Формування у молодших школярів уміння застосовувати природничі знання у нових навчальних ситуаціях - рефераты, скачать рефераты, бесплатно рефераты

Рефераты. Формування у молодших школярів уміння застосовувати природничі знання у нових навчальних ситуаціях

20-30-і роки ХХ століття, зазначає Л.А. Степашко [112], вчені, досліджуючи проблему пізнавальної активності та самостійності учнів у процесі навчання, паралельно розглядали і питання про формування в них уміння застосовувати знання в нових навчальних ситуаціях. Передові методисти природознавства того часу О.О. Перротте, О.О. Половинкін, К.А. Сонгайло, К.П. Ягодовський розробляли методику, в основі якої лежав принцип самостійних спостережень учнів, активного дослідження школярами об'єктів та явищ природи як необхідної передумови формулювання ними висновків і узагальнень. У працях цих учених уперше було розкрито психологічну потребу дітей молодшого шкільного віку у засвоєнні природничих знань, оскільки вони є необхідною основою для вивчення систематичних курсів фізичної географії, біології та інших навчальних предметів. У нових методиках прослідковується ідея побудувати систему взаємопов'язаних природничих понять, визначити шляхи та засоби формування знань у процесі вивчення природознавства в початковій школі, що наближає пізнавальну діяльність учнів до методів дослідження відповідної науки. У той же час набув популярності дослідницький метод навчання, запропонований Б. Є. Райковим, В.Ю. Ульянинським і К.П. Ягодовським, М.М. Рождественським. Хоча значення і функції цього методу тоді значно перебільшувались, проте він був покликаний мобілізувати й формувати пізнавальні сили учнів шляхом залучення їх до самостійного виконання таких завдань, які раніше не траплялись і викликають труднощі. Порівнюючи найпоширеніші способи викладання природознавства в школі у 20-30 роках ХХ століття і проведення уроків дослідницьким методом, С.П. Єгоров констатує: "Можна стверджувати, що в останньому випадку учні мали можливість проявити активність, а отримані ними знання про властивості предметів були конкретними, осмисленими, міцними" [24, с.87].

Аналіз праць педагогів та методистів 20-30-х років ХХ століття свідчить, що вчені висловлювали думку про необхідність формування у молодших школярів знань, у тому числі й природничих, які відповідають таким якостям, як науковість, правильність, повнота, систематичність, міцність, осмисленість. Однак цих якостей недостатньо для забезпечення подальшого застосування знань у навчальній та практичній діяльності. Тому з часом вимоги до якостей знань зросли. Оскільки знання учнів мали переважно формальний характер і діти не вміли використати такі, сприйняті вербально знання, на практиці, під час розв'язання завдань, то перед педагогічною й психологічною науками постала проблема дослідити шляхи та методи формування в учнів умінь застосовувати знання у навчальній і практичній діяльності.

В 40-50-х роках ХХ століття питанню про те, як учні застосовують знання, приділяли увагу ряд педагогів і психологів, а саме: Д.М. Богоявленський, М.О. Данилов і Б.П. Єсіпов, Н.О. Менчинська, І.Т. Огородніков, М.М. Скаткін та інші. Вони розглядали це як коло можливостей використовувати засвоєні знання в практичній діяльності. Зокрема, М.О. Данилов і Б.П. Єсіпов [21] вважають, що найважливішим засобом повного оволодіння знаннями та розвитку пізнавальних здібностей учнів у процесі навчання, є застосування знань на практиці. Пояснюється це тим, що в процесі застосування знань учні змушені оперувати ними у змінених умовах і проявляти певну самостійність. Н.О. Менчинська [71] зазначає, що знання повинні реалізовуватись у практичній діяльності, в трудових операціях учня, у його безпосередніх діях із предметами.

Аналізуючи результати досліджень, учені зазначали, що найбільші зміни у розвитку дитини відбуваються впродовж першого року навчання в школі. Далі темпи розумового розвитку дещо сповільнюються внаслідок недостатньої уваги до розвивальної сторони навчання. Виникало парадоксальне явище: при подальшому збільшенні кількості знань, умінь та навичок, що засвоюються, відбувалося відносне сповільнення росту розумових сил, здібностей дітей, особливо щодо узагальнення й застосування знань на практиці. Тому на початку 60-х років ХХ століття основна увага почала приділятись проблемі співвідношення навчання і розумового розвитку школярів, а вміння самостійно долати труднощі та застосовувати знання у навчальній діяльності, в нових умовах стало одним із засобів її вирішення. "Різним видами застосування знань необхідно вчити, - зазначає І.Я. Лернер, - а для цього важливо сформувати сукупність конкретних і узагальнених умінь, навички практичної та інтелектуальної діяльності" [65, с.25].

Усі виявлені недоліки початкового навчання були подальшим поштовхом до проведення експериментально-педагогічних досліджень, які мали на меті виявити залежність психічного розвитку дітей і успішності засвоєння ними знань від побудови навчального процесу в початковій школі.

До 70-х років ХХ століття більшість учених, вивчаючи процес формування у школярів уміння застосовувати набуті знання, розглядали його поза зв'язком із розвитком творчих здібностей дитини. До того ж активно ця проблема досліджувалась стосовно середньої і старшої ланок навчання (В.І. Зикова [35], Є.М. Кабанова-Меллер [38], З.І. Калмикова [44], Ф.А. Ковтунова [49], Т.В. Кудрявцев [53] та інші). Значно менше проводилось досліджень, орієнтованих на учнів початкової школи (Д.М. Богоявленський [8], В.В. Давидов [18], С.Ф. Жуйков [27], Н.О. Менчинська [72], Л.В. Занков [78]).

В умовах удосконалення змісту і методів навчання проблема формування уміння застосовувати природничі знання у новій навчальній ситуації набула актуальності в зв'язку з реалізацією ідей розвивального навчання, з посиленням уваги до процесуального аспекту навчання. Учені Д.В. Вількеєв [12], Т.В. Кудрявцев [54], О.М. Матюшкін [69], М.І. Махмутов [70], М.М. Скаткін [107] та інші обґрунтовують ідею, що вже в початковій школі в навчальний процес необхідно вводити завдання, розраховані на роздуми, міркування, розуміння взаємозв'язків об'єктів та явищ дійсності, тобто такі, що сприяють активізації розумової діяльності дітей.

Зокрема, З.І. Калмикова [42] підкреслює, що розумовий розвиток школярів пов'язаний не стільки з наявністю знань, скільки з можливістю оперувати цими знаннями, застосовувати їх на практиці. На думку М.В. Зуєвої [34], уміння повторити, відтворити знання, уміння застосувати знання за аналогією, уміння застосувати знання у нових ситуаціях на уроці чи під час позакласної роботи, а також уміння самостійно поповнити знання є одним із найважливіших показників розумового розвитку учнів.

У 80-90-і роки ХХ століття інтерес учених до питання формування уміння застосовувати знання у нових навчальних ситуаціях як до самостійної проблеми дещо слабшає. У цей період досліджувана нами проблема розглядається ученими як основна умова подолання формалізму в знаннях учнів (Ю.К. Бабанський [3], П.І. Підкасистий [88], М.М. Терьохін [118]) і як складова частина успішного вирішення інших проблем, зокрема формування пізнавальної самостійності школярів (І.Я. Лернер [65], Н.О. Половникова [93], О.Я. Савченко [105]), активізації навчальної діяльності учнів (Т.І. Шамова [128], Г.І. Щукіна [131]), формування повноцінної навчальної діяльності (В.В. Давидов [19], Д.Б. Ельконін [132], А.К. Маркова [68]).

Особливу актуальність проблема формування у школярів уміння застосовувати знання в новій навчальній ситуації набуває на сучасному етапі. Педагоги і психологи концентрують свою увагу на вирішення проблеми виховання всебічно розвинутої особистості, що володіє творчими здібностями, в тому числі і такою здібністю, як самостійний перенос знань у нову ситуацію.

Таким чином, короткий аналіз історії розвитку проблеми дослідження показує, що в самостійну область досліджень проблема формування в учнів уміння застосовувати знання в новій навчальній ситуації виділилась в 70-і роки ХХ століття. В цей період починає складатися базова для нашого дослідження точка зору психологів (А.М. Лука, О.М. Матюшкіна, І.С. Якиманської та інших) і педагогів (І.Я. Лернера, В.О. Онищука, М.М. Скаткіна та інших), які уміння застосовувати знання в новій навчальній ситуації розглядають як характеристику досвіду творчої діяльності.

1.2 Психолого-педагогічна характеристика процесу формування уміння застосовувати знання у нових навчальних ситуаціях
Розглянемо психолого-педагогічні дослідження, які мають важливе значення для розуміння сутності поняття "уміння застосовувати знання у нових навчальних ситуаціях" та з'ясування процесу формування даного уміння у молодших школярів.

Перш за все, коротко розглянемо роль даного уміння в навчально-пізнавальній діяльності учнів.

У працях психологів проблема формування у школярів уміння застосовувати знання в новій навчальній ситуації досліджується у взаємозв'язку з проблемою розумового розвитку. В основі такого підходу лежить зв'язок між рівнем розумового розвитку учнів та їхнім умінням осмислено використовувати знання в навчальній діяльності В зв'язку з цим психологи, зокрема Є.М. Кабанова-Меллер, А.М. Лук, О.М. Матюшкін, Я.О. Пономарьов, досліджуване нами уміння розглядають як важливий показник розумового розвитку дитини і умову цього розвитку.

В дидактиці загальноприйнятим є положення про те, що уміння застосовувати знання в новій навчальній ситуації - це засіб та критерій засвоєння учнями досвіду творчої діяльності, розвитку їх творчих здібностей. Застосовуючи знання в новій навчальній ситуації, учень частково набуває і нових знань, умінь та навичок, оскільки, як підкреслює М.М. Скаткін, творча діяльність завжди має своїм результатом нові знання і нові способи діяльності [107].

Разом з тим, уміння застосовувати знання в новій навчальній ситуації характеризує творчі можливості учнів і, переш за все, гнучкість їхніх знань та гнучкість мислительних операцій, тобто сприяє формуванню в учнів готовності до самостійного знаходження нового способу застосування знань, варіюванню способів при зміні ситуації або пропонування декількох різних способів для виконання одного і того ж завдання [64].

Таким чином, досліджуване нами уміння є засобом і результатом формування в учнів творчих здібностей, досвіду творчої діяльності.

Звернемося до трактування сутності уміння застосовувати знання в новій навчальній ситуації. Для аналізу стану даного питання розглянемо сутність таких понять: "уміння", "уміння застосовувати знання", "навчальна ситуація", "нова навчальна ситуація", оскільки ці поняття є фундаментальними в нашому дослідженні.

В сучасній психолого-педагогічній літературі існують різні тлумачення поняття "уміння". Сутність поняття "уміння" розглядається в працях Ю.К. Бабанського, Є.М. Кабанової-Меллер, Н.О. Менчинської, К.К. Платонова, Ю.К. Самаріна, А.В. Усової, З.І. Ходжави та інших учених.

На основі аналізу наукових праць В.О. Кулько і Т.Д. Цехмістрова [57] справедливо зазначають, що в одних випадках уміння визначаються як готовність до практичних дій, що виконуються осмислено на основі набутих знань, в інших - уміння визначаються як здатність людини виконувати дії, набута на основі знань і досвіду. Є також і визначення умінь як практичної дії, осмисленої, інтелектуальної діяльності.

Таким чином, у педагогіці та психології поняття "уміння" розглядається переважно з двох позицій. Зокрема, М.О. Данилов і Б.П. Єсіпов [21], Л.В. Занков [30], В.О. Онищук [81], О.Я. Савченко [103], З.І. Ходжава [126] та інші вважають, що уміння - це набута людиною готовність і здатність свідомо виконувати певні дії на основі засвоєних знань та досвіду. Інші вчені, зокрема М.М. Скаткін [22], Т.А. Ільїна [36], О.М. Левінов [61], під умінням розуміють систему дій учнів, що забезпечує готовність застосовувати знання на практиці. М.Г. Казанський і Т.С. Назарова [41], І. Я Лернер [63], А.В. Усова [120], В. В Цетлін [127] намагаються дати нейтральне визначення і зазначають, що під умінням слід розуміти практичні дії, які учень готовий здійснювати на основі отриманих знань.

В психолого-педагогічній літературі існують також і різні тлумачення взаємозв'язків між знаннями, уміннями і навичками. Ми поділяємо точку зору авторів, які розуміють під умінням засновану на знаннях і навичках здатність людини виконувати будь-яку діяльність в змінюваних умовах її протікання (В.О. Онищук, К.К. Платонов, Я.О. Пономарьов, З.І. Ходжава та інші). Відповідно до наведеної точки зору про сутність поняття "уміння" ці ж вчені справедливо вважають: взаємозв'язок між знаннями, уміннями і навичками виражається в тому, що навички і уміння виробляються на основі знань; навички є необхідною умовою швидкого виконання дій; доведене до реально можливого автоматизму, уміння характеризується вже як навичка, на основі якої може розвиватися більш широке, узагальнене уміння; збагачення знаннями і навичками сприяє удосконаленню умінь; навички й уміння необхідні для наступного успішного засвоєння знань.

Страницы: 1, 2, 3, 4