Зміст
1. Вступ.
2. Еволюція людини.
3. Висновок.
4. Література.
1. Вступ
Антропогенез - процес виділення людини з світу тварин - пройшов, на думку більшості дослідників, три основні стадії:
1. час послідовного існування антропоїдних предків людини
2. якнайдавніших людей (архантропів) і
3. сучасних людей (неоантропів).
Всі люди, що населяють Землю в даний час, належать до виду Homo sapiens
Найбільш важливі ознаки Homo sapiens - вертикальне положення тіла і ходіння на двох ногах, дуже добре розвинутий головний мозок і кістки рук. Усі ці признаки дають людині можливість використовувати навколишнє середовище для того, щоб годувати і одягати всю свою велику популяцію і створювати найпотужніші цивілізації. Однак безцеремонне і нерідко ворогуюче поводження зі всіма видами живих організмів стало обертатися проти нас самих. Ми з запізненням починаємо розуміти, що наша планета являє собою закриту екосистему з малим простором і запасами енергії, і що ми споживаємо та знищуємо її ресурси швидше. Ніж природа здібна відроджувати їх. За думкою деяких вчених ми просто відіграєм в природі ту роль яка нам назначена і якої ми не зможемо уникнути: змінюємо середовище до такої межі, що вона вже не в змозі забезпечувати наше існування, і прокладаємо шлях іншим видам (можливо, деяким комахам), які одного прекрасного дня оволодіють Землею. На думку інших, ми зуміємо вирішити наші екологічні проблеми, так само як ми справилися з багатьма іншими проблемами.
Зростання чисельності популяції людини кінець кінцем лежить в основі більшості інших наших екологічних проблем. Демографічний вибух почався ще тоді, коли первісні племена стали здобувати їжу не полюванням і збирачем, а обробітком землі - зміна, що надала якнайглибшу дію на історію людства.
2. Еволюція людини
Homo sapiens - один з представників ссавців, приматів, що відносяться до загону, до яких належать також тупаї, довгопяти, лемури, лорі і мавпи, зокрема людиноподібні мавпи.
Загін приматів
Нижчі примати або напівмавпи (Prosirnii): Тупа, лемури, лорі, галаго, довгопяти.
Вищі примати, або мавпи (Anthropoidea).
Мавпи Нового Світла, зокрема капуцини, мармозетки.
Мавпи Старого Світла, зокрема макаки, павіани.
Вищі вузьконосі мавпи (Hominoidea)
Людиноподібні мавпи: гібон, орангутанг, горила, шимпанзе Люди (Hominidae): Australopithecus (вимерла передлюдина), Homo erectus, Нomo neander-thalensis, Нomo Sapiens
Серед приматів, що нині живуть, представлені різні стадії еволюції цієї групи - від тварин, схожих з примітивними ссавцях крейдяного періоду, до крупних людиноподібних мавп і людини.
Найхарактерніші адаптивні ознаки приматів пов'язані з надзвичайно високим розвитком деяких відділів нервової системи, особливо тих відділів головного мозку, від яких залежить розумна поведінка і здатність м'язів до спритних і тонких дій. Такий розвиток нервової системи тісно пов'язаний з деревним способом життя предкових приматів і багатьох сучасних форм. Для деревного способу життя необхідні спритність і добре розвинені органи чуття. Тварині, якій доводиться стрибати з вітки на вітку, особливо необхідний хороший зір. У більшості приматів обидва очі дивляться вперед і тому бачать одне і те ж; два що накладаються одне на інше однакових зображення створюють стереоскопічний (об'ємне) зір.
В процесі еволюції приматів лицьова частина черепа у них поступово ставала коротшою. Ця зміна носить, ймовірно, адаптивний характер, оскільки при цьому ніщо не перешкоджає направленим вперед очам дивитися на навколишній світ. Укорочення морди супроводжувалося укороченням щелеп і втратою частини зубів.(Мал. 1.)
З одного боку, в антропогенезі мозковий череп збільшується, відображаючи адаптивне зростання маси і об'єму головного мозку, з іншою - міняються конфігурація і структура кісток мозкового черепа у напрямі автономізації щодо еліїніруючих чинників зовнішнього середовища - головним чином, механічних дій. Це знаходить віддзеркалення в перетвореннях мозкового черепа, що відбуваються після припинення дії відбору за об'ємом мозку, і повністю укладається в рамки теорії оболонок обертання. Зокрема, надочноямковий і потиличний валики в черепах архантропів і палеоантропів можуть розглядатися як спеціальна конструкція ("опорне кільце"), що працює на розтягування ("сприйняття розпору"). Що відбуваються в антропогенезі переважне збільшення висоти мозкового черепа і зміна його конфігурації з форми пологого сферичного куполу на форму куполу, обкресленого по половині еліпсоїдної поверхні, приводить до зменшення розпору і зникнення кільця, розпору, тобто надочного і потиличного валиків.
Якщо еволюційні перетворення, що приводять до расової і популяції мінливості мозкового черепа людини, пов'язані з адаптацією до поступово і постійно діючих слабких впливів, залежних від географічних умов ареалу (інтенсивність інсоляції, температура і вологість повітря, вміст хімічних речовин в грунті, напруженість геомагнітного поля), то еволюційні перетворення мозкового черепа як конструкції, що захищає головний мозок від зовнішніх механічних дій, виникає в результаті адаптації до екстремальних елімініруючих чинників, що діють понойкуменно (травма). Це знаходить віддзеркалення в перетвореннях черепа, що відбуваються після припинення дії відбору за об'ємом мозку в умовах постійності клімато-географічних чинників, і свідчить про відносну незалежність формування расових (популяцій) і конструкційних особливостей мозкового черепа.
У приматів на всіх кінцівках є по п'ять пальців, причому звичайно один палець хоч би якоюсь мірою протиставляється іншим чотирьом; завдяки цьому тварина може схоплювати і утримувати деревну вітку або їжу. Пальці закінчуються чутливими подушечками і часто забезпечені нігтями, сплощень, а не зігнутими кігтями, як пальці інших ссавців.
На ранніх стадіях еволюції приматів якась напівмавпа, миша, що нагадує по вигляду, перейшла до життя на деревах. Родичі цієї напівмавпи, що нині живуть, - тупаї - також дуже схожі на щурів або мишей. Представник напівмавп, що найбільш просунувся в еволюційному відношенні, індонезійський довгопят, нічний спосіб життя, що мешкає на деревах і провідний; у довгопята величезні очі, повністю стереоскопічний зір, і його пальці забезпечені не кігтями, а нігтями. Крім того, верхня губа покрита у нього волоссям, як у вищих приматів, а особа рухома і виразна. У вищих приматів засобом спілкування служить міміка це відображає перехід до зору як домінуючому відчуттю; у більшості ж інших ссавців для обміну інформацією служить нюх. (Мал. 2 )
Вищі примати (мавпи, зокрема людиноподібні, і людина) володіють стереоскопічним колірним зором, округлим черепом і відносно великим добре розвиненим головним мозком, завдяки якому вони здатні навчатися складним формам поведінки. Не дивлячись на те що більшість мавп при пересуванні використовують всі чотири кінцівки, вони можуть довго сидіти випрямившись; крім того, деякі деревні мавпи немало часу знаходяться у вертикальному положенні, коли вони перекидають тіло з вітки на вітку, чіпляючись за них передніми кінцівками, - спосіб пересування, званий брахіацією. Прямоходіння зіграло величезну роль в еволюції антропоїдів, оскільки воно звільнило передні кінцівки, що дозволило використовувати їх для маніпуляцій з їжею, догляду за дитинчатами і виконання різних інших функцій.
В даний час існує тільки чотири роди людиноподібних мавп: гібон, орангутанг, горила і шимпанзе. Всі вони живуть в Старому Світі і по своїй будові і поведінці займають проміжне положення між рештою мавп і гомінідами (представниками сімейства людей). Головний мозок у людиноподібних відносно крупніший, ніж у інших мавп; крім того, у них немає хвоста, тому сидіти, випрямивши спину, їм зручніше. Людиноподібні мавпи, так само як і гомініди, володіють широкою грудною кліткою, проте ці дві групи розрізняються тим, що у мавп передні кінцівки і хребет більш пристосовані до брахіації, нижні кінцівки спеціалізовані, а ікла і різці крупніші і могутніші, ніж у гомінід. Горили і шимпанзе проводять багато часу на землі; пересуваючись, вони спираються на задні кінцівки і на кісточки пальців передніх кінцівок, що дає їм можливість використовувати самі пальці для перенесення таких предметів, як їжа або камені.
За декілька останніх десятиліть біохіміки розробили методи визначення еволюційної спорідненості організмів на основі порівняння будови їх хромосом і білків. Білки синтезуються відповідно до інструкцій, поміщених в генах; чим більше схожості між білками у представників двох даних видів, тим більше схожі їх генетичні карти і тим ближче спорідненість між видами. Білки людини і білки шимпанзе схожі на 99 %. Ці дані, а також схожість в будові тіла і поведінці, дозволяють рахувати шимпанзе найближчими нашими родичами зі всіх організмів, що нині живуть. Біологи не вважають, що людина відбулася безпосередньо від шимпанзе; на їх думку, обидва види відбулися від якогось загального мавпоподібного предкового вигляду, що жив декілька мільйонів років тому, і їх відокремлюють один від одного, ймовірно, декілька вимерлих видів.
Предкова лінія, що веде до горил, відокремилася від лінії гомініди - шимпанзе дещо раніше; ще раніше виникла гілка, що привела до орангутангів.
Дуже небагато областей дослідження і серед них пошуки викопних залишків наших предків - викликали стільки суперечок і створювали таку плутанину. Багато знахідок складаються лише з декількох зубів (вони завдяки своїй твердості краще зберігаються) і уламка щелепи або однієї з кісток ноги і декількох уламків черепа. По таких залишках учені можуть робити висновки про характер живлення, розміри головного мозку і положення тіла. Легко уявити собі, як це непросто; і дійсно, учені часто розходяться в думках про те, як слід інтерпретувати ту або іншу ознаку. Недавно антропологи знайшли ряд дуже важливих копалин залишків і повторно проаналізували все наявні дані. Це дозволило частково усунути неясності, але проте залишило ряд істотних пропусків.
Оскільки нашими найближчими родичами, що нині живуть, є африканські людиноподібні мавпи, пошуки передбачуваного загального предка цих мавп і людини велися головним чином в Африці. У міоцені (25-13 млн. років тому) багато лісистих областей перетворилися на відкриті степи. Мабуть, в цей період якісь мавпоподібні форми вийшли з лісів; у одного можливого предка гомінід з відкладень, міоценів Африки і Азії, виявлена тенденція до ходіння на двох ногах.
На думку антропологів, гомініди дивергирували від людиноподібних мавп від 10 до 4 млн. років тому, але у нас немає майже ніяких викопних залишків по предках гомінід, що відноситься до цього періоду.
Накопичені в даний час наукові дані дозволяють вважати "колискою людства" Північно-східну Африку. Якнайдавніший з відомих предків людини - рамапітек (Ramapithecus) - відомий тільки по декількох зубах і фрагментах щелепи, вік яких визначається в 9-14 млн. років тому. Невідомо, чи був він прямоходячим. ( Мал. 3)
Початкові стадії антропогенезу почалися 2,5 - 3 млн. років тому з виникненням австралопітека африканського (Australopithecus Africanus), який був прямоходящим, володів розвиненим мозком і виготовляв знаряддя праці. Проте, частина сучасних фахівців не вважає який-небудь відомий різновид австралопітека прямим предком сучасних людей, а вважає, що це була бічна (тупикова) гілка еволюції, і, отже, архантропи лише мали з австралопітеками загального предка.
Страницы: 1, 2
