2. “Військовий та територіальний поділ Вольностей Запорізьких XVІ-XVІІІ ст. як внесок у суспільно-політичні традиції українського народу”
Своєрідному територіальному поділу Вольностей Запорізьких на паланки та зимівники сприяв характер території. Існуюча система територіального поділу дозволяла запорізьким козакам, належачи до Січі, проживати за її межами, але на теренах Вольностей Запорізьких.
Запорізькі зимівники та слободи служили спостережними постами та першим рубежем оборони від набігів з півдня. Саме козаки у зимівниках повідомляли про наближення ворожих загонів до Запорізької Січі, і завдяки чому було можливим завчасно готуватись до відсічі нападникам.
Вдосконалення саме військового устрою, вироблення найбільш доцільної військової “одиниці” відбувалось протягом тривалого часу. Способи боротьби запорізьких козаків та засоби, які застосовувались в цій боротьбі - коні на суші та човни на морі, - забезпечували таку форму зв'язку між козаками на воді, на суші та на конях, яка дозволяла досягати найкращого результату ефективності. Це сприяло розвитку тактичної системи, а в подальшому привело до створення такої “одиниці”, як запорізький курінь. Можливо, що свій вплив зробили і тюркські народи. Але, безумовно, запорізькі козаки найбільш ефективно вдосконалили курінь як тактичну “одиницю”. Вважають, що термін “курінь” - монгольського походження, який згодом перейшов до тюрків, а потім - і до українців. Вперше слово “курінь” зафіксоване вже 1626 р. Термін “курінь” у XVIII ст. в Запорізькій Січі мав кілька значень. Це слово вживалось, по-перше, на позначення самостійної військової одиниці, а також - як житло. Курені звичайно налічували по кілька сотень козаків у кожному. Але вони не були рівними за своїм кількісним складом. Не були вони рівними і за своїм впливом на загальні січові справи. Ось чому старші й авторитетніші курені, як правило, на виборах проводили на посади кошового отамана і старшини своїх членів.
Запорізьке козацтво зробило свій внесок в історію української державності, збагативши її суспільно-політичні традиції організаційною структурою у формі полків. Козацтво стало ідеалом демократично-республіканського устрою і для тогочасних правителів, і для нащадків. Запорізька Січ стала воєнною школою для цілих поколінь.
Постійний зв'язок із Січчю дозволяв досить швидко у разі необхідності зібратись всій козацькій громаді для підготовки походу чи інших військових дій, що сприяло оперативності дій Війська Запорізького, а інколи ці дії були несподіванкою для ворога.
Проблема територіального поділу вирішувалась у міру збільшення площ, на які поширювала свою юрисдикцію Запорізька Січ. На межі XV та XVІ ст. у свідомості частини представників дрібної української шляхти та козацтва починають визрівати думки про надання автономії окремим козацьким регіонам у складі Речі Посполитої. Але разом з тим, вже в той період, відбувався процес перенесення інституцій Запорізької Січі на периферію, де козаки виносили без будь-яких попередніх роздумів “козацький присуд”. А це, власне, означало виділення цілих регіонів з-під юрисдикції польської місцевої адміністрації. Саме тоді і в таких умовах розпочалося формування територіального ядра майбутньої Української держави, де розвивалися козацьке самоуправління, судочинство, військова організація.
3. “Органи влади та управління Запорізької Січі”
“Організація козацького самоврядування Запорізької Січі дає підстави стверджувати, що так закладалися основи нової української державності; адже вся система органів військово-адміністративної влади мала змогу виконувати і забезпечувати внутрішні і зовнішні функції, властиві державній владі.” А.Панюк, М.Рожик «Історія становлення української державності». - стр. 43
В організації козацького самоврядування, яке склалося на Запоріжжі, можна віднайти зародки майбутньої української державної організації. І недаремно вчені ведуть відлік її становлення саме з періоду існування Запорізької Січі. Характерно, що ця своєрідна за структурою система органів військово-адміністративної влади була спроможна виконувати складні функції внутрішньої і зовнішньої політики.
Запорізька Січ мала свої символи : печатку-герб (додатки), на якій був зображений козак з мушкетом на плечі та шаблею при боці; січовий прапор малинового кольору із зображенням святого Архангела Михаїла з білим хрестом. Це також свідчило, що Запорізька Січ перетворилась на своєрідну демократичну та військово-адміністративну організацію - державне утворення. Автор не поділяє думки тих дослідників козацтва, які дійшли висновку про те, що Запорізька Січ була державою.
Запорізька Січ визнавалась республікою безпосереднього управління, в якій законодавча влада належала всьому народу, а не тільки його представникам. Таке безпосереднє управління об'єктивно можливе лише у невеликих республіках, до яких належала і Січ. Тут було кілька десятків тисяч осіб, а по всіх Вольностях Запорізьких - декілька сотень тисяч. Козацька рада була органом законодавчої влади, але не у формі представницького органу, яким були станові парламенти європейських держав тих часів, а у формі прямої участі в управлінні справами Війська Запорізького всіх членів козацького війська, тобто всього козацького стану. Вона по суті була органом найвищого порядку в управлінні козацьким військом.
Дисертант відзначає, що козацький уряд - Кіш пройшов певний еволюційний шлях у своєму розвитку. Зростала кількість козаків, урізноманітнювалися функції Коша, розширювалася і збагачувалася сфера його діяльності. Кіш, як козацький уряд, спочатку був виконавчим органом, що обирався та контролювався Військовою радою. Але в часи Нової Січі, коли компетенція козацької ради звузилась, Кіш взяв на себе частину її функцій. Залишаючись центральним органом розпорядчо-виконавської влади, Кіш займався вирішенням і поточних питань. В той час лише ускладнилась система нижчої ланки адміністративно-політичного управління. Поділ Вольностей Запорізьких на паланки обумовив появу додаткових посадових осіб в місцевих адміністраціях. В останні десятиріччя існування Січі Кіш лише формально обирався Військовою радою, а фактично призначався радою Старшин.
Автор підкреслює, що усі представники паланкової адміністрації обирались на свої пости й залишали їх після рішення загальної Військової ради, тобто через рік. Але щоразу того чи іншого представника з відповідної посади могла скинути Січова рада - ще до закінчення терміну його повноважень, в разі незадоволення козаками його діяльністю. Але у XVIII ст. з піднесенням ролі старшин і зниженням ролі рад на посадах січової старшини перебували кілька років і через це в значній мірі їх посади втрачали свій тимчасовий характер.
Паланковій адміністрації були підпорядковані лише хутори посполитих (селян) та одружених козаків, хоча й були випадки прямих відносин їх з Кошем. Зимівники ж січового товариства тільки номінально залишались підпорядкованими Січі, але фактично мали певну автономію, і їх залежність від Січі обмежувалась залежністю господаря від влади курінного, до якого він був приписаний.
З плином часу на Запоріжжі створилася досить могутня верхівка козацтва : старшина, яка зосередила в своїх руках значні матеріальні багатства, займала керівні посади і тримала в своїх руках владу. До старшини приєднувались заможні козаки. А поруч з цією аристократією стояла маса козаків - “сіроми”, “голоти”, яка не мала нічого, крім своєї сорочки. Частина “голоти” мешкала в самій Січі, в курені, перебувала на утриманні Коша, а більша частина проживала поза Січчю, працювала як наймити у зимівниках, на промислах, у чумацьких валках.
Старшина запорізького козацтва вже тоді прагнула використовувати своє становище у власних інтересах, інколи всупереч інтересам більшості козаків, тобто мали місце процеси “переродження” керівників, які спостерігаємо, на жаль, і сьогодні.
Слабкою стороною і досить серйозним недоліком устрою Запорізької Січі було поєднання виконавчої і судової влади в одних руках козацької урядової старшини та значна кількість судових інституцій, до яких можна було апелювати. Це призводило до досить тривалого судового розгляду.
Запорізьке братство мало великий вплив на процеси державотворення, і багатий досвід самобутньої козацької організації самоврядування був використаний у ході визвольної війни українського народу 1648-1654 років. Своє актуальне, пізнавально-історичне значення цей досвід не втратив і в наш час.
4. “Судові органи Запорізької Січі: система судів, злочини та застосування покарань”
Козацькі суди становили певну систему і мали свої особливості, які, з одного боку, свідчили про серйозність захисту існуючих прав - адже покарання були суворими, а з другого - про простоту формування судових органів шляхом виборності з козацького братства. У запорізькому судівництві дотримували авторитету судових інстанцій, і вища інстанція зважала на постанову нижчої.
Судоустрій Запоріжжя спирався на свою оригінальну адміністративну організацію і, зважаючи на мілітарний характер Січі, вона не зуміла, а може, й не змогла відокремити судову владу від влади адміністративної, і це було характерною рисою даного державного утворення.
Історичні факти дослідження судової системи Запорізької Січі свідчать, що для неї були характерні принципи демократичності, безпосередності, суперництва та колегіальності, що служили гарантом захисту у суді прав особи.
Неординарним у Запорізькій Січі був і такий важливий інструмент військово-адміністративної влади, як правова система. Маючи свободу і незалежність від державних чиновників, козаки твердо стояли на сторожі звичаїв предків. Якщо на території України діяли різноманітні джерела права (“Руська Правда”, Литовські Статути, акти королівської влади, канонічне та магдебурзьке право), то в Запорізькій Січі найважливіше значення мало звичаєве козацьке право, що міцно утвердилося у сфері козацьких суспільних відносин. У Запорізької Січі не було писаного закону і там впродовж всієї її історії користувались звичаєвим правом, яке було результатом правових переконань. Звичаї та порядки предків були занесені на Запоріжжя з усієї України. Разом з переказами та традиціями все це становило основу козацького життя. Вони передавались з покоління до покоління в усній формі.
Якщо розглядати причини відсутності на Запоріжжі писаних законів, то, слід погодитись, такими причинами були: по-перше, досить короткочасна тривалість історії запорізьких козаків, впродовж якої вони не змогли писане право виробити, систематизувати та оформити його письмово; по-друге, життя козаків у більшості проходило у походах та війнах, що аж ніяк не сприяло можливостям займатися складанням писаних законів; по-третє, козаки боялися, що писані закони можуть значно обмежити їх існуючі права та свободи.
Аналізуючи наявні документи, автор Паньонко І.М. Апарат управління Запорізької Січі ( середина XVІ ст. - 1775 р. ). робить висновок, що рівень злочинності у Запорізькій Січі не був значним, хоча панорама злочинів була широкою і різноманітною. Під вчиненим злочином розуміли матеріальну дію, яка завдавала шкоди чи особистим, чи майновим правам окремого козака або всього Війська Запорізького, а також формальну дію, яка полягала в порушенні встановлених правових звичаїв. Можна виділити такі групи: злочини проти життя, природи і моралі, особи, честі і свободи, військової дисципліни, публічного і приватного майна. Досить поширеним було порушення кордонів сусідніх держав. Але такі наїзди розглядались більше як злочини політичні, і місцеве правосуддя дивилось на це без відповідного реагування. Бували випадки, коли шинкарі чи крамарі продавали товари й горілку дорожче за встановлену ціну, тоді січова верхівка давала дозвіл таких торговців грабувати. Ще менше було справ чисто цивільних, які стосувались особистих прав, права власності, збитків, боргових претензій, та й віднести їх слід до пізнішого часу .
Страницы: 1, 2, 3
