4. За способом організації виділяють такі види самостійної роботи:
а) фронтальна, коли всі учні виконують однакове завдання;
б) групова, коли різні групи учнів працюють над різними завданнями;
в) індивідуальна, коли кожен учень виконує особливе завдання.
Найчастіше самостійна робота організовується фронтально, однак у цьому випадку одні учні працюють не на повну силу, для інших вона виявляється непосильною.
Групова форма організації самостійної роботи проводиться з метою попередження списування і пов'язана з організацією непостійних груп. Застосування на уроці групових форм самостійної роботи, коли діти виконують якесь завдання в парі або по троє-четверо, виховує вміння працювати в колективі, організовуватися на співпрацю. Діти тягнуться на уроці до спілкування у процесі виконання групових завдань, треба не тільки не присікати їхню природну схильність, а використати її для взаємного навчання. Спостерігаючи за учнями під час виконання групових завдань, учитель відкриє для себе чимало нового в їхній поведінці, здібностях до навчання. Великі можливості для групових завдань є на уроках малювання і трудового навчання, де учні вдвох можуть виконувати роботу на одну тему (на одному аркуші або на двох, а потім об'єднати). Звичайно, цього молодших учнів треба вчити, не дратуючись їхніми наївними запитаннями, робочим шумом.
Індивідуальна форма самостійної роботи використовується лише у випадку необхідності (хвороба, пропуск занять, відставання учнів).
Для того, щоб конкретизувати сказане вище про самостійну роботу і характеризувати психологічну і логічну сторону даного методу, звернемося до фактичного матеріалу.
Перед ознайомленням дітей з розв'язанням рівнянь виду х · 3 = 21 вчитель запропонував дітям самостійну роботу: виконати вправу - знайти результат кожного другого прикладу, користуючись першим.
8 · 6 = 48 7 · 9 = 63 6 · 4 = 24
48 : 8 = 63 : 9 = 24 : 6 =
Після того, як учні виконали запропоновану самостійну роботу, вчитель приступив до її перевірки. Пояснюючи виконання вправи, учні формулювали відоме їм правило: якщо добуток поділити на один з множників, то вийде інший множник. Спираючись на це знання, вчитель легко підвів дітей до розв'язання рівнянь вказаного виду.
Самостійна робота, виконана учнями, була запропонована з метою підготовки їх до засвоєння нового матеріалу, який повинен був стати предметом вивчення на даному уроці; учні працювали над математичними виразами (прикладами).
Виконуючи вправу, учні оперували раніше засвоєними знаннями, вони застосовували правило - знання про взаємозв'язок між компонентами і результатом дії множення - до конкретних прикладів. Логічний шлях руху їх думки був дедуктивним. За способом організації самостійна робота носила фронтальний характер.
Охарактеризовані нами види самостійної роботи можна представити у вигляді схеми 1.
Схема 1 Класифікація самостійних робіт учнів
На кожному уроці можуть бути самостійні роботи різного дидактичного призначення: перевірні, підготовчі, навчальні.
Основна функція перевірних самостійних робіт - контролююча, хоча і їм теж властиві елементи навчання.
Щоб актуалізувати опорні знання учнів, їхні уміння і навички, потрібні для сприймання нового матеріалу, майже на кожному уроці вчитель пропонує дітям підготовчі самостійні вправи. Це можуть бути усні й письмові вправи на повторення, зіставлення певних фактів, правил, способів дій, попереднє читання й спостереження, розгляд картин та ілюстрацій, складання описів, замальовок якихось об'єктів, знаходження даних тощо.
До навчальних самостійних робіт відносять ті, які пропонують дітям для самостійного засвоєння нового матеріалу [83].
Самостійна робота займає вагоме місце у навчальному процесі початкової школи. З метою розвитку самостійності в учнів, виробленню у них здатності міркувати, запобіганню формалізму в засвоєнні знань у практичній діяльності використовуються різні види самостійних робіт.
В ході самостійної роботи учні розвивають ті пізнавальні здібності, здобувають і удосконалюють ті уміння і навички, без яких неможливе оволодіння знаннями як в школі, так і в житті.
Самостійна робота учнів має певну структуру. Вона включає три етапи: підготовчий (орієнтувальний), виконавчий і перевірний.
І (підготовчий) етап ознайомлення із завданням та орієнтування в ньому полягає у тому, що учень, прослухавши завдання, розглядає предмет, читає або перечитує умову задачі, зміст тексту і т. ін. У процесі цього орієнтування учень здійснює аналіз завдання і пов'язаний з ним синтез, тобто осмислює його (виділяє, що дано в завданні, що потрібно взнати, які знання і дії для цього необхідні).
ІІ (виконавчий) етап полягає у тому, що учень, зрозумівши завдання і склавши план дій, виконує навчальну роботу. Учитель може здійснювати поточний контроль за роботою, допомогу невстигаючим учням.
ІІІ (перевірний) етап полягає у тому, що учень, виконавши завдання, за власною ініціативою перевіряє і оцінює власну роботу, тобто здійснює самоконтроль і самооцінку.
Таким чином, у структуру самостійної роботи входить: аналіз завдання, пошук способів розв'язання завдання, планування роботи, виконання завдання, перевірка і оцінка виконаної роботи.
Окремі види самостійної роботи можуть включати або все, або деякі з цих елементів. Чим більше вказаних вище елементів входить в самостійну роботу учнів, тим вище її рівень, а значить, і рівень самостійності школярів.
Перед початком самостійної роботи вчителю необхідно підготувати учнів до цього процесу. Підготовка може полягати в повторенні, повідомленні нового матеріалу вчителем, проведенні спостережень і т.д. Кількість часу, що відводиться на підготовку до самостійної роботи, залежить від ступеня складності і об'єму пропонованої самостійної роботи, а також від підготовленості учнів.
Після підготовки учнів до самостійної роботи слід дати їм чіткі вказівки про об'єм і зміст майбутньої самостійної роботи, про її цілі, а також про техніку виконання, якщо ця техніка їм ще невідома, тобто проінструктувати учнів про те, що робити і як виконувати завдання. В керівництві самостійною роботою учнів на перших порах необхідно використовувати докладний інструктаж і показ зразка роботи.
Учням надається час для осмислення завдання до самостійної роботи і для з'ясування вимог до його виконання. Потім вчитель перевіряє, чи всі учні зрозуміли, як вони повинні виконати роботу. Особлива увага при цьому звертається на повільних і менш підготовлених учнів. При необхідності вчитель дає додаткові пояснення.
Познайомившись з інструкцією до завдання, учні приступають до його виконання. В цей момент, коли особливо напружена думка школярів, вчитель стежить за тим, чи всі учні почали працювати, що їх утрудняє, який темп роботи класу в цілому і окремих учнів.
Велику увагу потрібно приділяти контролю результатів самостійної роботи. Яким би простим не було виконане учнями завдання, його треба проаналізувати. Оцінці піддається характер, повнота і зміст виконаної роботи. Такий аналіз необхідний з кількох причин.
Відомо, що навіть при умілому керівництві з боку вчителя учні можуть допустити помилки в самостійній роботі, неправильно зрозуміти завдання. Якщо після закінчення роботи підсумки не підводяться, то зроблені помилки можуть закріпитися в свідомості учнів. Отже, контроль самостійної роботи учнів необхідний перш за все для того, щоб додати впевненість учням в правильності виконаної роботи, якщо немає помилок, допомогти школярам розібратися під керівництвом вчителя в знайдених помилках і виправити їх. Регулярна перевірка самостійних робіт учнів відразу ж після їх виконання дає вчителю можливість усунути помилки і прогалини в знаннях і уміннях школярів, що є дуже важливим в цілях досягнення високої успішності учнів.
Для підвищення ефективності самостійної роботи учнів вельми важливо, щоб в навчальному процесі разом із зовнішньою існував внутрішній зворотній зв'язок. Під ним мається на увазі та інформація, яку учень сам одержує про хід і результати своєї роботи. Однією з можливостей створення внутрішнього зворотного зв'язку при самостійній роботі є використовування елементів самоконтролю і самоперевірки.
Раціонально організована і систематична самостійна робота учнів на уроці сприяє оволодінню усіма учнями глибокими і міцними знаннями, активізації розумових операцій, розвитку пізнавальних сил і здібностей до тривалої інтелектуальної діяльності, а також навчанню учнів раціональним прийомам самостійної роботи.
1.3 Психологічні особливості молодших школярів та їх врахування в організації самостійної роботи
Зі вступом дитини до школи змінюється система цінностей: епоха ігор змінюється епохою учіння. Такі психологічні особливості дітей молодшого шкільного віку, як авторитетність для них учителя, віра в істинність всього, чому навчають, довірлива виконавчість сприяють підвищенню чутливості. На початку учіння діти виключно все вбирають у себе і мають для цього, як свідчить практика, всі задатки: відомими є свіжість, гострота сприймання молодших школярів, спрямованість їх розумової активності на те, щоб повторити, внутрішньо сприйняти наслідуваність багатьох дій і висловлювань. Саме такими є вікові умови психічного розвитку на даному етапі життя.
Учні по-різному реагують на вимоги вчителя залежно від особливостей індивідуальної їх готовності до навчальної діяльності в школі. Одні поводяться цілком адекватно до них, інших вони гальмують і викликають надмірну стриманість, деякі не приймають і навіть намагаються діяти всупереч їм. Діти, які не були в дитячих садках, нерідко губляться в нових умовах, не відразу знаходять підстави для контакту з учителем та однокласниками. Звідси стає зрозумілою важливість індивідуального підходу до дітей у процесом їх входження в шкільне життя, з його новим для них змістом, формами і об'єктивними вимогами, які повинні стати суб'єктивними вимогами учнів до себе самих, внутрішніми регуляторами їх поведінки.
Важливу роль у становленні такої саморегуляції поведінки молодшого школяра відіграє оцінювання, а згодом і самооцінювання дій і вчинків. Для першокласника оцінка вчителя є справжньою подією. Якщо її використовувати вміло, то вона зміцнює інтерес дитини до школи та учбової діяльності, посилює відповідальність за виконання навчальних завдань.
У молодших школярів навчальна діяльність стає провідною і набуває характерних особливостей. ЇЇ основні компоненти: дії і операції, за допомогою яких учні оволодівають змістом навчання; мотиви і форми спілкування учнів з учителем та між собою; результати навчання та його контроль і оцінка; структура учбової діяльності, в якій набуття знань, умінь і навичок виступає як прямий її результат, складається поступово в міру того, як школярі навчаються її здійснювати, виробляють перші навички вміння вчитися.
Молодший шкільний вік характеризується значними якісними змінами, які відбуваються в розвитку пам'яті дитини. В учнів цього віку значно підвищується здатність заучувати й відтворювати. Розвиток пам'яті молодших школярів полягає в зміні співвідношення мимовільного й довільного запам'ятовування, образної та словесно-логічної пам'яті. У молодому шкільному віці особливо інтенсивно розвивається словесно-логічна пам'ять. Цей розвиток обумовлений мовленням учнів у зв'язку із засвоєнням навчальної програми.
В учнів початкових класів відбувається інтенсивний розвиток довільної пам'яті, довільного запам'ятовування й відтворення. Але без спеціального керівництва розвитком пам'яті молодші школярі звичайно використовують тільки найпростіші способи довільного запам'ятовування і відтворення (переказ).
Основна тенденція у розвитку уяви молодших школярів полягає в переходах від переважно репродуктивних її форм до творчої переробки уявлень, від простого їх комбінування до логічно обґрунтованої побудови нових образів. Розвитку репродуктивної уяви у дітей молодшого шкільного віку важливо надавати особливої уваги. На думку деяких психологів, якщо не розвивати відтворювальну уяву у молодшому шкільному віці, то це призведе до гальмування художнього сприймання не тільки у цьому віці, а й на наступних етапах розвитку особистості.
У першокласників увага мимовільна, вони активно реагують на все нове, яскраве і незвичайне. Їм важко довільно керувати своєю увагою. Першокласник, здобувши знання про правила поведінки на уроці, може порушувати їх, заважаючи іншим учням. Але це робиться переважно через те, що він не може розподілити свою увагу одночасно на виконання завдання і контроль власної поведінки.
Увага школярів тісно пов'язана із значущістю для них навчального матеріалу. Усвідомлення учнями необхідності, важливості його засвоєння, інтерес до його змісту є умовою стійкості їх уваги. Увага залежить від доступності навчальних завдань, поставлених перед ними. Діти із захопленням працюють над тим, що є нелегким, але доступним для них.
Так як увага молодших школярів характеризується нестійкістю, тому зміст навчального матеріалу має бути оптимальним. Великий за обсягом матеріал неминуче призведе до втоми учнів, зниження інтересу до навчання, погіршення і гальмування інтелектуального розвитку учнів, до формального поверхневого засвоєння змісту навчання.
Майже вся навчальна діяльність пов'язана із стресами учнів і класоводів. Стрес виникає в людини в процесі діяльності, найбільш складних умов життя. Не є винятком і молодші школярі. Стрес у них виникає при виконанні не дуже приємного навчального завдання, при неможливості виконати його у поставлений вчителем термін, при одержанні небажаної оцінки тощо. Кожний стрес пов'язаний з витратою енергії, але не кожний негативно впливає на навчання учнів. Відносно невеликий стрес може навіть може навіть стимулювати учнів до учіння, але тут проявляються не тільки вікові, а й індивідуальні особливості дітей. У деяких молодших школярів невеликий стрес стимулює їх до швидшого закінчення навчального завдання, до появи внутрішньої впевненості в тому, що вони з успіхом виконали вказівки класовода.
У процесі навчання здійснюється розвиток в учнів пізнавальних процесів, який характеризується кількісними та якісними їх змінами. Вони виявляються зокрема в розвитку сприймання. Кількісні зміни полягають у зростанні швидкості перебігу процесу сприймання, у збільшенні числа сприйнятих об'єктів, розширенні обсягу їх запам'ятовування тощо. Якісні зміни являють собою певні перетворення структури сприймання, виникнення нових його особливостей, які знаменують собою піднесення його пізнавальної ефективності. У молодших школярів сприймання стає більш довільним, цілеспрямованим і категорійним процесом. Сприймаючи нові для них предмети і явища, учні прагнуть відносити їх до певної категорії об'єктів.
Спостережливість розвивається успішніше, якщо вчитель не тільки супроводжує поясненнями демонстрацію наочних об'єктів, хоч це й дуже важливо, а й організовує самостійне розглядання цих об'єктів, пошуки їх характерних ознак, створення цілісних їх образів. Таким чином школярі вчаться точно, чітко їх сприймати - бачити, слухати, спостерігати й узагальнювати, визначати словами результати своїх спостережень.
Для дітей молодшого шкільного віку характерна велика сприйнятливість до кожного слова та кожної дії вчителя. Як правило, учитель користується в учнів цього віку великим авторитетом, його вимоги дитина намагається виконати, хоч, звичайно, не завжди так, як цього вимагає вчитель. Учитель початкових класів повинен враховувати своє положення серед дітей його класу, здійснювати самоконтроль за своєю поведінкою, дбати про тактовне ставлення до кожного учня, розуміти переживання і прагнення дитини, пам'ятаючи, що авторитет учителя, його спілкування з класом і кожним учнем є важливою складовою успішного навчання і виховання.
Страницы: 1, 2, 3, 4
