Формування лексико-фразеологічних норм в усному і писемному мовленні майбутніх учителів початкових класів - рефераты, скачать рефераты, бесплатно рефераты

Рефераты. Формування лексико-фразеологічних норм в усному і писемному мовленні майбутніх учителів початкових класів

) виразністю - змістовою, інтонаційною (й експресивною), візуальною;

2) правильністю - орфоепічною, граматичною, орфографічною, пунктуаційною;

3) чистотою - що не допускає ультрапуризму (словникового, стильового чи колоритного), штучності, фальшивого професіоналізму;

4) лаконізмом - при збереженні змістової вичерпності, різноманітності засобів для висвітлення теми. Учитель не сміє помилятись, бо виправити враження про фаховий рівень знань, про загальну ерудицію важко (краще утриматись від експромтів у відповідях на запитання, якщо є хоч найменший сумнів щодо їх точності). Учитель повинен уміти помічати і виправляти свою помилку - це не руйнує авторитету (невиправлена помилка авторитету не збереже) [4; 102].

Мова є однією з характерних ознак сучасної нації. Мову створили люди, вони її розвивають, удосконалюють. Основна функція мови - бути засобом спілкування, збереження й передачі знань, взаємного розуміння. Мова - слово багатозначне (див., напр., термінологічні словники). Сучасний тлумачний словник так пояснює його основне значення: "Мова - це сукупність довільно відтворюваних загальноприйнятих у межах суспільства звукових знаків для об'єктивно існуючих явищ і понять, а також загальноприйнятих правил їх комбінування у процесі вираження думок" [26; 168]. Мова - єдина, цілісна складна знакова система, точніше, система систем: фонем, морфем, слів, словосполучень, речень, яка служить не лише засобом комунікації, обміну думками, закріплення думок, а й засобом їх формування - адже мислення здійснюється на мовній основі, а мова (нормативна) завжди осмислена. Мова як специфічно людський засіб спілкування належить одночасно суспільству й індивідууму. У будь-якому разі вона є продуктом історичного розвитку суспільства, яке користується надбанням попередніх етапів життя мови. Мова спільна для усіх представників нації. Але мова живе тільки у мовленні, без нього вона буде мертвою.

Мовлення - "спілкування людей між собою за допомогою мови, мовна діяльність" [67; 170]. Отже, мовлення - це практичне користування мовою в конкретних ситуаціях і з наперед визначеною метою; це діяльність за допомогою мови, особлива психічна діяльність.

Мова - це:

1) універсальний засіб навчання і виховання людини;

2) енциклопедія людського досвіду;

3) першооснова нагромадження культурних цінностей, засіб вираження змісту культури, спосіб введення окремої людини в процес суспільного культурного розвитку;

4) один з компонентів духовної культури суспільства;

5) засіб координації усіх виробничих процесів;

6) функціонуюча система, нерозривно пов'язана з усіма галузями суспільного життя. Мовлення - це:

1) спосіб існування і вияву мови, "мова в дії", мовний процес у багатьох його видах і формах (говоріння, писання, слухання, читання), мовчазна розмова з самим собою, обдумування майбутнього свого чи сприйнятого від інших повідомлення" [68; 11] ;

2) вияв процесу формування (а не втілення) думки;

3) вияв одиниць мови усіх рівнів і правил їх поєднання;

4) засіб конкретизації спілкування (мовного спілкування).

Мова і мовлення поліфункціональні. Функції мови:

1) засіб спілкування і об'єктивації спілкування;

2) засіб пізнання і його об'єктивації;

3) засіб творення нових одиниць мовних підсистем і об'єктивації цього процесу;

4) засіб вираження емоцій, внутрішнього стану людини і волі;

5) засіб створення і об'єктивації словесних художніх образів. Функції мовлення:

1) здійснення реалізація процесу спілкування (комунікативна функція);

2) здійснення) процесів пізнання (пізнавальна функція);

3) здійснення процесів творення нових одиниць мовних підсистем;

4) здійснення, реалізація процесу вираження емоцій (емотивна функція);

5) здійснення, реалізація процесу творення художніх образів, творів (естетична функція) [65, 15-29]. Отже, функціонально мова характеризується як засіб, а мовлення - як процес.

Мова для всіх її носіїв одна, але реалізація її в мовленні для кожного мовця має свої особливості (при збереженні соціальної природи мовлення) виділяють такі форми існування мови: національна мова (літературна і діалектна - територіальні, професійні діалекти, сленг), індивідуальна мова; форми існування мовлення такі: зовнішнє мовлення (усне і писемне), внутрішнє мовлення [65, 29-39]. Мовлення може бути індивідуалізованим, а мова завжди спільна для її носіїв. Відмінність між усною і писемною формами зовнішнього мовлення вбачають переважно у функціях: усне мовлення - це сприймана органами слуху усна артикуляція мовних звуків, воно розраховане на передачу інформації іншим людям з метою впливу на їхню поведінку й діяльність; писемне ж мовлення - це умовне відображення цих звуків на письмі з тією ж що й усне мовлення, метою. Обидві форми мають свої переваги, що не дають підстав вважати жодну з них багатшою чи виразнішою: у писемному вияві мовлення більш організоване, відзначається ретельністю добору лексики, граматично оформлюється складніше, чіткіше, різноманітніше, дотримання - норм тут строгіше; в усному мовленні може безпосередньо застосовуватись інтонація, паузи, міміка і жести; так само може здійснюватися правка тексту (застосовується варіативність мовних елементів). Отже, усне мовлення твориться (і відтворюється) у кількох виявах: словесному, інтонаційному і візуальному (міміка, жести). Писемному мовленню два останніх вияви не властиві. Усне мовлення вважається ситуативним, писемне - контекстуальним. Хоча "навіть у високоосвічених людей усне і писемне мовлення значно відрізняються своєю досконалістю. Людина може добре говорити, але посередньо, а то й погано писати" [1, 20].

Існує чимало визначень лінгвістичного (стилістичного) поняття "культура мовлення". Наприклад, Б. Головін пише, що поняття культур; мовлення має два семантичних аспекти:

1) сукупність і система комунікативних якостей мовлення;

2) вчення про сукупність і систему комунікативних якостей мовлення [14; 7].М. Ілляш вважає: культура мовлення - це 1) володіння літературними нормами на всіх мовних рівнях, в усній та писемній формі мовлення, уміння користуватися мовностилістичними засобами і прийомами з урахуванням умов і цілей комунікації;

2) упорядкована сукупність нормативних мовленнєвих засобів, вироблених практикою людського спілкування, які оптимально виражають зміст мовлення і задовольняють умови і мету спілкування;

3) самостійна лінгвістична дисципліна [66, 5-6].

В енциклопедії подається таке визначення культури мовлення - це система вимог, регламентацій стосовно вживання мови в мовленнєвій діяльності [68; 263].

Отже, поняття культура мовлення має два аспекти: теоретичний - достатньо висвітлений у зазначених працях і практичний, який не може бути вичерпаний ніколи, бо щоразу виявляє себе для кожного мовця неповторно, не може передбачити всі можливі ситуації функціонування індивідуального мовлення.

Практична культура мовлення близька до стилістики мовлення, яка вивчає своєрідність складу та функціонування окремих конкретних форм мовлення, практичної мовленнєвої діяльності. Об'єктами вивчення стилістики є не лише специфічні засоби мови (слово, речення), а й позамовні, екстралінгвістичні засоби: міміка, жести (рук, голови), рухи тіла, погляди, реакція співбесідника, обстановка та ін. Функціональна стилістика розкриває специфіку використання лексичних, морфологічних, синтаксичних та інших засобів у кожному стилі, а стилістика мовних одиниць вивчає стилістичні ресурси всіх мовних рівнів (лексики, фразеології, морфології, синтаксису), системні відношення експресивно забарвлених мовних засобів у зіставленні з нейтральними; практична стилістика вчить вживати виражальні і експресивні можливості одиниць мовлення [66].

Отже, культура мовлення оцінюється і з позиції функціонального стилю мовлення (його словника, синтаксичної організації, діапазону експресивності). Стильовий дисонанс різко знижує рівень мовленнєвої культури, тому змішування навіть функціонально близьких стилів недопустиме - кожен із стилів (розмовний, художній, офіційно-діловий, публіцистичний, науковий, конфесійний) має свої критерії культури мовлення. За винятком тих авторських випадків, коли зміщення стилів додає якусь свою, навмисну рису, особливу і особисту виразність - як свідчення творчого володіння стилем. Окрім того, треба враховувати засоби реалізації усної чи писемної форм того чи іншого стилю, оскільки всі сучасні функціональні стилі літературної мови мають обидві форми вираження - усну і писемну.

Культура мовлення тісно пов'язана з курсом конкретної граматики, адже граматика, як відомо, вчить правильно писати і говорити - відповідно до чинних у конкретний час правил, а стилістика (і культура мовлення) навчає добре писати і говорити - тобто точно, доступно, доречно, переконливо для кожної конкретної ситуації спілкування. До того ж про належний рівень культури мовлення можна говорити лише тоді, коли опануєш літературну мову, володітимеш нею (її нормами і варіантами норм). У граматиці оперуємо лише двома оцінками - "правильно" - "неправильно", а в культурі мовлення ці оцінки різноманітніші: "точно" - "неточно", "доречно" - "недоречно", "виразно" - "невиразно", "різноманітно" - "одноманітно" та ін. Отже, основними ознаками культури мовлення є правильність, точність, чистота, багатство (різноманітність), виразність, доречність [3, 19].

Зв'язок культури мовлення з психологією і логікою знаходить вираження у логічності мовлення, що здебільшого реалізується у точності мовлення. Індивідуальне мовлення матиме ці ознаки, якщо мовець буде небайдужим до власної мови, естетики мовленого слова, етики спілкування. Культура мовлення є ознакою і складовою частиною загальної культури людини, без якої неможливо вважати будь-яку людину освіченою.

Проте навіть оволодівши орфоепічними, лексичними, граматичними, стилістичними та іншими нормами сучасної літературної мови, людина не може бути цілком гарантована від окремих помилок.

Основні причини недостатнього рівня культури мовлення такі:

Більшість сучасних учнів мало читає, зокрема художніх текстів; окремі мовці не володіють навичками швидкого й осмисленого читання, у них слабо розвинені почуття естетичного задоволення від спілкування з книгою.

Вік технократії виробив у багатьох людей байдужість до гуманітарних дисциплін, зокрема до мови як предмета шкільної програми (література має більше засобів естетичного і виховного виливу), у зв'язку з цим подекуди втратились елементи творчості, усвідомлення практичної необхідності знання мови, потреби системності у засвоєнні нормативної граматики, а це продукує поверховість, фрагментарність знань тощо.

Практика білінгвізму, яка в Україні має деформований зміст, спричинює у деяких мовців численні явища інтерференції, звільнитися від яких можна лише за умови глибокого знання систем обох мов. Дотримання цієї умови необхідне і при перекладах (для практичного застосування у конкретній сфері діяльності) спеціальної наукової чи технічної літератури з російської мови українською. При перекладах з інших мов також трапляються русизми саме внаслідок тривалого користування в науці лише російською мовою.

4. Відсутність в окремих людей навичок користування довідковою літературою (словниками, довідниками тощо), а часом і недостатність таких видань зумовлюють консерватизм знань, поступову тенденцію до їх зменшення і, зрештою, відставання від розвитку загальнонародної мови, адже норми літературної мови змінюються, удосконалюються, вимагаючи від її носіїв уваги до процесів цього вдосконалення. Відсутні навички постійного навчання, у тому числі й мови, - для багатьох воно закінчується разом з отриманням диплому.

5. Одним із найефективніших засобів формування загальнонародної мовленнєвої культури є добрий зразок. Це не тільки твір класика, сучасного майстра художнього слова, а й передусім мова батьків - у сім'ї, вихователя - у дитячому садку, учителя - у школі. Та чи завжди їх мовлення зразкове?! І чи завжди такі еталони культури мовлення, як преса, радіо і телебачення, відповідають сучасним вимогам?! А чи завжди театр і кіномистецтво пам'ятають про свою функцію у вихованні етики, у тому числі мовленнєвої, глядача-мовця?!

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11