За наявності достатніх пом'якшувальних підстав злочинця могли відпустити на поруки близьких. Останні зобов'язувалися в разі повторного порушення закону спіймати злочинця і доправити його на Січ. Беручи до уваги наявність у злочинця на утриманні малолітніх дітей, дружини, смертну кару іноді замінювали побиттям киями.
До останніх днів існування Запорозької Січі саме звичаєве право регулювало все життя запорозьких козаків. Тим, що запорозькі звичаї були найбільш пристосованими до козацького способу життя і січового громадського устрою, і пояснюється високий рівень правопорядку на Запорожжі.
5. Особливості козацької державності
Українську (козацьку) державність, яка сформувалася на Запорозькій Січі, фахівці називають праобразом, ескізом, зародком справжньої держави. Система органів військово-адміністративної влади мала можливість виконувати як внутрішні, так і зовнішні функції, властиві державній владі.
Головними ознаками держави є існування особливої системи органів та установ, що виконують функції державної влади; право, що закріплює певну систему норм, санкціонованих державою; певна територія, на яку поширюється юрисдикція даної держави. Для Січі були притаманні усі ці ознаки. Специфічні історичні умови та обставини самого життя запорожців помітно вплинули на процес самоорганізації козацтва, зумовивши неповторний, оригінальний імідж козацької державності.
Отже, ми маємо своєрідну оригінальну форму державності, суть якої фахівці вбачають у самоврядній структурі народної самооборони і господарській формі самовиживання за вакууму державної влади та постійної воєнної небезпеки. М. Костомаров назвав Січ "християнською козацькою республікою", і це визначення стало класичним з огляду на кілька причин.
Війську Запорозькому Низовому справді були притаманні певні риси демократичної республіки. Тут не існувало ні феодальної власності на землю, ні кріпацтва; панувала формальна рівність між усіма козаками (право користуватися землею та іншими угіддями, брати участь у радах та ін.). У Січі пануючою була виборна система органів управління, контроль за діяльністю яких здійснювала козацька рада. Визначально, що для козацтва не існувало жодного авторитету: всіх своїх ватажків та отаманів вони сприймали виключно через призму усталених звичаїв та традицій. Невідповідність лідера козацьким нормам могла стати причиною не тільки усунення з посади, а навіть і смертної кари. Сам обряд обрання старшини свідчив про глибоко укорінений демократизм козацької громади. Так, за звичаєм обраний кошовий отаман мусив двічі відмовлятися від булави і лише на третій - погодитися. Аби він не забував свого місця, не зневажав рядових козаків та пам'ятав, звідки він вийшов, старі січовики посипали його голову піском або мазали багнюкою. А кошовий мусив дякувати за ласку та довір'я і вклонятися на чотири сторони. Водночас, присягнувши отаману, козаки в усьому підкорялися йому і шанобливо до нього ставилися.
В основі світобачення козацтва лежали волелюбні і національно-релігійні засади, вони були своєрідним ідеологічним фундаментом усієї будови козацької держави. Глибока релігійність, ревний захист православної віри - характерні ознаки духовного життя Запорожжя. Достатньо сказати, що вступ до запорозького товариства починався з питання: “У Бога віруєш?” Саме православ'я, очевидно, значною мірою вплинуло на формування романтичної моделі лицарства, яким стало запорозьке козацтво. Адже у православній системі цінностей глибока духовність протиставляється корисливому індивідуалізму, матеріальні інтереси відсуваються на другий план.
Про прихильне ставлення козаків до релігії свідчить існування у межах вольностей Війська Запорозького Низового понад 60 церков. Особливо прихильність козаків до православ'я виявилася у боротьбі проти окатоличення та унійного руху. В умовах постійного стресового стану, ризику власним життям, релігія та церква були для козацтва пристанищем спокою, де можна було врівноважити й заспокоїти козацьке життя, а також підготуватися до самозречення та подвигу, що становили суть запорозького способу існування. Саме тому можна констатувати, що між православ'ям і козацтвом існував глибинний зв'язок, козацький устрій мав демократичний характер і тому Запорозьку Січ цілком обґрунтовано можна назвати “християнською козацькою республікою”.
Козацька форма державності мала свої особливості. По-перше, вона виникла не на етнічній, а на морально-психологічній основі. Людей об'єднала не сила державної влади, а духовна спорідненість. По-друге, Запорозька Січ була деформованим варіантом державності: інтенсивний розвиток військової сфери - могутнє військо та озброєння і примітивний економічний сектор (відсутність власної фінансової системи, грошей, міст, розвинутої інфраструктури).
Отже, Запорозька Січ, маючи низку головних ознак державності, все ж була лише своєрідною, перехідною моделлю між справжньою повноцінною державою і професійною общиною. Внутрішні недоліки перехідної моделі (домінування під тиском обставин воєнної та невиконання господарської, демографічної, культурної та інших державотворчих функцій) та несприятливі зовнішні впливи так і не дали змоги цьому зародку, ескізу української державності перерости у нову якість, але свій помітний яскравий слід у процесі українського державотворення козацька держава, безумовно, залишила.
Висновки
Українське козацтво зародилося і розвинулося як результат особливих умов життя українського народу в степовій Україні. Основними причинами, що обумовили виникнення козацтва, були соціальні та економічні фактори. Спершу за Дніпрові пороги спрямовувалася хвиля уходників, окремі з яких оселялися в степу з метою його господарського освоєння. У ряди козацтва вступала і українська шляхта, що втрачала свої маєтності. Виникнення козацтва пов'язувалося і з посиленням соціально-політичного гніту в умовах Речі Посполитої. Другою основною причиною виникнення козацтва була турецько-татарська агресія. Насамперед оборона від татарських нападів, а також потреба в організації козацтва зі зростанням його чисельності в середині XVI ст. призвели до виникнення Запорозької Січі.
Устрій запорозької спільноти базувався на республікансько-демократичних засадах, елементами яких були інститут козацької ради та курінно-кошовий устрій. Як військово-політичне утворення Запорозька Січ мала подвійний поділ - військовий (курені) і територіальний (паланки).
Найвищим органом влади була січова (військова) рада, в роботі якої брали участь усі козаки, які на той час перебували на Січі. Центральним органом управління Запорозької Січі був Кіш, який відав адміністративними, військовими, судовими і навіть духовними справами козацького товариства. Кіш складався з військової (командної) старшини, до якої входили отаман, суддя, писар і осавул. Разом із діючою старшиною до структури управління Запорозької Січі входила відставна старшина під назвою «батьків» або «абшитованої старшини». Нижчу виконавчу ланку структури управління Запорозької Січі складали військові «служителі» (військовий пушкар, товмач, довбиш, шафари, кантаржеї, громадські отамани та ін.), а також похідна й паланкова старшина.
Суд на Запорожжі не був відокремлений від адміністрації, ґрунтувався на нормах усного звичаєвого права і мав кілька інстанцій. Для козаків, що жили у паланках, таких інстанцій було чотири: паланковий суд, курінний отаман, військовий суддя й кошовий отаман. Для січовиків першою інстанцією був курінний отаман. Рішення в особливо важливих справах виносив увесь кіш чи навіть рада. В окремих випадках допускалося оскарження рішення нижчої інстанції козацького суду у вищій.
Суть державності Запорозької Січі фахівці вбачають у самоврядній структурі народної самооборони і господарській формі самовиживання за вакууму державної влади та постійної воєнної небезпеки.
М. Костомаров назвав Січ "християнською козацькою республікою", і це визначення стало класичним.
Українську (козацьку) державність, яка сформувалася на Запорозькій Січі, фахівці називають праобразом, ескізом, зародком справжньої держави.
Запорозька Січ, маючи низку головних ознак державності, все ж була лише своєрідною, перехідною моделлю між справжньою повноцінною державою і професійною общиною. Внутрішні недоліки перехідної моделі (домінування під тиском обставин воєнної та невиконання господарської та інших державотворчих функцій) та несприятливі зовнішні умови так і не дали змоги цьому зародку української державності перерости у нову якість, але свій помітний яскравий слід у процесі українського державотворення козацька держава, безумовно, залишила.
Література
1. Бойко О.Д. Історія України: Посібник для студентів вищих навчальних закладів. - К.: Видавничий центр “Академія”, 1999. - 568с.
2. Голобучький В. Запорізьке козацтво. - К.: Вища шк., 1994. - 539с.
3. Заруба В.М. Історія держави і права України: Навчальний посібник. - К.: Істина, 2006. - 416 с.
4. Захарченко П.П. Історія держави і права України: Підручник. - К.: Атіка, 2004. - 368 с.
5. Історія держави і права України: Підручник / За ред. А.С. Чайковського. - К.: Юрінком Інтер, 2003. - 512 с.
6. Терлюк І.Я. Історія держави і права України (Доновітній час): Навчальний посібник. - К.: Атіка, 2006. - 400 с.
7. Українське козацтво: Мала енциклопедія. - Київ: Генеза; Запоріжжя: Прем'єр, 2002. - 568с.
8. Хрестоматія з історії держави і права України: Навч. посібник/ Упоряд. А.С. Чайковський (кер.), О.Л. Копиленко, В.М. Кривоніс, В.В. Свистунов, Г.І. Трофанчук. - К.: Юрінком Інтер, 2003. - 656 с.
Страницы: 1, 2, 3, 4
