2 травня економічний штаб «Схід» затвердив принципи німецької господарчої політики на окупованій радянській території:
«1. Війну можна вести тільки за умови, що... Усі німецькі збройні сили зможуть харчуватися за рахунок Росії.
2. Коли ми заберемо з країни все, що нам потрібно, десятки мільйонів людей, безсумнівно, помруть від голоду». Нюрнбергский процесс. Сб. м-лов в 7-и т. М., 1958.--Т.ІІІ.--С.392
У плануванні економічного пограбування України бралися до уваги лише потреби армії та економіки Німеччини. Приймалися економічні плани інтенсивного використання ресурсів окупованих областей шляхом активної експлуатації господарства та широкого використання робочої сили населення захоплених районів.
Окупована Вінниччина стала одним із багатьох сировинних придатків Третього Рейху. Усі економічні закони, розроблені сталінським тоталітарним режимом, повністю вписувались в розроблену німцями концепцію онімечення окупованих територій. Ці закони давали можливість ефективно викачувати з населення все необхідне для забезпечення вермахту та поставок у саму Німеччину. Усі працездатні жителі окупованих міст і сіл повинні були працювати і сплачувати податки майже так само і в тих же розмірах, як і в роки радянської влади.
Колгоспи не ліквідовувались, а перетворювалися на “громадські господарства” або “загальні двори”. Було організовано вибори голів господарств, що проходили в місцевих комендатурах реєстрацію, затвердження та отримували настанови. Петрова А.І. Становище на Поділлі в роки німецької окупації (1941-1944)// ВДПУ ім. М. Коцюбинського. - Вінниця, 2005. - Вип. 9.-С. 267.
Що стосується худоби і сільськогосподарського реманенту, то вони були оголошені власністю німецької держави, але роздавалися селянам для догляду і зберігання під розписку. Ці розписки зберігалися у старости господарства. Селянам, які отримали худобу під охоронну розписку, заборонялося користуватися нею для обробки присадибної ділянки.
Норм здачі зерна німецькій державі для громадських господарств не встановлювалось. Планувалися лише показники врожайності. Так, наприклад, у с. Іскрині Літинського району в 1941 році гітлерівцями намічалося зібрати з одного гектара поля: жита - по 14,5 ц, пшениці - по 18, ячменю - 12, овес - 11, гороху - 10, гречки - 8, проса - 15 центнерів. Що ж стосується зібраного врожаю, то він здавався повністю, за винятком посівного матеріалу. ДАВО, Ф.Р. - 1411С. - Оп. 1С. - Спр.3 - Арк. 100.
Економічне життя на Поділлі в роки окупації було чітко регламентовано. Усе передбачалося та контролювалося новою владою. Але, використовувався і радянський досвід. Німці, наприклад, не відмовилися від колективної форми господарювання. Вона вже була відпрацьована, та й ніколи було займатися реформуванням. Хоч деякі зміни передбачалися. З директиви гауляйтера Коха від 26.08.42 р. дізнаємося про найближчі завдання аграрного порядку:
1) збільшення присадибних ділянок;
2) утворення спілок землевласників, які до кінця 1942 року мають охоплювати 10% господарств;
3) проведення аграрного порядку не повинно перешкоджати збиранню осіннього врожаю, навпаки це має бути стимулом для старанного обробітку земель. Петрова А.І. Становище на Поділлі в роки німецької окупації (1941-1944)// ВДПУ ім. М. Коцюбинського. - Вінниця, 2005. - Вип. 9. С. 268.
Для забезпечення проведення польових сільськогосподарських робіт відновлювалися машинно-тракторні станції та майстерні. У них збирались усі покинуті під час евакуації трактори, а також поставлені з Німеччини нові трактори, сільськогосподарські машини та причіпний інвентар. Для виконання сільськогосподарських робіт залучалися місцеві жителі.
Усі ці заходи були спрямовані лише для збільшення поставок сільськогосподарської продукції, якої постійно потребував Вермахт, а не для покращення життєвого рівня подолян. В інструкції для цивільної адміністрації Еріх Кох вимагав: “Введена фюрером у цій країні цивільна влада знає одну велику мету -- забезпечення фронтовиків усім, чого вони потребують, та передати в розпорядження батьківщині додаткову кількість продуктів, сировини та робочої сили”. Там само.- С. 270. Заради цієї корисної мети і допомагали Україні технікою, займалися підвищенням кваліфікації українських спеціалістів у Німеччині, завозили устаткування на заводи і фабрики Поділля.
Після нападу Німеччини на СРСР у війну вступили її союзники: Румунія, Угорщина, Словаччина, Італія. Окупована територія України перетворилася на зону їхніх інтересів. Гітлерівці «великодушно» дозволили взяти участь у розграбуванні захоплених багатств своїм сателітам. Територія Поділля стала безпосередньою зоною інтересів Румунії. У відповідності до «Угоди...», підписаної ЗО серпня 1941 р. у Тігіні (Бендерах) представниками німецького та румунського командування, Румунія отримала мандат на здійснення тимчасової «адміністрації» та економічної експлуатації території між Дністром і Південним Бугом. До цього штучного адміністративно-територіального утворення, що отримало назву «Трансністрія» (Задністров'я), увійшла значна частина південної та південно-західної Вінниччини (Бершадський, Крижопільський, Могилів-Подільський, Ольгопільський, Піщанський, Станіславчицький, Тростянецький, Томашпільський, Тульчинський, Шаргородський, Шпиківський, Чернівецький, Чечельницький, Ямпільський райони; до «румунських володінь» належали також майже весь Копайгородський район, дві третини Тиврівського, більше половини Брацлавського, половина Жмеринського та Яришівського районів, майже половина Барського, деяка частина Мурованокуриловецького та Немирівського районів, які територіально увійшли до північної частини Трансністрії). Гальчак С.Д. «Східні робітники» з Поділля у Третьому рейху: депортація, нацистська каторга, опір поневолювачам. - Вінниця: «Книга-Вега» ВАТ «Віноблдрукарня», 2003. - С. 66. Перед цим, ще 19 серпня 1941 року І. Антонеску видав декрет про встановлення румунської адміністрації на території між Дністром та Південним Бугом. Своїм повноважним представником у «Трансністрії» він призначив професора Г. Алексяну. Румунські чиновники, зазначалося в декреті, отримуватимуть подвійну платню - в леях та в марках. На румунську армію покладалась охорона військових і промислових об'єктів, шосейних і залізничних шляхів, мостів, аеропортів, портів, телефонного та телеграфного зв'язку, і головне - вона мала «запобігати повстанням, страйкам, саботажу, шпигунству...» Безсмертя. Книга Пам'яті України. 1941 - 1945: Наук.-публіцист. - К.:«Книга Пам'яті України», 2000. -
С. 177.
Фактично Румунія отримала цю територію тільки в економічну експлуатацію за свою «лояльність» до Німеччини. Але І. Антонеску на засіданні уряду 26 лютого 1942р. говорив: «Я не схильний випустити з рук те, що придбав. «Трансністрія» стане румунською територією, ми її зробимо румунською і виселимо звідси все чужонаціональне населення». Підтримуючи у своїх союзників ілюзії про «Велику Румунію», Гітлер, утім, не збирався ділити з ними найцінніше. 16 липня 1941 року фюрер своїм наближеним особам заявив: «Зараз відносини з Румунією гарні, але ніхто не знає, як ці відносини складуться в майбутньому. З цим треба рахуватись, і відповідно до цього ми повинні будувати свої кордони. Не слід ставити себе в залежність від третіх держав.» Безсмертя. Книга Пам'яті України. 1941 - 1945: Наук.-публіцист. Видання. - К.: «Книга Пам'яті України», 2000. - С. 177.
Незважаючи на те, що Румунія була сателітом і стратегічним партнером Нацистської Німеччини, з ряду позицій румуни намагалися проводити незалежну політику, особливо в «Трансністрії», яку вважали своєю військовою здобиччю. Так, якщо на територіях, що потрапили під німецьку окупацію, вирішення «єврейського питання» означало поголовне знищення людей цієї національності, то в «Трансністрії» єврейські гетто проіснували всю війну. Гетто «Трансністрії» мали можливість користуватися підтримкою Міжнародного Червоного Хреста та єврейської общини Румунії. Винокурова Ф.А. Протистояння особистості політиці нацистського геноциду в Україні: документальні свідчення, інтерпретації, роздуми// Архіви України. - 2001. - №4. - С. 120. На території, підпорядкованій румунській адміністрації, здебільшого дотримувалися правила: євреїв масово не розстрілювати.
«Надмірний» лібералізм румунських союзників стосовно євреїв не схвалювався німцями. Зокрема, у листі до служби безпеки рейху від 14 січня 1942 р. імперський радник Ф. Шмідт доповідав: «Румунський уряд на своєму кордоні, який знаходиться в 35 км від Вінниці, зібрав 60 000 євреїв, що становить украй небезпечну силу ворожого шпіонажу й саботажу, а також є розповсюджувачами епідемій та інфекційних захворювань... Необхідно краще охороняти кордон або запропонувати румунському урядові так вирішувати єврейське питання, як це робиться в німецькій зоні...» Гальчак С.Д. «Східні робітники» з Поділля у Третьому рейху: депортація, нацистська каторга, опір поневолювачам. - Вінниця: «Книга-Вега» ВАТ «Віноблдрукарня», 2003. - С. 113.
Головною ознакою перебування румунських окупантів на Вінниччині були масові пограбування, заборона українських шкіл, румунізація. На українських землях, які перейшли до «Трансністрії», ліквідовувалися МТС, державні фабрики і заводи. Усе їхнє рухоме майно вивозилося до Румунії, а нерухоме роздавалося колишнім власникам чи політичним прихильникам окупантів. Якщо німецькі окупаційні власті для задоволення інтересів Німеччини проводили політику відновлення виробництва, організації економічного життя на загарбаній території, то румунська влада виявилася нездатною для такої ролі.
Румунські окупанти, як і німецькі, зберегли колгоспну систему господарювання, лише проголосивши колгоспи общинами та замінивши їх назви румунськими (так на вінницькій землі з'явились общини «Фурніка», «Албіна», «Плугатар», «Вікторія»та ін.). Левова частка виробленої в них продукції вилучалася «губернаторством».
20 березня 1942 р. губернатор Г. Алексяну запровадив обов'язкову трудову повинність для жителів Трансністрії. Усі особи віком від 16 до 40 років мали «використовуватися на різних роботах воєнного характеру, на роботах для установ і підприємств - громадських і приватних, а також на сільськогосподарських роботах екстреного характеру». ДАВО, Ф.Р. - 1417. - Оп. 3. - Спр. 12 - Арк. 112. Проте, на відміну від німців, румуни не переміщували населення з обжитих місць, більше того вони не дозволяли цього робити і самим німцям. Так з Бершадського, Крижопільського, Могилів-Подільського, Ободівського, Ольгопільського, Піщанського, Станіславчицького, Тростянецького, Томашпільського, Тульчинського, Шаргородського, Шпиківського, Чернівецького, Чечельницького, Ямпільського районів вивезено в нацистське рабство лише 1388 чол., тоді як із сусіднього з Трансністрією Гайсинського району, що перебував під німецькою окупацією - 4862, не говорячи про Вінницю, звідки вивезено 13 400 чол. Гальчак С.Д. «Східні робітники» з Поділля у Третьому рейху: депортація, нацистська каторга, опір поневолювачам. - Вінниця: «Книга-Вега» ВАТ «Віноблдрукарня», 2003. - С. 120. Особливо інтенсивно грабувалося сільське населення напередодні відступу румуно-німецьких загарбників. Причому як румунами, так і німцями.
Відступаючи під нищівними ударами Червоної армії, ворог руйнував міста, села, забирав у рабство населення. Перетворення в зону пустелі території України було стратегією Вермахту. Польові роботи належало припинити, зернові й олійні культури - вимести повністю, включаючи насіннєвий фонд. Трактори, молотарки, інша сільськогосподарська техніка й запасні частини повинні бути вивезені. З України до Німеччини та Румунії потяглися незліченні ешелони, навантажені мільйонами тонн сировини, продовольства, промислового обладнання, культурними цінностями. Розпочалося тотальне пограбування України. За період окупації з одного лише Ямпільського району було забрано 87 тракторів, 39 вантажних автомобілів, 9 комбайнів «Комунар», 4075 голів коней, 719 - волів, 2565- корів, 4914 - свиней, 8046 - овець, 855 - лошат, 1880 - телят, 30 946 - птиці, 1391 віз, 748 саней, 59 265 ц зерна, 1600 ц цукру. ДАВО, Ф.Р. - 425. - Оп. 1. - Спр. 16 - Арк. 131. За румунськими даними, наприкінці війни загальна вартість награбованого в СРСР майна становила близько 948 млрд. лей у довоєнній валюті (для порівняння: видаткова частина державного бюджету Румунії в 1941-1942 рр. становила всього 160 млрд. лей). Загорулько М., Юденков А. Крах плана «Ольденбург»: О срыве экономических планов фашистской Германии на оккупированной территории СССР.-М.: Экономика, 1974.- С. 378.
Звільнена від німецько-фашистських загарбників Вінниччина лежала в руїнах. Промисловість, транспорт області були зруйновані. З 579 підприємств повністю були зруйновані 376, серед них Вінницький суперфосфатний завод, швейна фабрика ім. Володарського, взуттєва фабрика, більшість цукрових заводів. Величезних матеріальних збитків окупанти заподіяли в сільській місцевості. Вони спалили і зруйнували 44230 будівель, в тому числі 4898 будинків виробничого призначення, 5455 житлових, 7166 тваринницьких ферм. Вивезли або зіпсували 4670 тракторів, 840 комбайнів, сотні інших сільгоспмашин, знищили 345 тис. голів великої рогатої худоби, 178 тис. коней, 450 тис. свиней, 151 тис. овець. Прямі збитки, заподіяні фашистами народному господарству області, становили 24,1 мільярда карбованців (у довоєнних цінах)Книга Пам'яті України. Вінницька область. - У 9-и т. / Гол. редколегії М. М.Ільчук (1; 2; 7 тт.). - К.: «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1994 -1997. - С. 18.
За період окупації розстріляно і закатовано 204 781 подолянина, 49 972 військовослужбовця, кинуто до в'язниць 34 439 чоловік Там само. С. 11., 78 650 громадян силоміць вивезли на каторжні роботи до Третього рейху й в гетто.Гальчак С.Д. «Східні робітники» з Поділля у Третьому рейху: депортація, нацистська каторга, опір поневолювачам. - Вінниця: «Книга-Вега» ВАТ «Віноблдрукарня», 2003. - С. 111.
Окупаційний режим в Україні був одним з найстрашніших явищ в багатовіковій історії нашого народу. Він являв собою концентрований вираз сутності фашизму - криваву диктатуру. Окупанти організовано і планомірно здійснювали масові злочини. Україна була відкинута на десятиріччя назад у своєму розвитку.
В цілому німецькі та союзні їм окупаційні війська у свідомості населення Вінниччини залишились як злочинці, що чинили масові криваві розправи над мирним населенням, грабували й екслуатували його, караючи за найменший непослух чи зневагу до завойовників.
Страницы: 1, 2
