інших народностей. Гітлерівське керівництво створило цілу систему концентраційних таборів, які стали місцем трагедії мільйонів людей. В свідомості населення зародилося прагнення боротися за свою свободу і незалежність, і як результат зародження і розвиток руху опору проти фашизму.
Розділ II. Діяльність польського національно-визвольного руху під час війни
Вже на початку війни склалися три основні течії визвольного руху. Перша - діюча регулярна армія. Друга - добровільні збройні загони, що складалися з цивільного населення та польських військовослужбовців, які переходили до партизанських дій. Третю течію опору становили різноманітні неорганізовані прояви громадянської непокори. Основними формами супротиву на початковому етапі були зовнішньополітична та військова діяльність еміграції, а також розгортання в окупованій країні підпільних політичних і організаційних дій. В цих умовах на перший план висувалося завдання національного звільнення, що вимагало широко об'єднання сил у боротьбі проти фашизму. Питання полягало лише в тому,, хто очолить визвольний рух, погляди учасників якого на форми, методи, засоби боротьби, на їх кінцеву мету та на союзників були різними [22:10-11]
Уже у вересні-жовтні 1939 року виникла перша підпільна військова організація «Служби перемоги Польщі». Наприкінці року почала формуватися урядова Спілка збройної боротьби. У міжнародних відносинах Польщу представляв створений у Франції генералом В.Сікорським уряд, який потім переїхав до Лондона. До його складу входили представники різних політичних сил: «Стронніцтво народове», «Стронніцтво праці», «Стронніцтво людове» та соціалісти. «Стронніцтво людове», яке вже на початку 1940р відновило свою партійну структуру. Пд. Тиском низових організацій керівництво людовців погодилося на створення військових формувань - «батальйонів хлопських» за допомогою яких вони планували самостійно завоювати владу в Польщі та відновити державність на основі конституції 1921р. До найвпливовіших політичних структур належало також Стронніцтво праці, соціальну базу якого становили середні та дрібні підприємці, інтелігенція, ремісники та робітники. Вона відмовилася від створення власних військових організацій. [22:12]. Головною метою емігрантського уряду в затвердженій 18 грудня 1939 року програмі визначалося визволення Польщі від окупації шляхом збройної боротьби в союзі з Великою Британією та Францією. Висувалися також вимоги приєднання до Польщі частини німецьких земель: частина Сілеза, Гданська, частини Західної та Східної Пруссії. Уряд виступив за встановлення у звільненій Польщі парламентської демократичної системи та багатонаціональну державу. Зовнішньополітична концепція полягала в ідеї створення федерації держав Центральної й Східної Європи як противаги і Німеччині, і Радянському Союзу [22:13]
Центром польського визвольного руху всіх напрямків залишалася Варшава та територія генерал-губернаторства. Політичний погоджувальний комітет чотирьох партій склався в 1940 році і був дорадчим органів при Делегатурі - представництві уряду в окупованій країні. Сформовані при Делегатурі адміністративні органи відтворювали систему довоєнного держапарату. Прерогативою Делегатури було керівництво спілкою збройної боротьби, на чолі з генералом С Грот-Ровицьким. Основне завдання Спілка вбачала в групуванні сил, накопиченні зброї, вишколі та підготовці до захоплення влади в момент визволення Польщі західними союзними військами. Політична база уряду була досить строкатою і суперечливою. Розколотий ще до війни табір ендеків продовжував дробитися. Частина його - «Конфедерація народу», яка представляла Табір Великої Польщі, підтримувала зв'язки з урядом.
Ліву опозицію урядового табору складали ліві соціалісти та комуністи. Метою боротьби лівих було не тільки здобуття національної незалежності, для чого створювалися збройні формування, а й завоювання влади робітничим класом. Головним союзником у боротьбі вони вважали Радянський Союз.
Із трьох адміністративно-державних частин, на які була поділена Польща в 1939 році, рух опору розвивався у двох: головним чином на території генерал-губернаторства, де знаходилися керівні органи, а також у регіони, а також у регіоні Західної України та Західної Білорусії.
Вже в вересні 1939 року в центрі Польщі діяло декілька збройних загонів частин польської армії, які вели партизанську війну. Улітку 1940 року після капітуляції Франції польський рух опору втратив зовнішньополітичну підтримку в Європі, а з нею й перспективу швидкого визволення Польщі.
Наприкінці 1939 року були встановлені негласні контакти між представниками Радянського Союзу і польського емігрантського уряду. [22:19] В червні 1940 року В.Сікорський у меморандумі до Форін офіс заявив про прошення польського уряду в Лондоні переглянути політику щодо Радянського Союзу. Він погодився на певні територіальні, на прохід радянських військ через територію Польщі, окуповану Німеччиною, на співпрацю у формуванні в Радянському Союзі польської армії для боротьби зі спільним ворогом. [22:159]
Вступ Радянського Союзу у війну створив нову політичну, воєнну, ідеологічну та психологічну ситуацію в Польщі. Розгром німців під Москвою знову навіяв полякам надію на визволення цього разу зі сходу. Спонуканий людовцями, соціалістами, стронніцтвом праці, під тиском Великобританії глава польського уряду В. Сікорський 30 липня 1941 року підписав угоду про союз із Радянським Союзом у війні. Угода проголосила німецько-радянські домовленості недійсними. [22:160]. Однак розв'язати головну проблему кордонів не вдалося. Західноукраїнські та західнобілоруські землі кожна сторона вважала своїми й створювала там своє збройне підпілля. Відповідно до угоди в Радянському Союзі почала формуватися польська армія під командуванням генерала В. Андерса. [22:161] Сікорський усвідомлював вразливість Польщі, змушеної протистояти двом ворогам: Німеччині, з якою боролися на смерть протягом століть, та Радянському Союзу, із його планами гегемонії в Центрально-Східної Європі. Він прагнув здобути підтримку Сполучених Штатів і Британії, під час трьох візитів у Вашингтон. Сікорський намагався посилити позицію повоєнної Польщі та всього регіону, плануючи разом із Бенешем Чехословацько-Польську конфедерацію. Але ні Рузвельт, ні Черчілль не бажали ризикувати співпрацею з Радянським Союзом заради Польщі. [2:284]
Страницы: 1, 2, 3
