3
В нашій роботі ми розглянемо вплив другої світової війни на долі народів країн Азії та Африки.
Конституція Франції 1958 р. передбачала новий варіант об'єднання - так називане Співтовариство, куди ввійшли 17 африканських колоній, що одержали місцеву автономію. Інші території зберегли колишній статус. Ст. 77 конституції проголошувала самоврядування і "вільне розпорядження власними справами" держав, що входять у Співтовариство. Разом з тим, згідно ст. 78, з компетенції окремих членів Співтовариства були вилучені зовнішня політика, оборона, грошова система, спільна економічна і фінансова політика і деякі інші найважливіші області державного життя. Президент Франції, що був і президентом Співтовариства, був представлений у кожній державі Співтовариства верховним комісаром, що спостерігав за діяльністю місцевої адміністрації. У конституції передбачалася можливість зміни статусу держави-члена Співтовариства на підставі рішення законодавчих зборів цієї держави з наступним підтвердженням такого рішення на місцевому референдумі. З дотриманням цих же умов держава-член Співтовариства могла стати незалежною і вийти з об'єднання. Однак у 1958 р. тільки в Гвінеї вдалося на референдумі домогтися відхилення конституції 1958 р. і завоювання незалежності мирним шляхом.
Протягом двох десятиліть після другої світової війни розпад колоніальних імперій в основному завершився. Наприкінці 40-х рр. завоювали незалежність найбільші колонії Південної і Південно-Східної Азії, у 50-х рр.--більшість країн Середнього Сходу. Наприкінці 50-х-початку-60-х рр. відбувся розпад колоніальної системи в Африці. Останні великі колонії в Африці, що належали Португалії, звільнилися в 70-х рр. XX в., а в 1990 р. був реалізований план ООН по наданню незалежності Намібії.
Ряд найбільш відсталих країн, що звільнилися, де капіталістичні відносини були відсутні, заявили в різний час про некапіталістичний розвиток, "соціалістичної орієнтації". У 70-х рр. їх нараховувалося більш 10.
Правлячі угруповання в цих країнах (звичайно іменовані "революційними демократами") проголосили своєю метою і конституційно закріпили орієнтацію на соціалізм. У деякі конституції були навіть включені положення про створення "народно-демократичного суспільства" і встановленні "соціалістичної демократії". У різний час і в різних масштабах тут проводилися націоналізація приватних підприємств, аграрні реформи і кооперування селянства, соціальні реформи.
Конкретно-історичні форми держав, що звільнилися, надзвичайно різноманітні, хоча маються й усе більш чітко виявляються деякі загальні тенденції. Там, де до влади прийшла національна буржуазія, для форми держави, політичного режиму були характерні деякі ліберальні риси, елементи парламентаризму. В інших країнах (а їхня переважна більшість) незалежно від "орієнтації" склалися, як правило, авторитарні політичні системи з характерною концентрацією влади в руках глави держави, особливою роллю армії, злиттям партійного і державного апарата, надцентралізацією державної структури, відсутністю єдиної системи представницьких органів влади.
В англійських колоніях Азії за винятком Малайї, незалежність була завойована в цілому відносно мирним шляхом. Наприкінці 40-х рр. XX ст. вона була дарована Індії, Бірмі і Цейлону. При цьому Індія була розділена на дві частини, що одержали статус домініонів - Індійський Союз і Пакистан. Поділ Індії по общинно-релігійній ознаці відбивав традиційний принцип британської колоніальної політики і не тільки не вирішив колишніх проблем країни, але і породив нові, що стали причиною гострих зіткнень на релігійному й етнічному ґрунті. У свою чергу в складі Пакистану штучно об'єдналися два національно різнорідних і географічно вилучених один від одного райони.
Прихід до влади національної буржуазії в Індії і Шрі Ланці сприяв виробленню політичної лінії на розвиток незалежної національної економіки, становленню демократичних форм національної державності.
Конституція незалежної держави Індії 1950 р. проголосила створення суверенної і демократичної республіки, у якій заборонялася рабство і які б то не було форми примусової праці. У конституції говорилося про рівність усіх громадян перед законом незалежно від релігійної, расової і кастової приналежності, статі та місця народження. Ці положення були потім підтверджені рядом законодавчих актів, у тому числі виданим у 1955 р. законом про караність кастової дискримінації. Конституція проголосила недоторканність приватної власності.
За формою правління Індія являє собою парламентарну республіку. Вищим законодавчим органом по конституції є парламент, що складається з глави держави і двох палат-народної палат і Ради штатів. Народна палата і законодавчі збори в штатах обираються шляхом загальних прямих виборів. Рада штатів формується шляхом непрямих виборів - колегією вибірників, що складається з членів законодавчих зборів штатів. Кожні два роки склад верхньої палати повинен обновлятися на одну третину.
У 1971 р. на території Західного Пакистану була утворена незалежна держава Бангладеш. Главою держави по конституції є президент, що обирається колегією вибірників. Відповідно до букви закону, він наділяється широкими повноваженнями. Як "складова частина" парламенту, він володіє разом з палатами законодавчою владою. Йому належить право призначати прем'єр-міністра й інших вищих посадових осіб держави, а також губернаторів штатів. Президент має право вето у відношенні законів, прийнятих парламентом, право дострокового розпуску Народної палати. Він може припиняти дію багатьох статей конституції. У період між сесіями парламенту президент може видавати укази, що мають силу закону. Парламент може покласти на президента й інші тимчасові повноваження.
Президент, однак, спочатку по неписаних нормах, а тепер відповідно до виправлень до конституції діє "за порадою" уряду Індії на чолі з прем'єр-міністром. Уряд - рада міністрів - відповідальний не перед президентом, а перед нижньою палатою парламенту. Парламент може змусити уряд піти у відставку шляхом винесення вотуму недовіри. Компетенція ради міністрів у конституції чітко не визначена. Як і в інших парламентських республіках, уряд сам здійснює повноваження, що формально належать президенту.
Індійський Союз, відповідно до конституції, є федерацією. Разом з тим до компетенції центральних органів віднесене рішення всіх основних питань федерації, що дає можливість установити ефективний контроль за діяльністю уряду штатів. У визначених умовах центральний уряд може змістити обрані державні органи штатів і ввести так називане президентське правління (через призначеного губернатора). Ця конституційна прерогатива президента використовувалася більш 70 разів.
Одним із проявів колоніальної спадщини стало закріплення в конституції 1950 р. колишнього територіального розподілу. Він передбачав існування різних груп штатів, у тому числі таких, де главою виконавчої влади був один з місцевих князів. У 1956 р. був прийнятий Акт про реорганізацію штатів, за яким з врахуванням національних і мовних особливостей населення було створено 14 штатів і ряд союзних територій. Згодом число штатів зросло за рахунок перетворення в штати деяких союзних територій і поділу окремих штатів. У деяких штатах, незважаючи на прийняті міри, склалася напружена обстановка, діють сепаратистські сили, сильні релігійно-общинні протиріччя.
Конституція 1950 р. визначила й основні принципи миролюбної зовнішньої політики країни, з яких Індія неухильно виходить, будучи одним з лідерів Руху неприєднання.
Державно-правові інститути Шрі Ланки також розвивалися в умовах буржуазно-демократичного ладу. З кінця 40-х і до кінця 70-х рр. еволюція цих інститутів відбувалася в рамках буржуазного парламентаризму, на основі "вестмінстерської моделі". У 1978 р. була прийнята конституція, найважливішими рисами якої з'явилися відмовлення від основних рис традиційного буржуазного парламентаризму і наділення президента дуже широкими повноваженнями. У 1988 р. у Шрі Ланці після тривалої боротьби був створений автономний район для тамільського населення.
Страницы: 1, 2