Серце. Василь Олександрович звертається до педагогіки серця, він розмірковує про добро і зло, про щастя і нещастя, біль і радість, совість і безсердечність, провину і покарання, радість покаяння і прощення, про моральну відповідальність тих, хто взяв на себе труд навчити інших науки діяльнісного серця.

Сухомлинський говорить про те, що переживають, відчувають діти і як допомогти їм: про те, як у серці оселяється зло, жорстокість і як вилікувати дитину від цього, а також про проблеми непотрібності, нерозуміння.

Звертаючись до цих особистісних проблем, він розробив систему формування культури почуттів і бажань, спрямовану на „внутрішню працю душі, сенс якої полягає у тому. що маленька людина вкладає свої сили, часточку себе в іншу людину... піклування про благо, радість, щастя того, хто був чужим, але став моїм, потрібним мені... творити добро людям.” [82, С.271].

Розум. Для Василя Олександровича розумове виховання - це не тільки розвиток інтелекту, а й активне духовно-емоційне і моральне життя: „Жива, допитлива, творча думка формується у вихованця тоді, коли відносно знань він займає особисту життєву позицію.” [77, С.93] Він вважав, що розумове виховання педагог розглядає не лише як систему поглядів на світ, а й суб'єктивний стан особистості, який виявляється в її почуттях, волі, діяльності. „Розумова вихованість полягає в тому, що погляд людини на світ виражається не тільки в умінні пояснити, а й у прагненні довести, ствердити, відстояти власною творчою працею.” [Там само].

Праця. Уся педагогіка Василя Олександровича побудована на діяльнісному підході, який він інтерпретував як працю. Сухомлинський віднаходив і розв'язував завдання як дати дитині щастя від улюбленої праці, допомогти їй серед безлічі життєвих доріг знайти ту, на якій найяскравіше розкриваються індивідуальні творчі сили і здібності. Паця у нього - це взаємодія серця, думок, переконань, почуттів, переживань, інтересів, захоплень.

В.Сухомлинський виділяє значущість у виховному процесі й таких філософських категорій, як воля, свобода. у цьому контексті важлива роль належить вихованню мужності, що визначено Василем Олександровичем як „надзвичайно складний процес формування сили духу - насамперед волі, вміння показати собі, примусити себе. З перших кроків шкільного життя ми вчимо своїх вихованців владарювання духу над тілом - у цьому полягає один з найцікавіших моментів виховання... Людина - це воля людська, воля до перемоги над труднощами і складними... ситуаціями. Виховуй у собі з малих років вольову спрямованість, стійкість і витримку... Мужність - це справжня краса духу й тіла, переконань і вчинків. Мужність робить людину могутньою і доброю, сильною і ласкавою.” [82, с.315].

У праці „Сто порад учителеві” Сухомлинський підкреслює ситуацію вибору в процесі внутрішньої боротьби особистості, не на людях: „Справжня людина та, яка не робить гидоти, непристойності, підлості на самоті. Нехай завжди, коли ти залишаєшся на самоті, суворим, вимогливим свідком твоїх вчинків буде власне сумління.” [79, С. 608 - 609].

Процес становлення людини довготривалий і потребує від педагога і сили волі, і фізичного здоров'я, і духовної енергії, і постійного пошуку варіантів впливу на особистість школяра. Об'єктом праці вчителя є „найтонші сфери духовного життя особистості, яка формується, - розум, почуття, воля, переконаність, самосвідомість. Впливати на ці сфери можна тільки так само - розумом, почуттям, волею, переконаністю, самосвідомістю. [79, С.421].

Школа мислення, школа під блакитним небом, школа радості - так називав свою освітню систему В.Сухомлинський. створена ним школа виховання творчої особистості стала відомою у всьому світі, а його методика виховання серцем - дороговказ для педагогіки другої половини ХХ і початку ХХІ ст. і майбутніх поколінь. У педагогіці Сухомлинського основний предмет - людинознавство, основні критерії - добро, радість, творчість. Даруєш дітям любов і добро, робиш їх щасливими, радісними, і вони починають творити.

Початкова школа 1 - 4 класи - це Школа радості - школа добра, родинного затишку, милосердя, постійного спілкування і співпраці родини, вчителів і дітей, спрямована на:

1) розвиток природних здібностей через систему творчих уроків (урок етики, урок-казка, урок-гра, урок-мрія, інтегрований урок, урок-вікторина, урок-дослідження);

2) формування духовності як особистісної якості через систему виховних заходів (свята, уроки краєзнавчою, українознавчою тематикою; календарні свята, години спілкування, ін.);

3) навчання добротворення і виховання почуттєвості через різні види діяльності.

Сучасна школа і початкова її ланка зокрема, покликана формувати у дітей духовні якості на засадах традиційних національних цінностей українського народу в умовах навчального закладу.

Розділ ІІ. Методика вивчення творів В.О.Сухомлинського у початковій школі та перевірка їх ефективності в експериментальному дослідженні

2.1 Аналіз творів В.О.Сухомлинського та методика їх вивчення

На думку В.О.Сухомлинського, найглибший слід у душі свого вихованця залишає той, хто зумів розбудити почуття людської гідності, прагнення до добра, правди, честі, краси, хто здатний збагнути складну, часто сповнену суперечностей душу дитини, і плекати у неї паростки духовності. Велика роль у цьому належить мудрому Слову, що виходить з народних уст, рідному слову. І особлива роль у цьому щодо впливу на дитину належить казці.

До казки Василь Олександрович звернувся ще на початку свого творчого шляху. „Батько був не тільки педагогом-теоретиком, учителем-практиком, а й автором 1500 художніх мініатюр-казок, оповідань, легенд, притч, новел” - згадувала Ольга Сухомлинська. [71, С.143].

Герої казок видатного педагога - мурашка на землі, журавлиний ключ у небі, білокора береза, горобці, калюжа, жук, ворона. Це навколишнє життя має ввійти в душу дитини і залишитися в ній назавжди, щоб потім прорости чуйністю, добротою, дбайливістю, людяністю і відповідальністю. Такого великого значення у вихованні дітей В.О.Сухомлинський надавав казці.

Виховання молодших школярів педагог називав ”школою сердечності”. Він радив батькам, педагогам навчати дітей добра, любові, милосердя. Для цього важливо, щоб діти постійно бачили гуманістичний зміст вчинків і поведінки тих, хто їх оточує.

Так, у казці „Ледача подушка” на прикладах повсякденного життя Василь Олександрович допомагає дитині подолати маленькі труднощі. не хочеться маленькій Яринці рано вставати, йти до дитячого садка. „У вечері питає Яринка: - Дідусю, чому вранці вставати не хочеться? Навчіть мене так спати, щоб хотілося вставати і йти у садочок”. У гуманних взаєминах старших і дітей Сухомлинський вбачає основу виховання почуття відповідальності, працелюбності, тобто „школу тонких, сердечних, людяних взаємовідносин”. На питання Ярини дідусь люб'язно відповідає: „Це подушка у тебе ледача”. „Я знаю таємницю, - шепоче дідусь. - Ото саме тоді, як вставати не хочеться, візьми подушку, винеси на свіже повітря і добре вибий її кулачками - вона й не буде ледача”. Зраділа Яринка, провчила подушку, лінощі з неї повибивала, та й ну вмиватися. Дідусь у вуса посміхається. Таке ставлення дідуся до Яринки викликає відгук дитячої душі, бажання стати кращою.

В.О.Сухомлинський звертає увагу на те, що найкращим, довершеним інструментом, який завжди спрацьовує, є звернення старших до серця і розумі дитини, а не намагання повчати, вказувати їй, розпоряджатися нею. Якщо у сім'ї дитина набуває досвіду особистісних демократичних взаємовідносин, то у майбутньому, будуючи своє життя, беручи участь у дорослому житті, ця людина буде жити як вільна людина у згоді з моральними цінностями.

Твори В.Сухомлинського переконують батьків та освітян в тому, що необхідно допомогти вихованцеві виразитися, одухотворитися красою моральності і твердо вірити в те, що прекрасне і правдиве перемагають і торжествують.

Моральні почуття і вчинки пробуджуються і вдосконалюються лише тоді, коли благородство, велич ідеї, на основі якої виникає це почуття, , пізнаються на

власному досвіді, на власних вчинках, у поведінці, у праці. Так, на прикладі казки „Не загубив, а знайшов” Василь Олександрович допомагає школярам усвідомити особистісну й соціальну значимість праці як необхідного обов'язку і духовної потреби людини, формує бажання сумлінно і відповідально працювати: „Дав батько синові новий заступ і сказав: - йди, сину, в поле, відміряв ділянку в сто ступенів уздовж і сто впоперек та скопай.

Пішов син у поле, відміряв ділянку і почав копати. Важко було спочатку копати, доки приловчився... Наприкінці робота пішла все краще і краще. Та коли син загнав заступ у землю, щоб перекинути останній шматок ґрунту, він зламався. Прийшов син додому, сказав батькові, що зламав заступ.

- А копати ти навчився? Копати тобі в кінці було важче чи легше?

- Навчився, і копати в кінці мені було легше, ніж спочатку.

- Отже ти не згубив, а знайшов.

- Що ж я знайшов, батьку?

- Бажання трудитися. А це найдорожча знахідка”.

Зміст казки, крім трудової активності, працьовитості, як високої моральності, виховує у дітей також почуття совісті, обов'язку і відповідальності як найвищої загальнолюдської цінності. Процес формування почуття відповідальності у дітей розглядається В.О.Сухомлинським на основі внутрішніх властивостей дитини, її свідомих і добровільних вчинків, коли дії оцінюються особистою совістю, усвідомленням обов'язку й відповідальності.

Художні твори видатного педагога-письменника спонукають почуття дітей до роздумів, морально-етичного аналізу вчинків героїв творів, а також власної поведінки. у зверненні до дітей В.О.Сухомлинський писав: „Не завдавай своїми вчинками, своєю поведінкою болю, кривди, турботи, тяжких переживань іншим людям. Умій підтримати, допомогти, підбадьорити людину.” [81, С.255].

Літературна творчість педагога займає значне місце у нових Читанках, автором яких є Голова Української асоціації Василя Сухомлинського віцепрезидент АПН України, академік О.Я.Савченко.

У Читанках для початкової школи вміщені такі художні твори В.О.Сухомлинського (див. таб.1):

2 клас - „Дідова колиска”, „Сьома дочка”, „Покинуте кошеня”, „Оленчин горобчик”, „Про що думала Марійка”, „Соловей і Жук” та ін.

3 клас - „Спляча книга”, „Не згубив, а знайшов”, „Сергійкова квітка”, „Ледача подушка”, „Горобчик і вогонь”, „Красиві слова і красиві діла”, „Кінь утік”, „Гвинтик”, „Що таке школа під голубим небом”, „Який слід повинна залишити по собі людина”.

4 клас - „Суперечка двох книг”, „Камінь”, „Як Павлик списав у Зіни задачу”, „Як Миколка став хоробрим, „Усмішка”, „Співуча пір'їнка”.

Вивчення художніх творів В.О. Сухомлинського за програмою уроків читання початкової школи

Таблиця1.

Проблема формування моральних основ людської особистості в казках В.О.Сухомлинського розглядається крізь призму людських почуттів, переживань. Так, зміст художнього твору „Про що думала Марійка” допомагає дітям зрозуміти суть дружніх стосунків, гуманних взаємовідносин.

В умінні „відчути душу” іншої людини, у здатності зрозуміти її душевний стан В.Сухомлинський вбачав найкращу рису моральності дитини: „Умій відчути поряд із собою людину, вмій зрозуміти її душу, бачити в її очах складний духовний світ... Думай і відчувай, як твої вчинки можуть відбитися на душевному стані іншої людини”. На уроках читання поряд із слуханням та читанням художніх творів (казок, оповідань, легенд, ін.) важливо також, щоб діти чули живу думку самого Василя Олександровича, важливо час від часу зачитувати цитати його звернень до дітей, вживлюючи безпосередньо у відтінки змісту й ідеї конкретного твору.

Значне місце у педагогічній спадщині В.Сухомлинського займає проблема виховання у дітей поваги, любові до матері-берегині домашнього тепла. У любові до матері - основа, джерело виховання, від якого все залежить, все починається.

Вияв справжньої любові до матері педагог показав у змісті оповідання „Сьома дочка” при вивченні теми „Рідна домівка, рідна сім'я - тут виростає доля моя” (2 клас).

У цьому творі Василь Олександрович піднімає таку морально-етичну і вічну проблему, як діяльна любов до матері. У ньому йдеться про те. як виражали доньки свою любов до матері, з якою були розлучені цілий місяць. Одна скучила за матір'ю , „немов маківочка за сонячним променем”, друга ждала її, „як суха земля жде краплину води”, третя плакала за нею, „як маленьке пташеня за пташкою”, четверта щебетала до матері, що їй тяжко було без неї, „як бджолі без квітки”, п'ятій вона снилась „як троянді снилась краплина роси”, шоста виглядала її так, „як вишневий садок виглядає соловейка”. Але всі ці гарні слова враз поблідли у порівнянні зі справжнім виявом любові до матері сьомої дочки, що виразилася не в словах, а в простих діях: вона зняла з ніг матусі взуття і піднесла їй води в мисці - помити з дороги ноги.

У підручнику автор задає питання дітям: „Хто з дочок по-справжньому любив матусю?”. Важливо, щоб учитель на уроці активував це запитання для дітей і організував живу дискусію між дітьми, а також активно беручи в ній участь поряд з дітьми на рівних із ними началах.

Такі дискусії, обговорення мають допомогти школярам зрозуміти, що справжня любов до матері появляється не лише в гарних словах, а в добрих вчинках, у ставленні, повазі, шані, бажанні й потребі допомогти. Звичайно, що зі змісту оповідання учні самі дійдуть суті, хто із дочок дійсно любив (по-справжньому) свою матір. Але вчитель повинен особливо акцентувати увагу дітей на цьому висновку-ідейному змісті:

Страницы: 1, 2, 3, 4