Повноцінна навчально-пізнавальна діяльність містить три складові: орієнтувальну, виконавчу, контрольну. Контроль відіграє важливе навчальне, розвивальне і виховне значення. Він дозволяє виявити повноту, глибину, свідомість і міцність знань на різних етапах навчання, сприяє корекції, управлінню і самоуправлінню процесом навчання, спонукає учнів до активної розумової діяльності, сприяє виробленню свідомого їх ставлення до систематичної навчальної праці. Це залежить як від індивідуальних особливостей учнів, так і від об'єктивно існуючих умов (змісту навчального матеріалу, логіки предмета математики, закономірностей навчального процесу, гносеологічних основ учіння тощо).

Рушійною силою процесу пізнання є внутрішні суперечності між завданнями, які ускладнюються, і вимогами до навчання та наявними можливостями учня, Розвиток процесу навчання математики є поступовим, еволюційним, у ньому неперервне поєднуються протилежні процеси: суто логічні міркування: уява, інтуїція, чуттєво-наочне, конкретне і абстрактне, індуктивні і дедуктивні матеріали, змістовні і формалізовані. Найбільш поширеною суперечністю навчально-пізнавальної діяльності є суперечність між особистим досвідом школяра і елементами наукових знань з математики, які він набуває в школі.

Необхідною умовою активізації навчально-пізнавальної діяльності учнів є систематичне і цілеспрямоване виховання їх в процесі навчання математики прийомами розумової і навчальної діяльності. Ці прийоми різноманітні як за змістом, так і за функціями та джерелами їх оволодіння. Одні повідомляє вчитель, а учні опановують і використовують у процесі навчання - інші учні знаходять і опановують самостійно, застосовують при виконанні певних навчальних завдань.

Нарешті, принцип індивідуалізації і диференціації як один з провідних принципів розвивального навчання, створює сприятливі умови для активізації знань школярів. У вирішенні проблеми дослідження важливим чинником є взаємозв'язок різних видів навчальної діяльності для її активізації, що допомагає розкриттю потеніційних можливостей кожного учня[1,С.6].

Отже, аналіз психолого-педагогічної та методологічної літератури свідчить, що багато вітчизняних і зарубіжних педагогів займалися проблемою активізації навчально-пізнавальної активності дітей на уроці. Дослідження практиків показали, що потрібно ураховувати чинники, що гальмують розвиток навчально-пізнавальної діяльності учнів. Запобігати перевантаженню розумових сил або тривалої одноманітності навчальної праці, необ'єктивного зниження оцінки під час виконання ними завдань.

1.2 Форми і методи роботи з учнями з метою активізації розумової діяльності

В навчальному процесі у школі застосовуються різноманітні методи, технології та педагогічні прийоми стимулювання пізнавальної діяльності учнів. Зокрема, традиційні та інноваційні, пасивні, активні та інтерактивні методи. До традиційних форм навчальної роботи належать пасивні та активні методи.

У навчальному процесі активність учнів проявляється не лише в роботі думки, а й у практичній діяльності, в позакласній -- позаурочній роботі, в напруженні волі, а також в емоційних переживаннях.

Розумова активність учнів у процесі навчання математики має особливе значення в формуванні понять, осмисленні їх, практичному застосуванні й, особливо, в умінні самостійно оперувати цими поняттями. Тому доцільно розглянути методи й форми роботи для реалізації цілей. В першу чергу це:

1. Груповий метод під час розв'язування задач. Робота в парах.

2. Різні форми роботи з книгою.

3. Застосування різних видів заохочень.

4. Самостійні роботи із застосуванням аналогій, порівнянь, карток-інструкцій і консультацій.

5. Використання на уроках елементів історизму, зацікавленості (уроки-казки, уроки-подорожі, уроки-кросворди і т.д.).

6. Використання проблемних ситуацій.

7. Виклад матеріалу блоками.

8. Наочність, доступність, оригінальність розв'язань різними способами, самостійність в одержанні знань, вибір методу розв'язування задачі, зв'язок науки з практикою, анкетування, тестування.

9.Спостереження за мовою, рецензування за схемою [13, С.2].

Розглянемо деякі конкретні приклади.

Одним із основних і першочергових завдань у навчанні математики є вироблення в дітей навичок хорошої лічби. Однак одноманітні завдання у вигляді прикладів на обчислення знижують як інтерес до лічби, так і до уроків взагалі. Тому слід, мати про запас арсенал різних прийомів, спрямованих на вироблення обчислювальних навичок учнів і в той же час не дуже трудомістких для учнів. Це можуть бути блок-схеми алгоритми, естафети,»Хто швидше запалить вогнище?». Виробленню обчислювальних навичок сприяє гра «Рибалка» з чотирьох запропонованих на рибках прикладах діти варіанта «виловлюють» приклади з відповіддю. Наступний вид завдань - кругові приклади, які дозволяють учням здійснювати самоконтроль, а вчителю легко перевіряти роботу учнів.

Шляхи і методи активізації пізнавальної діяльності можуть бути здійснені тільки з допомогою умілого поєднання фронтальної, групової, індивідуальної роботи учнів, а також за допомогою сучасних засобів індивідуального навчання. Такими засобами є дидактичні матеріали з друкованою основою, карточки-інструкції, карточки-зразки, засоби програмованого контролю і т.д.

Завдання вчителя полягає в тому, щоб поряд з вивченням понятійного апарату даної теорії постійно демонструвались прийоми і способи пізнавальної діяльності.

За своєю формою прийоми і способи діяльності описуються:

а) алгоритмічними приписами, алгоритмічними схемами, блок-схемами;

б) правилами і законами логіки.

В процесі своєї діяльності учень користується готовими алгоритмічними приписами, правилами і законами або самостійно їх складає. У першому випадку ним здійснюється репродуктивна, а у другому - продуктивна діяльність.

Для активізації навчальної діяльності учнів при розв'язуванні задач корисний також розгляд кількох задач з недостатніми даними або переозначених [14,С.2].

Перш ніж реалізувати набуті знання через призму власної творчості, вивчаю передовий педагогічний досвід з цього питання.

Наприклад, цінним в активізації пізнавальної діяльності учнів на уроці є досвід вчительки СШ №15 м. Нікополя Г.Д. Зубарєвої. Головне в її роботі - уміння виховати у школярів правильні відношення до навчальної праці, до процесу власного пізнання при вивченні математики. Не звинуватити учня в незнанні, а допомогти йому оволодіти знаннями - така позиція вчительки. Кожен учень має право на довільну гіпотезу, навіть якщо вона пізніше виявиться помилковою. Для неї, як і для учнів, важливий пошук, що в кінцевому рахунку позитивно впливає на рівень і якість математичної підготовки їх вихованців. Галина Дмитрівна розвиває їх творче мислення, дуже важливо не тільки для успішного оволодіння шкільним курсом математики, але і для повсякденного життя.

Провідні ідеї її творчого підходу до праці такі: зацікавлення учнів навчальним матеріалом і процесом оволодіння ним та раціоналізація навчальної діяльності учнів. Реалізує вона ці ідеї методами: словесним, наочним, практичним проблемним, дослідницьким.

Насамперед потрібно звертати увагу на розвиток пізнавального інтересу учнів. Ця особиста риса школяра проявляється у вигляді допитливості, активності, цілеспрямованості.

Для правильної організації роботи по формуванню в учнів пізнавального інтересу за допомогою прогностичних методів - виявляти «за» і «проти», які впливають на цей процес. Маючи такі дані, будувати свою роботу так, щоб знімаючи негативні фактори, цілеспрямовано формувати у школярів пізнавальний інтерес. При цьому потрібно намагатися оптимально поєднувати методи як суб'єктивного характеру, так і об'єктивного. Суб'єктивний шлях організації навчальної діяльності - це методи переконання, пояснення, інформування. Об'єктивний - створення умов, у яких в учня виникли б мотиви до навчальної діяльності, щоб він почав діяти. нього інтерес, задоволення, радість, азарт, то можна сподіватися, що в дитини поступово виникне потреба в такій діяльності, а , значить формується стійкий пізнавальний інтерес до неї.

Однією з форм, що активно запроваджується вчителями математики в навчальний процес, є нетрадиційні уроки. Так називають уроки, що не вкладаються в рамки традиційної методики навчання, на яких учитель дотримується стандартної структури, методів і прийомів навчання. Нетрадиційний урок -- це передусім творчість, самобутність і навіть мистецтво вчителя. Такий урок може максимально стимулювати пізнавальну самостійність, творчу активність та ініціативу учнів, їх інтерес до навчання.

Розрізняють такі види нетрадиційних уроків: інтегровані, міжпредметні, театралізовані, ігрові, з різновіковим складом учнів та ін. Загалом, за формою організації нетрадиційні уроки бувають такі: урок-лекція,

урок-практикум, урок-семінар, урок-залік, урок-КВК, урок-подорож, урок-гра «Математичний бій», урок-гра «Брейн-ринг», урок-аукціон, біт-урок, урок-вікторина, бінарний урок, тощо. Технологія та конкрекретні розробки нетрадиційних уроків мають важливе значення.

Вступні лекції використовують на початку вивчення розділів. Наприклад, вивчення розділу «Многогранники» можна розпочати зі вступної лекції, на якій систематизувати необхідні для вивчення даної теми знання про многокутники (поняття многокутника і його види, елементи многокутника: вершина, сторона, кут, діагональ, правильні многокутники і способи їх побудови тощо). Далі ввести поняття многогранника, розглянути види многогранників, способи їх побудови, сформулювати основні властивості многогранників і окремі з них довести. Після цього діяльність учнів можна організувати у традиційній формі (самостійно, під керівництвом учителя, колективно тощо), спрямувати її на доведення решти властивостей многогранників з використанням підручника чи консультацій вчителя та на розв'язування задач.

Вступні лекції доцільно провести на початку вивчення курсів планіметрії та стереометрії. Учитель має можливість широко розкрити мету і завдання курсу, його практичне значення, історію питань, що зацікавить учнів і активізує їх навчально-пізнавальну діяльність.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5