Зовнішня та внутрішня політика Філіпа IV Красивого - рефераты, скачать рефераты, бесплатно рефераты

Рефераты. Зовнішня та внутрішня політика Філіпа IV Красивого

роте за звільнення свого графа і інших полонених, міста повинні були виплатити велику контрибуцію. Як запорука сплати викупу король узяв собі землі на правом берегу Мааса з містами Лілль, Дуе, Бетюн і Орши. Він повинен був повернути їх після отримання грошей, але порушивши договір і назавжди залишив їх за Францією.

Ці події розверталися на тлі протиріч, що загострювалися з кожним роком, з папою Римським. Спочатку, здавалося, ніщо не провіщало цього конфлікту. Ніхто з європейських королів не був такий улюблений папою Боніфацієм VIII, як Філіп Красивий. Ще в 1290 р., коли папа був лише кардиналом Бенедетто Гаетані і як папський легат приїжджав до Франції, він захоплювався благочестям молодого короля. Зійшовши на престол в 1294 р., Боніфацій старанно підтримував політику французького короля в Іспанії і Італії. Перші ознаки взаємного недовір'я виявилися в 1296 р. У серпні папа обнародував буллу, у якій забороняв мирянам вимагати і отримувати субсидії від духівництва.

Всесвітня історія війн. Книга перша. Р. Ернест і Тревор Н. Дюпюі - Москва: Полігон 1987

По дивній випадковості, а може бути, і у відповідь на буллу, Філіп в той час заборонивши вивозити з Франції золото і срібло. Цим він знищував одне з головних джерел папських доходів, французька церква вже не могла посилати жодних грошей до Риму.

Вже тоді могла виникнути суперечка, але положення Боніфация на папському престолі було ще неміцним, кардинали благали його припинити скандали, викликані буллою, і він поступився їм. (дів. додаток 4)

В 1297 р. була обнародувана булла, що фактично відміняла попередню. Як видно, папа чекав, що король теж зробить поступки. Філіп дозволивши вивозити до Риму доходи папи, яких той отримував від французького духівництва, але продовжував гнобити церкву, і незабаром сталися нові зіткнення з папою. Архієпископ Нарбоннський скаржився Боніфацию, що королівські сановники відняли в нього ленну владу над деякими васалами його кафедри і взагалі заподіюють йому різні образи. Папа пославши в цій справі легата до Парижа єпископа Пам'єрського Бернара Сессе. Одночасно йому було доручено вимагати звільнення з полону графа Фландрського і виконання даної раніше обіцянки про участь в хрестовому поході. Бернар, відомий своєю зарозумілістю і запальністю, був абсолютно не та людина, якій можна було б довірити таке делікатне доручення. Не добившись поступок, він став загрожувати Філіпу інтердиктом і взагалі говорив так різко, що вивів зазвичай холоднокровного Філіпа з себе. Король відправив до Памье і у графство Тулузське двох членів своєї ради зібрати докази для звинувачення Бернара в непокірності. У ході слідства з'ясувалося, що єпископ під час своїх проповідей часто вживав неналежні вирази і настроював свою паству проти королівської влади. Філіп велів заарештувати легата і взяти під варту в Санлі. Він зажадав також від папи, аби той позбавив влади Бернара і дозволивши віддати його світському суду. Папа відповідав королеві гнівним листом, вимагав негайного звільнення легата, загрожував Філіпу відлученням і повелівав йому з'явитися на свій суд для того, щоб виправдатися від звинувачень у тиранії та поганому управлінні. Філіп велів урочисто спалити цю буллу на паперті собору Паризької Богоматері.

В 1300 році французький король Філіп IV Красивий окупував Фландрію, скориставшись закликом багатих фламандських городян, що постійно конфліктували з ремісниками й міською біднотою. Однак французьке панування тільки загострило внутрішні протиріччя в країні. Король увів нові податки, що обурило фламандців.

В 1301 році проти французів невдало повстали ремісники Брюгге. У травні 1302 року вони виступили куди більш успішно. До жителів Брюгге приєдналися фламандські селяни й населення інших міст Фландрії. На чолі повстання встав купець Петро Кениг із Брюгге.

Фламандцям удалося витиснути французів із країни. Французькі гарнізони удержалися тільки в замках Куртре й Кассель. Філіп пославши у Фландрію лицарське ополчення, посилене ломбардскими арбалетчиками й бидалями - іспанськими метальщиками дротиків. Армію з 7,5 тисячі вершників і 3-5 тисяч піхотинців очолив генерал-капітан граф д'Артуа.

Фламандці вирішили зустріти французів на ріці Маас поблизу Куртре. Фламандське військо складалося з піхоти. Спереду були арбалетчики, лучники й пікінери, позбавлені панцирів. Фламандська піка - годендаг була грізною зброєю. Його наконечник, являв собою велике металеве яблуко з довгим кинджалом, так що годендаг можна було використовувати і як спис, і як булаву. За легко озброєними воїнами стояла важка фламандська піхота. Її бійці були одягнені в кольчуги й залізні каски й панцирці, озброєні довгими піками з ромбічними залізними наконечниками.

Фламандці стали фалангою уздовж струмка Тренінг. У резерв був виділений загін під командуванням одного лицаря (усього у фламандському війську було 10 лицарів). Інший загін, що складався з жителів Ипра, блокував замок, щоб запобігти вилазці французького гарнізону.

Всесвітня історія, т.4.М. АНСССР, 1964

11 липня військо д'Артуа пішло в наступ. Фронт атаки не перевищував 1 км, оскільки болотисті береги струмка утрудняли дії кавалерії. Правий фланг фламандців був прикритий рікою, а лівий - укріпленим монастирем. Тому французи наступали в три лінії й не могли використовувати свою кількісну перевагу. Близько 7 годин ранку арбалетчики й бидали відкинули фламандських лучників за струмок. Однак фаланзі їхні стріли й дротики не заподіяли шкоди. Д'Артуа наказав лицарям пройти крізь власну піхоту й атакувати ворога. При цьому частина арбалетчиків виявилася потоптаною французькими кіннотниками.

Поки лицарі переправлялися через струмок, фламандці зненацька контратакували їх. Правда, французам удалося прорвати центр ворожої фаланги, але контратака фламандського резерву відкинула їх назад за струмок. Лицарське військо прийшло в повне безладдя й кинулося навтьоки. Фламандці переслідували й убивали французів. У них був наказ: полонених не брати. Тільки лицарів загинуло 700 чоловік, а загальні втрати французького війська, включаючи зброєносців і піхотинців, склали близько 4 тисяч чоловік.700 золотих шпор, знятих з убитих лицарів, фламандці помістили в місцевій церкві. У зв'язку з цим бій у Куртре називають ще битвою "золотих шпор".

Після поразки при Куртре Філіп удержавши у Фландрії тільки кілька міст на півдні й більше не намагався завоювати цю країну.

У квітні 1303 р. Боніфаций відлучив короля від церкви і звільнив сім церковних провінцій у басейні Рони від васальної залежності і від присяги на вірність королеві. Міра ця, втім, не мала жодної дії. Філіп оголосив Боніфація лжепапою єретиком і навіть чорнокнижником. Він зажадав скликати Вселенський собор для висловлення цих звинувачень, але при цьому говорив, що папа має бути на цьому соборі як обвинувачений. Від слів він перейшов до справи. Влітку вірний йому Ногаре з великою сумою грошей відправився до Італії. Незабаром він вступивши в стосунки з ворогами Боніфация і склав проти нього обширну змову. Папа в цей час знаходився в Ананьі, де 8 вересня хотів піддати Філіпа прилюдному прокляттю.

Напередодні цього дня змовники увірвалися в папський палац, оточили Боніфація, обсипали його всякими образами і зажадали його зречення. Ногаре загрожував, що закує його в ланцюги і як злочинця відведе на собор у Ліоні для винесення над ним вироку. Папа витримав ці нападки з гідністю. Три дні він знаходився в руках своїх ворогів. Нарешті, жителі Ананьі звільнили його. Але від перенесених принижень Боніфаций упавши в такий розлад, що з'їхав з глузду і 11 жовтня помер. Його приниження і смерть мали тяжкі наслідки для папства. Новий папа Бенедикт XI відлучив від церкви Ногаре, але припинив переслідування самого Філіпа. Літом 1304 р. папа помер. На його місце був вибраний архієпископ бордоський Бертран дю Гота, що прийняв ім'я Климента V. Він не поїхав до Італії, а був рукопокладений у Ліоне. В 1309 р. він оселився в Авіньоні і перетворив це місто на папську резиденцію. До самої смерті він залишався слухняним виконавцем волі французького короля. Окрім багатьох інших поступок Філіпу, Климент погодився в 1307 р. із звинуваченнями проти ордена тамплієрів.

В 1314 році Філіп задумавши новий похід на Фландрію, де активізувалися антифранцузькі сили. 1 серпня він скликавши Генеральні Штати, які дали згоду на введення надзвичайного податку на війну перший в історії акт оподаткування з санкції народного представництва.

Похід не відбувся, бо 29 листопаду 1314 р. на 46-му році життя у Фонтебло король помер, мабуть, від інсульту, хоча чутка приписувала його смерть прокльону Жака де Моле.

Сучасники не любили Філіпа Красивого, близькі до нього люди боялися розсудливої жорстокості цього незвичайно гарного і дивно безпристрасного правителя. Насильство над папою викликало обурення на всьому християнському світі. Крупні феодали були невдоволені утиском їх прав і посиленням центральної адміністрації, що складалася з людей неблагородних. Купці, торгівці, ремісники обурювалися збільшенням податків, так званим "псуванням" монети, тобто зменшенням її золотого вмісту при примусовому збереженні її номінала, що призводило до інфляції. Спадкоємці Філіпа були вимушені пом'якшити політику централізації, що проводилася їм.

Правління Філіпа IV Красивого, що зійшов на французький престол у віці сімнадцяти років, розглядається істориками не лише як один з найбільш важливих періодів в історії Франції, але і як один з найбільш суперечливих.

Важливим це правління представляється тому, що Французьке королівство досягає вершини своєї могутності: найбільша за чисельністю населення держава на християнському західному світі (13-15 млн. або третина всього католицького світу), справжнє економічне процвітання (досить привести як приклад збільшення площ орних земель або розквіт ярмарок у Шампані). Крім того, влада монарха настільки посилюється, що у Філіпі бачать першого в Європі правителя нового типу: держава як ніколи могутня і централізована, оточення короля - легісти - виховані і освічені люди, справжні фахівці в області правознавства.

Проте ця веселкова картина не погоджується з іншими фактами. Так, економічний розквіт, що здається, лише маскує уповільнену кризу, про що свідчить багаточисельні потрясіння на фінансовому ринку (при Філіпі монетарна політика була украй, як зараз говорять, волюнтаристською). А в кінці його царювання, ярмарки в Шампані взагалі не витримали конкуренції з морською торгівлею італійців, а додатково, буквально наступного року після смерті короля вибухає спустошливий голод 1315-1317. Більш того, якщо приглянутися, те можна побачити, що король погано знав своє королівство: він навіть не уявляв, як далеко тягнуться його кордони, він не зміг встановити прямі податки, а ефективне і чітке управління державою так і залишилося недосяжним. чи навряд королеві додавши популярності ланцюг сумнівних, напівполітичних, напівсвітських скандалів, зокрема, процес єпископа міста Труа, якого звинуватили у вбивстві королеви за допомогою чаклунства або процес єпископа Памьерського, Бернара Сессе, процес, який ускладнив і без того непрості стосунки між королем і папою. А процес тамплієрів? А заключення у фортецю невісток короля і страта їх коханців? Загалом, особа короля Філіпа Красивого залишається загадковою. Кім він був? Стрижнем французької політики або простим інструментом у руках своїх радників? Автори хронік - сучасники короля - схиляються, в основному, до іншого варіанту - вони, зокрема, докоряють королеві в невмілій монетарній і податковій політиці, пояснюючи це тим, що королеві давали нікчемні поради бездарні радники. Але, не дивлячись на таку невизначеність в оцінках, у королеві бачать все-таки "некласичного" монарха середньовіччя. Хоча хронікери і наполягають на тому, що Франція відносилася до нього з повагою, якому, щоправда, він, нібито, зобов'язаний авторитету його діда, Філіпа-II Августа, що зробив економічні і політичні реформи, направлені на посилення центральної влади.

Лейтмотивом істориків, сучасних Філіпу Красивому, є жаль про епоху "Його Величності Людовика Святого", яку розглядається майже, що як золоті століття, тоді як Філіп IV характеризується не інакше як "антипод Людовіка Святого". Але, не дивлячись на все це, історики сходяться в одному: з цим королем почалася нова епоха. Проте, чи навряд варто перебільшувати "сучасність" Філіпа Красивого Франції його часу.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6