Екур - храм Енліля в Ніппурі.
Еабзу - храм бога Еа в місті Еріду. У вступі Хаммурапі вказує, що його мета в тому, щоб «засяяли в країні істина й справедливість, щоб сильний не утискував слабого, вдову і сироту». Федоров К.Г. Історія держави і права зарубіжних країн - К., 1994 - с.60 Істинне правосуддя можливе лише на основі його указів і настанов. Цар закликає своїх спадкоємців дотримуватися його законника.
Закони Хаммурапі - це добре упорядкована збірка звичаєвого права, в центрі уваги якої - юридичний захист власності та правове оформлення використання чужої праці. Закони згруповані окремими блоками, які стосуються процесуальних норм і основних принципів вавилонського правосуддя.
У статтях (§ 1-5), йдеться про охорону державної та приватної власності. Стаття § 2 «Якщо чоловік вкрав майно бога, тоді ця людина повинна бути покарана, тобто позбавлена життя». Крижанівський О.П. Історія стародавнього сходу - К., 2006 - с.151 У § 4: «Якщо чоловік скоїв крадіжку і був схоплений, ця людина повинна бути позбавлена життя». Крижанівський О.П. Вавилонська держава - // Історія України - 2002 - №39 - с.10 Проаналізувавши ці статті можна сказати, що в Стародавньому Вавилоні існували три форми власності на землю: державна, общинна і приватна з помітним переважанням першої. Приватне землеволодіння не існувало в чистому вигляді, воно зберігало елементи общинної власності. Індивідуальний власник ще перебував у певній залежності від общини.
У статтях (§ 6-25) йдеться про майно одержане від царя за службу. Стаття § 9: «Якщо син редума, який був захоплений у полон підчас поразки царя, має можливість нести ільк, тоді поле та сад повинні бути віддані йому». Тищик Б. Історія держави та права стародавнього світу - Л., 2001 - с.40
Редум - воїн, який отримав від царя рухоме і нерухоме майно в довічне користування.
Ільк - майно отримане за царську службу. Стаття § 20: «Якщо він зник лише на рік, потім повернувся, тоді йому повинні повернути його ільк». Горухович В.Г. Історія стародавнього світу. - М., 1989 - с.34 Державі потрібно було сильне військо, тому вона піклувалася про воїнів, надаючи їм привілеї. «Закони Хаммурапі» оберігали воїнів від лихварів і свавільних командирів. Заборонялося відбирати за борг чи купувати майно у воїна, хіба що це була земля, придбана воїном додатково до царського наділу. Пограбування, продаж у рабство воїна командиром вважалися злочином і каралися смертю. Майно воїна міг успадкувати його старший син, якщо він ішов по стопах батька. Коли у воїна не було повнолітніх синів, третина його майна залишалася вдові, щоб вона могла виростити дітей. Воїнів, які потрапляли в полон, викуповували за кошти державної казни. За все це воїн мав віддячувати державі сумлінною службою. Коли він запізнювався в похід чи присилав замість себе найманця, тобто непрофесіонала, і при цьому продовжував користуватися службовим майном, його страчували. Стаття § 25: «Якщо редум прийняв для царського походу невмілого найманця, і посилав його замість себе, цей редум повинен бути позбавлений життя». Замаровський В. Вавилонські мури // Історія України - 2000 - №48 -с. 8 У статтях (§ 26-41) йдеться про операції з нерухомим майном і відповідних правопорушень. Стаття § 27: «Якщо чоловік віддав поле садівнику для насадження дерев, садівник посадив сад, чотири роки він повинен сад ростити, протягом року господар і садівник ділять прибутки порівну». Федоров К. Г. Історія держави та права зарубіжних країн - К., 1994 - с.60 Активно розвивалися орендні відносини. В оренду здавали землю, садки, худобу. Закон, намагаючись устигати за життям, регулював цю сферу суспільних зв'язків. Він дозволяв орендувати поле строком на 1-2 роки, цілину - на 1-3 роки, садок - на 5 років, регламентував орендну плату за користування полем третиною зібраного врожаю, садком - двома третинами. Поле можна було здавати в оренду й на умовах половинщини (за половину врожаю), але в такому випадку землевласник мав допомогти орендареві робочою худобою та посівним матеріалом. Щоб землевласник не боявся за свої прибутки, закон установлював розмір орендної плати у неврожайні роки такий самий, як і в благополучні. «Якщо чоловік не закінчив насадження на полі і залишив пустоту, тоді її повинні включити йому в частину його частки». Васильєв Л.С. Історія сходу - М., 1998 - с.48 «Якщо садівник не опилив сад і скоротив прибуток, тоді садівнику не видадуть розрахунку». Крижанівський О.П. Історія стародавнього сходу - К., 2006 - с.152
У статтях (§ 42-50) йдеться про торгові стосунки. Закон оберігав власника від недобросовісного покупця. Позови щодо угод з нерухомістю під час розгляду в суді, крім показань свідків, мали забезпечуватися письмовими документами, що було вигідно заможним громадянам. У статті § 45: «Якщо чоловік купив раба, не прийшов місяць, а на нього напала епілепсія, тоді покупець може повернути своєму продавця раба та отримати срібло назад». Порухович В.Г. Історія стародавнього світу - М., 1989 - с.40 З часів Хаммурапі у Вавилоні товарно-грошові відносини досягли вищого рівня, ніж у Стародавньому Шумері. Община переживала кризу. Згідно з законом вона мала право вільно розпоряджатися своєю нерухомістю: продавати, віддавати в заставу, міняти, здавати в оренду, передавати у спадок. Аби розпоряджатися майном, общиннику не треба було згоди з боку общини. У статті § 48: «Якщо чоловік купив із рук сина чоловіка срібло без свідка або договора - цей чоловік крадій». Крип'якевич. Всесвітня історія - К., 1995 - с.471 У статтях (§ 50-126) йде мова про норми сімейного права. Основною ланкою вавилонського суспільства була сім'я, яка мала яскраво виражений патріархальний характер. Чоловік платив за наречену калим, тому, хоча розмір посагу й перевищував розмір викупу, вважав її своєю власністю, навіть міг продати її та дітей у рабство. Сімейно майно належало чоловікові і після його смерті діставалося не вдові, а старшому синові.
У статті § 60: «Якщо чоловік хоче покинути свою дружину, то він повинен віддати їй одну міну срібла». Федоров К.Г. Історія держави та права зарубіжних країн - К., 1994 - с.64 Хоч закон і ставав на захист жінки, тільки для того, що наруга над жінкою сприймалася як образа її чоловіка, опікуна, суспільства. В сім'ї та суспільстві жінка була заляканою, затурканою істотою, вона навіть не мала права вільно висловлювати свої думки. Відповідне застереження їй фіксувалося у шлюбному контракті. У статті § 65: «Якщо чоловік одружився і жінка йому сказала, що ти мені не чоловік, її зв'яжуть і кинуть у воду». Крижанівський О.П. Історія стародавнього сходу - К., 2006 - с.155 Покохати іншого заміжня жінка могла лише ціною власного життя. Але в деяких випадках жінка мала право вдруге вжити заміж, якщо ставала вдовою чи коли її чоловік потрапляв у полон. У статті § 70: «Якщо чоловік потрапив у полон, а в його домі немає коштів на прожиття, і його дружина увійшла в дім іншого чоловіка, тоді ця жінка невинна». Порухович В.Г. Історія стародавнього світу - М., 1989 - с.45 Придане належало жінці, на випадок розлучення вона забирала його собі, а заодно й частину спільно нажитого майна. З хворою жінкою чоловік міг розлучитися, однак не міг прогнати її з дому, мав до кінця днів утримувати її. У статті § 120: «Якщо чоловік взяв собі дружину, а вона захворіла, він не може її покинути, але може знову одружитися». Парбер П. Вавилоні // Дерево пізнання - 2002 - №30 - с.4
У статтях (§ 127-214) йде мова про покарання за вчинення навмисних і ненавмисних тілесних ушкоджень. Також йде мова про операції з рухомим майном та відповідних правопорушень. У статті § 140: «Якщо чоловік виколов око іншому чоловікові, тоді повинні виколоти око йому». Дандамаев М.А. Вавилонские лекари // Вестник древней истории - 2004 - №3 - с.76 Раби входили до складу майна вавилонян. Держава оберігала рабовласницькі устрої, зокрема опікала работоргівлю, допомагала розшукувати рабів-утікачів, карала за переховування чужого раба, за знищення на ньому рабського тавра. У статті § 162: «Якщо чоловік приховав у своєму домі біглого раба, цей чоловік повинен бути позбавлений життя». Тищик П. Історія держави та права країн стародавнього світу - Л., 2001 - с.45
У висновку «Законів Хаммурапі» йдеться про возвеличення царя Хаммурапі, наслідки законів для країни. Говориться про повагу до людей, які сприйняли закони, не відкинули їх, дотримуються і підкоряються: «нехай вони правлять людьми в справедливості. Якщо ж цей чоловік не буде поважати постанов, тоді його покарають: Ениль, Нінліль, Шамаш, Син, Іштар та Нергал». Крижанівський О.П. Вавилонська держава у ІІ тис. до н.е. //Історія України - 2002 - №39 -с. 11
Ениль - виразник долі.
Нінліль - велика мати.
Шамаш - великий суддя.
Син - володар небес.
Іштар - володарка війни.
Нергал - найсильніший серед богів.
Отже, у «Законах Хаммурапі» відображені не всі сторони життя вавилонського суспільства. У них навіть не згадується досить числена в Старовавилонському царстві соціальна група хапіру (люди, що втратили засоби для існування і займалися розбоєм), нічого не говориться про соціально - економічний стан монастирів, про стосунки між царською адміністрацією та общинами міст. Закони відображали лише спірні випадки, коли потребувався верховний арбітраж царя та його чиновників. Зміст документу свідчить про те, що вавилонське право ще не поділялося на карне, цивільне, процесуальне, державне. Цей збірник встановлював відразу й норми поведінки, й відповідальність за їх порушення. У «Законах Хаммурапі» нічого не говориться про те, де використовувалась рабська праця, тим часом докладно йдеться про сферу використання найманої праці, на підставі чого деякі вчені вважають старовавилонське суспільство капіталістичним, хоч вільний найм існував ще в докапіталістичну добу і не обов'язково є ознакою саме ринкової економіки. Вавилонське право не регламентувало цю сторону виробничого життя, очевидно, тому, що вважало використання рабської праці особистою справою самих рабовласників.
3. Вплив законів Хаммурапі на господарський та суспільний розвиток Вавилону
Вавилонці були дбайливими господарями. Вони використовували в господарстві шадуф, за допомогою якого подавали воду на ті земельні ділянки, до яких не сягали паводкові води. Освоєння високих полів сприяло насамперед розвиткові садівництва. У Вавилоні виникла «легенда про райський сад». Держава подбала про ефективне функціонування економічного нерва країни - іригаційної системи. «За регулярний і достатній полив земельних ділянок, орендованих приватними особами в державі, за вчасний та якісний ремонт каналів і дамб відповідали спеціальні чиновники, а також кожен вавилонець персонально». Крижанівський О. Вавилонська держава // Історія України - 2002 -№39 - с.9 Раціональне ведення іригаційного землеробства дало можливість успішно розвивати тваринництво, яке посідало в господарському житті країни також дуже важливе місце. Заможні господарі тримали великі стада худоби, яку вони здавали в оренду без тягловим селянам. Розвивалося в країні ремісниче виробництво, зокрема будівельна справа, теслярство, гончарство, ткацтво, ковальство, суднобудування, виробництво цегли, парфумів тощо. Проте чи не найбільших успіхів досягло місцеве населення у торгівлі, чому сприяли відсутність на Півдні Месопотамії найважливіших видів промислової сировини та вигідне розташування Вавилону на прадавніх караванних шляхах. Розвивався переважна зовнішній ринок. Вавилоні вимінювали на зерно, рослинну олію, фініки та вовну залізі руди в еламців та ассирійців, рабів - у племен гірської країни Гутіум тощо. Вся торгівля здійснювалася під контролем держави. «Зовнішньою торгівлею опікувалися тамкари - колишні вільні купці, перетворені державою на своїх торгових агентів». Федоров К.Г. Історія держави і права зарубіжних країн - К., 1994 - с.58 Тамкари та їхні помічники шамаллуми - не лише торгували в зарубіжжі, а й викупляли з полону вавилонців, займалися шпигунською діяльністю на користь свого царя. Держава контролювала ринкові ціни.
Страницы: 1, 2, 3
