Безумовно, проблему доцільно розв'язувати на основі диференційованого підходу. Деякі школярі вже у 2 класі бувають готовими до переходу на якісно новий ступінь у навичці читання. Деякі можуть почекати з цим ще рік-два. У всякому разі, учні 3-4 класу повинні знати, що швидкість читання мовчки у них має бути швидшою, ніж уголос. Наскільки? Спочатку -"трохи вищою", потім - удвоє, а дехто зуміє і ще швидше.
Не треба пояснювати, як важливо при цьому переконати учнів, що йдеться про читання-розуміння, а не про швидкість перескакування з рядка на рядок. Досягається таке усвідомлення всією організацією роботи, в якій удосконалення техніки читання (зокрема, його швидкості) підпорядковане розумінню прочитаного. Та, як не прикро, саме вправ на техніку на багатьох уроках бракує.
Якщо брати до уваги не початковий (букварний) період, а наступні етапи навчання (3-4 клас), то можна в цілому визначити загальне спрямування роботи так. Вголос читають передусім для вдосконалення виразності (чіткість, правильність вимови, осмислене інтонування відповідний темп, уміння донести зміст до слухачів). Читання мовчки застосовують для формування вміння самостійно сприймати (розуміти) невідомий новий для учнів текст. Звичайно, такі розрізнення не можна абсолютизувати, але загальні принципи бажано уявляти.
Відповідно до цього добирають текст - відомий учням чи невідомий - для роботи на уроці. Для читання вголос звичайно використовують відомий дітям текст. Працюють за звичною схемою - твір спочатку читає вчитель, потім школярі. Коли до того чи іншого учня доходить черга, то він читає текст, що раз (або й кілька разів) уже звучав у класі. Не таємниця, що і в цьому випадку частина учнів читає далеко не бездоганно. Не можна говорити і про глибоке розуміння твору. Але в будь-якому разі це вже не перша зустріч дитини з текстом, зміст твору їй відомий.
За таких умов класовод звертає увагу вихованців водночас і на усвідомлення прочитаного, і на формування виразного читання. Тут корисні спеціальні вправи на вимову слів, інтонування речень. При цьому бажано якомога ширше використовувати зразок вчителя. Завдання підготуватися до виразного читання самостійно, як правило, під силу (і то певною мірою) тільки окремим учням. На це слід зважати і при контрольних перевірках: для читання вголос доцільно пропонувати відомі учням тексти, що опрацьовувались у класі разом з учителем.
Для читання мовчки в різних навчальних ситуаціях можна пропонувати як відомий, так і новий для школярів текст. Коли він уже читаний, обговорений, - то для мовчазного перечитування треба поставити завдання, що вмотивовують це. Наприклад: знайти відповідь на запитання, дібрати уривок вказаного змісту тощо. "Просте" перечитування відомого матеріалу без додаткового завдання (лише на швидкість) не є ефективним. Воно привчає школярів до думки про самодостатність швидкості читання. Крім того, роботу в такому разі неможливо проконтролювати. Коли ж текст для учнів новий, то основна увага приділяється розумінню прочитаного. Важливо ретельно підготуватися, щоб робота була посильною для школярів. Після того як вони прочитають (по можливості мовчки) текст, треба перевірити, як вони його зрозуміли. Далі вчитель може прочитати твір уголос, щоб показати приклад навички, а потім читають уголос учні.
Контрольну перевірку читання мовчки можна здійснювати лише на невідомому, новому для учнів творі - інакше перевірка втрачає сенс. Для такої роботи добирають цікаві, доступні дітям твори, зокрема казки. Контролю підлягає розуміння прочитаного та швидкість. Ті учні, які ще не вміють читати мовчки, можуть пошепки проговорювати текст, але й вони повинні знати і навіть бути впевненими, що з часом навчаться читати "самими очима".
Учителям, які в цілому погоджуються і такими міркуваннями, радимо розказати дітям про особливості цих двох різновидів навички, про те, чого і за яких умов можна в них досягти. Розповідь класовода може бути, наприклад, такою:
- Читати можна вголос, а можна і мовчки. Читання вголос частіше буває звернене до когось, до слухача. Скажімо, надійшов лист, якого всі у родині з нетерпінням чекали. Хтось один читає його вголос, інші уважно слухають. Або таке: старенька бабуся погано розбирає дрібний шрифт, тому онука читає їй свіжу газету. У багатьох сім'ях читають вечорами вголос якусь цікаву книжку. Та хіба перелічити всі випадки в житті, коли доводиться читати вголос! І завжди бажано, щоб читання було хорошим, виразним, щоб читач умів зацікавити слухачів. Для цього є дві основні умови: треба самому добре розуміти те, що читаєш, і володіти навичками виразного читання.
Буває, що вголос читають лише для себе. Наприклад, улюблені художні твори, особливо вірші, перечитують уголос, вслухаючись у їхнє звучання, милуючись їхньою красою.
Та все ж людині частіше доводиться читати мовчки. Подивіться на тата, заглибленого в газету, - він читає мовчки. Так само, одними очима, пробігає зміст книги хороший читач, шукаючи потрібну йому назву. Він мовчки перегортає сторінки книги, хоча б і підручника, переглядає їх у пошуках потрібного уривка, вправи. Переглядати, шукати очима на сторінці те чи інше місце тексту - це теж читання, і воно здійснюється звичайно мовчки.
Чому ж "для себе" частіше читають мовчки? Перш за все тому, що так значно швидше. Адже в читанні вголос сама природа поклала межу для швидкості десь близько 150 слів за хвилину. Дехто може прочитати і трохи швидше, але то вже треба дуже поспішати. Цього не варто робити, бо зрозуміти таке читання слухачам важко. А в читанні мовчки наші можливості набагато більші, і треба навчитись користуватися ними. Та слід пам'ятати, що в цій навичці - чи вголос, чи мовчки - головним є хороше розуміння того, що читається.
Пояснення щодо особливостей читання вголос та мовчки потрібно для того, щоб учні свідомо виконували завдання на вдосконалення навички читання. Такі завдання мають бути неодмінно частиною кожного уроку. Одні з них спрямовані на розвиток обох різновидів читання, інші "працюють" лише на один із них. Не розглядаючи тут комплекс подібних видів роботи, підкреслимо лише потребу чітко визначити призначення, мету кожного з них. Замало встановити, що певна вправа використовується для вдосконалення навички. Обов'язково слід уточнити, про яке читання йдеться - вголос чи мовчки. Невизначеність у такій важливій справі може завдати шкоди. Наведемо зразок прийому роботи щодо того чи іншого різновиду читання.
Розгляньмо так зване читання-гудіння. Цей прийом дедалі більше поширюється. Нагадаємо, в чому його суть: учні водночас читають напівголосно певний текст. Перевага такої роботи в тому, що всі школярі - хоча б кілька хвилин, але всі - мають можливість вправлятися у читанні. Цілком очевидно, що в такому разі ущільнюється робота на уроці, збільшується час на читання, який припадає на одного учня.
На жаль, прихильники цього прийому [18, 13] не пояснюють, з якою конкретною метою він може застосовуватись. А це дуже важливо. Тож проаналізуємо цей прийом з огляду на необхідність формувати обидва різновиди читання - вголос і мовчки. На який з них "працює" читання-гудіння? Передусім на читання вголос. Про читання мовчки, як завжди, ніхто не згадує. А згадати треба, бо саме воно є у підсумку найголовнішим.
Читання-гудіння доцільно широко застосовувати на першому - букварному - етапі навчання. А далі? Теж варто, але обов'язково з чіткою вимогою, що стосується читання вголос. Наприклад: досягти чистоти у вимові скоромовки; прочитати, вправляючись у правильному, виразному інтонуванні питальних речень; прочитати, роблячи зупинки (паузи) за розміткою тексту та ін. Отже, колективне читання-гудіння дає найбільший ефект як засіб підготовки до виразного читання (вголос).
Бажано, щоб діти не звикли до думки, що самостійне - це читання напівголосно чи пошепки. А така небезпека надто реальна. Давайте придивимось, як читають "для себе" школярі середніх та й старших класів. Чи довго доведеться шукати серед них таких, що ворушать губами, шепочуть?.. Добре, якщо це буде лише кожний третій. То може, вони хоч знають про цей недолік свого читання, прагнуть його позбутися? Ні, частіше всього не знають, тож і не прагнуть. Бо їх ще в 1 класі навчили "гудіти", а потім так і не сказали, що це спосіб тимчасовий, що бажано позбуватися промовляння. Тому ще раз наголосимо: з 2-3 класу важливо привчати школярів (за деякими винятками) читати мовчки, без "гудіння".
Цілком можливо й корисно пояснити учням, що висока швидкість читанні мовчки несумісна з проговорюванням. Це ж очевидно: той, хто хоч злегка, пошепки промовляє, не може читати швидше, ніж він говорить. Більше того, встановлено, що й беззвучний "супровід" губами чи язиком по ходу читання теж помітно знижує його швидкість. Меншою мірою ніж справжнє "озвучування", але теж гальмує.
Потрібно пропонувати дітям спеціальні вправи проти цих вад чи перешкод На перших порах опрацьовують відомий текст. Вчитель нагадує про мету роботи і пропонує учням пробігти очима по тексту (абзацу з нього), приклавши до вуст пальчик. Цей пальчик "сторожує" губи, а за язиком треба пильнувати подумки, прагнути, щоб він не ворушився, не кидався допомагати очам. З часом для такої роботи починають добирати нові для дітей тексти з обов'язковою наступною перевіркою розуміння.
Ясно, що виконання такого завдання по суті, не можна точно проконтролювати (у тій його частині, що стосується малопомітних рухів артикуляційних органів). Тому тут багато важить сама чітка постановка проблеми. Як кажуть: "Хто має вуха - почує!" Адже це сором для нас, коли і дуже здібні діти не знають, що добре, а що погано в читанні, не розвивають свої здібності належною мірою.
Пропонуючи школярам на уроці читати мовчки невідомий текст, ми маємо вирішити, скільки часу давати дітям для самостійної роботи. Численні бесіди з учителями показують, що вони схильні відводити для цього надміру часу, посилаючись на потребу враховувати можливості школярів, які читають повільно. Але слід також зважати і на тих, хто читає швидко! Тож особливо слід формувати в учнів належне уявлення про те, якою є бажана швидкість читання на певному етапі навчання. Тому ми пропонуємо шлях, який дає змогу врахувати різні сторони проблеми.
Плануючи роботу на уроці, вчитель визначає, який твір чи частину його дати дітям прочитати самостійно. Далі він лічить кількість слів у цій частині і визначає час для роботи за нормою швидкості читання мовчки для певного класу.
Очевидно, не всі школярі встигнуть за цей час виконати вказане завдання. І тут є різні можливості продовжити роботу. Одна з них така. Класовод повідомляє, скільки часу пройшло, нагадує норму швидкості читання і з'ясовує, хто встиг опанувати загаданий обсяг матеріалу. Відзначивши успіхи цих учнів, він ставить їм 1-2 запитання, щоб упевнитися, що робота виконана. Запитання бажано формулювати так, щоб на них можна було відповісти дуже коротко, одним-двома словами. Далі вчитель з'ясовує, до якого місця дійшли ті діти, які читають повільніше. З цього місця він (або хтось із вихованців) починає і дочитує вголос до кінця. Після цього здійснюється загальна робота над текстом.
Як бачимо, більшу частину тексту вчитель прочитав уголос. Ніхто з дітей не залишився на півдорозі, всі змогли взяти участь в обговоренні. Але додатково було виділено 2 хвилини для інтенсивної самостійної роботи - читання мовчки невідомого тексту. Школярів учили цінувати час, показали їхні можливості здійснювати досить велику роботу за невеликий проміжок часу, формували в них уявлення про норми читання. Отже, розмежування читання вголос та читання мовчки - не лише важлива, потрібна і досить складна справа. Це ще і захопливе заняття. Воно пожвавлює уроки читання, робить їх цікавими і для учнів, і для вчителя. Якщо ви це знаєте і саме так будуєте уроки, то чудово! Коли ж недооцінювали такий підхід, то радимо спробувати провести наступний урок читання не зовсім звичайно! Діти вам будуть вдячні.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9
