У зальцбургському трактаті "звернення баварів і карантанців", який був складений у 870-871 рр., розповідається про князя При-Біна, до складу володінь якого входила Нітра. Повідомляється, що в Нітрі -- граді Прибіни -- був споруджений християнський храм, освячений близько 828 р. зальцбургським архієпископом Адальрамом (824-836 р.). В 30-х роках IX ст. Прибіна був вигнаний зі своїх володінь Моймиром -- "князем мораван над Дунаєм" [23, 211-212]. Багато фортець, споруджених при правлінні Прибіни, були зруйновані дощенту й ніколи вже не відновлювалися.
В епоху піднесення імперії франків Моравія була примушена до плати данину германцям. Крім того, в IX ст. землі Моравії були густо заселені германськими колоністами. У першій половині IX ст. князь Моймир почав поєднувати слов'ян, які населяли Моравію. Так Моймир виявився основоположником державного устрою Великої Моравії IX ст.
Розглядаючи історію Древньої Русі IX - XI ст., можна побачити, як багато загального в шляхах примноження різних слов'янських держав. Втім, є ї різниця в їхніх долях. Якщо в центрі Європи слов'яни боролися з латинізованими франками, то на сході Європи рідкий рік обходився без набігу тюркських кочівників.
Моймир I (пом. близько 846 р.) був першим великим політичним діячем Великоморавскої держави. Її територія охоплювала Моравію й значну частину сучасної Словаччини (додат. І). У IX ст. у Моравію стало проникати християнство. І у 831 р. єпископ Пассау (Баварія) охрестив "всіх мораван".
Аналіз повідомлень, які містяться в "Каролінгських анналах", дозволив польському історику Г.Ловмяньському стверджувати, що Велика Моравія в розглянутий час була вже формуючимся ранньодержавним утворенням. Племінна знать змушена була піти з історичної сцени, затверджувалося уявлення про територію держави як власності князівського роду, складався ранньофеодальний панівний клас [19, 15-17].
При правлінні спадкоємця Моймира Ростислава (846-870 р.) Великоморавська держава чинила завзятий опір кількаразовим спробам східно-франкських королів підкорити її своїй влади. Франкські джерела повідомляють про потужні фортеці, споруджені Ростиславом і ворожими військами, які витримали натиск. Конкретно названа тільки фортеця Dowina -- Девін, де Ростислав в 864 р. зломив натиск військ Людовика Благочестивого.
Згадується ще столиця Моравії (не названа по імені), яка виділяється потужним характером своїх зміцнень. Міцності, як повідомляють аннали, були також центрами світської й духовної влади, здійснюючи керування окремими територіями Великоморавскої держави.
Церковне підпорядкування моравських земель баварським центрам у Збезлісенні й Пассау негативно позначилося в боротьбі із франками за державну незалежність. Духівництво не було опорою держави, воно проводило політику своїх королів і герцогів.
Тому Ростислав звернувся в Константинополь із офіційним проханням направити єпископа. Візантійський імператор Михайло III задовольнив прохання, і в 863 р. у Моравію прибула візантійська місія на чолі з Кирилом і Методієм, які стали основоположниками слов'янської писемності. З іменами цих просвітителів зв'язана ціла епоха культурного життя Великоморавської держави.
Як ми бачимо, аж ніяк не випадково князь Великої Моравії Ростислав в 862 р. відправив послів у Візантію, просячи надіслати християнського проповідника.
Звернемося до свідчення "Іпатіївського літопису". Під 898 р. у ньому поміщена розповідь про події, що раніше відбулися у Великій Моравії: "Князі Ростислав, Святополк і Коцел послали до царя Михайла (Михайло III 842 - 867 р.) говорячи -- земля наша хрещена, але немає в ній учителів. Хто б нас навчив і розтлумачив святі книги, тому що не розуміємо ані грецької мови, ані латинської. На раді Михайлу сказали, що є в Солуні чоловік ім'ям Лев, а його сини розуміють мову словенську. Михайло послав у Солунь -- надіслати Мефодія й Костянтина. Вони прийшли до князів Ростислава й Святополка й Коцела. І почали становити письмена абеткою слов'янською. Німці (ньчії) почали хулити слов'янські книги, говорячи, що негідно жодній з мов мати букв своїх крім єврейської, грецької і латинської" (переклад зі старослов'янського зробив автор книги). [12, 36]
І отут укладач Іпатіївського літопису дав одповідь латинянам: "... так аще хто хулити словеньскую грамоту так буть відлучений від церкве... ти бо суть волци. а не овци... " [7, 58]
Костянтин повернувся вчити болгар, а Мефодій залишився в Моравії. Князь Коцел поставив Мефодія на чолі кафедри єпископа в Паннонії. Мефодій посадив за роботу попа-скорописця, і через шість місяців, з березня по жовтень, були перекладені християнські книги із грецької на слов'янську мову. Так світ слов'ян центра Європи в 862 р. прийняв християнство з рук Візантії.
Велика Моравія стала вогнищем, звідки слов'янська писемність поширювалося в інші слов'янські землі. У Моравії одержало перевагу грецьке й слов'янське духівництво, було допущене богослужіння слов'янською мовою.
В 869 р. Ростислав домігся створення для Великої Моравії й сусідніх з нею слов'янських земель архієпископства (на базі колишнього єпископства Сірмія-Срема), на чолі якого встав Мефодій.
Реакція германського духівництва не змусила себе довго чекати. Латиняни повели нещадну боротьбу з Ростиславом, політика якого налякала їх більше, ніж все слов'янське воїнство. У Німеччині згадали про Святополка, який правив у Нітрі, племінника Ростислава. Останній схопив дядька й видав германцям. Ростислава засліпили й кинули до темниці. [12, 38]
У той же час у полон до германців потрапив Мефодій.
Князь Святополк в 870 р. затвердився на престолі Великої Моравії, визнавши верховну владу Германської імперії. І знову надії Німеччини були обмануті. Святополк, який підозрівався в невірності, був схоплений і відправлений у Регенсбург на суд Людвіга Німецького. А покинута князями Моравія потрапила в руки маркграфів.
Немає нічого дивного в тому, що дуже скоро над Моравією зайнялося полум'я повстання, на чолі якого стала людина на ім'я -- Славомир. Людвіг Німецький вирішив погасити полум'я зустрічним вогнем. У Німеччині Святополка визнали невинним і відправили на умиротворення Моравії. І знову надії Німеччини не збулися. Святополк об'єднався з повсталими, вигнав з Моравії маркграфів і винищив ледь не все германське військо. Відбулися ці події в 871 р.
І отут доля, хоча й не надовго, змилостивилася над Великою Моравією. В 874 р. у Форхгеймі Людвіг Німецький, стиснутий хвилюваннями у Німеччині, уклав зі Святополком мир, вигідний скоріше Моравії. Одночасно розгорнули окуті залізом ворота перед Мефодієм, який вернувся в Моравію.
Але кінця боротьбі латинського заходу зі східним (православним) християнством, що розгорілася у Моравії в IX ст. видно не було. Германська партія примусила Святополка поставити в помічники до Мефодія єпископа Вікінга. Мефодій помер у 884 р (деякі джерела вказують на 885 р.)., і Вікінг, ставши на чолі архієпископської кафедри Моравії й Паннонії, прийнявся за вигнання учнів Мефодія й передачу церковної влади в руки вихідців з Німеччини. [12, 39]
Є і інша версія стосовно становища церкви після смерті Мефодія. Слов'янська місія у Великій Моравії тривала двадцять один рік. Після смерті Мефодія князь Святополк не захотів підтримувати занадто строгу релігію, яка забороняла багатоженство, яка вимагала дотримуватися численних постів і накладала строгі єпитимії за церковні гріхи. Моравська знать багато в чому продовжувала зберігати язичеські традиції, на які латинська церква дивилася поблажливо. Святополк виганяє учнів Мефодія із країни, більшість із них знаходить пристановище в Чехії й Болгарії, куди й переміщається центр слов'янської культури.
У 887 - 899 р. Німеччиною правив Арнульф. Князь Святополк зумів уберегти межі Великої Моравії від маркграфів. Більше того, могутність Святополка охороняла безпеку Чехії, Паннонії, Лузації, Словаччини, які входили в склад держави.
Тому, можна стверджувати, що найбільшого розквіту політичне життя Великоморавської держави досягла за часів правління Святополка (870-894 р.). Значно розширюється і її територія. Влада Святополка поширюється на землі басейну верхів'їв Ельби (із Влтавою) на заході й на всю Словаччину до Тиси на сході. Області верхньої Вісли також підкорилися моравському князеві. У результаті успішних воєн з Східно-франкським королівством у складі Великої Моравії опиняються й заселені слов'янами паннонські землі аж до нижньої течії Драви. У військово-політичних союзницьких відносинах з Великою Моравією перебували сорби. [3, 49-51]
Однак, за своїм характером Велика Моравія не була централізованою державою, не мала єдиної системи керування. Місцеві князі тільки формально підкорялися Святополку й платили йому данину, а на першу вимогу правителя виставляли свої війська, разом з тим кожне окремо взяте князівство було досить самостійним.
Тому, таке велике політичне утворення виявилося неміцним. Після кончини Святополка (+ 894 р.), як часто трапляється в історії, його сини прийнялися за поділ батьківської спадщини, не тримаючи при цьому в голові й думки про цілісність і силу держави. Цим скористалася Чехія. Частина областей, приєднаних до Великоморавської держави Святополком відпала від неї. Тривали військові конфлікти між Моравією й Східно-франкським королівством, яке претендувало на деякі землі Великоморавскої держави. Остання якийсь час стримувала натиск свого потужного західного сусіда, але державна влада в останніх десятиліттях IX ст. значно ослабла.
Тим часом і Арнульф усе більше вникав у справи Моравії. Але в цей час у центр Європи ввірвалися угри. Запросив їх на середній Дунай Арнульф.
Ослаблена смутою Моравія не вистояла. Її землі заволокло пилом, який піднявся від копит мадярських коней. На самому початку Х ст. у Придунайській низовині з'явилися угорці. За словами російського літописця, угри "...устремишася чересъ гори великия яже прозвашася гори Угорьскиа, і почаша воевати на живуча ту волохи й словени. Седяху бо ту преже словени, і волохове прияша землю словеньску. Посемъ же вугри прогнаша волъхи, і наследиша землю ту, і седоша съ словены, покоривша я під ся, і оттоле прозвася земля Угорьска" [6, З3]. Сформована до цього часу кризова ситуація підірвала військовий потенціал Великої Моравії. Вона не змогла витримати натиск угорців, який призвів до падіння цієї держави.
І ми знову зіштовхуємося з особливістю слов'янської історії. Угри зруйнували державність Великої Моравії. Але угри ж відкинули германців на захід від слов'янських земель Карпатської улоговини.
В XI ст. Моравія була віднята в угрів Чехією й з тих пор виступала як самобутня провінція Чеської держави. Словаччина, що простягалась до північного сходу від земель Моравії, при сині Святополка князі Моймире II також підпала під владу угрів. Частина Словаччини, що тяжіла до Чехії, зі своїми князями Спитигневом і Вратиславом угорскому вторгненню віддала перевагу владу Німеччини. В 900 р. Словаччина виступила як спільниця Німеччини під час походу германців у Моравію.
Страницы: 1, 2, 3, 4
