Формування уявлень у молодших школярів про види і жанри образотворчого мистецтва: методика і практика - рефераты, скачать рефераты, бесплатно рефераты

Рефераты. Формування уявлень у молодших школярів про види і жанри образотворчого мистецтва: методика і практика

. Формування знань і уявлень про образотворче мистецтво, його історію та роль у житті людей, розуміння мови різних видів мистецтва, усвідомлення ролі художнього образу в мистецтві і розвиток навичок його сприйняття та емоційно-естетичної оцінки, культури почуттів.

4. Формування потреб і здібностей до продуктивної художньої творчості, вміння створити виразний художній образ, оригінальну композицію мовою того чи іншого виду образотворчого мистецтва, оволодіння основами художньо-образної мови і виражальними можливостями художніх матеріалів та різних видів художніх технік, що допоможе набути свободи вираження у творчості.

5. Розвиток сенсорних здібностей дітей, що більшою мірою сприятиме повноцінності художньо-естетичного сприймання та поліпшенню якісного боку художньо-творчої діяльності.

Заняття образотворчим мистецтвом мають бути організовані за законами мистецтва, що передбачає [61, 6-7]:

а) нестереотипність, структурну різноманітність, структурну режисуру;

б) залучення учнів до співпереживання, створення відповідного до теми уроку емоційного настрою, чому сприятиме включення до сценарію уроку ігрових, казкових моментів, використання інших видів мистецтв (художнього слова, музики, елементів театрального дійства, кінофрагментів);

в) наявність трьох основних структурних елементів уроку (відповідно до законів будь-якої художньої творчості): сприймання, формування творчого задуму, його посильна творча реалізація.

У молодших класах головна увага спрямовується на розвиток зорової потенції дітей (концентрація уваги, розрізнення, порівняння та вибір, здатність оперувати готовими образами тощо). Саме тому художню освіту дітей пропонується починати із зорово-зовнішніх спостережень, становлення диференційованого зору. При цьому до завдання роботи з дітьми в цьому віці повинно входити: розвиток уяви (асоціативно-образного мислення, так званої комбінаторської здібності), відчуття кольору та композиції [62, 40-41].

У школярів провідну роль у передаванні виражальних якостей і особливостей предметного оточення відіграє колірна композиційна образотворча діяльність, в якій головна практична орієнтація в роботі на площині зводиться до площинних форм вираження і трактування тривимірного простору доперспективними засобами зображення та передаванням перспективних явищ на елементарному рівні.

Організовувати роботу дітей слід таким чином, щоб вона велася на окремих аркушах паперу (не в альбомах), розмір, пропорції і форма яких обумовлюється характером завдання. Чим молодші діти, тим частіше в роботі з ними треба використовувати кольоровий і тонований папір. Це економить час та сили дітей, привчає їх до колірної заповненості поверхні.

У процесі ознайомлення з витворами образотворчого мистецтва діти вчаться не тільки розуміти прекрасне, але і ненавидіти потворне. Спілкування з мистецтвом виховує емоції людини, розвиває його творчу уяву, впливає на його становлення як особистості. Тобто, в шкільний курс образотворчого мистецтва повинні вкладатися основи національної самосвідомості [74, 101].

Майже на всіх уроках образотворчого мистецтва вчитель демонструє твір мистецтва: репродукцію з картини, гравюру, скульптуру і т.д. Показ цих творів іноді має методичний характер, але при цьому ніколи не можна забувати, що ми маємо справу з мистецтвом, що вимагає дотримання ряду умов [34, 25-26].

Насамперед необхідно створити потрібний настрій і обстановку для сприйняття і розуміння твору, створити умови для розгляду об'єкта, організувати увагу дитини. Це можна зробити, запропонувавши учням спокійно сісти, зосередитися, скласти на парті руки, уважно дивитися і слухати. Починають показ витворів мистецтва і розповідь про них тільки тоді, коли клас підготується.

Установку на сприйняття витворів мистецтва потрібно формувати з першого класу.

Ми вже знаємо, як треба приготуватися, щоб розглядати витвори образотворчого мистецтва. Хто скаже, як?

Спокійно сісти, покласти руки на парту, уважно розглядати, що показує вчитель.

Чому ми повинні таким чином підготуватися?

Тому що інакше можна не вловити думки художника. Не помітити головного. Не побачити красу.

При показі картин, репродукцій, гравюр і інших творів образотворчого мистецтва потрібно дати 2-3 хвилини на розгляд об'єкта. Діти тільки розглядають твір, а вчитель ні про що їх не питає, нічого не пояснює. Якщо демонструється маленький предмет (наприклад, статуетка або чашка) - треба пройти по класу і показати всім предмет в найбільш вигідних аспектах. Після "мовчазного" розгляду моделі потрібно звернути увагу учнів на істотні її деталі [52, 57].

Не варто зупиняти учня, якщо в процесі розгляду твору, що демонструється, він співвідносить побачений образ зі своїм особистим досвідом. Наприклад, пригадає, як бачив козенят, що буцаються, коли відпочивав на літніх канікулах в селі у бабусі: "Козенята забіяки - весь час буцаються. Ріжки ще маленькі-маленькі, а вони один на одну наскакують. І мене буцнути хотіли, так я втік..."

Показ твору мистецтва в методичних цілях - істотне, але все ж не головне джерело знань молодших школярів про образотворче мистецтво. У всіх класах початкової школи, згідно з програмою, вчитель проводить спеціальні бесіди про мистецтво [40, 82].

За чотири роки учні ознайомляться з наступними видами образотворчого мистецтва: живописом, графікою, декоративно-прикладним мистецтвом і частково зі скульптурою [50]. Однак буде корисним дати уявлення дітям і про архітектуру.

Мистецтво постійно оточує нас. Всі носять одяг, сконструйований художниками-модельєрами з матеріалів, створених за проектами художників, користуються меблями, посудом, які виготовлені також за проектами художників, читають книги, оформлені художниками-графіками. У місті, на площах, ми бачимо статуї, виконані скульпторами, вулицями їздять машини, сконструйовані інженерами і дизайнерами, в клубах, кінотеатрах, школах, Будинках дитячої творчості висять картини, гравюри, стоять вази, лежать килими. Цю думку потрібно розвивати протягом всього навчання в початкових класах. Причому треба, щоб у дітей поступово склалися знання про різну діяльність художників.

Вже в 1 класі школярі легко запам'ятовують, хто називається живописцем, а хто дизайнером, скульптором, архітектором, графіком. Але час від часу їх знання треба освіжати і поповнювати. З 1 класу у дітей повинно формуватися уявлення, що таке жанр [56, 193].

Якщо ж в перші роки навчання цього не було зроблено, не пізно надолужити упущене в четвертому класі. Тільки, звичайно, це потрібно робити вже в більш стислій формі. Необхідно звертати увагу на те, чи зрозумілі дітям терміни мистецтва, чи засвоєні і чи увійшли в їх мовний побут [37, 50].

Картини про природу називаються пейзажами. Розглядаючи з дітьми картини "Діти ловлять снігура" і "Внучка" художника С. Васильковського, треба познайомити учнів з поняттям побутового жанру; при ознайомленні з картиною "На вікні весна" Т. Яблонської дати відомості про натюрморт і його особливості.

Яка перед нами картина? - питає учителька. - Чому ви думаєте, що це натюрморт? Яка картина називається натюрмортом? Що на ній повинно зображатися?

Почавши знайомити дітей з видами і жанрами мистецтва, поступово їм дають поняття про специфічну художню мову. Це поняття діти краще засвоюють в зіставленні з іншими мистецтвами. Поет і письменник використовує слово, музикант - звуки, художник-живописець - колір.

Колір - мова живопису. На жаль, в школах часто демонструються чорно-білі репродукції картин. А робити цього не треба. Діти повинні засвоїти, що колір - основний засіб, за допомогою якого живописець виражає свої думки і почуття. Більш поглиблене ознайомлення з витворами образотворчого мистецтва здійснюється в бесідах по окремих творах [25, 211].

Кожний твір має свій образ, задуманий і реалізований художником (наприклад, в картині І. Левітана "Золота осінь" розкривається образ прекрасного часу року). Цю думку треба роз'яснити при показі кожної репродукції, націлюючи увагу дитини на розуміння і розкриття її художнього образу. Зробити це не просто.

Звичайно вчитель звертає увагу дітей на колір картини, задаючи питання: "Якими фарбами написана ця картина?" Таке, на жаль, досить популярне питання, ніяк не націлює увагу на збагнення художнього образу. Учні починають перелічувати фарби картини, а простий перелік кольорів відводить від розуміння образи. Наприклад, на це питання при розгляді картини І. Левітана "Золота осінь" діти відповідали так: "Жовтою, блакитною, зеленою, оранжевою і червоною фарбами".

"Які фарби переважають в картині?" - це питання звучить вже краще. І зовсім хороший, наприклад, таке питання: "Чому, на вашій думку, художник назвав картину "Золота осінь"?"

Ось як відповіли на це учні:

Тому що дерева восени жовтіють, стають і справді золотими.

Чи подобаються вам золоті дерева? Як ви думаєте, художнику Левітану подобаються осінні фарби?

Подобаються! Тому він і написав таку картину.

Розумінню образу надзвичайно сприяє одночасний показ двох різних картин з одним сюжетом. Можна поцікавитися, яка кому картина більше подобається. Формування власного відношення дитини до художнього твору - процес дуже складний. Він пов'язаний із загальним рівнем розвитку учня, особистим досвідом, темпераментом, характером, настроєм [44, 52-53].

Учень з готовністю відгукується на питання вчителя. Всі картини йому, як правило, подобаються. Причому, мотивація часто буває випадковою. До особистої оцінки дитиною художніх творів потрібно підходити обережно, даючи їй можливість обдумувати, вибирати. Учня необхідно вчити пов'язувати картину з особистими переживаннями і спостереженнями [30, 49].

Питання вчителя, чи бачили діти щось подібне тому, що зображено на картині, закріпляють асоціативний зв'язок між картиною і досвідом дитини, сприяють розвитку уваги, спостережливості, спонукають до естетичного сприйняття дійсність. Дуже добре, якщо учні співвіднесуть образ картини з особистими переживаннями. "Це осінь сумна, - розказує учениця, - я таку осінь бачила, коли за ліками бабусі ходила. Сіре небо, дощик, дерева стоять голі, як на цій картині." При розгляданні картини необхідно направляти увагу учнів на головне - вчити їх розуміти смислові акценти і сюжетний зв'язок.

Йдучи по місту або селищу, треба звертати увагу на планування (головна вулиця і площа, промислова зона, житлова зона, зона відпочинку), на вигляд архітектури (житлові будинки, побутовий комбінат, будинок культури, школа, дитячий сад). Деякі вчителя вносять в ці заняття ігровий момент: "Вгадайте, яке призначення цієї будівлі? Чому ви вважаєте, що це житловий будинок?" [11, 61].

Не можна упускати можливості формування у школярів поваги до історичних пам'ятників. При відвідуванні розвалин замка учителька повинна звернути увагу дітей на різні написи типу "Тут були Валя і Саша" і сказати: "Тут були малокультурні люди! Якщо хочеш залишити про себе хорошу пам'ять, зроби що-небудь корисне - прибери, підмети, зупини людину, яка не знає, як поводитися з пам'ятниками старовини". Дуже вражають дітей розповіді про різні знахідки, наприклад, про старовинні монети, які при оранці знайшов тракторист. Треба ознайомити дітей з тим, яке значення для суспільства мають такі знахідки і засудити варварське відношення до предметів матеріальної культури [18, 51].

Останнім часом в нашій країні поширене створення шкільних музеїв або картинних галерей (т. зв. музейна педагогіка). Іноді це буває і постійно діюча виставка учнівських робіт. Такі форми роботи по естетичному вихованню молодших школярів дуже ефективні.

Навчання образотворчому мистецтву в школі передбачає різні організаційні форми: урок, екскурсію, позакласну роботу. Основною формою роботи є уроки [58, 8].

До методів навчання образотворчому мистецтву відносяться:

а) словесні методи (бесіда, розповідь, читання уривків з книг);

б) безпосереднє зорове сприйняття учнями матеріалу, що вивчається (сприйняття творів мистецтва, спостереження за навколишньою дійсністю, робота з наочними посібниками);

в) практичні методи (виконання малюнків, живописних робіт, декоративних виробів і т.п.) [15, 74-75].

Страницы: 1, 2, 3, 4