У сучасній педагогічній літературі виділяють щонайменше три різновиди патріотизму.

1.Етнічний патріотизм,що ґрунтується на почутті власної причетності до свого народу, на любові до рідної мови, культури, до власної історії тощо. Цей термін уперше використав відомий сучасний вчений-психолог І.Кон, який писав,що «…етнопатріотизм пов'язаний з утвердженням конкретизованих, спрощених образів свого народу, як правило,наділених позитивними рисами»(88,с.189).

Більш детально розглядає етнопатріотизм соціолог Т.Ісламшина. Вона визначає його як почуття внутрішнього духовного зв'язку зі своїм народом, поваги до «своїх» етнічних цінностей (68).

Цей патріотизм зумовлений природою як відчуття видової ознаки народу, є природженим і розвивається повноцінно, якщо дитина зростає у національно зорієнтованій сім'ї, навчається в українському дитячому садку, а потім в українській школі. При цьому великого значення надається вивченню історії українського народу,рідної мови та літератури,українського мистецтва, народних звичаїв, традицій.

2. Територіальний патріотизм базується на любові до того місця на землі (до місцевості, ландшафту, клімату тощо), де людина народилася.

3. Державний патріотизм ґрунтується на остаточній меті нації - побудові власної держави, державному самовизначенні, державницькому світогляді та державницькому почутті ; це вищий патріотизм, який базується на державній ідеології та пов'язаний з почуттям громадянськості (214,с.115-116).

Таким чином патріотичні почуття українського народу є емоційним аспектом національного державницького світогляду, що включає почуття належності до України, її історії, віру в майбутнє своєї держави. Найвищою формою патріотизму виступає почуття любові до Батьківщини, готовність терпіти муки й навіть іти на смерть заради неї.

Вивчивши велику кількість філософської, психолого-педагогічної та соціологічної літератури сформулюємо власне узагальнене визначення поняття патріотизм.Патріотизм - це духовно-моральний принцип життєдіяльності особистості, який характеризується відповідальним ставленням людини до рідного краю, до Батьківщини,до народу, це активна праця на благо Вітчизни, примноження її багатств, розбудова науки та культури, захист свободи та честі своєї держави. Патріотичне виховання - це виховання, яке передбачає виховання патріотичних почуттів, означає вироблення високого ідеалу служіння народові,готовності у будь-який час стати на захист Батьківщини, вивчати бойові традиції та героїчні сторінки українського народу. його Збройних Сил.

На думку вченого М.Савина патріотизм - це почуття(178), І.Харламов вважав його моральною якістю особистості (227), І.Іваненко - складником комуністичного світогляду та ідейності (65), О.Здравомислов - моральною цінністю (60). Радянська педагогічна наука,скована догмами марксистко-ленінської ідеології, так і не змогла виробити єдиного підходу до розуміння суті патріотичного виховання.

Аналіз літератури радянського періоду з проблем патріотичного виховання показав, що об'єктом патріотичних почуттів була багатонаціональна та єдина соціалістична батьківщина. Інколи вона підмінювалася рідними місцями, природою,а інколи в поняття батьківщини включалися соціалістична держава, радянський суспільний і державний устрій, комуністична партія.

Серед класиків педагогічної науки до проблем патріотичного виховання зверталися Г.Ващенко, О.Духнович, А. Макаренко, О. Огієнко, С.Русова, Г.Сковорода, В. Сухомлинський, К.Ушинський, Я.Чепіга та інші видатні вчені. У своїх працях і наукових розробках вони висвітлювали актуальні для свого часу проблеми розвитку патріотичних почуттів як складової частини національної системи виховання, висували ідею виховання «свідомого» громадянина, патріота своєї Батьківщини.

Для того, щоб детальніше розглянути поняття патріотичне виховання пропоную повернутися до історії його виникнення.

1.2 Історія розвитку проблеми патріотичних почуттів, патріотичного виховання у педагогічній науці

Виховні традиції української педагогіки складалися упродовж багатьох століть. За цей період наш народ набрав великого досвіду виховання, створив власну педагогічну культуру, в основі якої лежать ідеї народності,духовності, гуманізму, демократизму, патріотизму тощо.

Проведений аналіз історичних, історико-педагогічних джерел дозволив виділити основні етапи розвитку ідей патріотичного виховання в українській педагогічній теорії та виховній практиці.

Першооснови патріотичного виховання були закладені в народній педагогіці. Українська народна педагогіка сягає корінням у сиву давнину - ще до часів заснування Київської держави. Відомий сучасний вчений М.Стельмахович зазначав, що «народна педагогіка - це написаний багатотомний усний підручник про навчання і виховання підростаючих поколінь, який твориться народом, зберігається у його пам'яті й постійно ним використовується, систематично збагачується і вдосконалюється» (197, с.240).

Народна педагогічна мудрість віддзеркалилася в усній народній - піснях, билинах, притчах, казках, міфах, легендах, прислів'ях.приказках тощо.

Патріотичний пафос творів українського фольклору - це любов до Батьківщини, бажання стати на її захист («Де рідний край, там і рай, а де чужина - там домовина»,»Людина без Вітчизни що соловей без пісні», «Рідна земля і в жмені мила», «За рідний край - життя віддай» та інші). У казках, легендах,міфах билинах завжди оспівувалися подвиги народних героїв во славу рідної землі, народу (билини про Іллю Муромця,Олексія Поповича, Дуная Івановича). Ці твори виховують у дітей любов до Батьківщини,відданість їй, гордість за її силу, могутність і славу ; любов до свого народу, повагу до його звичаїв, силу волі й духу, милосердя, працьовитість, чесність тощо.

Головними рисами народної педагогіки є:

- всезагальний характер ідей народної педагогіки,її універсальність для всіх представників певної нації ;

- висока духовність і моральність;

- гуманізм, ставлення до життя людини як до найвищої цінності;

- демократизм;

- ідеал духовної свободи, незалежності та самостійності.

Другим етапом патріотичних ідей необхідно визначити період виникнення та становлення держави - Київської Русі(ІХ-ХІІІ ст. )

Особливості та зміст патріотичного виховання в цей період ґрунтовно розкриваються в історичних пам'ятках: літописах, повістях, та билинах, повчаннях та молитвах, житіях святих тощо. Епоха Київської України-Русі мала багату й високодуховну спадщину, якою могла б пишатися будь-яка цивілізована держава світу. Аналіз історичних пам яток Київської Русі доводить, що всі роздуми давніх авторів (літописця Нестора, Іларіона Київського, Володимира Мономаха, Климента Смолятича, Данила Заточника та інших) мають на меті звеличення рідної землі, виховання любові до неї, пробудження гордості за її велич, піклування про єдність народів тощо.

Автор «Повісті минулих літ» (1110-1118рр.), літописець Нестор, пропагуючи християнську мораль, у той же час заклав основи патріотичного виховання. У повісті відображені народні уявлення про сім'ю та родинне виховання, особливості навчання та освіти підростаючого покоління того часу.

Дослідник і перекладач «Повісті минулих літ» В. Яременко підкреслює, що «наскрізним в літописі є релігійна концепція людини і світу, вогонь любові до рідної землі і патріотична тривога за її долю» (247,с.486-487).

В основі педагогічної концепції «Повісті минулих літ» лежить боротьба добра та зла. Зло обов'язково буде покаране, добро переможе. Носіями добра в «Повісті» виступають Володимир Святославович, Ярослав Мудрий, Мстислав Великий, Володимир Мономах, Михайло і Всеволод Суздальські, інші князі, які з честю відстоювали єдність своєї землі, вболівали за свій народ, його теперішнє й майбутнє.

Ідеальні образи князів були невід ємною частиною загальної ідеї патріотизму. Князі виступали насамперед як захисники рідної землі, готові пожертвувати своїм життям заради власної честі та честі Батьківщини. «Патріотизм, - пише відомий учений Д.Лихачов, - був не тільки обов'язком, а й переконанням руських князів» (124,с.49). Князі були взірцем для свого народу, вони обіцяли «стеречь Русскую землю», «Русской земли блюсти», «за крестьяны и за Русскую землю головы свое сложити» (191).

Гордість усіх наступних поколінь за видатні здобутки вітчизняної педагогіки викликає прославлений твір «Повчання» Володимира Мономаха(1096р.) Важливо, що в його основу покладено духовно-моральні традиції словянського народу, гуманістичні ідеї православ'я. У «Повчанні» князь піклується про єдність рідної землі, закликає до безкорисливого служіння Вітчизні. Автор проголошує: «Да отныне объединимся единым сердцем и будем блюсти Русскую землю…»(148,с.249).

Особливе місце в «Повчанні» відведено вихованню у підростаючого покоління почуття патріотичного обов'язку перед Вітчизною.Володимир Мономах підкреслював,що людині, яка має свідоме почуття обов'язку, притаманна незламна сила в боротьбі з ворогами Батьківщини: «Смерти ведь, дети,не боясь,…ни войны, ни зверя, дело исполняйте мужское» (148,с.409). Князь дає поради щодо виховання дітей:постійно працювати, поважати старших, учитися добру та доброчинності. Ці та інші поради спонукають до виховання в дітей глибокої релігійності, милосердя, доброти, честі, любові до своєї землі та віри в її народ. Таким є моральний ідеал Володимира Мономаха,складовими частинами якого є патріотизм, боротьба за щастя рідної землі - України-Русі, формування високої моралі, лицарських чеснот.державотворчих якостей. Дітей, підлітків, юнацтво виховували на героїчних традиціях, релігійних ідеях, цінностях та мудрості фольклору, героїки билинного епосу.»Діти захоплювалися, - відзначає науковець Ю.Руденко, - високими якостями, стійким характером, силою волі і духу богатирів.

Гуманістичні ідеї Мономаха мали великий вплив на розвиток педагогічних ідей Київської України-Русі. Мислителі ХІІ століття (Кирило Туровський, Данило Заточник, Клементій Смолятич) висловили оригінальні педагогічні думки,що стали основою української педагогіки. Дослідник О.Красов вказує,що вони протиставляли творчий пошук істини сліпому наслідуванню(К.Смолятич), доброчестя - хабарництву(К.Туровський), розум - безглуздю (Д.Заточник) (104, с.16).

Пробудженню державної свідомості сприяло»Слово про закон і благодать» Іларіона Київського (1037-1043рр.). Автор проголосив рівність між усіма народами, виклав патріотичну концепцію всесвітньої історії, в якій почесне місце відводилося Київській Русі. Іларіон пророкував велике майбутнє державі, її працьовитому та мужньому народові, оспівував героїчне минуле Русі,відтворив пошуки й прагнення передової частини сучасного йому суспільства.

На особливу увагу в цьому творі заслуговує молитва до Володимира, сповнена патріотичним пафосом: «И до нелиже стоит мир, - звертався Іларіон до Бога - не наводи на ни напасти искушения,ни предай нас в руки чуждных, да не прозовётся град твой,град пленен, и стадо твое пришельцы в земли не своей(147, с.36). Ця молитва повторювалась у критичні моменти життя.

Терпимість,рівність між усіма народами, справедливість, чесність, доброта, людинолюбство, любов до Бога завжди розглядались як найвищі моральні якості людини. Їх починали виховувати в дитини з народження. Ігумен Феодосій Печерський писав: «Свою веру непрестанно хвали …и подвигайся в своей вере добрими делами, одаряй милостью не только единоверцев,но и чужих..всякого помилуй от беды избавь,и не будешь лишён воздаяния от Бога»(62, с.162)

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9