Основні положення аграрної реформи, що дістала назву "столипінської" за ім'ям її автора і втілювача в життя голови Ради міністрів П.А.Столипіна були викладені в указі 22 листопаду 1906 р., який після затвердження царем став законом від 27 червня 1910 р. Уряд під час революції 1905--1907 рр. домагався стабілізації становища в країні у напрямі перебудови земельно-аграрних відносин, створивши стан заможних селян. У Російській імперії селянам належало 165, в Україні -- 91 млн. десятин надільної і 5,4 млн. десятин приватної землі. Землевласники володіли відповідно в Росії 53, в Україні 10,9 млн. десятин. Тому уряд вирішив розв'язати аграрне питання, зберігаючи поміщицьке землеволодіння, конфіскація якого, на погляд П. А. Столипіна, не могла радикально змінити становище селян.

Столипінська аграрна реформа передбачала здійснення таких основних заходів: 1) руйнування общини, яка відіграла значну роль в масових селянських виступах 1905--1907 рр., і закріплення за кожним домогосподарем, який володів надільною землею на основі общинного права, належної йому частини в особисту приватну власність; 2) надання кредитної допомоги селянам через Селянський земельний банк; 3) організацію переселення селян у малозаселені райони Сибіру, Північного Кавказу, Середньої Азії.

Кожний селянин мав право вимагати від громади виділення замість черезсмужних земель однієї компактної ділянки -- відрубу. Передбачалося переселення на хутори. У власність закріплювалися надлишки землі понад норму на одну душу, якщо селянин заплатить за них громаді за викупною ціною 1861 р., коли ціни були нижчі. Для виходу з общини потрібна була згода сільського сходу, проте якщо вона його не давала протягом 30 днів, то селяни наділялися землею за розпорядженням земського начальника. В громадах, де не було переділу землі протягом 2 років, земля у власність закріплювалася обов'язково і незалежно від бажання селян, а за надлишки землі не треба було платати взагалі.

29 травня 1911 р. був прийнятий закон про землеустрій, згідно з яким у селах, де були проведені землевпоряджувальні роботи, земля автоматично переходила у спадково-подвірне землеволодіння.

Здійсненням земельної реформи займалися Міністерство внутрішніх справ і Головне управління землеустрою і землеробства, на місцях -- губернські та повітові землевпоряджувальні комісії. Економічна історія України і світу: Підручник/ За ред. Б. Д. Лановика. - К.: Вікар, 1999. - 737 с.

Слід зазначити, що зростання ділянок створювало умови для широкого застосування сільськогосподарських машин і агрикультурних прийомів, що у свою чергу сприяло підвищенню освітнього і культурного рівня селянина.

Столипін визнавав, що «найбільш великі результати в землевпорядженні європейської частини Росії досягнуті шляхом добровільного размежування наділів, тобто там, де потреба в цьому створена самими общинами. З цих слів випливає, що виділення з общини йшло і примусовим шляхом, хоча результати більш істотними були там, де селяни йшли на це свідомо.

Незважаючи ні на що реформа йшла. Після прийняття основних державних актів, що складали суть реформи, пішов могутній підйом розвитку всього народного господарства, викликаний стрімкими перетвореннями на селі.

Ось деякі дані про зміну в сільському господарстві під впливом столипінської реформи. В.Казарезов “…Нам нужна великая Россия”. Пётр Аркадевич Столипін и аграрная реформа начала века.// Сибирские огни, - №4. - 1991. Врожайність в країні з 1906 по 1915 рік зросла на 14%, а в деяких губерніях -- на 20--25 %. Врожай таких хлібних злаків, як жито, пшениця і ячмінь, подвоївся. Зернове господарство йшло швидко в гору, і саме для нього П.А.Столипін створював по всій Росії зернові елеватори Держбанку і субсидіював селян для збереження там зерна. У період з 1909 по 1913 рік російське виробництво найголовніших видів зернових перевищувало на 28 % такове Аргентини, Канади й Америки, разом узятих... Російський експорт у 1912 році досягав 968,7 мільйона пудів, чи 15,5 мільйона тонн зерна... Вивозилася масло коров'яче, яйця, цукор, насіння кормових трав, льон, прядиво, шкіри, домашня птиця і дичина, коні... У порівнянні з 1894 роком поголів'я коней збільшилося на 37 %, а великої рогатої худоби -- на 63. Росія ставала головним виробником життєвих запасів у Європі і навіть у світі. Сільське господарство робило успіхи, але селянська реформа тільки розгорталася.

Столипінська реформа, перервавши повільний плин, надала раптом вибуховий характер темпам розвитку сільськогосподарського виробництва, а разом з ним -- і всьому соціально-економічному прогресу країни. Ріст продуктивності праці в сільськогосподарському виробництві сприяв створенню надлишку робочих рук у селі. Люди йшли в місто, поповнюючи армію робітничого класу.Вивозилася масло коров'яче, яйця, цукор, насіння кормових трав, льон, прядиво, шкіри, домашня птиця і дичина, коні... У порівнянні з 1894 роком У результаті в ці ж роки відзначаються високі темпи розвитку промисловості, соціальної сфери, залізничного будівництва.

З переходом до одноособового користування землею майже вдвічі скоротилося число хазяїнів, що не мали ніяких будівель і проживаючих у чужих садибах. Загальна кількість будівель після землевпорядження збільшилося, вартість же їх зросла на 24,6 %. Особливо сильно відбився перехід до хутірського й відрубного землекористування на системі рільництва і виразився в різкому переході до більш досконалих сівооборотів.

Помітно збільшилися після землевпорядження цінність і кількість усіх видів домашньої худоби.

З часу землевпорядження спостерігалося значне поліпшення й у способах обробки ріллі. Примітивне знаряддя оранки соха усюди заміняється плугом, причому на хуторах майже подвійному зменшенню числа сох відповідає подвійне збільшення числа плугів. Знищення черезполосності і дробності наділів, у зв'язку з переходом до багатопільних сівозмін, дали поштовх до поширення раніше не застосовуваних сільськогосподарських машин: сівалок, жниварок, сінокосарок, віялок і сортувань. Загальна вартість мертвого інвентарю підвищилася за цей час на 41%, причому особливо збільшилася вартість знарядь і машин на хуторі.

З розселенням на хутори майже в 5 разів зросло число одноособових хазяїнів -- учасників у різних кооперативних установах.

Зростаючі потреби в машинах дають могутній поштовх розвитку вітчизняного сільськогосподарського машинобудування.

Опосередковано аграрні перетворення, ріст самосвідомості і заможності селян спричиняли серйозні зміни різних сторін життя на селі. Переселяючись на власний хутір селянин уже не задовольнявся традиційною дерев'яною хатою із солом'яним дахом, йому потрібний був цегельний будинок, з дахом, критим залізом чи черепицею. Тому різко зростає потреба в цеглі, цементі, даховому залізі й інших будівельних матеріалах. Оскільки промисловість не поспіває за попитом, ростуть ціни на ці матеріали. Але разом з тим росте їхнє виробництво.

Сіло усе більше і більше стає містким, а потім і практично необмеженим ринком для металургійної і металообробної промисловості, що стимулює їхній розвиток. Столипінська реформа дала могутній поштовх розвитку різних форм селянської кооперації. Общиннику в силу його бідності кооперація була не потрібна, у той час як для заможного селянина -- вона була необхідна, щоб витримати конкуренцію з поміщиком. Селяни кооперувалися для більш вигідного збуту продукції, організації її переробки, а у певних межах і виробництва; спільного придбання машин, найчастіше в загальне користування; створення колективних агрономічних, меліоративних, ветеринарних і інших служб.

Спираючи на вищевикладене, не можна погодиться з авторами, що стверджують, ніби то аграрна реформа П.А. Столипіна цілком провалилася.

Але і при всьому цьому не можна сказати, що в аграрній реформі П.А.Столипіна були лише позитивні сторони. Уже на ранньому етапі капіталістичних перетворень йшло розшарування селянської маси, формування заможної частини селян і становлення сільських пролетарів. Були невдоволені, незгодні з розселенням і заважаючі йому. Були і такі, котрі, одержавши в самостійне володіння наділ землі, не вміли їм по-хазяйськи розпорядитися. Багато селян, одержавши свій наділ, відразу продавали його сусідам, а самі йшли в пошуках кращої частки. Загалом, відбувалося розшарування, у результаті якого сильні ставали багатші, а слабкі, бідні розорялися.

До негативних наслідків реформи варто віднести також зниження інтересу в селян до суспільних справ через ізольованість від «світу» і більшої, ніж будь-коли, зайнятості своїм господарством, падіння відвідуваності церков. Священнослужителям ставало важко обслуговувати розселену по хуторах паству. Створювалися великі складності для відвідування селянськими дітьми шкіл. Відбувалися інші зміни в життєвому укладі селян.

Столипінська аграрна реформа прискорила перехід українського села на індустріальну основу, створила сприятливі умови для розвитку приватного селянського землеволодіння, стимулювала розвиток агрономічних заходів. У 1909--1913 рр. продуктивність сільського господарства зросла в півтора рази. Земські агрономи, які поступово взяли ініціативу в проведенні законів 1910 і 1911 рр., організували прокатні станції техніки, сільськогосподарські читання. Для малоземельних селян створювали товариства з оренди землі та колективного ведення рільництва. Однак модернізація українського села здійснювалася повільно порівняно з країнами Західної Європи і була перервана війною 1914 р. Економічна історія України і світу: Підручник/ За ред. Б. Д. Лановика. -- К.: Вікар, 1999.

Столипінська аграрна реформа була розпочата указом 9 листопада, та зупинена постановою Тимчасового уряду 28 червня 1917 року. Вона передбачала здійснення таких основних заходів: руйнування общини і закріплення за кожним домогосподарем, який володів надільною землею на основі общинного права, належної йому частини в особисту приватну власність; надання кредитної допомоги селянам через Селянський земельний банк; організацію переселення селян у малозаселені райони Сибіру, Північного Кавказу, Середньої Азії.

Після землевпорядження підвищилася цінність і кількість усіх видів домашньої худоби. Підвищилася врожайність зернових, майже вдвічі збільшилася кількість хазяїнів, що мали власні будівлі. Селяни переходили до більш досконалих сівооборотів, поширювалися раніше не застосовувані сільськогосподарські машини. Зростаючі потреби в машинах дали поштовх розвитку вітчизняного сільськогосподарського машинобудування.

Після стрімких перетворень на селі пішов могутній підйом розвитку всього народного господарства: збільшилися темпи розвитку промисловості, соціальної сфери, залізничного будівництва.

В здійснені аграрної реформи Столипіна значною була діяльність Селянського банку. Найбільші суми банківських позик на купівлю землі видавались окремим домогосподарям, в тому числі - на пільгових умовах - власникам хуторів та отрубів.

Негативними сторонами аграрної реформи було розшарування селянської маси, формування заможної частини селян і становлення сільської бідноти, у результаті якого сильні ставали багатші, а слабкі, бідні розорялися.

Також знижувався інтерес в селян до суспільних справ через певну ізольованість і зайнятість своїм господарством, падіння відвідуваності церков.

В роки реформи розширились масштаби селянських переселень. Виробництво стало активно сприяти переселенню селянської бідноти із центральних губерній Росії на окраїни. Проте засвоєння нових земель було не під силу розореним селянам.

Аврех А.Я. П.А. Столыпин и судьбы реформ в России. - М. - 1991.

Економічна історія України і світу: Підручник/ За ред. Б. Д. Лановика. -- К.: Вікар, 1999.

Зырянов П.Н. Столыпин без легенд. - М. -1991.

Казарезов В. ...Нам нужна великая Россия. Петр Аркадьевич Столыпин и аграрная реформа начала века// Сибирские огни. - № 4, 1991.

Столыпин. П.А. Полное собрание речей в государственной думе и государственном совете 1906-1911. Нам нужна великая Россия. -М. -1991.

Розанов В. Историческая роль Столыпина / Наш современник: Журнал писателей России. - № 3, 1991.

Страницы: 1, 2