Під час цих подій було укладено перемир'я, яке суперечило інтересам Російської держави. Перемир'я 1559 р. виявилося нетривалим. Воєнні дії відновилися вже в лютому 1560 р. - російські війська захопили місто Мариенбург (Алуксе) і розгромили у серпні того ж року найкращі збройні сили Ордена, оволоділи найсильнішою фортецею Лівонії Вілянді (Феллін). Магістр Ордена Фюстенберг потрапив у полон, а Лівонський Орден в якості самостійної збройної сили припинив існування. Успішні дії російських військ в Прибалтиці полегшувались тією підтримкою, яку надавали їм естонські і латиські селяни. Вони розглядали Лівонську війну як боротьбу за вигнання німецьких феодалів. В цей час в багатьох частинах Лівонії спалахували селянські повстання. Найбільш великі з них сталися восени 1560 р. на островах Харьйомаа і Вирумаа, вони продовжувались до 1561р.

Успіхи Російської держави загострили боротьбу навколо балтійського питання. На Шпейєрському імперському сеймі 1560 р. обговорювались питання про створення коаліції для боротьби з Росією. В тому ж році імператор Фердинанд І, який вважав себе сеньйором Лівонського Ордена, звернувся до Івана ІV з пропозицією припинити війну в Лівонії. Однак він відповів відмовою.(див додаок №3) Не дивлячись на невдачу цієї спроби, Габсбурги протягом всієї Лівонської війни намагались втягнути Івана Грозного у війну з Туреччиною, і тим ослабити дії російських військ на заході.

Нові перемоги російських військ прискорили відкрите втягнення у Лівонську війну Швеції і Данії.

В 1561 р. Швеція захопила Таллін (Ревель) значну частину Північної Естонії. За Віленським договором 1561 р., що був укладений між лівонськими феодалами і Сигізмундом ІІ Августом, Орден був остаточно ліквідований.

Все володіння Ордена переходило під владу Литви і Польщі; останній магістр Ордену Г. Кеттлер як васал короля одержав у володіння герцогство Курляндське.

Успіхи поляків і литовців у боях під білоруським містом Веліжем і підмосковськими містами Невеля та Великими Луками змусили Івана IV у 1565р.піти на підписання дворічного перемир`я. Через два роки воєнні дії відновилися. Зі вступом на шведський престол Юхана ІІІ Швеція стала союзницею Польщі і Литви, натомість Данія уклала союз із Москвою.

Для забезпечення нейтралітету Данії Іван IV створив в Лівонії 1570р. васальське королівство, на чолі якого поставив брата датського короля Магнуса, одруживши його на своїй небозі.

У 1570р. дійшло до підписання датсько-шведського миру, а Річ Посполита уклала з Москвою трирічне перемир'я. Воно було продовжено обома сторонами з огляду на “безкоролів'я”, що його Річ Посполита переживала 1572-1573рр.

Вперше свою офіційну позицію по відношеню до польського безкоролів'я російський уряд сформував в царскій “відповіді” посланцю Річ Погсполити, який прибув до Москви в вересні 1572р., з проханням продлити перемир'я. Головне місце в цієї бесідм зайняло питання про можливі умови муру між Росією і Річ Посполитою. Якщо Річ Посполита поступиться Росії Лівонію до Західної Двіни, то цар готов віддати їй Полоцк з пригородами і навіть деякі московські землі. На основі цих пропозицій могло би бути заключений “вічний мир”, чи союз між Росією і Річ Посполитої.

Ставши польським королем у 1575р. Стефан Баторій перейшов до рішучих дій проти Москви. В 1578р. польсько- литовські та шведські війська перше розпочали спільні дії проти російських військ у Лівонії і нанесли їм поразки піл Венденом (Цесисом) у 1579р. Баторій формально оголосив війну Російський державі.

У липні серпні 1579р. війська польського короля, уклавши союз з Кримом і Туреччиною, захопили Полоцьк. Восен 1580р. захопили Велиж, Великі Луки і почали облогу Пскова.( див. Додаток №1).Одночасно у війну вступили шведи; загони під командування Делагарі в 1581р. зайняли Нарви і вели воєні дії в Карелії.

Росія була сильно виснажена війною і потребувала відпочинку. Іван Грозний розумів це і пішов на переговори з Баторіем. Але вимоги польсько- литовської сторони наполягали віддати Речі Посполити всієї Лівонії, Великих Лук, Смоленська, Пскова і Новгорода, привели до зриву перемир`я. Війська Баторія приступили до облоги Пскова.

Спроби Стефана Баторія захопити Псков штурмом розбилися об мужній опір місцевих жителів. Це змусило його перейти на довготривалу осаду. Гарнізон Псковської фортеці разом з мешканцями протягом п'яти місяців героїчно оборонялися. Під час штурму на захист рідного міста ставали не тільки ратні люди, але і жінки, діти, які підносили заряди, землю, вапно. Недивлячись на сильну бомбардировку і штурму ворогів, захопити Псков не вдалося.

Вже після 24-літньої виснажливої боротьби, обидві сторони підписали в 1582р. в селі ям Запольський, розташований на північ від Великих Лук десятирічне перемир'я. Мир був підписаний при участі представника папи, на умовах як до війни, з взаємною відмовою від завойованих земель, тобто зберігався старий кордон. Річ Посполита була вимушена відмовитись від претензій на Псков, Новгород і Смоленськ. Для Російської держави це означало втрату Лівонії.

В наступному 1583р. на річці Плюссе було укладено перемир'я зі шведами, які утримали за собою російські міста Короп'є, Ям, Івангород і все узбережжя фінської затоки, крім невеликого виходу в Балтійське море в районі гирла Неви.

Подальше воєнне протистояння Речі Посполиті і Московської держави припадає на першу третину XVII ст. Після того як Сигізмунд ІІІ у 1598р. зазнав поразки у Швеції в намагань відновити там свої позиції як короля й наступного року був детронівзований шведським парламентом, він звернув погляд на Схід, щоб компенсувати втрачене. До цього спонукало політична криза, яку переживала Московська держава на початку XVII ст., у так звані “смутний час”. Король і дехто з його оточення тішив себе надією, що успішне втручання в московські справи допоможе йому повернути шведський трон.

У 1602р. Польський магнат князь Адам Вишневецький оголосив про те, що в нього перебуває царевич Дмитрів, який врятувався від рук вбивць. Це був Самозванець, який увійшов в історію під іменем Лжедмитрій І. Уряд Годунова заявив, що це втікач монах Григорій Отреп'єв і вимагав його видачі. Проте скоро й інші пани підтримали авантюриста, в тому числі і воєвода Юрій Мнішек. Лжедмитрія підтримував польський король Сигізмунд, правда, на жорстких умовах: вступивши на престол повинен повернути Смоленськ і Сіверську землю, надати допомогу Сигізмунду у набутті шведської корони і сприяти об єднанню Московської держави з Польщею. Свої умови вимагав від Лжедмитрія і польський воєвода Юрій Мнішек - одружитися на його дочці Марині, віддати їй у володіння Новгород і Псков ,погасити його борги. Лжедмитрій пообіцяв і королю і Мнішеку, але виконав лише одне - одружився на Марині, в якій був закоханий.

Поява Самозванця збіглася з ослабленням уряду Годунова, який продовжував політику Івана Грозного у відношенні до бояр. І тим самим викликавши ненависть бояр до неродового царя. Серед них готувалась змова проти Годунова. Шлях наступу Лжедмитрія на Москву проходив по південно-західній окраїни Російської держави, де населення вже піднялося проти Бориса Годунова.

Тому війська Лжедмитрія швидкими темпами росло і стрімко просувалась вперед. Царські воєводи іноді і без бою віддавали міста. Інші, прямо переходили на сторону Лжедмитрія. На протязі двох тижнів його признали Путивль, Рильськ, Севск, Курск, Кроми і інші міста.

Перший серйозний опір Лжедмитрій зустрів лише під Новгород-Сіверським. В січні 1605р. під Добринічами він потерпів поразку. Але від цього не покращилось становища царя.

Повстання продовжувала рости, охоплюючи все нові території. Це використав в свою користь самозванець. Невдовзі на сторону Лжедмитрія перейшли Рязань, Тула і Алексин.

Ситуація в країні кардинально змінилася після того, як 13 квітня 1605 року раптово помер цар Борис. Його успадковував 16-літній син Федір, але багато бояр боялися, що він, не маючи батьківського досвіду й розуму, не зможе подолати зі смутою. Незабаром його вбили.

20 червня 1605р. Лжедмитрій на чолі польського загону ввійшов до столиці де через місяць був коронований. Однак спиратися на бояр йому не вдалося тому, що був непотрібен боярам, так як династія Годунових була знищена. Нашмагавшись найти підтримку серед московської аристократії, повернув з заслання бояр які постраждали при Борисі Годунові.

Дворянам які находилися на військову службу, були надані землі. 7 січня 1606р. було закріплено положення кабальних холопів, закон 1 лютого 1606р. зберігав п'ятирічний строк розшукування біглих селян. Всі ці заходи носили яскраво виражений кріпосний характер, і по суті справ представляли собою продовження політики попередніх років.

Бояри створили Лжедмитрія І як знаряддя боротьби проти Бориса. Новоспечений царевич отримав підтримку від усіх верств населення, які не стільки вірили в його царське походження, скільки намагалися заявити про своє невловольство. Бояри, шукали зручного випадку для відсторонення самого Лжедмитрія.

2 травня 1606р. в Москву прибула з Польщі наречена, Марина Мнішек в супроводі дух тисяч озброєних шляхтичем. 8 травня відбулася одруження. Під час св'ята польські пани і солдати почали грабували мешканців.

17 травня в столиці спалахнуло повстання, у ході якої були перебиті багато поляків, литовці та інші іноземці. Кремль був захоплений юрбою, народу. Змовники скористалися метушнею й вбили Лжедмитрія, проголосивши царем князя Василя Шуйського.

Так через одинадцять місяців закінчилась царювання цієї загадкової постаті. Таким чином перша спроба інтервенції польсько-литовських феодалів проти Російської держави потерпіла поразку.

Боярський цар Василій Шуйський, побоюючись відкритої інтервенції Речі Посполитої, прагнув не загострити з нею відносини. Однак якщо з початку йому вдалося запобігати прямої інтервенції, то це зовсім не була заслуга його дипломатії. Сигізмунд ІІІ не мав на той час змоги втручатися в справи Російської держави, тому що в самої Речі Посполитої починається повстання шляхти (рокош ) проти короля, і в цей час прийняло все більший розмах. В серні 1606р. під Сандомирок зібралися понад 50 тис. невдоволених шляхтичем. Положення змінилося коли рокошани в літку 1607р. були розгромлені гетьманом Жолкевським. З цього моменту починається новий етап в розвитку польської інтервенції.

Замість померлого Лжедмитрія І шляхетсько-панська Польща висуває нового авантюриста, знайомий під прізвищем Лжедмитрія ІІ. В липні 1607р. Самозванець видав себе за царевича Дмитрія, який врятувався у 1606р. Він з'явився вперше у містечку Стародуб. Згодом прибув до Речі Посполиті, де до того сидів у в'язниці.

У вересні 1607р. коли Тула ще оборонялось від військ Василя Шуйського, Лжедмитрій ІІ з загоном польських шляхтичем зрушив з Стародуба до верхів'я Оки. Падіння Тули в жовтні 1607р. змусило Лжедмитрія зупинитися на час в Комарицькій волості. Звідси він знову почав наступ на північ на початку 1608р. Трохи затримався в Орле, де почав зібрати військо. Протягом зими і літа 1607-1608рр. навколо Лжедмитрія зібралась значні польсько-литовські загони.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6