Слов'яни були мирні і трудолюбиві люди, а тому погодилися платити варягам данину. Збройні ватаги вихідців із півночі проходили через наші землі, плили вниз по Дніпру аж до берегів Візантії, де або торгували, або наймалися до греків у військо, бо від природи були людьми сильними, войовничими і витривалими.

Київський період

В історії Київської держави можна виділити такі основні періоди:

1. Перша половина IX -- кінець Хст. Виникнення і формування давньоруської держави. Значне розширення меж Русі. Розвиток феодальних виробничих відносин.

2. Кінець Х -- середина XI ст. Період розвкїту Київської Русі. Зміцнення державного управління. Завершено об'єднання племен східних слов'ян навколо Києва.

3. Друга половина XI--XIV ст. Період занепаду й феодальної роздробленості.

Українське населення займало більш як половину заселених просторів Київської держави, поруч з ними мешкали різні племена й народи: білоруси, великоруси, фіни, тюрки.

Хліборобство було провідною галуззю господарювання, але у степовій смузі значного поширення набуло скотарство. Крім того, в степу і в лісовій смузі як допоміжна галузь значну роль відігравало мисливство, що давало шкіри й хутра, якими успішно торгували.

У господарському житті Київської Русі велике значення мало високорозвинене ремесло. Найважливішою його галуззю була чорна металургія. Значного рівня сягнули також інші ремесла -- ювелірне, гончарство, ткацтво та деревообробне виробництво.

Неабияке місце займала торгівля. Поступово внутрішня торгівля концентрувалася у містах. З літописів відомо про три найважливіші торговельні шляхи: грецький, соляний і залізний, що сприяли розвиткові зовнішньої торгівлі.

У процесі формування феодальних відносин, внаслідок дальшого поділу праці виділилися окремі суспільні верстви. «Великий князь руський» вважався володарем усієї землі й держави. Залежні від нього «світлі князі» та бояри володіли князівствами і удільними вотчинами. Дрібніші феодали, які перебували у їхній залежності, були власниками менших міст чи окремих сіл.

Нижчий щабель цієї ієрархії займали виробники-селяни, об'єднані у сільські територіальні общини. Основною категорією населення були феодально залежні смерди. Вони вели власне господарство, і визначений час працювали у господарстві феодала із своїм знаряддям. Смерди, котрі сплачували данину, належали до общини, на яку поширювалася Влада феодала. Існували різні ступені залежності закупи -- селяни, які потрапили у залежність через позику і ставали вільними, коли віддавали або відроблялй свої борги. Селяни, які укладали «ряд» договір і таким чаном потрапляли в залежність звалися рядовичами. Поряд з продуктовою даниною і відробітками залежне населення сплачувало грошову данину.

Крім залежних смердів була дворова челядь, яка працювала на феодала і мешкала в його дворі. До челяді належали раби або холопи.

Соціально-економічні відносини на Русі, регулювала «Руська правда» -- перший збірник судових законів.

На чолі Русі стояв великий київський князь. Перед давньоруською державою, що об'єднала всі східнослов'янські землі, стояло важливе завдання політичного об'єднання земель. За часів Володимира воно практично було виконане.

Існувала й зовнішня загроза для кордонів Київської Русі. Передусім, це кочові племена, які, мешкали на півдні. Спершу хозари й печеніги, згодом половці були небезпечними ворогами Русі. Могутнім супротивником молодої держави була також Візантія. Вона пильно стежила за тим, щоб Русь не набувала значної сили. Постійна, збройна боротьба, вимагала чималих зусиль.

Згідно з нормами феодального права всі князі Київської Русі як нащадки великого київського кня-зя мали рівні права на спадщину предка. Це відіграло велику роль в історії Киіаської Русі з одного боку, рівні права підтримували у князів ідею спільності й однакової відповідальності всіх за долю країни. З другого -- призводило до міжусобної феодальної боротьби, оскільки кожний князь, вважають себе юридично рівним з іншими, намагався, і фактично зрівнятися з київським князем.

Поступово друга тенденція брала гору, тим паче, що князі опиралися на економічну могутність окремих районів, яка зросла із розвитком феодального виройияіітва.

З XII ст. почалася епоха феодальної роздробленості. Протягом цього періоду Русь продовжувала бурхливо розвиватися і за рівнем економіки й культури увійшла до числа найпередовіших країн Європи.

Еволюційний розвиток Київської Русі був насильно перерваний монголо-татарською навалою.

Козацька держава

Повстання 1648 р. спочатку було таким, як і у попередні козацькі рухи: козаки виступали за збереження своїх вольностей. Але новий виступ був підготовлений набагато краще і невдовзі охопив всі українські землі, знищивши в Україні польську владу. Мета була одна -- утворення Української держави. Для цього треба було розбити Польщу, визволити всі українські, землі і об'єднати їх у велику незалежну державу.

Для досягнення проголошеної мети Хмельницький вважав за необхідне використати сили народних мас, створити велику армію і укласти союз з Кримом.

Однак зовнішні та внутрішні обставини, що склалися, не дали змоги реалізувати ці плани. Передусім поглиблювалися суперечності між селянством з одного боку, і козацькою старшиною та шляхтою з другого. Союз з Кримом виявився хистким: татари боялися зростання козацької самостійності і намагалися усіма силами перешкодити цьому.

Після Зборівського договору козацька старшина спробувала обіпертися, на Польщу, вважаючи, що козаччина зможе набрати сили у Речі Посполитій, якщо тільки зміцніє влада короля і ослабне вплив польських магнатів. Саме тому Хмельницький усіляко демонстрував лояльне ставлення до Польщі.

Проте Польща, не виправдала цих сподівань. Тоді Хмельницький звернув свою увагу на Московщину. З самого початку повстання Москва надавала Україні економічну допомогу. В політичних стосунках вона вичікувала остаточних наслідків українсько-польської війни.

Хмельницький не думав піддаватися під абсолютну владу Москви і тому були прийняті конкретні умови возз'єднання:

1. Україна - має право власної управи,- незалежно од царських урядовці.

Право власного законодавства і судівництва.

Право вибирати вільними голосами Гетьмана і урядовців.

Право приймати послів та зноситися з чужоземними державцями.

Давніші права городів і права та вольності станів, духовного, шляхетського, міщанського, козацького і посполитого щоб були не порушені.

6. Реєстрового війська щоб було 60000.

7. Україна мусить платити державцеві данину, але щоб до цієї справи московські збірники не втручалась; вона повинна помагати цареві військом на війнах, а цар повинен захищати її та обороняти од польського завзяття.

Союз з Москвою означав новий розрив з Польщею. Україна, користуючись, тим, що у Московському царстві існували гострі внутрішні соціальні проблеми, мала змогу йти до власної мети -- створення української державності.

Устрій держави нагадував запорозький лад, але організаційні форми, які виправдали себе серед не чисельного населення Січі, не відповідали потребам великої країни. Це стосувалося передусім головного органу січового народоправства -- ради. Функції Генеральної ради перейшли до ради старшин, що збиралися кілька разів на рік для вирішення найважливіших справ. Але й ця рада не мала повної законодавчої компетенції, а була лише дорадчим органом - останнє слово лишалося за гетьманом.

Вільна людина -- вільна праця, вільна країна

Відродження України постає разом з питанням прав України як самостійної держави. Водночас актуальним є питання про права окремої людини. Людина -- початок держави, її осереддя, основа всіх починань, надій і майбутнього.

Що саме розуміється під правами людини, пояснює міжнародний документ під назвою - «Декларація прав людини», який взяли до виконання більшість країн світу.

Згідно з «Декларацією» всі люди народжуються вільними, всі мають право на життя, свободу. Люди рівні перед законом, мають право пересуватися по своїй країні, а також їздити в інші країни і повертатися в свою країну. Всі люди, досягши відповідного віку, мають право ставати до шлюбу. Кожен самостійно або разом з іншими людьми має право володіти майном. Люди рівні між собою незалежно від того, якої віри вони тримаються, всім гарантується свобода сумління, громадяни мають право, орати участь в управлінні країною, бути обраними до органів влади. Всім забезпечується право на працю, відпочинок та освіту. Початкова і середня освіта мають бути безплатними.

Найголовніші права людини -- громадянина незалежної країни підтверджено «декларацією при державний суверенітет України», Законом про громадянство України, декларація містить у собі стислий виклад головних засад держав-ною життя. Основою, гордістю і багатством країни є вільна людина. Права і свободи кожного захищають закони, а ми, зі свого боку, повинні їх виконувати. Таким чином у державі дотримуватиметься лад і виконуватиметься воля народу.

Незалежна Українська держава існує в межах своїх кордонів. Україна не зазіхає на чужі землі, ми хочемо жити в мирі і згоді з усіма народами і країнами. На сторожі національної держави стоїть народна влада, яка піклується про кожного і про всіх разом. Всі, хто живе на Україні, становить народ і країни, який є володарем і господарем республіки.

Влада в республіці обирається усім народом. Вона поділяється на законодавчу, виконавчу і судову. Законодавча -- Верховна Рада, Президент -- приймає, закони, вирішує головні питання державного життя. Виконавча -- Кабінет Міністрів -- виконує, втілює рішення законодавчої влади. Судова -- Верховний Суд -- стежить за дотриманням законів республіки, карає за їх порушення.

Всі, хто мешкає у республіці, незалежно від національності, віку, статі -- рівні перед законом.

Земля, надра, все, що знаходиться в межах республіки -- власність народу України, всенародне, національне багатство. «Декларація» передбачає, що Україна матиме власні гроші, банки.

Особливо підкреслено право вільного розвитку всіх народів України, на національне і культурне відродження. Окремим пунктом передбачено повернення у власність народу історичних і культурних цінностей, які з тих чи інших причин опинилися за межами України.

Принципово новим є проголошення права України на створення власних Збройних сил. Україна урочисто проголо-шує, що незалежна Українська держава в майбутньому не вироблятиме, не матиме і не використовуватиме атомної зброї.

Завершується «Декларація» розділом, де вказується, що незалежна Україна сама вирішує питання, зносин з іншими країнами світу и участі республіки в міжнародних організаціях.

Як бачимо, «Декларація» має перетворити Україну в незалежну національну державу, яка самостійно вирішуватиме всі питання, внутрішнього і зовнішнього життя на основі законів і волі народу.

Головні засади «Декларації» підтверджені Актом про незалежність України, прийнятим Верховною Радою 24 серпня 1991 року.

1 грудня 1901 року на Україні проведено всенародний референдум (опит населення). Народ України - сказав «так» незалежній вільній Українській державі!

АКТ

проголошення незалежності України

Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла була над Україною в зв'язку з державним переворотом в СРСР 19 серпня 1991 року.

продовжуючи тисячолітню традицію державотворення в Україні.

виходячи з права на самовизначення, передбаченого Статутом ООН та іншими міжнародно-прававими документа.

здійснюючи Декларацію про Державний суверенітет України, Верховна Рада Української Радянської Соціалістиної Республіки урочисто проголошує незалежність України та створення самостійної Української держави -- України.

Територія України є неподільною і недоторканою. Віднині на території України мають чинність виключно Конституція і закони України.

Цей акт набирає чинності з моменту його схвалення 24 серпня 1991 р. ВЕРХОВНА РАДА УКРАЇНИ.

Використана література

- В. Ю. Крушинський, Ю. А. Левенець. Історія України. Події та факти. Київ - 1992.

- О. С. Кучерук. Матеріали до курсу історії України. І частина -1991.

- О. С. Кучерук. Матеріали до курсу історії України. ІІ частина -1991.

- І. Крипґякевич. Огляд історії України. Київ - 1995.

- В. Цвєтков. Мала історія України. Львів - 1994.

Страницы: 1, 2