На допомогу вчителям періодично видаються методичні рекомендації по екологічному навчанню та вихованню, створюються спеціальні курси, проте головною умовою професійного росту педагогів є їх особиста активність у вивченні досвіду ефективного екологічного виховання, в пошуку нових стратегій й технологій педагогічного процесу.

Таким чином, ми можемо зробити висновок, що стратегічним напрямком вирішення екологічних проблем вважається створення мережі освіти, яка передбачає постановку екологічних питань в центр всіх навчальних програм, починаючи з дошкільних закладів і закінчуючи вищими навчальними закладами, підготовкою вчителів.

1.3 Психолого-педагогічні умови організації екологічного виховання учнів

Із загостренням екологічної ситуації, зумовленої антропогенними перетвореннями природного середовища, та необхідністю розв'язання екологічних проблем виникла необхідність впровадження екологічної освіти та виховання в школі як пріоритетних освітньо-виховних напрямів, що відіграють вирішальну роль у формуванні системи моральних цінностей, відповідних світоглядних позицій та переконань, свідомого ставлення до навколишнього середовища. Адже реальна та психологічна готовності особистості до вирішення екологічних проблем формуються насамперед у старшому шкільному віці.

Однак результати цілеспрямованого педагогічного експерименту свідчать, що глобальні екологічні проблеми хвилюють лише 7% старшокласників; місцеві -- 12%. Цікавляться проблемами охорони довкілля -- 36%, готові брати участь у природоохоронній діяльності -- 29%, безпосередньо беруть участь --17%. Впевнені в особистій значущості щодо покращення екологічного стану довкілля 8%, вважають себе природодослідниками 13% школярів. Про низьку ефективність екологічного виховання свідчить і велика кількість порушень учнями правил поведінки у навколишньому середовищі.

Діагностуючи сформованість екологічної культури старших школярів, дійшли висновків, що шкільна система навчально-виховної роботи з екології спрямована переважно на набуття учнями певних екологічних знань. Екологічні ж проблеми просто констатуються, а природоохоронна діяльність має виключно ситуативний або випадковий характер, тобто відбувається підміна екологічного виховання екологічною освітою. Внаслідок цього у школярів формується пасивна екологічна позиція. Найчастіше це спостерігається у випадках, коли вчителі ігнорують той факт, що особистісна екологічна позиція учнів виробляється лише в процесі активної природоохоронної діяльності. Слід враховувати, що вчителеві бракує часу для залучення учнів до практично зорієнтованої діяльності з охорони природи, оскільки екологічне виховання старшокласників здійснюється, головним чином, на уроках [17].

Найефективніше засвоєння екологічних норм і вимог, усвідомлення наслідків будь-яких заходів наукового, виробничого та соціального змісту, пов'язаних із впливом на довкілля, відбувається в процесі залучення учнів до природоохоронної діяльності. Тим самим закладаються основи для виховання особистості з високим рівнем екологічної обізнаності, культури і формування нового типу екологічного мислення та поведінки у навколишньому середовищі. У зв'язку з тим, що шкільна система виховних заходів не прилучає дітей до розв'язання важливих екологічних проблем, особливої актуальності набуває створення спеціалізованих класів природничого профілю: зі спецкурсами та спецпрактикумами з екології. Враховуючи те, що активне ставлення учнів до охорони довкілля та раціонального природокористування може бути сформоване лише у процесі самостійної практичної діяльності та особистого осмислення отриманих результатів, у таких класах збільшена кількість годин на дослідницьку роботу школярів, передбачені навчально-виховні екскурсії, природоохоронні заходи.

Необхідність посилення екологічного аспекту шкільної освіти та виховання зумовили потребу визначення умов організації екологічного виховання школярів у профільному навчанні. До таких умов можна віднести:

-- врахування сучасних тенденцій суспільного розвитку;

-- врахування пізнавальних екологічних інтересів учнів;

-- чітке визначення мети екологічного виховання старшокласників;

-- впровадження новітніх навчально-виховних технологій;

-- особливу роль учителя в організації екологічного виховання.

Сучасні тенденції суспільного розвитку переконують у тому, що система екологічної освіти та виховання має відповідати динамічному розвитку світової цивілізації. Стало очевидним, що вирішення екологічних проблем залежить від екологічно освічених, гуманістично орієнтованих людей. Для формування нового гуманно-морального ставлення до природи потрібно розвивати екологічну свідомість та мислення школярів, практичний досвід раціонального природокористування, вміння приймати екологічно доцільні рішення у майбутній професійній Діяльності. Адже розв'язання глобальних екологічних проблем не відбудеться, якщо спеціалісти у своїй професійній діяльності не усвідомлюватимуть необхідність гармонійного співіснування людини та природи.

Аналіз шкільної практики свідчить, що ті профільні класи, які сьогодні може запропонувати школа, не задовольняють запитів та не пробуджують ініціативи старших школярів щодо їх вибору. З точки зору орієнтації на особистість учнів це значно звужує можливості реалізації кожним з них власних освітніх потреб, пізнавальних інтересів, здібностей і нахилів. Психологічною та педагогічною наукою встановлено, що вибору школярами профілю навчання у X--XII класах сприяє врахування бажань учнів, їхніх пізнавальних інтересів і здібностей. Інтереси -- це вибіркова скерованість особистості, яка виявляється в прагненні до пізнання (наприклад, природних об'єктів і явищ навколишнього середовища тощо), спонукає до дій і досягнення мети, формується в процесі розвитку людини під впливом навчання й виховання. В інтересах поєднуються пізнавальні, емоційні, комунікативно-вольові риси індивіда. Вони можуть виникати і змінюватися на основі пізнавальних потреб. Формуються інтереси за такими етапами: зацікавленість, допитливість, направлений інтерес, схильність до усвідомленого пізнання та самопізнання, творчого пошуку. При цьому необхідно враховувати, що учні середнього та старшого шкільного віку вже мають власні судження та погляди на екологічні проблеми; по-своєму ставляться до природних об'єктів, явищ, екологічних катастроф та ін. Врахування механізму формування пізнавальних потреб допоможе вчителю підтримати ініціативу школярів у прагненні глибше ознайомитися з проблемами охорони навколишнього середовища і створити сприятливі умови для розвитку пізнавальних екологічних інтересів [17].

Залучення учнів до виконання таких конкретних природоохоронних заходів, як здійснення моніторингу довкілля, екологічні конкурси, вікторини, ігри, виконання творчих завдань екологічного спрямування тощо дозволять учителеві найкраще виявити пізнавальні екологічні інтереси школярів. Цьому сприяє й існуюча в сучасній школі система позаурочної (спецкурси, факультативи), позакласної (шкільні гуртки за інтересами, секції тощо) та позашкільної (мережа закладів позашкільної діяльності) виховної роботи. Під час відвідування факультативів, гуртків, секцій школярі найчастіше задовольняють свої пізнавальні потреби та інтереси) набувають базових екологічних знань, умінь, навичок. Окрім того, це орієнтує учнів на свідомий вибір профільного класу в старшій школі.

Анкетування старших школярів, аналіз суджень, висловлювань, здійснений на основі тренінгів, суперечливих ситуацій, дозволять учителеві:

-- виявити спектр екологічних інтересів учнів;

-- простежити в динаміці процес розвитку цих інтересів;

-- здійснити діагностику отриманих результатів;

-- розробити конкретні особистісно зорієнтовані технології навчання й виховання, спрямовані на розвиток інтересу до пізнання і збереження природи, формування екологічної культури.

Врахування розвитку мотиваційної сфери, зокрема таких її структурних складових, як потреби, почуття, переконання, особистого світосприйняття, дозволять правильно вибудувати технологію формування інтересу школярів до пізнання екологічних проблем [17].

Однією з умов організації екологічного виховання старших школярів є чітке визначення його мети. Мета -- це кінцевий результат, заради якого створюється система. І будь-яка дія педагога повинна відповідати поставленій меті. Визначення мети виховання є не лише керівництвом до дії, а и критерієм проведення виховного процесу, спрямованого на розвиток і формування особистості вихованця. Визначення мети виховання, як стверджує А.С. Макаренко, дає змогу «проектувати» розвиток особистості. Причому мета виховання віддзеркалює й основні вимоги до школярів на різних етапах їхнього вікового розвитку і залежить від специфіки виховної установи (дошкільний заклад освіти, школа, позашкільні установи, сім'я) або окремих освітньо-виховних процесів (уроки, позакласні заходи тощо).

Без точного визначення мети, конкретизації її з урахуванням вікових особливостей дітей і тих засобів, що можуть дати бажаний педагогічний результат, не може бути повноцінного екологічного виховання школярів у профільних класах. Отже, кінцевою метою виховання є формування особистості.

Головною метою екологічного виховання має стати формування світогляду, екологічного мислення, здатності до системного аналізу екологічних проблем і творчого їх розв'язання. Кінцевою метою екологічного виховання є формування особистості з високим рівнем екологічної культури, стрижнем якої є система суспільно важливих цінностей. Система цінностей визначає позицію людини до навколишнього світу, регулює його стан і проявляється в багатогранній орієнтації, діяльності і поведінці людини. Складовими екологічної культури є екологічна свідомість, екологічні переконання, екологічний світогляд, готовність до екологічної діяльності, відповідальне ставлення до навколишнього середовища.

І.Т. Суравєгіна визначає екологічну культуру як складну рису особистості, що включає розуміння людиною цінностей правильного поводження в природному середовищі, усвідомлення природи як національного суспільного надбання й уміння передбачати наслідки різноманітних впливів на неї, здатність діяти в природі відповідно до її законів. Визначаючи екологічну культуру школяра як інтегративну якість особистості, що відповідає рівню розвитку її в сфері екологічної діяльності, О.В. Король доводить, що структурними компонентами цієї якості є система наукових знань, спрямованих на пізнання процесів і наслідків діяльності людини і суспільства у природі, екологічних ціннісних орієнтацій, норм та правил поведінки у довкіллі, потреби у спілкуванні з природою й готовності до природоохоронної діяльності, вмінь та навичок з вивчення та охорони природи. Л.В. Шаповал у структурі екологічної культури виділяє інтелектуальний, емоційно-ціннісний та діяльнісний компоненти. Д. Звєрєв визначає науковий, ціннісний, нормативний та діяльнісний компоненти екологічної культури. Таким чином, майже всі автори розглядають екологічну культуру як складову загальної культури особистості, що проявляється в конкретних знаннях, уміннях і навичках, свідомій екологічній поведінці, діяльності, відповідальному ставленні до охорони природи і є результатом екологічного виховання й формування екологічного світогляду.

Обґрунтовуючи проблеми формування екологічної свідомості та напрями подолання негативних тенденцій впливу на довкілля з позиції психогенетичних закономірностей поведінки людини, вчені доводять, що для відвернення екологічної катастрофи необхідно змінити ціннісний стереотип суспільства :та суспільної свідомості; її формування передбачає перебудову поглядів і уявлень людини, коли засвоєні знання і екологічні норми стають її власними переконаннями, внутрішніми регуляторами поведінки тощо. Головним показником сформованості екологічної свідомості є готовність особистості до конкретних конструктивних дій щодо охорони й розвитку природного середовища. Але для того, щоб усього цього досягти, необхідно кардинально змінити систему екологічної освіти та виховання.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5