Навчальний матеріал із різних предметів ставить дітей перед необхідністю виділяти суттєві ознаки, притаманні як одному явищу, так і їх сукупності, формулювати необхідні висновки. Істотні властивості предмета проявляються через включення його у зв'язки з іншими предметами і порівняння їх. Таке включення С.Л. Рубінштейн розглядав як основний спосіб мислення, формування якого дає змогу пізнавати предмет у його взаємозв'язку з іншими об'єктами [34].
Перехід від зовнішньої дії до внутрішньої (від реальної до мовної) відбувається з великим напруженням і потребує ретельної роботи на кожному етапі. Час затримки на певному рівні визначається складністю навчального матеріалу і ступенем його новизни для учнів. Якщо у внутрішній план переходить недостатньо засвоєна дія, вона й уявно виконуватиметься повільно, нераціонально, із значною кількістю помилок. Тому вчитель у кожному окремому випадку визначає підготовленість дитини до переходу на вищий етап осмислення нового матеріалу [13, 124].
Пізнавальна діяльність вміщує також процеси пам'яті. Як зазначають учені-психологи, зокрема Г. Костюк, пам'ять у молодших школярів переважно мимовільна, наочно-образного характеру [34]. Вони добре запам'ятовують матеріал, що викликає інтерес чи має істотне значення для дитини. Учні мають певний досвід довільного запам'ятовування і відтворення, набутий у життєвих ситуаціях та іграх. Але володіти своєю пам'яттю, підпорядковувати мнемічні процеси свідомо поставленій меті діти починають лише в навчальній діяльності.
За умови правильної організації навчання відбувається посилений розвиток і якісна перебудова пам'яті. Тенденція якісних змін полягає у переході до переважно довільного запам'ятовування і відтворення на основі логічної обробки матеріалу. Мимовільне запам'ятовування стає побічним продуктом, але ним також слід керувати.
Особливістю навчання у початковій школі спочатку є переважно мимовільне запам'ятовування, що дає змогу запам'ятати досить абстрактний матеріал без спеціального орієнтування і додаткових зусиль. Формі мимовільного запам'ятовування відповідають навчальні ситуації з ігровим мотивуванням. Розвиток довільної пам'яті передбачає постановку свідомої мнемічної мети та використання певних способів і прийомів запам'ятовувати. Не слід зловживати заучуванням напам'ять, доки діти не привчаться до попереднього усвідомлення матеріалу. Ефективний розвиток пам'яті на початковому етапі навчання значно підвищує загальну культуру розумової діяльності молодших школярів, вважає Р. Петросова [39].
Що стосується емоційної сфери молодших школярів, то цей період характеризується імпульсивністю дитячої поведінки (схильністю діяти за першим спонуканням, під дією зовнішніх обставин чи емоцій) [22]. Емоції переважають над усіма сторонами психічного життя; вони швидко виникають і яскраво проявляються. Безпосередність дітей, зовнішні виразні рухи (міміка, поза, жести), мовленнєва інтонація дають можливість учителеві швидко виявляти характер емоцій учнів та відповідно реагувати на них.
У процесі навчальної діяльності учень одержує багато описових відомостей, і це вимагає від нього постійного відтворення образів, без яких неможливо зрозуміти навчальний матеріал і засвоїти його, тобто відтворюючу уяву молодшого школяра з самого початку навчання включено в цілеспрямовану діяльність, що сприяє психічному розвитку.
На основі різних уявлень, накопичуваних досвідом людської діяльності, у людини формується уява. Тому важливим напрямом діяльності вчителя є накопичення системи уявлень у дітей. В результаті постійних зусиль педагога в цьому напрямі в розвитку уяви молодшого школяра відбуваються зміни: спочатку образи уяви у дітей розпливчаті, неясні, але потім вони стають точнішими і визначеними; спочатку в образі відображаються тільки декілька ознак, причому серед них переважають неістотні, а до 3- 4 класу число ознак, що відображаються, значно зростає, причому серед них переважають істотні; переробка образів накопичених уявлень спочатку незначна, а до 4 класу, коли учень набуває набагато більше знань, образи стають більш узагальненні і яскравіші; на початку навчання для виникнення образу потрібен конкретний предмет (при читанні і розповіді, наприклад, опора на малюнок), а далі розвивається опора на слово, оскільки саме воно дозволяє дитині створити в думках новий образ [22, 20].
Із розвитком у дитини здатності керувати своєю розумовою діяльністю уява стає все більш керованим процесом, і її образи виникають у руслі завдань, які ставить перед нею зміст учбової діяльності. Ці особливості створюють базу для розвитку процесу творчої уяви, в якій велику роль відіграють спеціальні знання учнів. Такі знання складають основу для розвитку творчої уяви і процесу творчості в подальші їхні вікові періоди життя.
У засвоєнні учнями початкових класів наукових знань велику роль відіграє вміння спостерігати явища світу і правильно сприймати їх. Перші навички спостереження дитина набуває ще до вступу в школу під час гри і самодіяльних розваг. Але досвід цей недостатній для засвоєння наукових знань. Саме в молодшому шкільному віці відбувається якісна перебудова пізнавальних процесів у дитини -- спостереження, сприймання, мислення, запам'ятовування, які набувають довільного характеру і прискореного розвитку. Дитина думає спостерігаючи і спостерігає думаючи, -- це винятково важлива умова вияву, вираження талановитості дитини, - підкреслював В.О.Сухомлинський [45, с.98].
Тому розвиткові пізнавальних здібностей учнів початкових класів учитель повинен приділяти постійну увагу: вчити дітей уміння спостерігати й правильно сприймати об'єкти, бачити в них основні якості і свідомо засвоювати їх.
В учнів 3-4 класів значно більше, ніж у першокласників та другокласників розвинена здатність до узагальнення, абстрагування, проте і в їхній психіці значне місце посідає образний елемент, що викликає необхідність будувати навчання на наочності.
Розвиткові спостережливості сприяють екскурсії в природу, на виробництво, відвідування музеїв, робота на шкільній ділянці, різні види самодіяльності.
У дітей молодшого шкільного віку активно розвивається довільна уява, дедалі набуваючи творчого характеру. Молодші школярі схильні до фантазування, перебільшення. Напрям творчої уяви учнів змінюється залежно від поставленого перед ними завдання.
Нових якостей набуває увага молодших школярів в процесі навчання в школі. З надто рухливої, нестійкої, мимовільної у дошкільному віці, вона поступово стає стійкою, зосередженою, цілеспрямованою, довільною. Значною мірою підтримує увагу учнів на уроці вміло підібране унаочнення. Наочні матеріали повинні звертати увагу дітей на основний об'єкт сприймання, підкреслювати найголовніше.
Розвиток мислення дитини молодшого шкільного віку здійснюється в процесі навчання. Засвоюючи знання, діти вчаться спостерігати явища в природі і суспільстві, помічати в них найістотніше, аналізувати ці явища, групувати їх за схожими і відмінними ознаками, пояснювати ці ознаки, виявляючи до них так чи інакше своє ставлення?
Дослідження вчених Т. В. Косми [33], Л. В. Занкова та інших вчених довели, що саме в процесі засвоєння знань у дітей молодшого шкільного віку формуються розумові операції, розвиваються пізнавальні здібності. Завдання учителя полягає в тому, щоб виявити ці можливості і використати їх для подальшого розумового розвитку дитини.
Під керівництвом учителя в процесі засвоєння знань в учнів поступово формується здатність міркувати, робити умовисновки, їхнє мислення стає мисленням за допомогою відношень. Учні 3 та 4 класів вже можуть оперувати проблемними судженнями, яких розкривають внутрішні логічні зв'язки між органічно пов'язаним: явищами, аналізують і узагальнюють схожі й відмінні якості об'єктів, тобто користуються індуктивним і дедуктивним способами мислення. У свої судженнях вони йдуть від поодиноких фактів до їх узагальнення, до визначення понять і зведення цих понять у цілісну характеристику явищ, дають оцінку їх практичної значимості.
У засвоєнні нових знань учнями початкових класів велику роль відіграє правильна постановка учителем навчальних завдань, які б спрямовували думку дітей, загострювали їхню увагу, підсилювали інтерес, орієнтували на глибоке осмислення сутності питань. Не треба полегшувати процес розумової діяльності учнів, не слід також допускати штучного утруднення мислення дитини, яка внаслідок цього може зневіритися у своїх силах тут потрібні почуття міри і такт учителя.
У розвитку мислення учнів велику роль відіграє правильна організація навчання і вміле керування розумовою діяльністю школярів з боку вчителя. Щоб навчити дитину мислити, треба навчити її спочатку умінню спостерігати явища в природі і в житті суспільства.
Для розвитку мислення молодших школярів важливо, щоб вони розуміли доступні їм теоретичні положення, правила, формулювання, узагальнення. Проте помилковим було б вважати, що самостійність і посилення активності учнів на уроці забезпечують успішний розвиток їхнього мислення. Важливу роль у розвитку мислення учнів відіграє учитель. наслідуючи його дії, додержуючись настанов і вимог, учні у спілкуванні з ним не лише набувають нових знань, а й розвивають свої пізнавальні здібності, вчаться уміння вчитися. Це звичайно, не означає, що самостійна розумова діяльність учнів початкових класів ще не під силу їм, що вона не можу відігравати позитивної ролі у розвитку їхнього мислення. Практика активізації методів навчання включає як одну з основних вимог - підвищення самостійної розумової діяльності молодших школярів.
У молодшому шкільному віці зароджуються елементи самооцінок та оцінок взірців, наслідування. На думку А. Запорожець [23], учні за цими ознаками поділяються на дві групи. Перші становлять групу школярів, які загалом правильно оцінюють себе і взірець для наслідування. Ці діти мають нахил до самовдосконалення, намагаються виробити у собі моральні якості, зокрема чесність, працьовитість тощо. У їхній поведінці зримо проступає прагнення самостійно або ж за допомогою дорослих знаходити і використовувати відомі їм прийоми самоосвіти. Типовим для багатьох учнів другої групи є неадекватна оцінка себе і взірців для наслідування. Такі діти мають або занижену оцінку взірця, або ж ідеалізацію людини. Неадекватність самооцінки у цих дітей частково пояснюється тим, що учні не аналізують власні дії та якості і не порівнюють їх зі взірцем.
В учнів молодшого шкільного віку починає формуватися самостійність як риса особистості, що виявляється в його незалежності (вмінні без прямого керівництва і допомоги ззовні, власними силами досягти поставленої мети), творчій ініціативі (схильності реалізувати своє починання, виявляючи винахідливість, оригінальність) і критичності (здатності аналізувати ситуації або наслідок праці, щоб дати їм оцінку, виділити достоїнства й вади)" [13].
Про характер активності кожного учня можна робити висновок на підставі того, за допомогою яких пошукових дій він просувається до мети: раціональних (вони супроводжуються міркуванням), керується доцільністю, чи використовує лише продуктивні засоби. Або навпаки, ці пошуки набувають форми одноманітних, непродуктивних маніпуляцій.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8
