- для активізації навчальної діяльності (читання в ролях);

- для поглиблення навчального матеріалу (дидактичні ігри, ін.). Вчитель мав би знати, у якій фазі уроку який метод найкраще використати.

3. Щодо способу спілкування між учителем та учнем:

- фронтальний;

- груповий;

- індивідуальний;

4. Щодо форми спілкування:

- усна;

- письмова;

-змішана;

5. Щодо внутрішньої, психологічної сторони:

- метод проблемного навчання;

- метод стимулів, зацікавлення;

6. За логікою передачі і сприймання навчальної інформації:

- індуктивний (від часткового до загального);

- дедуктивний (від загального до часткового);

-індуктивно-дедуктивний.

Кожний з них, вжитий оптимально-підходяще, приведе до мети і порушить сили душі, розуму, волі. При поясненні складнішого матеріалу раціонально буде використати індуктивний метод. Коли ж заповідь, правда віри, істина є зрозумілою, ефективнішим буде застосування дедуктивного методу.

7. Щодо ступеня керівництва навчальною роботою:

- під керівництвом вчителя у класі;

- самостійна робота учня у класі, вдома;

8. Репродуктивний метод (відтворення чи повторення готових зразків, положень християнської етики). До цього методу часто вдаємося при опитуванні.

9. Метод порівняння або аналогії.

Це пояснення на основі співставлення з образами із знайомого середовища. До методу проведення аналогії звертався Ісус Христос, добре знаючи, що до людей треба говорити мовою, яка б відповідала рівню їхнього життя і розуміння. Часто до порівнянь вдаються діти.

10. Людський досвід як метод також нерідко використовував сам Ісус Христос (метод апперцепції). Робив це Він для того, щоб найскладнішу думку зробити зрозумілою.

При поясненні нового матеріалу вчитель апелює до попередньо набутих знань учнів. Учні, сприймаючи пояснення на основі раніше набутого досвіду, пізнають його. Пізнання переростає у розуміння, а згодом - в узагальнення.

11.Метод гіпотези: допустимо, що... Цей метод порівняно рідше вживаний.

Наступні форми можливого спілкування на уроках християнської етики (вони ж і методи):

- тиша (о, яка вона буває красномовна чи навіть гучна!);

- мовчання (за певних обставин його і на декілька розмов не проміняєш!);

- усмішка (ніби провели смиком по струнах скрипки!);

- погляд (очі душі). А душа старіє набагато повільніше за тіло. Кажуть, що християнин не старіє - він дозріває, як добре вино...

Приведений перелік навчальних методів далеко не претендує на їх вичерпність. Крім того, має місце недостатність оцінки кожного з них. Природно, що практика викладання предмета часто показує неспроможність ведення навчання одним, окремо взятим методом. Життєві реалії підказують доцільність інтегрованого підходу: на правильно обраних кількох методах (часто інтуїтивно правильно обраних!) - і навчати, і виховувати.

Часто методи співпадають з формами. Перерахуємо деякі, найбільш популярні методи, що є, водночас, злиті з формами роботи на уроці:

- читання духовної поезії;

- розв'язування кросвордів (суванок) на релігійну тематику; - робота з дитячою та молодіжною християнською періодикою;

- читання морально-етичних творів; - розповіді історій релігійних свят та їх виховне значення;

- проведення дидактичних ігор (динамічних, настільних);

- робота зі Святим Письмом;

- читання в ролях;

- тестування;

- вікторини;

- ребуси, загадки;

- завдання на робочих листках учнів;

- розмальовки, витинати, складанки;

- виготовлення листівок, вертепів, писанок, інша образотворча діяльність дітей;

- спів та слухання духовної музики;

- інсценізація уривків зі Святого Письма, пантоміма:

- проведення інтерв'ю.

У процесі кожного творчо працюючого вчителя нагромаджується матеріал, який дозволяє урізноманітнювати дані методи і форми роботи з дітьми на уроці.

Зупинимося більш детально на найбільш поширених методах навчальної діяльності - словесному, наочному, практичному.

Словесні методи навчання

Розповідь - як пояснення і бесіда як діалог. Це два взаємопроникаючі методи. Слово лежить в основі й інших методів навчання: інсценізації, радіоінтерв'ю, кросвордів.

Бесіда, діалог - це найбільш інтенсивний спосіб комунікації.

Розповідь - найстарша форма навчання. Цей метод використовував Ісус Христос. Якщо читання ізольовує, то розповідь завжди згуртовує слухачів.

Що розповідати:

- біблійні історії;

- євангельські сюжети;

- історії Святих;

- про героїв, наприклад, Січових Стрільців, воїнів УПА, оскільки вони є однозначно і назавжди цвіт і сіль української землі: хто сьогодні здатний повторити їх подвиг?!;

- історії з життя дітей;

- історії з життя тварин, рослин.

Слухання розповіді є також складною розумовою діяльністю як для вчителя, так і для учнів. Від вчителя вимагається організувати його за допомогою спеціальних прийомів, а від учня - використати ці прийоми і керуватися ними в процесі сприймання навчального матеріалу.

У розповіді використовуємо такі мікрометоди:

а) закінчити розповідь:

(вчитель зупиняється на найцікавішому, пропонуючи дітям закінчити розповідь; цінність даного мікрометоду: розвивається фантазія, формується самостійність мислення, уміння прийняти рішення);

б) розповідь з "мухами":

(вчитель заздалегідь змінює у своїй розповіді слова, пропонуючи дітям виправити помилки - "виловити мух": умова мікрометоду: цей текст повинен бути дітям знайомим).

До словесних методів належать і запитання вчителя і учнів на уроці християнської етики.

Запитання вчителя ділимо на два види:

- запитання контролюючі, у яких вчитель переконується, чи розуміють його діти; ними він користується паралельно з викладом матеріалу;

- запитання з метою активізації: для співпраці учнів з учителем, для пробудження інтересу.

Запитання вчителя.

Кажуть, що у вчителя є два головні інструменти: пояснення і запитання. Вчителеві християнської етики треба пам'ятати: питати- це зовсім не те, що відповідати. Люди по різні боки столу чуються по-різному. Крім того, ціль предмета християнської етики є не так знати, як розуміти.

У продуманих і вміло сформульованих та поставлених вчителем запитаннях відкривається дітям логіка проблеми. Питання змушують бути уважними. Для дітей метод запитань цікавий тим, що відразу оцінені їхні зусилля. Учень отримує величезне внутрішнє задоволення, коли він правильно відповів і вчитель це відзначив.

Водночас, не слід учителеві надмірно захоплюватись запитаннями, бо це шкодить навчанню (зокрема, поясненню).

На уроці християнської етики формулюємо запитання чітко, не провокуючи дітей на перепитування. Ставимо запитання до всіх, а питаємо одного (якщо тільки до конкретного учня, то психологія дитини така, що вона думає: "То не до мене!"). Не ставимо запитань, на які можна відповісти "так" або "ні". Намагаємося у кожній дитячій відповіді знайти щось добре.

Час від часу даємо дітям можливість відповідати на запитання одне одного.

Наочні методи навчання (візуальні, аудіовізуальні)

Загальновідомо, що наочність - наріжний камінь дидактики. Адже для повноцінного засвоєння знань потрібний певний чуттєвий досвід. Особливо це стосується уроків християнської етики, де здебільшого матеріал такий, що його безпосередньо спостерігати не можемо - велика кількість абстрактних понять. Унаочнити цей предмет важче, ніж інші шкільні дисципліни. Ось чому, перш за все, треба показати в оригіналі все те, що можна показати, і задовольнити цікавість дітей. Наприклад, у церкві: ризи, посуд, престіл, тетрапод і т.д. При поясненні символічних образів, таких як "світло світу", "сіль землі", "хліб насущний", приносимо ці предмети-свічку, сіль, хліб на урок - функціонально демонструємо їх. Необхідно якнайбільше показувати, пам'ятаючи "золоте правило дидактики" (за чеським педагогом Яном Амосом Коменським): все, що можливе, слід представити для сприймання всіма органами чуття [26, 19]. Тому не слід відмовлятися від цілої галузі аудіовізуальних методів, від мас-медіа (вибірково) - цих сучасних і дієвих форм, пам'ятаючи про ліміт кожної.

Ось предмети і засоби, які впливають на зорові аналізатори:

- ікони (настінні і маленькі);

- картини, репродукції;

- ілюстрації в книгах;

- малюнки дітей;

- таблиці, карти;

- фланелографи;

- фотографії, слайди;

- відео, телевізор.

Вважається, що ікона має більшу силу, ніж слово. Про це гарно сказав навіть св. Василій Великий, котрий, як відомо, чудово володів даром мови. На його думку, малярське зображення більше впливає на віруючих, ніж слово, а ікони привертають увагу християнина сильніше, ніж книги. Прийнято вважати, що є місця в душі людини, куди не добереться слово; куди не добереться слово, туди добереться пензель, а куди не дістане пензель, туди сягне звук музики...

Способи використання аудіовізуальних засобів.

1. Використання наперед підготовлених матеріалів (ікона, картина, малюнок, фланелографи, слайди, відео);

2. Творчість самого вчителя у класі (малює, співає, грає, моделює, запалює свічку і т.д.)

3. Образотворча діяльність самих дітей. Пояснимо кожний із способів.

1. Методика використання готових матеріалів (зокрема, ікон, картин, малюнків):

- обов'язково перед тим, як принести в клас, переглянути самому;

- в класі повісити, але відкрити в потрібний момент, не відволікаючи уваги дітей передчасно;

- відійшовши в кінець класу, оглянути разом з дітьми; дати можливість дітям для спонтанного вираження своїх думок (вони можуть бути різними);

- спочатку розглядаємо хто? що? де? коли? Не варто запитувати: "Кого бачите?", бо можливі відповіді: "вуйка", "одного пана", "якогось дядька", "Бога" і т.д. Це було б методично неправильне використання картини і втрачений час. Доцільно сформулювати запитання так: "Хто зображений на картині?";

- потім пояснюємо символіку кольорів;

- останнє: "Задумаємося над змістом ікони: що хотів художник нам сказати?".

Нема потреби принесену річ пояснювати довго, детально коментуючи те, що легко можна побачити. Слід уникати солодких сентиментальних образочків, ангеликів і т.д. Очевидно, що потрібно сходити до рівня дитини, але необхідно завжди підіймати її на щабель вище, тобто: доступність має поєднуватися зі збереженою науковістю!

2. Творчість учителя.

Вчителі християнської етики кажуть, що не вміють малювати, тому бояться і не малюють. А як добре було б виконувати хоча б схематичні рисунки. Чому? Тому що:

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9