Рефераты. Тевтонський Орден

Тевтонський Орден

Реферат:

Тевтонський Орден

Зміст

Вступ

Глава 1. Створення та організація Тевтонського ордена
Глава 2. Політична історія Ордену в XIII - XVI ст.
2.1 Підкорення Пруссії і агресія проти прибалтійських народів
2.2 Грюнвальдська битва
2.3 Ліквідація Тевтонського Ордена
Глава 3. Економічний розвиток Тевтонського Ордена
Висновок
Список використовуваної літератури

Вступ
Протягом кількох століть Тевтонський Орден представляв собою потужну державу, що проводила активну внутрішню і зовнішню політику.

Політика Ордена з самого його заснування була агресивною. Не дивно, що тевтони поставили проти себе всі оточували племена, що врешті-решт призвело до катастрофічної поразки орденських військ у битві при Грюнвальді і поступового згасання Ордена до XVI століття.

Мета даної роботи - охарактеризувати основні тенденції розвитку держави Тевтонського Ордена протягом історії його розвитку.

Завдання такі:

1) виявити умови організації орденського держави;

2) охарактеризувати політичний розвиток Ордена;

3) вивчити особливості економічного розвитку Ордену.

Структура роботи відповідає поставленим завданням і складається з трьох розділів.

Глава 1. Створення та організація Тевтонського ордена
Орден виник наприкінці 12 ст. в Палестині під час хрестових походів, в 1198 р. затверджений папою Інокентієм III. Він виник спочатку як госпітальне братство для догляду за пораненими під час облоги фортеці Аккон. Тевтонський орден склався з двох орденів: мечоносців й Ордену лицарів чорного хреста діви Марії. Об'єднання відбулося у 1237 році за наполяганням папи римського Григорія 9-го. Тевтонський орден після занепаду Єрусалимського королівства і повернення в Європу з 1211 по 1225 діяв в Угорщині, але був вигнаний звідти й опинився без місця. У цей важкий для нього період Ордену пощастило - у 1226 році він отримав запрошення від мазовецького князя Конрада осісти на 20 років в Хелмінській землі (у Польщі) для заспокоєння і християнізації пруссів.

Відповідно до статуту Орден складали члени трьох категорій лицарі, які мали право займати вищі адміністративні посади, священики та службові брати. У число лицарів приймалися тільки особи дворянського походження. Серед священиків були як вихідці з дворян, так і з простонароддя. Лицарі та священики давали обітницю довічного служіння Ордену. Службові брати набиралися з недворянських станів і займали нижчі адміністративні та господарські посади. Службовим братам дозволялося за статутом давати тимчасову обітницю служіння. У Орден могли вступити тільки особи німецького походження. Хоча іноді ця статутне вимога порушувалось. Всю орденської ієрархію очолював великий магістр (або гросмейстер), що обирався довічно вищою адміністративною радою - генеральним капітулом. До цього органу входили представники всіх відділень Ордену. Генеральний капітул збирався щорічно для вирішення найважливіших питань діяльності всієї орденської організації. Великий магістр призначав за згодою генерального капітулу братів на вищі посади Ордена: великого маршала, великого госпітального, головного скарбника і т.д.

У Ордені підтримувалася сувора дисципліна, особливо під час військових дій. Основою дисципліни був страх перед покаранням. Брати вели аскетичний спосіб життя, хоча аскетизм в частині харчування, наприклад, був вельми помірним - війна вимагала сильних чоловіків.

Глава 2. Політична історія Ордену в XIII - XVI ст.
2.1 Підкорення Пруссії і агресія проти прибалтійських народів
Тевтонський орден після занепаду Єрусалимського королівства і повернення в Європу з 1211 по 1225 діяв в Угорщині, але був вигнаний звідти й опинився без місця. У цей важкий для нього годину Ордену пощастило-у 1226 році він отримав запрошення від мазовецького князя Конрада осісти на 20 років в Хелмінской землі (у Польщі) для заспокоєння і християнізації пруссів.

Так як все більш посилювався натиск турків створював украй несприятливі умови діяльності лицарів на сході, великий магістр ордена Герман фон Зальц (1210-1239) переніс центр ваги діяльності ордена на захід. Тевтони обзавелися великими землями в Німеччині і Сілезії і за пропозицією угорського короля відкрили своє відділення на угорському кордоні, в Семиградді. Однак угорський король вчасно зрозумів, яка небезпека загрожувала йому від безпосереднього сусідства німців, і в 1224 позбавив тевтонів Семиграддя їх привілеїв. У 1226 за договором великого магістра ордену Германа фон Зальца з польським удільним князем Конрадои Мазовецьким орден отримав Кемліньску землю і, перенісши свою діяльність у Східну Європу, почав підкорення пруссів.

Захопивши прусські землі, Орден цілеспрямовано відвоював у Конрада важливі для себе польські території (Помор'я) і направив військовий удар проти Великого князівства Литовського.

Необхідно сказати, що в тому ж 1226 магістр Ордена заручився грамотою імператора Фрідріха 2, яка всі територіальні завоювання в землях пруссів "передавала" у власність хрестоносців. Через два роки Конрад був змушений віддати Ордену Хелмінську землю в "вічне володіння". У Прибалтиці утворилося велике феодальна військово-колонізаційна держава Тевтонський орден, володіння якого тягнулися від Вісли до Нарви, перегородивши вихід до Польщі, Литві, Росії. Опорними пунктами хрестоносців стали укріплені замки. Місцеве населення було майже винищено, частково бігло за Німан. Резиденцією гросмейстера (великого магістра) ордена був з 1309 Марієнбург (з 1466 Кенігсберг).

Білорусія і Литва ще за Міндовга відчували тиск Ордену.

Необхідність протистояння йому призвела у 1325 році Велике князівство Литовське до союзу з Польщею. Союз був скріплений шлюбом польського короля Казимира 3 з дочкою Гедиміна Алдона.

Із земель Великого князівства для хрестоносців життєво важливо було роздобути Жмудь, яка відділяла лівонців від орденської Прусії. У разі об'єднання у хрестоносців виявилося б в руках усі балтійське узбережжя; для литовців і білорусів таке об'єднання створювало смертельну загрозу і, крім того, сильно обмежувало їх економічно, віднімаючи вихід до моря.

Формально походи хрестоносців на Литву і Білорусію представлялися як місіонерські, богоугодні-проти язичників і російських "недомірків".

Великі князі литовські вимушено укладали з Орденом угоди, які обіцяли йому Жмудь під орденської владу.

Загарбницькі задуми Ордена, проте не обмежувалися Жмудь. У 1392 році між Тевтонським орденом і угорським королем Сигізмундом Люксембурзький був укладений договір про спільне веденні війни проти Польщі та Великого князівства, в результаті якої передбачалося розділити територію противника наступним чином: Орден отримував Жмудь, Білу і Литовську Русь, Полісся, Підляшшя, Мазовецьке князівство, псковські і новгородські землі, Великопольщі; Сигізмунд мав знайти південну Польщу і Червону Русь (тобто всю Волинь і Поділля).

При такому сусідстві державний розвиток Великого князівства і Польщі не могло проходити нормально. Знищення Ордена стало невідкладним завданням, життєво необхідною потребою литовців, білорусів і поляків. Це завдання і вирішила Велика війна 1409-1411 років.

Стратегічне рішення у війні було прийнято польським королем Владиславом-Ягайлом і великим князем литовським Вітовтом на таємній нараді в Новогрудку в грудні 1408 року. Першим актом війни стало повстання Жмуді, яка в цей час перебувала під управлінням Ордену. За наказом Вітовта Жмудські загони напали на лицарські землі і вирубали хрестоносців. Посли Ордена, як записав Ян Длугош, зараз звернулися до Ягайло з'ясувати його ставлення до того, що Олександр-Вітовт, Великий князь литовський, відібрав у них землю самагітів (Жмудь), незважаючи на те, що відкритої грамотою записав її у вічний дар магістру і Ордену і відрікся від усякого права претендувати на неї, а начальників і намісників його Ордена перебив або захопив у полон з ганьбою і соромом. І хоча магістр і Орден споряджали багато посольств до згаданого Олександру-Вітовту і багаторазовими проханнями і наполягання домагалися повернення захопленої землі і повернення полонених, проте їх старання та прохання не надали ніякої дії, так як Олександр, князь литовський, насміявся над їх наполяганням і вимогами.

Польські посли в Марієнбург (столиця Ордена) у відповідь на загрозу магістра, що він набере військо і нападе на Велике князівство відповіли: "Перестань, магістр, лякаєш нас, що підеш війною на Литву, так як, якщо ти вирішиш це зробити, то не сумнівайся, що лише тільки ти нападешь на Литву, наш король вторгнеться до Пруссії". Тоді німці, не зволікаючи, розпочали воєнні дії проти поляків і захопили Добжинську землю. Бойові дії тривали не довго і завершилися перемир'ям Польщі з Орденом до Купали 1410 року. Але перемир'я з Великим князівством великий магістр не уклав, що давало йому можливість продовжувати військовий натиск проти Литви і Білорусії. Арбітром у суперечці Польщі й Ордену взявся виступити чеський король Вацлав; рішення його повинно було бути оголошено в Празі 9 лютого 1410. Оскільки ні Ягайла, ні Вітовт не сумнівались, що Вацлав оголосить рішення на користь Ордену, то поновлення війни наступного літа було невідворотно.

У грудні 1409 Вітовт і Ягайла зустрілися в Бресті, де обговорили детальний план річного походу на хрестоносців. На це Брестська нарада запрошувався хан Джеляледдіна, син Тохтамиша, якому підпорядковувалося прийняте у Великому князівстві велике золотоординське військо. З ханом була укладена домовленість, що він виводить на війну певне число кінноти, а за це після війни Вітовт допоможе Джеляледдіну повернути батьківський престол у Золотій Орді.

На Брестському соборі Вітовт і Ягайла обговорили також чисельність і місце збору військ Польщі і Великого князівства, стратегію удару, питання набору найманців, дипломатичну тактику залучення своїх можливих союзників і нейтралізації можливих союзників Ордену.

Відповідно до плану в останніх числах травня 1410 в Гродно почали стягуватися полки з білоруських і литовських земель і князівств. Звідси рушили вони до витоків річки Нарев, де був призначений збір всьому війську Вітовта перейшли через мазовецькі землі і прийшли а Червенськ на Віслі, де зустрілися з польськими хоругвами. Це було на початку липня, а через два тижні сталося Грюнвальдська битва, яка стала кульмінацією всієї війни 1409-1411 років і визначило її результат.

2.2 Грюнвальдська битва
У низці великих битв того часу Грюнвальдська виділяється як кількістю брали участь в ній військ, так і незвичайною удачею результатів: Орден, який ще вранці 15 липня 1410 був однією з спмих могутніх держав Європи, до вечора став майже нічим, і йому загрожувало зникнення з політичної карти. Хоч згодом Ордену вдалося зміцніти, поразка його у Грюнвальдській битві змінило політичний і військовий клімат у Європі і вивело Польщу і Велике князівство Литовське в число дієвих країн, з якими слід було рахуватися.

Зрозумілий тому глибокий інтерес до цього бою з боку істориків багатьох поколінь Польщі, Литви, Білорусії, Німеччини, Росії.

У битві брали участь хоругви з усіх білоруських земель і князівств; всі міста, кожне село дали воїнів для Грюнвальдська бою, а також, звичайно ж, цікаво простежити за наявними прямим і непрямим свідченням, який був цей участь.

Польське військо прийшло на битву у складі 50 хоругов; з них 7 виставили підлеглі Польщі українські землі. Длугош називає наступні українські полки: Львівський, Холмський, Галицький, Перемишльський і три Подільських; у двох хоругвах були наймані лицарі з чехів, Моравії, сілезцев.

Велике князівство Литовське виставило на полі бою 40 хоругв:

30 з них мали на прапорі Погоню-герб Великого князівства; 10 - герб Колони - білі стовпи на червоному тлі. Крім них, з Вітовтом прийшла кіннота хана Джелаладдіна. Длугош у своїй "Історії Польщі передбачає число татар, що брали участь у Грюнвальдській битві в 300 осіб. Цифра, безумовно, у багато разів занижена. За переказами білорусько-литовських татар, їх прийшло до Вітовта 40 тисяч. Тому думки дослідників були дуже суперечливі. Одні вважали, що в поході 1410 було близько 30 тисяч татар, інші стверджують, що Джеляледдіна виставив для битви 10-15 тисяч воїнів, треті обмежують чисельність допомагали Вітовту татар 1 - 2 тисячами. Не маючи точних даних, важко погодитися з будь-яким думкою, але непрямі свідчення дозволяють вважати, що Джеляледдіна приєднав до війська Великого князівства не менше 5 тисяч вершників. Такий висновок можна зробити на підставі того, що ординці, які прийшли з Тохтамишем були розміщені в багатьох білоруських і литовських повітах, і далі-відновлення на батьківському троні могло бути реальним для Джеляледдіна тільки за наявності у нього самого достатньої військової сили.

Страницы: 1, 2