Які б прийоми і методи формування мотивації учення, підвищення інтересу до учбової праці, активізації пізнавальної діяльності ми не застосовували на уроках і зовні, необхідно пам'ятати, що вся наша робота повинна бути направлена на розвиток особи учня, його самовизначення.

Формування у дитини високої позитивної мотивації можливо, якщо учбово-виховний процес відрізняється наступними характеристиками і підходами:

зміст освіти включає знання про людину, що допомагає що вчиться стати успішнішими в житті, вирішувати особисті проблеми, придбати упевненість в собі;

зміст освіти і вимоги до учбових результатів диференційовані настільки, що це дозволяє всім школярам бути успішними в учбовій діяльності;

учбово-виховний процес будується таким чином, що учень стає в нім повністю відповідальним як за свої успіхи, так і за невдачі; характерною межею такого процесу є відношення до дітей як до суб'єктів будь-якої здійснюваної ними діяльності;

оцінна діяльність носить переважно повчальний характер; розвиває здібність до самооцінки;

заохочується прагнення до колективних досягнень і здібність до співпраці, яка розглядається як цінність не менша, ніж індивідуальні успіхи;

у учнях розвивається переконання, що легкий успіх не доставляє дійсного задоволення, потреба в постановці все більш складних завдань перед собою.

Для розвитку індивідуальної позитивної мотивації в навчанні необхідно виконувати наступні умови.

Перша умова:

Найбільш сильна позитивна мотивація виникає у дитини в тому випадку, якщо діяльність володіє новизною.

Необхідно використовувати нові навчально-методичні комплекси. З абсолютно новим виглядом і типами завдань, з якими учні не стикалися раніше.

Слабкішим учням необхідно давати більше часу на виконання завдань, і вони менш складні, а сильнішим - менше; завдання ускладнені. Слабкішим вчиться бажано давати завдання, подібні тим, які у них вже вийшли, - для підняття у них упевненості у власних силах.

Потрібно стежити, щоб діяльність учнів на уроці і в позакласній роботі була цікавою і відповідала розвиваючому рівню домагань школярів. Адже діти люблять брати участь в дискусіях за наперед обумовлюваними правилами; у ролевих іграх; їм подобається розгадувати інтелектуальні завдання.

Друга умова.

Наявність можливості для прояву що вчаться самостійності.

Самостійна робота учнів офарблює їх діяльність емоційно, викликає різні внутрішні переживання і тим самим сприяє розвитку у них позитивної мотивації в навчанні.

Також позитивну мотивацію можна підняти за допомогою змагання. Необхідно придумувати різні конкурси і змагання на основі теми, що вивчається.

Слід також розвивати і мотивацію колективних досягнень. Цього можна добитися шляхом включення дітей в парну і групову роботу. Результат колективної діяльності залежить від готовності кожного члена колективу включити власні зусилля в досягнення загальної мети.

Але що ж робити з тими учнями, які, не дивлячись на всі вчительські старання, не прагнуть ні до яких досягнень. Невмотивований учень стане мотивованим, якщо вчитель стане спілкуватися з ним, сприймаючи його в позитивному світлі. Не випадково психологи називають цей метод методом прогнозів, що самовиконуються.

Чинники, які допоможуть мобілізувати що вчаться і підвищити їх бажання вчитися

I. Рівень заклопотаності учнів

Рівень заклопотаності що вчаться - це їх прагнення добитися успіху в навчанні. Наскільки учня турбує те, що він вивчає?

Є одне психологічне правило, яке повинне впливати на рішення викладача. Помірна заклопотаність стимулює зусилля до навчання. Коли немає заклопотаності, учень погано займається або взагалі не займається. Але коли заклопотаність дуже велика, то на навчання взагалі не залишається енергії.

Цей принцип далеко не новий. Всі ми пам'ятаємо ще з шкільної лави такі епізоди, як:

А) Вчитель стоїть поряд з учнем, який не бере участь в уроці, і тим самим підвищує його неспокій; або, навпаки, відходить від дуже стурбованого учня, щоб понизити рівень його тривоги.

Б) Вчитель грізно оголошуєте: "Ця тема буде в контрольній роботі" або, навпаки, підбадьорює: "Цей розділ важкий для засвоєння, але у міру його вивчення ви відчуєте, що справа пішла".

В) Вчитель проводить контрольну відмітку або влаштовує тест і тут же дає правильні відповіді, щоб учні могли самі перевірити свої знання.

Г) Вчитель оголошує: "Це важкий розділ; вам треба зосередитися і неабияк попітніти", або навпаки: "Так, це важка тема, але ми працюватимемо над нею декілька днів, щоб дати вам можливість грунтовно вивчити її".

Д) Вчитель дає "вирішальний" іспит, який визначить підсумкову оцінку, або множину міні- тестів, де одна оцінка не позначиться на підсумковому результаті.

Різниця між обачливим, умілим викладачем і вчителем, що працює по інтуїції, полягає в тому, що перший свідомо і цілеспрямовано підвищує і знижує заклопотаність класу або окремих учнів, використовуючи ці зміни для підвищення ефективності занять.

II. Відтінки відчуттів

Від того, як відчуває себе що вчиться в певній ситуації, залежить об'єм зусиль, які він прикладає в своєму навчанні. Учні схильні вкласти найбільші зусилля в своє навчання в ті моменти, коли учбова ситуація приємна для них і коли вони передбачають, передчувають успіх (приємне відчуття).

Негативні відчуття теж активізують учня, спонукають його до дій («Якщо не приготуєш урок, тебе чекають неприємності»).

Потрібно прагнути нагадати що вчиться про приємні моменти після того, як він подолає труднощі.

Нейтральні відчуття (не радісні і не дратівливі) не сприяють мотивації. Проте вони бувають корисні для ліквідації непродуктивної і неприємної ситуації, щоб потім, через якийсь час, повернутися до того ж матеріалу з приємнішим настроєм:

"Це наша перша спроба, тому не засмучуйтеся, якщо ви не всі зрозуміли. Вам треба буде кілька разів повторити цей матеріал, щоб добре запам'ятати його".

Наше професійне завдання полягає в тому, щоб визначити, які відчуття найбільш продуктивні для учнів - приємні, неприємні або нейтральні, які з них спонукають їх повніше мобілізувати свої сили на навчання. Жодна з різновидів відчуттів не є універсально продуктивною. Знання цих трьох видів відчуттів і уміння мобілізувати кожне з них при необхідності - ось що відрізняє вчителя, активно прагнучого створити мотивацію своїх учнів, від вчителя, який лише реагує на її відсутність.

III. Успіх

Третій чинник, сприяючий зростанню мотивації учнів, - це відчуття успіху. Щоб відчути себе таким, що досягає успіху, треба прикласти зусилля, випробовуючи при цьому деяку невпевненість в кінцевому результаті своїх дій. Ми не відчуваємо успіху, коли докладаємо мало зусиль для досягнення мети.

Якщо завдання просте і не вимагає серйозних зусиль, ми не відчуваємо, що добилися особливого успіху, і не прагнемо продовжити навчання. Але якщо ми досягаємо бажаної мети, приклавши старання і не будучи упевненими в благополучному результаті, то ми раді успіху і прагнемо до нових звершень.

Чим частіше учні добивалися успіху у минулому, тим оптимістично вони чекають нових випробувань. Навіть якщо зростає ризик невдачі, учні, що пізнали смак успіху, все одно продовжують свої спроби. І навпаки, чим частіше вони терпіли невдачі у минулому, тим менше у них бажання знову ризикувати, оскільки прогноз невтішний - «у мене знову не вийде». І щоб захистити себе від нової душевної травми, вони уникатимуть будь-яких спроб. Такі учні «немотивовані».

Звідси витікає, що необхідно знизити «учбову планку» для менш успішних учнів. Це не означає, що їм дозволено «обходитися мінімальним»; просто потрібно створити їм умови для подолання учбової планки, щоб вони могли готуватися до завоювання нових висот. На практиці це означає, що всі учні повинні переживати почуття подолання, радіти успіху.

Підсумовуючи сказане, хотілося б підкреслити ще раз важливість розвитку мотивації колективних досягнень. Саме вона дозволяє придбати дітям через учбову працю ті навики співпраці, які можуть стати для них необхідними в подальшому житті. Прагнення дітей до колективних досягнень важливе для гармонійного виховання особи. Розвиток людини з мотивацією, направленою виключно на справу або на себе, не може зробити його щасливим і успішним в житті, велику частину якого він проводить в спілкуванні і в спільній діяльності з іншими людьми. До того ж індивідуальні досягнення не є в Україні головною цінністю, що розділяється. Рисою національної вдачі служить прояв таких якостей, як колективізм і допомога ближньому. Мотив колективних досягнень - межа типично-нашего менталітету.

Модель уроку який втілить у дійсність формування позитивної мотивації.

З ціллю формування позитивної мотивації в навчанні у учнів 5 класів при вивченні теми: I`ve Got an Idea, ми розробили наступні уроки:

№1

Тема: I`ve got an idea.

Дата:

Навчальна ціль: повторити й узагальнити лексичний матеріал теми.

Розвиваюча ціль: активізувати використання учнями модального слова to have to; продовжувати формувати навичку усного мовлення; тренувати учнів у читанні текстів за темою уроку.

Виховна ціль: формувати позитивне ставлення до вивчення іноземної мови; виховувати вміння працювати в парах, разом знаходити шляхи вирішення проблем,що виникають.

Хід уроку

I. Актуалізація опорних знань

Привітання і повідомлення теми та мети уроку:

Dear pupils, good morning! Our topic today is «Let`s Learn English». We all know that we have to work hard. At the lesson today we`ll discuss what is difficult to do, when you learn English and how to help pupils who have some difficulties with their English.

Введення в іншомовну атмосферу.

Виконання пісні «How's His English?»

Listen to the Jazz Chant. Than sing it altogether.

Учні прослуховують римування в аудіо запису або у виконанні вчителя і повторюють його.

HOW`S HIS ENGLISH?

His English is wonderful,