З оповідання випливає не стільки жорстокість поганства, скільки неодноразова реальність практичних жертвоприношень. Зокрема, можна виділити окремий вид ритуального вбивства людей похилого віку - це своєрідний нюанс, сенс є у глибокій повазі та вірі в майже божественну силу вбивства старшої людини. Терор Володимира виявив себе не тільки у Києві, а й у периферійних центрах. Відомо, що Добриня був спеціально відряджений до Новгорода на утвердження там язичницького культу. На сьогоднішній день навіть існують зафіксовані дослідження, проведені Седовим В., рештки цього святилища в урочищі Перинь, було знайдено ліплену кераміку за віком старшу Х ст. А відтак, впевнено можна зробити висновок, що культ Перуна тут з'явився ще до Володимира.Брайчевський М.Ю. Утвердження християнства на Русі., К-1989 р.,с.165-166.
Так прийшовши до влади 980 року на хвилi язичницької опозицiї i через труп свого брата-християнина, новоспечений князь змушений до певного часу орiєнтуватися на панiвну верхiвку, що дотримувалася традицiйних язичницьких вiрувань i схильна бiльше до органiзацiї зовнiшнiх военнополiтичних акцiй, нiж до внутрiшнього облаштування Київської держави. Посилення проязичницьких настроїв панiвної верхiвки тогочасного суспiльства засвiдчус лiтописна стаття 983 року. Київськi "старцi i бояри" розв'язали тодi справжню кампанiю гонiнь на християн. За їх намовою було вчинено фiзичну розправу над багатьма.
Це була вельми продумана акцiя ревнителiв "старої вiри", спрямована проти нових iдеологiчних вiянъ та суспiльних порядкiв, що владно вторгалися в усi сфери життя країни.
Пристосування прадавнiх язичницьких культiв схiдних слов'ян до нових форм економiчного й суспiльнополiтичного життя не змогло задовольнити потреби ранньофеодалъного суспiльства i його держави. Протягом усього кiлькох рокiв (за лiтописною хронологiсю -- восьми) з часу проведення унiфiкацiї i об'єднання язичницьких культiв на основi традицiйних вiрувань схiдних слов'ян вiдбулося перегрупування полiтичних сил всерединi панiвної верстви Київсъкої Русi, загалом завершилося їi станове оформлення та консолiдацiя. Язичництво, нехай i реформоване в полiтеїзм, уже не вiдповiдало соцiалъним i полiтичним вимогам та претензiям правлячої верхiвки, що прискорено феодалiзувалася. Збереження язичництва перешкоджало рiвноправним вiдносинам Київської Русi з християнськими державами середньовiчного свiту. Тiльки монотеїзм мiг послужити сталою опорою для реалiзацiї цих прагнень i допомогти забезпечити мiцне становище владi великого князя.
Розділ ІV. Охрещення Русі
Починаючи з реформування язичницьких культiв 980 року, уряд князя Володимира вiв iнтенсивнi пошуки найбiльш оптимальної для молодої Київської держави релiгiйної структури, яка найбiльш вдало вiдповiдала б її iнтересам, що засвiдчує лiтописна оповiдь про "вибiр (випробування) вiрувань". Пiд 986 роком Повiсть минулих лiт сповiщає про вiдвiдини Києва болгарами "вiри магометанської", "нiмцями з Риму" та iудеями. Володимир Святославич вислуховував промови послiв, але усiм їм вiдмовяв. Горелов М.Є., Моця О.П., Рафальський О.О. Цивілізаційна історія Україна.,К-2005 р. Додатки: с.568-570. Магометанським мiсiонерам через те, що йому не сподобалися обряд обрiзання, заборона вживати свиняче м'ясо, а особливо - необхідність відмови од вина. Вiн сказав: "Русi веселiсть - пиття, ми не можемо без сього бути". Італійцям-католикам київсъкий князь звелiв повертатися назад, "бо предки нашi сього не прийняли". Дискутуючи з iудеями Володимир став дорiкати їм у тому, що вони Богом відкинуті й не можуть iнших навчати своєї вiри. Ямпольска Т. Історія руської культури., М.-2007 р.,с.17-24.
За іншими свiдченнями лiтописців, київський князь скликав бояр i старiйшин на нараду, де було вирішино бiльщ детально вивчити переваги й недолiки iснуючих у тогочасному свiтi вiросповiдань. Було обрано десять "мужiв" якi вирушили в далекi свiти розiзнати про віру i службу тамтешнiх народiв. Найбiльше їх вразила служба, що правилася в християнських храмах Вiзантiї. Брайчевський М.Ю. Суспільно-політичні рухи в Київській Русі., К-2004 р., с.171. А вітак навернення Русi в християнство за вiзантiйським взiрцем і стало логічним завершенням пошуків.
У християнському вiровченнi втiлився багатющий суспiльний досвiд, нагромаджений в умовах такого громiздкого й етнiчно рiзнорiдного державного утворення, яким була Вiзантiйська iмперiя. Київський правитель усвiдомлював свою вирiшальну роль у справi реорганiзацiї системи релiгiйних вiрувань. При всiй його недостатнiй обiзнаностi в християнських догматах та обрядовостi, князю, безперечно, було вiдомо про пiдпорядкованiсть Церкви iнтересам свiтської влади у Вiзантiї. Важливо зазначити, що в свiдомостi "варварських" вождiв тiєї доби вiзантiйська модель християнства пов'язувалася насамперед з уявленнями про вищу свiтську владу. Ця обставина зiграла чи не вирiшальну роль у запровадженнi на Русi християнства за вiзантiйським зразком. Його модель як найкраще вiдповiдала системi полiтичного устрою Київської Русi, що була тодi вiдносно єдиною ранньофеодальною монархiєю. Християнiзацiя вiдкривала шлях до визнання за Київською державою самостiйного мiсця в полiтичнiй структурi тогочасного свiту й входження до свiтової християнсъкої спiльноти.
Охрещення Володимира Святославича i навернення в християнство пiдданих його країни пов'язувалося лiтописцем iз вiйськовим походом київського князя на грецьке мiсто Корсунь (Херсонес). Заперлися корсуняни в городi, i став Володимир з одного боку города в гаванi, на вiддалi одного полъоту стрiли од города, i боролися крiпко городяни з ними. Князь заявив непоступливим корсунянам, що має твердий намiр тримати мiсто в облозi, якщо знадобиться, то й три роки. День у день насипали київськi вої землю пiд мiськi мури, щоб оволодiти ними. Та городяни, пiдкопавши непомiтно мiську стiну, поночi вибирали той насип i носили землю до центру мiста. Облога Корсуня затягувалася. Та ось до стану руських воїв упала стрiла з прикрiпленим до неї посланням. У ньому корсунянин на ім'я Анастас повiщав київського князя, як можна покласти край облозi й заволодiти мiстом. Вiн радив перепинити воду, що надходила до мiста з колодязiв, розташованих на схiдних околицях Корсуня. Брайчевський М.Ю. Утвердженя християнства на Русі., К-1989 р.,с.41-42. Скориставшись iз цiєї поради, Володимир негайно звелiв поруйнувати труби. Приречене на прагу, багатотисячне мiсто вiдкрило ворота.
Заволодiвши Корсунем, Володимир посилас послiв до візантiйської столицi, де на iмператорсъкому престолi сидiли тодi Василiй i Костянтин з погрозою знищити Корсунь, якщо вони не віддадуть свою сестру. Стурбованi василевси погоджуються на його умови, але він повинен прийняти нову віру.
На переговорах у Києвi Володимир пiдтвердив свою готовність прийняти християнство як державну релiгiю Русi, а вiзантiйськi iмператори-спiвправителi, в свою чергу, обiцяли видати за нього свою сестру Анну. Київсъкий князь зобов'язувався надати Вiзантiї військову домогу, зокрема, негайно надiслати до Константинополя руський експедицiйний корпус для боротьби з заколотниками. Сам Володимир вирушив, коли настав час, до Криму, щоб покарати корсунян, якi перекинулися на бiк полiтичних супротинникiв Вiзантійського iмператора Василiя II та його брата Костянтина. Кузьмін А.Г. Падіння Перуна.Становлення християнства на Русі.,М.-1988р.,с.191. Здобувши фортецю, Володимир передав її своему шуриновi. Отже, корсуньська експедицiя була наслiдком вiзантiйсько-руської союзницъкої угоди, реалiзацiї якої передувало заручення Київського князя з Анною Порфiрородною та охрещення влiтку 988 року мешканцiв Киева. Кузьмін А.Г. Падіння Перуна.Становлення християнства на Русі.,М.-1988р.,с.67-95.
Необхiдно наголосити на тому, що християнiзацiя Київської Русi не перебувала в однобiчнiй залежностi вiд мiжнародних зв'язкiв. Прийняття християнства давньоруською верхiвкою було передусiм результатом внутрiшнього соцiально-економiчного, політичного i культурного розвитку схiдного слов'янства. Воно вiдповiдало назрiлим потребам данньорусъкого суспiльства, яке за правлiння Володимира Святославича зайщло в переломний перiод iсторичного розвитку. Саме тодi вiдходив у минуле родоплемiнний побут слов'ян, утверджувалися новi, прогресивнi для того часу феодальнi виробничi вiдносини й притаманнi їм форми полiтичного i духовного життя. Завершувалося об'єднання схiднослов'янсъких земель у складi Київсъкої держави, стабiлiзувалися її зовнiшнi рубежi. Країна вкривалася густою мережею мiст, фортець i замкiв, за мурами яких велася жвава торгiвля, розквiтали ремесла. Послабилися впливи варязької дружинної елiти, яка внесла до полiтики київських князiв орiентацiю на далекi вiйськовi походи, через що консервувалися процеси внутрiшнього, насамперед соцiально-економiчного розвитку. Вiдтак од грабiжницьких вiйн iз сусiднiми народами мiсцева знать переходить до освоєння власних земель, експлуатацiї своїх пiдданих. Так народжувався стан нової аристократiї, об'єднаний матерiалъною основою (землеволодiння) буття та спiльними елементами соцiальної психологiї. Пошуки iдеологiчних засобiв консолiдацiї цієї елiти й поширення її влади на всi прошарки тогочасного суспiльства спричинилися до того, що панiвна верхiвка Київської Русi наприкiнцi Х ст. проголосила християнство офiцiйною релiгiєю. Кислюк К.В., Кучер О.М. Релігієзнавство., К.-2007 р., с. 347.
Крiм корсуньської версiї, лiтописцям були вiдомi й iншi "адреси" Володимирового охрещення. Зокрема, називають ще Василiв (сучасний Василькiв Київської областi). Одначе вже сама назна цього мiста, збудованого на честь християнського патрона Володимира, свiдчить про пiзнiшу лiтературну iнтерполяцiю (змiну первiсного тексту). Моця О.П., Ричка В.М. Київська Русь: від язичництва до християнства., К.-1996 р., с.66. Є вагомi пiдстави вважати, що Володимир прилучився до християнства в Києвi на початку 988 року. За обчисленнями днем охрещення київського князя було обрано день Богоявлення Господня, який припав на 6 сiчня. Вiдповiдно до церковних канонiв, Володимир пройшов пiдготовку до охрещення -- так зване оглашення", що зазвичай тривало 40 днiв. Із настанням потеплiння, тобто навеснi 988 року, Володимир попрямував до днiпровських порогiв, щоб зустрiти тут свою порфiроносну наречену. Тодi ж (очевидно, 27 травня, на зеленi свята) вiдбулося масове охрещення киян.
Охрещенню передувало знищення загальнодержавного язичницького пантеону, зовсiм недавно спорудженого в центрi стольного града. Князь наказав, як повідомляє літописець, поскидати кумирiв, порубати, вогню оддати. Перуна ж велiв прив'язати коневi до хвоста і волочити з гори по Борисевому узвозу на ручай, а дванадцятьох мужiв бити його палицями. Коли волокли його по ручаю до Днiпра, оплакували його невiрнi люди, бо ще не прийняли вони хрещення. Потім вкинули його у Днiпро, а як пристане до берега, то одштовхували.
В системi морально-етичних цiнностей язичницького суспільства цей акт насправдi виглядав звичайнісінькім обрядовим дiйством, що символiзувало "вигнання " чи "поховання" кумира колишнього державного божества Перуна. Його невипадково перенесли до води, адже вода у стародавнiх слов'ян вiддавна пов'язувалася зi смертю, потойбiчним свiтом. Побиття Перуна палицям також було символiчним: iдола необхiдно було фiзично знищити. Перуна проводжали аж до днiпровських порогiв, за якими вiдкривався свiт кочового "Поля", тобто його випровадили до останньої межi розселення слов'ян. Іванченко М.Г. Дивосвіт., К.-1991 р., с.118. Це означало, що за межi їхньої держави випроваджувалося язичництво, буквально поступаючись мiсцем новiй, християнськiй релiгiї. Як сповiщає лiтописець, Володимир повелiв "робити церкви i ставити їх на мiсцях, де колись стояли кумири. Володимир одержав при охрещеннi iм'я Василiй, iм'я свого швагра i хрещеного батька -- iмператора ромеїв. Вiдтак святий Василiй став небесним покровителем i християнським патроном князя. Будiвництво християнського храму на честь святого Василiя на мiсцi язичницького пантеону Перуна не лише унаочнювало докорiнну перемiну релiгiйної структури Київської держави, а й символiзувало особисту роль Володимира Святославича в цiй реформi.
Страницы: 1, 2, 3, 4
