Кінець XX ст. ознаменувався появою цілого ряду концептуальних праць, які допомогли при з'ясуванні багатьох аспектів досліджуваної теми. Проблеми виникнення й формування українського козацтва як стану, його впливу на східноєвропейську політику знайшли своє відображення у публікаціях В.Щербака [27] і С.Леп'явка [11].
Монографія А.Гурбика дає можливість з'ясувати питання впливу фактору татарських нападів на життя й розвиток соціально-територіальних спільнот в Україні.
Що стосується проблеми геополітичного становища України, її зв'язків з Кримом, то тут слід відмітити роботи Я.Дашкевича, О.Галенка, Т.Чухліба, В.Станіславського [25]. Окреме місце серед досліджень вітчизняних вчених займають праці О.Русиною спрямовані на вивчення місця і ролі як окремих українських земель, так і України вцілому у системі східноєвропейської політики. Досягнення вітчизняних науковців по дослідженню історії зовнішньополітичних відносин України знайшли своє місце на сторінках синтезованої праці “Нариси з історії дипломатії України”.
Таким чином, Кримське ханство, що утворилося в результаті розпаду Золотої Орди, мало всі ознаки державності (територія, населення, влада). У володіння Кримського хана входили землі, як самого півострова, так і Північного Причорномор'я, Приазов'я і Прикубання. Кримські хани прагнули відновити золотоординську державу під егідою династії Гіреїв: цим пояснюється їх територіальна політика і претензії на українські, російські, польські землі, а також прагнення посадити на казанський і астраханський престоли ханів з роду Гіреїв.
Населення Кримського ханства було представлено різними народностями і віросповіданнями; більшість складали кримські татари; основною визнавалася кримськотатарська мова. Нетатарське населення мало свої церкви, синагоги, єпархії; здійснювало релігійно-звичаєві обряди; розмовляло рідною мовою. В Кримському ханстві не було й кріпосного права, як у сусідніх державах. Завдяки лояльним методам управління щодо нетатарського населення міжнаціональні конфлікти були рідкими.
Характерними ознаками державності Кримського ханства були податкова і грошова (фінансова) системи, які, хоч і відображали золотоординські аналогічні системи, але не були їх повним відбиттям, бо диференціювалися за релігійним принципом (для мусульман і не мусульман). В Кримському ханстві шанувалося і оберігалося право карбувати свої грошові знаки: кожен новий хан, тільки-но зійшовши на престол, випускав монети зі своїм ім'ям, тамгою (гербом). Жодного разу за всю історію ханства не було випущено монет з ім'ям турецького султана [20, 12].
Наявність власної армії й апарата примусу визначили характер функціонування самої держави. Кримський хан володів однією з найбільших, сильних, витривалих армій у Східній Європі, що мала могутню кінноту, яка здійснювала спустошливі набіжи на сусідні країни.
За формою державного правління Кримське ханство було станово-представницькою обмеженою монархією. Хан, який стояв на чолі держави, володів широкими повноваженнями, був головою виконавчої і судової влади. Влада хана обмежувалася вищим колегіальним органом - Діваном та муфтієм (головою мусульманського духовенства), який виконував роль своєрідного контрольно-наглядового органу, спостерігав за діями та рішеннями хана щодо їх відповідності нормам ісламу. Суттєвого обмеження влада хана зазнавала з боку беїв.
За формою державного устрою Кримське ханство було децентралізованою унітарною державою, територія якого була поділена на бейліки, на чолі яких стояли могутні беї. В кожному бейліку створювалися власні органи влади та військові сили; деякі з них вступали у міжнародні стосунки з сусідніми державами, вели переписування з зарубіжними урядами.
Система заміщення престолу в Кримському ханстві - салічеська: влада успадковувалася старшим сином або братом хана. Ханом міг бути лише чингізид з династії Гіреїв. Тільки з першої половини XVI ст. Османська імперія почала втручатися у призначення ханів на посаду та зняття з неї. Таке втручання підкреслювало релігійну зверхність турецького султану над усім мусульманським миром, зокрема, Кримським ханством, і не поширювалося на політико-організаційну діяльність хана: його самостійність у проведенні внутрішньої і зовнішньої політики на міжнародній арені від цього істотно не зменшувалися [12, 27].
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6