Запорізька Січ - рефераты, скачать рефераты, бесплатно рефераты

Рефераты. Запорізька Січ

им часом наступ феодалів не припинявся. Наприкінці XV -- початку XVI століть панам вдалося привласнити значну частину козацьких земель на Поділлі, Брацлавщині, Київщині. Щоб закріпити за собою захоплені землі і перетворити їх на свою власність, вони випрошували в уряду надавчі листи. В різні часи такі листи були надані королем і великим князем магнатам Язловецьким, Острозьким, Вишневецьким, Струсям, Претвичам. Точні межі закріплених за панством земель не визначались: їм надавалося право ці межі визначати зброєю. Козаки мужньо боронили свободу і свої землі. Частина козацтва, що не визнавала прав панів, була помалу відтиснута ними на південь, до пониззя дніпровських приток -- Тясмина, Росі і т. д. Саме в цей час на початку XVI століття починає помітно збільшуватись козацьке населення навіть на південно-східних кордонах України, головним чином в околицях Канева і Черкас. Місцевості біля Канева і Черкас спочатку належали до одного староства. У Каневі і Черкасах -- невеликих на той час містечках -- стояли замки, де перебувала адміністрація староства. Вони повинні були перепиняти татарам дорогу в Литву. Насправді ж замки не могли бути надійною перепоною татарам. Литовський і польський уряди, які завжди відчували потребу в коштах, не мали ні грошей, ні зацікавленості дбати про охорону й укріплення фортець. Замки були страшенно занедбані, не мали належної залоги, відповідних гармат, зарядів тощо. Великокнязівські комісари, які ревізували степові укріплення в лютому -- березні 1552 року, залишили нам цікавий опис цих укріплень. Канівська фортеця стояла на правому березі Дніпра, на так званій Дніпровській горі. Її стіни, кожна з яких складалася з 26 городень (шириною 6 м, складених з колод і засипаних землею) і становила своєрідний трикутник завдовжки 40 сажень (близько 80 м) та завширшки 20 сажень (близько 40 м). Із зовнішньої сторони для захисту від вогню мури фортеці були обмазані товстим шаром глини. Над стінами височіло 6 веж. Вежі мали покрівлі, а городні -- примостки і піддашшя. На вежах примостках стояли гармати, лежали інші засоби оборони -- каміння, колоди, смола, були тут і бочки (кухви) з водою, щоб гасити пожежу. Городні використовувалися водночас і як помешкання, і як склад. У дворі фортеці стояв будинок старости і кілька маленьких хатин для челяді. Тут же були церква, порохові льохи, інші допоміжні приміщення. Фортецю оточував рів. Від єдиних воріт через рівчак вів перекинутий ланцюговий міст. При відбудові фортеці на початку XVI століття працювало 1500 робітників. Дерево для фортеці постачали плотами з верхів'я Дніпра. У вежах і на мурах, крім гармат, була й інша вогнепальна зброя: гаківниці (рушниця, рід пищалі, з неї стріляли як з «ложа», так і з гака), від 3 до 20 аркебузів (важка ручна вогнепальна рушниця, попередник мушкета). Від фортеці до Дніпра проклали тайник (підземний хід), по якому під час облоги поставляли воду. З містом фортецю з'єднувала вузька доріжка. Так виглядала канівська фортеця на початку XVI століття. Однак до 1552 року вона зовсім занепала. За словами комісарів, тут усе «згнило і поопадало». Небезпечно, було користуватися сходами, при найменшому вітрі бруси хиталися й рипіли, загрожуючи впасти і поховати під собою людей. Тайник був завалений землею. Непридатність фортеці обумовлювалась ще й іншими обставинами: біля її стін на горі були залишки старовинного валу, з якого легко було стріляти прямо в фортецю. Залога канівської фортеці складалася в 1552 році з кількох десятків людей -- бояр (рід дрібних служебників у Литві) та іншої челяді. У випадку нападу ворога на фортецю збирали жителів Канєва для її оборони.

На відстані приблизно 50 км на південь від Канева, на пагорбку біля Дніпра, стояла черкаська фортеця. Вона була і більшою за канівську, і надійнішою. Її залога в 1552 році мала роту жовнірів і 60 служебників. У кожному десятку вояків було двоє списоносців і 8 стрільців. До залоги входили також місцеві бояри кінної служби. Кілька разів на рік залога виряджала роз'їзди для огляду околиць. Обмаль фортець на південно-східних околицях, нездатність їх до оборони насамперед тих, які стояли біля Канева і Черкас і часто ставали об'єктом нападу татар, були причиною того, що феодали порівняно довгий час не наважувалися тут оселятись. Ось чому від початку XVI століття тут частіше селилися ті козаки, яким наступ панів загрожував покріпаченням. Внаслідок цього Канівське і Черкаське староства перетворилися в район з численним козацьким населенням. Не випадково саме район Канева і Черкас вважався сучасникам головним місцем українського козацтва; тому в Росії від XVI століття самі назви «черкасець», «черкашенин», «черкасці», «черкаси» стали вживатися для всього українського козацтва (пізніше «черкасами» називали в Росії взагалі українців).

Значне місце в господарстві населення Канівського і Черкаського староств займало землеробство. У названому раніше описі (люстрації) канівської фортеці. (1552 р.) сказано, наприклад, що «земля по полях, над містом, міщанам на пашню здавна була вольна». Слово «міщани» не має нас дивувати, бо опис складався у той час, коли частина козаків, яких примушували до відбуття міських повинностей, була старостою названа «міщанами». Такі «міщани» не визнавали ні свого нового статуту, ані цієї назви і далі іменували себе козаками .

2.Адміністративна влада Запорізької Січі
2.1.Особливості адміністративного устрою на Січі
Запоріжжя стало зародком нової української державності. Козаки створили органи влади, які поступово зосереджувалися в руках козацької адміністративної та судової влади. Остання поширювалась як на козаків, так і на тих людей, що мешкали за межами Запоріжжя в укріпленнях -- "паланках". Кіш очолював виборний кошовий отаман. Йому допомагали виборний суддя, писар, обозний, осавул, хорунжий. Найважливіші питання військового та політичного характеру розглядалися на засіданнях Військової ради. Згідно із звичаєвим правом на них міг бути при сутнім будь-який козак. Збиралася Військова рада тоді коли для вирішення того чи іншого питання потрібна була воля всього товариства, але два рази на рік -- 1 січня і 1 жовтня -- вона збиралася обов'язково.

Існували також ради на рівні куренів, які звали "сходками", і вони збиралися для вирішення питань місцевого значення. Для таких же цілей скликали і сходки в паланках.

Підкреслимо такий факт: на Запорізькій Січі державна система народилася з військової організації, тому державні органи, адміністративно-територіальна система, посади були як військовими одиницями, так і державними. Кошовий отаман (гетьман), військовий суддя і військовий писар складали так звану військову старшину. Вони обиралися Військовою радою щорічно 1 січня. В мирний час військова старшина виконувала адміністративні та судові функції, а під час військових походів очолювала Запорізьке Військо, передаючи свої повноваження наказній старшині.

Кошовий отаман (гетьман) зосереджував у своїх руках вищу військову, адміністративну і судову владу. Його влада не була абсолютною: він звітував перед Військовою радою, його повноваження обмежувалися річним терміном перебування на посаді. Військовий суддя був другою службовою особою на Запоріжжі. Він здійснював суд над козаками і призначав начальника артилерії. Військовий писар завідував канцелярією і вів всі письмові справи Запоріжжя. Військовий осавул слідкував за дотриманням козаками порядку в Січі, відав охороною кордонів, заготівлею продовольства для війська тощо.

Під кінець XVI ст. на Запоріжжі вже існувало військо . зі стрункою організацією. Очолював його кошовий отаман (пізніше -- гетьман). Основною військовою одиницею був полк з 500 мушкетів. Полк поділявся на сотні, а ті в свою чергу -- на десятки. Посади кошового отамана (гетьмана), полковника, сотника, отамана, який командував десятком (пізніше -- курінного отамана), були виборними. У своїх грамотах і листах вони титулували себе "Військом Запорізьким". Основну його частину складала піхота. Військо мало гармати. Рядовий козак був озброєний мушкетом, пістолетом, шаблею, ножем, списом, іноді використовувався лук і стріли.

Чисельність Запорізького війська не була сталою. На кінець XVI ст. воно нараховувало близько 15 тис. козаків. Січ мала також свій флот, який складався з великих човнів -- чайок або байдаків. Військо Запорізьке мало свою печать -- герб із зображенням козака з рушницею на плечі, з шаблею та списом, застромленим у землю поруч з постаттю козака. Січова корогва (прапор) була червоного (малинового) кольору: на лицьовому боці був зображений в білий колір св. Архангел Михайло, а на зворотньому -- білий хрест, оточений небесними світилами.

На початку Визвольної війни вищим органом влади була Військова рада Війська Запорізького. До компетенції Військової ради входило вирішення найважливіших державних питань як воєнних, так і політичних: вона вибирала гетьмана і генеральний уряд і мала право їхнього усунення, вирішувала всі питання зовнішньої політики, відсилала посольства, приймала послів, здійснювала правосуддя. Право на участь в ній мали всі козаки.

Починаючи з 1649 р.. Військова рада скликається рідко. Є відомості про одну раду в 1650 р., дві -- в 1651 р., декілька -- в 1653 р. і ще одну (останню) в січні 1654 р. -- в Переяславі.

Одночасно з падінням ролі Військової ради зростає значення старшинських рад. І хоча це був дорадчий орган при гетьмані, його рішення були обов'язковими для нього.

Система управління складалася з трьох ступенів: Генерального, полкового та сотенного урядів.

Генеральний уряд був центральним органом управління. Він очолював всю систему управління і був постійно діючим органом.

Генеральний уряд обирався Військовою радою. Очолював Генеральний уряд гетьман: як глава держави, вищий суддя та верховний головнокомандуючий, законодавець, оскільки він видавав універсали -- нормативні акти, обов'язкові для виконання на всій території України.

Генеральний уряд був вищим розпорядчим, виконавчим та судовим органом держави.

Окрім гетьмана, до Генерального уряду входили генеральні старшини, які керували окремими галузями управління.

Найближчою до гетьмана державною особою був генеральний писар. Він керував зовнішніми відносинами та канцелярією, через яку проходили всі документи як до гетьмана, так і від нього. Генеральний обозний, генеральний осавул та генеральний хорунжий займались військовими справами, відповідали за боєздатність війська та його матеріальне забезпечення. Генеральний бунчужний охороняв знаки гідності гетьмана та Війська Запорізького, а також виконував окремі доручення гетьмана. Генеральний суддя був вищою апеляційною інстанцією за відношенням до полкових та сотенних судів. Генеральний підскарбій очолював фінансову систему держави.

Перераховані державні особи складали раду генеральної старшини, яка з часом витісняє Військову раду.

2.2.Козацьке самоврядування
Запорізька Січ у своєму складі мала поділ -- військовий і територіальний, у відповідності з яким і буду-валося управління нею. Як військо, запорізька громада поділялася на 38 куренів, а територіальне -- спочатку на п'ять, згодом на вісім паланок. Слід мати на увазі, що у запорізьких козаків слово "курінь" вживалося у двох значеннях: по-перше, як житло; по-друге, як самостійна частина війська. Термін "паланка" також мав два зна-чення -- невелика фортеця і певна частина території Запорізької Січі.
На Запоріжжі склалася своя адміністрація. Найважливішими її ланками у другій половині XVI -- на початку XVII ст. були військові начальники -- кошовий отаман, військовий суддя, військовий ота-ман, військовий писар, курінний отаман; військові чиновники -- булавничий, хорунжий, довбиш, пушкар, гармаш, тлумач, шафар, канцеляристи; похідні і паланкові начальники-полковник, писар, осавул.
Після запорізької військової старшини йшли курінні отамани. Посада курінного отамана також була виборною. Курінними отама-нами обирали людей здібних, хоробрих, рішучих. Обрання курінно-го отамана було внутрішньою справою певного куреня і виключало втручання у цей процес козаків інших куренів. Курінний виконував в Січі функції інтенданта: його прямим обов'язком було забезпе-чення козаків усім необхідним (продовольством, паливом тощо), збереження грошей і майна козаків у курінній скарбниці.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6