1.5. Вивчення правил читання
Знання та додержання правил читання укріплює навички, якими учні до певної міри вже оволоділи. Вище ми відзначали, що учні спроможні запам'ятовувати цілісні графічні образи слів, які асоціюються з відповідними звуковими комплексами. Але в міру того, як кількість засвоєних таким чином слів збільшується, різко погіршується їх запам'ятовування; учні часто забувають, як читаються окремі слова; змішують одні слова з іншими.
Це пояснюється тим, що на основі механічних зв'язків неможливо довго зберігати в пам'яті велику кількість будь-якого матеріалу. Запам'ятовування в такому випадку можна підтримувати дуже частими й тривалими повтореннями, але на це потрібно багато часу, якого учитель та учні не мають. Тому при вивченні навчального матеріалу треба вдаватися до таких засобів, які б при мінімальній затраті часу сприяли міцному запам'ятовуванню та формуванню гнучких навичок [6, c.86].
Тут і стають у пригоді елементи теорії, тобто основні правила читання.
Загальна схема роботи над правилами читання така, як і при засвоєнні інших теоретичних відомостей у процесі вивчення іноземної мови.
Насамперед треба добиватися від учнів певного практичного володіння мовними явищами, які згодом узагальнюються в правилі; після цього йде теоретичне усвідомлення даного явища за допомогою правила; і, нарешті, удосконалюється володіння цим мовним явищем на основі його теоретичного усвідомлення та подальшого тренування. Вивчення правила учнями і періодичне відтворювання його в класі самі по собі ефекту не дадуть. Як при першому ознайомленні, так і в подальшій роботі посилання на правило, його пригадування повинні бути пов'язані з конкретними потребами читання текстів, окремих прикладів. Інакше кажучи, правило не повинно фігурувати само по собі, воно повинно бути засобом розв'язання практичних завдань. Така орієнтація сприяє не тільки засвоєнню даного правила, а й створенню певної психологічної настанови щодо виучуваної теорії взагалі.
Нагромадження матеріалу не може дати позитивних наслідків. Учні не встигають досягти такого рівня практичного засвоєння даних буквено-звукових зв'язків, при якому вивчення правила дає потрібний практичний ефект. Як бачимо, теорія відірвана від практики.
Учитель повинен спочатку переглянути список слів, які учням доведеться читати, і виділити слова, які можуть бути важкими для читання; над цими словами треба провести попередню роботу і лише потім читати список у цілому. В процесі читання слід відмічати слова, прочитані з певними труднощами, щоб додатково опрацювати їх.
Слід також добиватися швидкого темпу читання. Якщо при першому виконанні вправ це викликає певні труднощі, треба прочитати її декілька разів. Вправи, подані в підручнику, не забезпечують достатнього тренування. Справа в тому, що вони не можуть відбити тих специфічних завдань, які виникають перед даним класом чи окремими групами учнів. Крім того, цінність цих вправ зменшується при повторному їх використанні, бо в дію вступають такі сторонні фактори, як механічні асоціації, що зв'язують звучання слова з його місцем у стовпчику, з сусідніми словами та ін [6, c.81].
Тому як доповнення до підручника учителеві слід використовувати деякі додаткові вправи.
Така організація роботи забезпечує своєчасне поєднання елементів теорії з практичними вправами. У підручнику ми знаходимо різні вправи на читання слів з виучуваними буквосполученнями. В зв'язку з цим виникає питання, як треба використовувати їх.
Розглянемо, наприклад, таку вправу, яка часто дається учням -- читання стовпчиків слів, в яких повторюється одна і та сама буква, що передає один і той же звук
Приступаючи до читання слів, учень вже знає, як читається певна буква в поданому стовпчику. Таким чином, ослаблюється увага учнів до питання, як і чому саме так читається ця буква, а це в свою чергу може привести до механічного читання. Тому не можна обмежуватись лише читанням цих слів, треба привернути увагу учнів до деяких фактів за допомогою запитань або окремих завдань.
Можна рекомендувати і таке завдання. Вчитель пропонує закрити стовпчик прочитаних слів аркушем паперу і каже: «Серед прочитаних слів було слово ...
На основі аналізу різних труднощів, що виникають у процесі навчання читання, учитель відбирає матеріал, який потребує додаткового опрацювання: це -- окремі слова або буквосполучення. Учитель фіксує цей матеріал на окремих картках, за допомогою яких і організується тренування. Тут ми можемо рекомендувати такі види роботи [9, c.254].
1. Учитель показує учням картки одну за одною. Учень, названий учителем, читає написане слово або буквосполучення. Клас хором повторює. Іноді вчитель вимагає сказати відповідне правило.
2. Учитель кладе картки на стіл. Викликаний учень підходить до стола, бере одну з карток, показує її класові і читає. Клас повторює слово хором.
3. Учитель роздає картки учням. Потім кожний з них (по черзі) показує слово класові і читає його.
4. Учитель показує картку з певним буквосполученням, учні пишуть у зошитах відповідні значки фонетичної транскрипції.
5. Учитель показує буквосполучення, учні пригадують слова з цим буквосполученням.
Ці вправи треба виконувати в швидкому темпі. Вчитель повинен добиватися блискавичної реакції. В окремих випадках можна пригадувати відповідні правила.
По суті описана робота є вивченням правил у максимально практичній формі.
Такі вправи не повинні забирати багато часу, але їх треба часто повторювати. Вони є дійовим способом закріплення в пам'яті буквено-звукових зв'язків.
Коли учень уже ознайомився з певним правилом, треба організувати подальшу роботу з ним. Нерідко вона зводиться до відтворення учнем, на вимогу учителя, правила з наступним наведенням кількох прикладів. Проти такого прийому контролю не можна заперечувати, якщо це один з видів його. Але якщо вивчення правила і запам'ятання його стають самоціллю, треба рішуче заперечувати проти такої практики [1, c.68].
Розглянемо деякі прийоми роботи над правилами читання, які допомагають здійснити потрібний зв'язок між вивченням теорії та її практичним застосуванням.
1. Приступаючи до читання тексту або вправи, учитель виписує на дошці важкі для учнів слова.
Над цими словами йде попередня робота, яка включає і пригадування відповідного правила. Після цього читається текст. Отже, попереднє пригадування правила має безпосередній зв'язок з розв'язуванням практичного завдання -- читання тексту, теорія органічно переплітається з практичною мовною діяльністю.
Важливо підкреслити, що таким прийомом роботи учитель не тільки розвиває в учнів практичні навички, а й досягає кращого запам'ятовування формулювання правила, бо його фіксація в пам'яті підкріплюється тією практичною діяльністю, в якій бере участь учень.
2. Після прочитання тексту вчитель звертає увагу учнів на слова, які їм важко було читати, і спонукає учнів пригадати правила, які пояснюють читання цих слів.
3. Учитель пропонує учням окремо написати слова, які викликали в них при читанні певні труднощі, і організує періодичне повторення їх з елементами теоретичного коментування.
Підручник для кожного класу містить систему текстів, робота над якими є важливим елементом навчального процесу. Навчання читання на цих текстах має свої відмінності в кожному класі. Розглянемо насамперед специфічні особливості роботи над текстами в 5.-му класі.
У- 5-му класі формується механізм читання. Отже, треба створити сприятливі умови для розвитку відповідних навичок. Для цього важливо, щоб у процесі читання увага учнів, їх зусилля були спрямовані саме на подолання труднощів, зв'язаних з озвученням текстів. Читання повинно бути плавним, з правильним паузуванням, без вимушених зупинок, потрібних для роздумів про те, як читати те чи інше слово; важливо також, щоб учні правильно ділили текст на мовні такти [6, c.99].
Щоб процес читання відбувався саме так, треба учнів підготувати до нього. Заздалегідь треба знати ті труднощі, які можуть виникнути при читанні. Мова йде про незнайомі або погано вивчені лексичні та граматичні елементи, недостатньо засвоєні фонетичні, орфоепічні явища. Що ж до лексико-фразеологічного та граматичного матеріалу, то він опрацьовується в попередніх усних вправах, і коли учні читають текст, що містить цей матеріал, то вони ним уже в певній мірі усно володіють. Слід підкреслити, що мова йде про певне, а не повне володіння, якого не можна добитися за той короткий час, що передує читанню тексту. Внаслідок попереднього опрацювання учні уміють вимовити дану лексичну одиницю або граматичну форму, скласти розповідне, питальне, заперечне речення, що включає її, зрозуміти розповідь, звернення, в яких вживається виучуване явище. В 5-му класі перед читанням часто буває доцільно усно опрацювати і зміст тексту, бо це полегшує введення нового мовного матеріалу. Зрозуміло, що при такому попередньому опрацюванні лексичних та граматичних явищ величезну роль відіграють різні види наочного приладдя, особливо картини.
1.6. Місце перекладу на рідну мову в роботі над текстом
При роботі над текстами підручника перед вчителем постає таке важливе питання: в якій мірі треба використовувати переклад на рідну мову?
У практиці навчання іноземної мови можна іноді зустріти дві помилкові тенденції в розв'язанні цього питання. Перша -- це надмірне використання перекладу; учитель вважає, що все, що учні читають, треба негайно перекласти. В результаті учні багато разів перекладають ті самі речення, а це призводить до марної затрати часу і до неправомірного домінування рідної мови на уроках.
Друга -- повне ігнорування перекладу. Учитель не вважає за потрібне упевнитися в розумінні учнями окремих слів, речень, абзаців, він вважає, що неясна догадка про зміст прочитаного краща, ніж точне розуміння за допомогою перекладу.
Звичайно, таке приблизне, неточне розуміння текстового матеріалу аж ніяк не задовольняє вимог, що ставляться перед шкільним викладанням іноземної мови.
Учні повинні точно розуміти те, що вони читають, а це неможливо без ясного розуміння як лексичних, так і граматичних елементів писемної мови, яку вони сприймають. Учні повинні уміти перекласти кожне речення і розуміти значення всіх складових елементів цього речення.
Сказане аж ніяк не означає, що учителеві треба на кожному кроці перевіряти уміння учнів перекласти те, що вони читають. Переклад потрібний лише тоді, коли в учителя нема впевненості в тому, що учні досить чітко усвідомлюють зміст читаного. Отже, мова йде про переклад важких для учнів уривків тексту,-- уривків, що містять нові, недостатньо засвоєні мовні явища. А коли учні читають те, що вони добре засвоїли, потреби в перекладі немає. Звичайно, таке розв'язання поставленого питання можливе при умові, що вчитель добре знає, як учні засвоїли вивчений матеріал і вміє знаходити в тексті саме ті речення, розуміння яких треба перевірити [7, c.156].
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5